Розділ 18

Церковні провідники і безкорисливе служіння

“Ми—ваші слуги в Господі і бажаємо вашого благополуччя й благополуччя всього людства”.

З життя Лоренцо Сноу

З жовтня 1840 р. по січень 1843 р. Лоренцо Сноу головував над Церквою в Лондоні, Англія, та навколишній території. Він спостерігав там за провідниками священства, навчаючи їх іноді особисто, а іноді пишучи листи з порадою. Незадовго до закінчення своєї місії в Англії він написав двом “головуючим старійшинам Лондонських філій”, які в той час виконували майже ті ж обов’язки, що й президенти філій сьогодні. У листі він розповів про досвід, набутий ним завдяки одному провіднику філії в тій території.

Старійшина Сноу описав цього провідника як людину, що не мала “видимих недоліків”. Цей чоловік “багато працював, щоб справа просувалася” і вмів забезпечити, “щоб кожний [був] на своєму місці і виконував свій обов’язок”. Він був старанний, і “працював так діяльно, як ніхто інший”. Але попри видиму відданість цього чоловіка, у філії постійно виникали ті чи інші проблеми, в центрі яких, здавалося, був саме він. Певний час старійшина Сноу намагався визначити причину цих проблем і делікатно докоряв членам філії за те, що вони не підтримують свого провідника. Потім він почав задумуватися, а чи, бува, не має цей провідник “якоїсь прихованої, потаємної риси, про яку йому невідомо і яка не виявля[ла]ся відкрито”, але яка так чи інакше призводила до виникнення труднощів у філії. Старійшина Сноу розповідав:

“Тому я молився, щоб Господь дав мені дух проникливості в цьому питанні. На мою молитву прийшла відповідь; я зрозумів: цей брат мав якийсь напівприхований, замаскований дух самозвеличення, який керував ним у багатьох його діях. Він, бувало, посилав брата виконати якесь завдання, але мав при цьому приховане бажання отримати шану для себе; якщо брат це завдання не виконував, він картав винуватця не тому, що якоюсь мірою була зірвана робота Господа чи брат втратив якесь благословення, а тому що ця людина своїм непослухом зневажила його самого. У випадку, коли якийсь брат охрищував багатьох людей, його серце дуже раділо не тому, що ці люди були приведені до завітів, а тому, що це було зроблено під його наглядом, і він потаємно бажав, аби жодна людина, яка була під його керівництвом, не отримала в тій чи іншій справі більше шани, ніж він сам”.

Старійшина Сноу помітив: якщо хтось із членів філії успішно виконував якусь справу, не дотримуючись у всіх деталях поради цього провідника, того “охоплював дух заздрості, … яку він приховував за словами похвали”. Він продовжував: “Цей дух був замаскований; його плоди не були на видноті, але вони б виявилися, якби не були вчасно помічені; це був властивий йому порок, який би врешті-решт звів нанівець його придатність [до Божої роботи]. Цей дух приносив йому зайві клопоти у виконанні справ його покликання; цей дух також постійно викликав невдоволення в його душі. Він старанно намагався рухати Божу справу, але завжди так, щоб в усьому було чітко видно його руку. Він прагнув давати хороші настанови, але ретельно слідкував, щоб усім було ясно: ці настанови дані ніким іншим, а ним”.

Старійшина Сноу не писав цього листа, щоб засудити того місцевого провідника. Його метою в написанні того листа було допомогти іншим провідникам зрозуміти, що серед них “можна помітити, розпізнати” дух зарозумілості і його “можна уникнути”. Він попереджав: багато людей, “які щиро вважають, що їм зовсім не притаманний цей дух самозвеличення, при уважному аналізі мотивів своїх вчинків, на свій подив, виявлять, що саме цей дух і рухав ними у багатьох їхніх діях”.

Застерігаючи про це, він порадив: “Щоб стати такими, якими Бог хоче, щоб ми були, ми повинні привчити себе радіти процвітанню інших, як своєму власному; радіти тому, що справи Сіону йдуть вгору, чиїми б руками Бог не досягав цього; і закрити свою душу для заздрощів, коли слабше за нас знаряддя покликається для більшої шани; бути вдоволеними, звеличуючи нижчу посаду, поки не будемо покликані на вищу; відчувати задоволення, роблячи малі справи, і не вимагати шани, роблячи великі”. Він порівнював Церкву з прекрасною будівлею, а окремих святих—з її частинами, кажучи, що нам “ніколи не слід відчувати себе надто гордовитими, коли часом наc треба, як те дерево, зрубати, обпиляти, вирівняти й обстругати, щоб ми підійшли тому місцю, яке маємо зайняти в цій духовній будівлі”.

Завершив лист старійшина Сноу такими словами: “Якби головуючий старійшина прагнув лише стати таким, яким він може й зобов’язаний стати, позбавившись егоїстичних звичок, і завжди діяв задля добра його людей, і був би смиренним, і не прагнув би робити надто багато за коротий час або бути надто великим, поки не виросте, то він би ніколи не втрачав можливості належним чином звеличувати свою посаду і ніколи б не мав нестачі в силі Бога, щоб досягати Його мудрих цілей”¹. [Див. рекомендацію 1 на с. 233].

Учення Лоренцо Сноу

Господь дав провідникам у Своїй Церкві божественний наказ: “Паси вівці Мої!”

Нехай кожний чоловік, якого було офіційно покликано і якому Бог дав Своє святе й божественне священство, подумає над словами, які Спаситель сказав дванадцятьом апостолам до того, як увійти у присутність Свого Батька: “Паси вівці Мої!” [Іван 21:16–17]. І Він продовжував казати це, поки Його апостоли не засмутилися через те, що Він знову й знову закликав їх до цього. Але Він казав: “Паси вівці Мої!” А це означає: “Зі щирим серцем ідіть вперед, цілком присвятіть себе Моїй справі. Ці люди у світі—Мої брати і сестри. Я дуже непокоюся про них. Потурбуйтеся про Мій народ. Пасіть Мої отари. Рушайте вперед і проповідуйте євангелію. Я винагороджу вас за всі ваші жертви. Не думайте, що у виконанні цієї роботи ви можете принести надто велику жертву”. Він палко закликав їх виконувати цю роботу. А тепер я закликаю всіх, хто має це священство, всіх головуючих провідників колу і єпископів, і вищу раду йти вперед і пасти вівці. Не будьте байдужими до них. … Працюйте для них, і не обмежуйте свої думки й почуття власним самозвеличенням. Тоді Бог даватиме вам одкровення за одкровенням, натхнення за натхненням і навчатиме вас, як забезпечити інтереси святих у питаннях їхнього матеріального і духовного благополуччя². [Див. рекомендацію 2 на cc. 233–234].

Провідники і вчителі покликані наслідувати приклад Спасителя і служити з любов’ю, а не задля самозвеличування.

Чому чоловіка покликають головувати над людьми? Щоб отримати можливість впливати, а потім використовувати цей вплив для власного самозвеличення? Ні, навпаки: він покликається, щоб діяти на цій посаді за тими ж самими принципами, за якими Божому Сину було дано священство,—щоб він міг жертвувати. Для самого себе? Ні, але в інтересах людей, над якими головує. Чи вимагається від нього, щоб він приніс себе в жертву на хресті, як це зробив Спаситель? Ні, але вимагається, щоб він став своїм братам слугою, а не господарем, і працював задля їхніх інтересів та благополуччя. Не застосовувати свій, отриманий таким чином, вплив задля власного блага чи блага своєї сім’ї, родичів та особистих друзів, а вважати всіх людей своїми братами, що мають такі ж права, як і він, а тому прагнути порівну благословляти і приносити користь усім людям, відповідно до їхніх талантів та гідності, і тим самим розвивати в собі ті батьківські почуття, які завжди має в грудях Батько. …

… Нехай ті, хто проповідують серед святих, усвідомлять, для чого їм було дано Священство; нехай вони знають і повною мірою відчують, чому вони були призначені служити в такому-то й такому-то покликанні, тобто, що вони повинні діяти в дусі нашого Господаря, бути слугою всім, аби навчитися так дбайливо й уважно ставитись до потреб і благополуччя всіх людей, як до своїх власних. … І тоді вони відчують дух двох великих заповідей, на яких, за словами Спасителя, “увесь Закон і Пророки стоять”, тобто: любити Господа всією своєю могуттю, розумом і силою, а також любити ближнього, як самого себе [див. Матвій 22:37–40]³.

Помоліться перед тим, як [навчати], і у своїй молитві просіть Господа, щоб ви, висловлюючись, могли сказати те, що піде на користь людям, до яких звертаєтеся. Не переймайтеся тим, додасться щось чи ні до вашої власної слави; просто пам’ятайте: ви покликані звернутися до присутніх і вони бажають почути те, що принесе їм користь. А прийти це може тільки від Господа. Не турбуйтеся, скажуть чи ні, що … ви гарно говорили. І думать не думайте про це, а краще позбудьтеся будь-якого егоїзму, що може бути у вашій душі, аби Господь міг відкрити вам те, що піде на користь цим людям⁴. [Див. рекомендацію 3 на с. 234].

Мудрі провідники цінують таланти інших людей і надають людям можливості служити.

Завдяки тому, що [провідник] припав людям до серця і відомий серед них своєю цілісністю й чесністю, своєю готовністю працювати в інтересах Бога та людей, готовністю принести будь-які жертви, що можуть вимагатися від нього, він завойовує їхню довіру; і якщо він здобув таку священну довіру, то що тоді він може робити, аби задовольнити бажання людей, які більшою чи меншою мірою хочуть розвиватися? Нехай такий чоловік покличе собі на допомогу найбільш здібних зі своїх братів і передасть їм якісь свої обов’язки. Бо ви побачите, що взагалі таланти є в дуже багатьох людей і рідко коли зустрічається, щоб окремі люди мали всі таланти; а таланту потрібно тільки дати можливість розвинутися. Цей чоловік може сказати комусь: “Брате такий-то, у тебе більше, ніж у мене, здібностей виконати це або те” або сказати іншому: “Ти краще підходиш для цієї справи” і так далі, поки він не задіє таланти всіх; і це не зменшить довіру людей до нього, а навпаки—лише збільшить її⁵. [Див. рекомендацію 4 на с. 234].

Смирення, гарний приклад та щира турбота про благополуччя інших—ось що допомагає вести людей належним шляхом.

Авторитарний принцип керування—це не той принцип, за яким слід керувати святими; краще це робити в дусі смирення, мудрості, доброти; навчати слід не стільки теорією, скільки практикою. Хоч людина може вчити з красномовністю ангела, усе ж красномовніше, ефективніше навчають її добрі справи, гарний приклад, її вчинки, постійне виявлення щирої зацікавленості в інтересах людей⁶.

Якщо ви будете такими ж вірними й об’єднаними, якими вірними й об’єднаними є Перше Президентство і Дванадцятеро, і будете наслідувати нас, як ми наслідуємо Христа, тоді все з вами буде добре. Ми рішуче виконуємо свій обов’язок і служимо Господу та працюємо на користь Його народу та для завершення Його роботи. Ми—ваші слуги в Господі і бажаємо вашого благополуччя й благополуччя всього людства.

Для виконання Своєї роботи на землі Господь вибрав не тих, хто був відомим і освіченим у цьому світі. Це були не ті, хто готувалися й навчалися в коледжах та семінаріях, набуваючи знання, а прості люди, віддані Його справі, кого Він вибрав, щоб передати їм справи Своєї Церкви, чоловіки, які готові, щоб їх вів і направляв Святий Дух, і які обов’язково віддаватимуть славу Йому, знаючи, що самі по собі вони зробити не можуть нічого. Я можу запевнити вас, брати і сестри, що в мене не було честолюбного наміру взяти на себе відповідальність, яка тепер лежить на мені. Якби я міг почесно уникнути її, то ніколи б не знаходився на теперішній моїй посаді. Я ніколи не просив її, і ніколи не просив допомоги у будь-кого з моїх братів, щоб мені отримати цю посаду, але Господь відкрив мені і моїм братам, що це—Його воля, і у мене не було бажання ухилитися від будь-якої відповідальності чи відмовитися від якоїсь посади, яку Господь вимагає, щоб я зайняв⁷.

Я старатимуся бути відданим вашим інтересам та інтересам Божого царства. Я буду служити вам якнайкраще своїм знанням й розумінням, щоб вони сприяли тим вашим інтересам, що пов’язані з інтересами Всемогутнього. Я буду робити це, і нехай мені поміччю буде Господь⁸. [Див. рекомендацію 5 нижче].