Розділ 6

Ставати досконалими перед Господом: “День у день ставати потрошку кращими”

“Не очікуйте, що станете досконалими відразу. Якщо ви цього очікуєте, то розчаруєтеся. Будьте кращими сьогодні, ніж ви були вчора, і будьте кращими завтра, ніж ви є сьогодні”.

З життя Лоренцо Сноу

Одного разу Президент Лоренцо Сноу відвідав збори священства, на яких представники кожного кворуму старійшин вставали й звітували про виконану кворумом роботу. Слухаючи цих молодих чоловіків, Президент Сноу згадав себе, яким він був багато років тому. Вставши, він звернувся до присутніх з такими словами:

“Я хочу сказати щось, що, можливо, ви ніколи не забудете, і думаю, може і я цього не забуду.

Я бачу, як це бачу майже завжди, коли молоді старійшини збираються разом, та й тоді, коли збираються разом старійшини середнього віку, якусь неохоту говорити перед аудиторією. Цю неохоту я помітив і тут цього ранку в молодих людях, які піднімалися, щоб висловитися і дати інформацію стосовно конкретної роботи, яку вони виконали.

“Можливо, буде й недоречно розповісти вам дещо з мого досвіду—як я сам починав говорити перед людьми ще до того, як стати старійшиною. Пам’ятаю, як мене вперше попросили свідчити. … Мене це просто нажахало, але я й відчував: свідчити—то мій обов’язок, та все не наважувався й не наважувався. Приніс своє свідчення один, за ним свідчив інший, потім ще один, і ось уже майже всі принесли своє свідчення, а мені все ще було страшно піднятися і свідчити. Перед людьми я до цього ще ніколи не виступав. … [Нарешті] я відчув: усе, прийшов час встати й свідчити. І я свідчив. Як довго, на вашу думку, тривав мій виступ? Гадаю, півхвилини, бо на хвилину мене б уже не вистачило. Це була моя перша спроба; друга моя спроба, я думаю, була такою ж. Я був сором’язливий, … але прийняв рішення, тверде й остаточне: коли б мене не запрошували виконувати обов’язок такого чи іншого характеру, я буду виконувати його, яким би не був результат. Частково це є основою моєї успішної діяльності як старійшини в Ізраїлі”.

Президент Сноу розповів молодим чоловікам, що невдовзі після того випадку він провів свої перші збори як місіонер повного дня. “Я ніколи у своєму житті нічого так не боявся, як тих зборів,—згадував він.— Я молився увесь день, до знесилення, і благав Господа. До цього я ніколи не виступав [привселюдно], за винятком згаданих зборів свідчень. Я просто жахався цього. Я не уявляю, щоб хтось так боявся цього, як я в той час. І ось настали збори, кімната була майже заповнена людьми. … Я почав говорити і, думаю, говорив три чверті години”¹. В іншій розповіді про ці самі збори він написав: “Коли я став перед присутніми, то не знав жодного слова, яке міг би сказати; однак як тільки я заговорив, відразу ж дуже відчув Святий Дух, Який заповнив мій розум світлом, і до мене прийшли думки і потрібні слова, якими треба було ці думки передати. Люди були здивовані і просили провести ще одні збори”².

Президент Сноу дав таку настанову молодим чоловікам, бажаючи, щоб вони навчилися з його досвіду: “Мої юні друзі, у вас є можливість стати великими людьми—такими великими, якими ви хочете бути. На самому початку свого життя ви можете зосередити своє серце на тому, що досягнути дуже важко, але що є досяжним для вас. Ваші перші спроби задовольнити свої бажання можуть і провалитися, і ваші подальші зусилля можуть не принести бажаного успіху. Але, оскільки ваші старання були чесними і оскільки ваші бажання ґрунтувалися на праведності, то досвід, який ви отримуєте, здійснюючи бажання свого серця, неодмінно буде корисним для вас і навіть ваші помилки, якщо ви і будете їх робити, підуть вам на користь³.

Ця тема була улюбленою темою Президента Сноу. Він часто нагадував святим Господню заповідь: будьте досконалими; він і сам запевняв їх: завдяки їхній старанності та з Господньою допомогою вони можуть виконувати ту заповідь. Він навчав: “Ми повинні відчувати у своєму серці, що Бог—наш Батько, і хоч ми робимо помилки і є слабкими, усе одно, якщо ми живемо настільки досконалим життям, наскільки можемо, то з нами все буде добре”⁴.

Учення Лоренцо Сноу

Зі старанням, терпінням і божественною допомогою ми можемо виконувати Господню заповідь—бути досконалими.

“І був Аврам віку дев’ятидесяти літ і дев’яти літ, коли явився Господь Аврамові та й промовив до нього: “Я Бог Всемогутній! Ходи перед лицем Моїм, і будь непорочний!” [Буття 17:1].

У зв’язку з цим я процитую частину слів Спасителя з Його Проповіді на горі, як вона записана в останньому вірші 5-го розділу у Матвія.

“Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!” [Матвій 5:48]. …

Ми дізнаємося, що Господь явився Аврааму і дав йому дуже великі обіцяння, але ще до того, як Авраам підготувався, щоб отримати їх, Він поставив певну вимогу—він [Авраам] повинен був стати досконалим перед Господом. Ту ж саму вимогу Спаситель поставив перед Своїми послідовниками—стати такими ж досконалими, якими досконалими є Він Сам і Його Небесний Батько. Я вважаю, святі останніх днів мають дбати про це; і я хочу дати з цього приводу кілька порад; нехай ті, кого це стосується, поміркують над ними.

Господь має намір дати святим останніх днів найвищі благословення; але, як і Авраам, ми повинні підготуватися до них і дотримуватися того самого закону, який даний був йому Господом і який даний нам, щоб його дотримувалися й ми. Від нас також вимагається, щоб ми набували стану досконалості перед Господом; і Господь в цьому випадку, як і в будь-якому іншому, не вимагає, щоб ми досягнули того, чого досягнути неможливо; а, з іншого боку, Він дав святим останніх днів такі засоби, завдяки яким вони зможуть повною мірою виконати цей Його святий наказ. Господь, поставивши Свою вимогу перед Авраамом, дав йому засоби, завдяки яким він міг би навчитися краще виконувати той закон і, зрештою, зміг би задовольнити ту вимогу. У нього був привілей—він мав Святого Духа, бо нам сказано, що євангелія була проповідувана Аврааму і через ту євангелію він зміг отримати божественну допомогу, яка дала йому зрозуміти Божі справи і без якої жодній людині цього не вдасться зробити; без неї жодна людина не може набути стану досконалості перед Господом.

Так само і зі святими останніх днів; вони не можуть досягнути такого морального і духовного рівня, якщо тільки не матимуть надприродної [божественної] допомоги й підтримки. Також нам не слід очікувати, що святі останніх днів відразу ж будуть або можуть підкорятися цьому закону за будь-яких обставин. Вимагається час, вимагається багато терпіння і дисциплінованості розуму й серця, щоб виконувати цю заповідь. І хоч ми можемо й зазнати невдачі у перших своїх спробах, та все ж це не повинно відохочувати святих останніх днів старанно виявляти рішучість, щоб задовольнити цю важливу вимогу. В Авраама, незважаючи на те, що він міг мати велику віру, аби ходити перед Господом так, як того вимагав цей божественний закон, усе ж наставали часи, коли його віра піддавалася суворим випробуванням, але він все одно не занепадав духом, бо виявляв рішучість підкорятися волі Бога.

Ми можемо вважати, що не здатні жити за цим законом досконалості, що робота з удосконалення самих себе—надто важка. Частково це може бути й так, але факт залишається фактом: цю заповідь нам дав Всемогутній і ми не можемо її ігнорувати. Коли ми переживаємо важкі часи, то саме тоді нам і треба скористатися великим привілеєм—волати до Господа про силу й розуміння, розум і милість, завдяки яким ми можемо побороти слабкість тіла, з якою ми повинні постійно воювати⁵. [Див. рекомендації 1 і 2 на с. 108].

Задовольняючи якусь вимогу від Господа, ми є досконалими у цьому.

Аврааму було сказано залишити свою рідню і свій край [див. Авраам 2:1–6]. Якби він не підкорився цій вимозі, то не отримав би схвалення від Господа. Але він підкорився; і тоді, коли він залишав свій дім, він, безсумнівно, жив у послуху цьому божественному закону досконалості. Якби ні, то, напевно, він не зміг би задовольнити вимоги Всемогутнього. І залишаючи батьківський дім, і з покорою витримуючи це випробування, він робив те, що схвалювали його власна совість і Дух Божий, і ніхто не зміг би зробити це краще, оскільки він не робив нічого неправильного, виконуючи це завдання.

Коли святі останніх днів отримали євангелію у своїх країнах по всьому світу і коли голос Всемогутнього закликав їх залишити землі своїх батьків, залишити свою рідню, як це зробив Авраам, то наскільки вони підкорялися цій вимозі, настільки й ходили у покорі цьому закону, і вони були настільки досконалими, наскільки могли бути досконалими люди в певних умовах і в тому, що вони робили—-мається на увазі не те, що вони були досконалими у знанні чи силі і т.д.; мається на увазі, що вони були досконалими у своїх почуттях, у своїй цілісності, у мотивах і рішучості. І перетинаючи великі води, вони не ремствували і не нарікали, а дослухалися порад, що давалися їм, і в усьому поводячи себе належним чином, вони були досконалими настільки, наскільки цього вимагав від них Бог.

Господь має намір привести нас в целестіальне царство. Він дав нам знати через безпосереднє одкровення, що ми—Його нащадки, народжені у вічних світах, що ми прийшли на цю землю з особливою метою—підготуватися, щоб отримати повноту слави Батька, коли повернемося назад у Його присутність. Отже, ми повинні прагнути вміння дотримуватися цього закону, аби очистити свої наміри, бажання, почуття й симпатії, щоб їм бути чистими і святими і щоб наша воля в усьому підпорядковувалася волі Бога, і щоб ми не мали іншого бажання, крім бажання виконувати волю нашого Батька. Така людина у своїх діях—досконала і користується Божими благословеннями в усьому, що б вона не робила, і скрізь, куди б вона не йшла.

Однак ми піддаємося безглуздю, слабкості плоті і є більшою чи меншою мірою неосвіченими, тому й схильні робити помилки. Воно то так, але це ж не підстава для нас не відчувати бажання підкоритися цьому наказу Бога, особливо бачачи, що Він дав нам засоби, як досягнути цього. Отак я розумію значення слова вдосконалення, як воно було дане нашим Спасителем і Господом Аврааму.

Людина може бути досконалою в одному і недосконалою в іншому. Людина, яка чесно дотримується Слова мудрості, є досконалою стосовно цього закону. Коли ми покаялися у своїх гріхах і були охрищеними для їх відпущення, то були досконалими в тому, що стосується цієї справи⁶ [Див. рекомендацію 3 на с. 108].

Замість того, щоб у разі невдачі занепадати духом, ми можемо покаятися і просити у Бога сили, щоб чинити краще.

Отже, апостол Іван сказав нам, що “ми … Божі діти, але ще не виявилось, що ми будемо. Та знаємо, що, коли з’явиться, то будем подібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є. І кожен, хто має на Нього надію оцю, очищає себе так же само, як чистий і Він”. [Див. 1 Івана 3:2–3]. Святі останніх днів сподіваються досягнути цього стану досконалості; ми сподіваємося стати такими, як наш Батько і Бог, гідними й достойними дітьми, щоб жити в Його присутності; ми сподіваємося, що коли Син Божий явиться, ми отримаємо своє тіло відновленим і прославленим, і що Він “перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його”. [Див. Филип’янам 3:21].

Такими є наші сподівання. А тепер нехай усі присутні запитають себе: А чи сподівання наші обґрунтовані? Іншими словами, чи прагнемо ми очиститися? Як може святий останніх днів відчувати себе виправданим, якщо він не прагне очиститися й стати таким же чистим, як Бог, якщо він не прагне кожний день свого життя тримати своє “сумління невинним щодо Бога й людей”? Ми не сумніваємося, що багато хто з нас день у день, тиждень у тиждень, місяць у місяць ходять перед Богом, не відчуваючи засудження, поводячи себе належно і прагнучи щиро і в усій покірливості перед Духом Божим, щоб Той вказував нам курс на кожний день; і все ж у нашому житті можуть бути такі моменти або часи, коли, попри всі наші старання, ми все ж зазнаємо невдачі; але навіть якщо так буває, то це не причина, щоб не спробувати ще раз і з подвоєною енергією і рішучістю таки досягнути своєї мети⁷.

Господь бажає виявити поблажливість до Своїх дітей на землі, однак Він вимагає від них справжнього покаяння, якщо вони грішать або зазнають невдачі у виконанні будь-якого свого обов’язку. Він очікує від них послушності й того, що вони будуть старанно уникати будь-якого гріха, очищуватися і ставати дійсно Його народом, Його святими, щоб вони могли підготуватися й увійти в Його присутність, бути в усьому схожими на Нього і правити з Ним в Його славі. Аби досягнути цього, вони повинні ходити прямою й вузькою дорогою, роблячи своє життя яскравішим і кращим, сповнюватися вірою й милосердям, яке є чистою любов’ю Христа, і віддано виконувати кожний обов’язок в Євангелії⁸.

Якби було можливо прочитати у подробицях про життя Авраама чи про життя інших великих і святих людей, то, безсумнівно, ми б виявили, що їхні старання бути праведними не завжди увінчувалися успіхом. А тому нам не слід опускати руки, якщо в якийсь момент ми виявилися слабкими; натомість нам треба відразу покаятися у своїй помилці або неправильному вчинку і наскільки це можливо залагодити справу, а потім просити в Бога відновленої сили, щоб йти вперед і чинити краще.

Авраам міг досконало ходити перед Богом день у день, залишаючи батьківський дім, і він показав, що має неабиякий і добре дисциплінований розум, давши пораду, коли його пастухи посварилися з пастухами Лота, його небожа [див. Буття 13:1–9]. Однак в житті Авраама настав час, коли до нього прийшло дуже велике випробування; дійсно, навряд чи щось суворіше могло статися; це випробування прийшло, коли Господь сказав йому принести в жертву його улюбленого і єдиного сина, того сина, через якого він сподівався виповнення великого обіцяння, даного Господом; але через виявлення належного характеру, він таки зміг пройти те випробування і довести свою віру й цілісність перед Богом [див. Буття 22:1–14]. Важко уявити, що такий стан розуму Авраам міг успадкувати від своїх батьків-ідолопоклонників; але правомірно повірити, що завдяки благословенням Бога він був здатний набути такого розуму, і проходячи через подібну боротьбу з плоттю, як і ми, він, безсумнівно, іноді зазнавав поразки, а потім знову й знову зазнавав її, аж поки не був здатний пройти таку сувору перевірку.

“Нехай у вас будуть ті самі думки,—каже апостол Павло,— що й у Христа Ісусі! Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним”. [Див. Филип’янам 2:5–6]. Тож кожна людина, яка має перед собою таку мету, буде очищуватися, щоб їй ставати настільки чистою, наскільки чистим є Бог, і буде намагатися ходити досконало перед Ним. Нам притаманно робити якісь дурниці й виявляти ті чи інші слабкості; та нам слід старатися якомога швидше позбутися цього, і ми повинні виховувати це почуття в серці наших дітей, щоб страх Божий міг зростати в них від самого малечку і щоб вони могли навчитися за будь-яких обставин належно поводити себе перед Ним.

Якщо чоловік може один день прожити зі своєю дружиною без сварки або без того, щоб погано поставитися до когось, або без того, щоб якимось чином засмутити Духа Божого, то це вже добре; на той момент він в цьому є досконалим. Потім нехай він спробує зробити те саме наступного дня. Але думка про те, що наступного дня йому це не вдалося, не повинна бути для нього причиною вважати, що він не доб’ється успіху на третій день. …

Святі останніх днів мають постійно розвивати в собі прагнення, про яке так ясно говорили апостоли минулих часів. Ми повинні намагатися кожний день ходити так, щоб наше сумління перед будь-ким було “невинним”. І Бог дав у Церкві тих, хто можуть нам допомогти, а саме, апостолів, пророків, благовісників [місіонерів] і т.д., для удосконалення святих і т.д. [Див. Ефесянам 4:11–12]. І Він також дав нам Святого Духа, Цього безпомилкового проводиря, що стоїть, наче ангел Божий, поруч нас, кажучи, що робити, і даючи нам силу та підтримку, коли на нашому шляху виникають несприятливі умови. Коли б ми не виявляли свою слабкість, нам все ж не слід дозволяти собі занепадати духом. Навряд чи ми можемо знайти якийсь випадок в усіх прекрасних прикладах, поданих нам пророками, давніми чи сучасними, коли вони дозволяли дияволу розхолоджувати їх; з іншого боку, вони постійно прагнули боротися з цим, здобути нагороду і тим самим підготуватися до повноти слави⁹. [Див. рекомендацію 4 на с. 109].

З божественною допомогою ми можемо жити над безглуздям і марнотою цього світу.

Як тільки нам вдасться усвідомити, що ми справді маємо в собі силу завдяки євангелії, яку ми прийняли, подолати свої пристрасті, свої схильності і в усьому підпорядкувати свою волю волі Небесного Батька, і якщо замість того, щоб викликати неприємні почуття у колі своєї сім’ї і в тих, з ким спілкуємося, ми будемо докладати всіх сил, аби допомогти створити часточку небес на землі, то тоді, можна сказати, що битва наполовину виграна. Одна з найбільших трудностей, з якою багато хто стикається,—наша надто велика схильність забувати про величну мету життя, про причину, з якої Небесний Батько посилає нас сюди, у смертне життя, а також про святе покликання, яким ми були покликані; а отже замість того, щоб підніматися над незначним і скороминущим, ми надто часто дозволяємо собі опускатися на рівень світу, відвертаючись від божественної допомоги, встановленої Богом, а вона єдина може допомогти нам подолати це. Ми нічим не кращі за решту світу, якщо не розвиваємо в собі почуття необхідності бути досконалими—такими ж досконалими, як наш Батько на небесах.

Про це застерігав Спаситель давніх святих, людей, у яких були спокуси і пристрасті, подібні до наших, і Він знав, можуть чи ні ці люди їм підкоритися; Господь ніколи не вимагав і ніколи не вимагатиме від Своїх дітей того, що їм не під силу. Старійшини Ізраїля, які чекають, щоб іти по світу проповідувати євангелію спасіння серед криводушного та впертого покоління, серед людей, сповнених зла й розбещеності, особливо мають розвивати в собі це бажання. І не лише вони, але й кожний: кожний молодий чоловік і кожна молода жінка, що належать до цієї Церкви і гідні називатися святими, повинні розвивати це бажання, щоб жити відповідно до цієї вимоги і щоб їхнє сумління могло бути чистим перед Богом. Прекрасно і в молодості, і в старості мати таку мету; особливо чудово бачити те, що в наших молодих людей, які тримаються цього курсу, Божі світло й розум можуть виявлятися у виразі їхнього обличчя, що вони можуть мати правильне розуміння життя і бути здатними жити над безглуздям і марнотою світу та людських помилок і злочестя¹⁰.

Святим останніх днів не потрібно перейматися тим, що від світу. Усе це минеться. Наше серце має бути зосереджене на тому, що вгорі; на досягненні досконалості, що була в Христа Ісуса, Який був досконало слухняним Батькові в усьому і тому отримав Своє чудове піднесення й став прикладом для Своїх братів. Навіщо нам терзатися й хвилюватися через скороминуще, якщо наша доля є настільки великою й прекрасною? Якщо ми будемо залишатися вірними Господу, виконувати Його заповіді, наслідувати Його в досконалості і старатися отримати вічні реалії Його небесного царства, тоді з нами все буде добре, ми будемо торжествувати, і зрештою ми отримаємо перемогу¹¹.

Коли б почуття і пристрасті не спонукали вас до дії, нехай завжди вами керують і правлять чисті, благородні, святі і чеснотні принципи¹².

Ми не можемо стати досконалими відразу, але ми можемо день у день ставати потрошку кращими.

Дитина зростає: від дитинства до юності, від юності до зрілості; відбувається постійне й неухильне зростання; але вона не може сказати, як або коли воно відбувається. Вона не усвідомлює, що вона зростає; але, завдяки дотриманню законів здоров’я і своїй обачності в житті, вона зрештою стає дорослою людиною. Так само й з нами, святими останніх днів. Ми ростемо і міцніємо. Одномоментно ми цього не усвідомлюємо; але через рік чи більше виявляється, що ми, так би мовити, уже на пагорбі, недалеко від вершини гори. Ми відчуваємо, що маємо віру в Господа; що Його провидіння завжди йде нам на користь; що ми пов’язані з Ним; що Він—дійсно наш Батько і що Він веде нас в житті¹³.

Не очікуйте, що станете досконалими відразу. Якщо ви цього очікуєте, то розчаруєтеся. Будьте кращими сьогодні, ніж ви були вчора, і будьте кращими завтра, ніж ви є сьогодні. Не давайте спокусам, які, можливо, певною мірою долають вас сьогодні, здолати вас завтра. І так продовжуйте день у день ставати потрошку кращими; і не дозволяйте, щоб ваше життя проходило без того, щоб ви не чинили добрих справ як для інших, так і для себе¹⁴.

Кожний останній день чи кожний останній тиждень повинен бути найкращим з прожитих нами, а це означає, що ми маємо поліпшувати себе потрошку кожного дня—у знанні та мудрості і в здатності чинити добро. Стаючи старшими, ми кожного наступного дня повинні жити ближче до Господа¹⁵. [Див. рекомендацію 5 на с. 109].