Розділ 9

Священні сімейні стосунки

“Якщо ми вірні, то будемо об’єднані одне з одним у безсмертному й прославленому стані. … Утворені тут зв’язки, які мають найстійкіший характер, будуть існувати у вічності”.

З життя Лоренцо Сноу

Перед своїм 70-річчям Лоренцо Сноу запросив усіх своїх дітей та їхні сім’ї зібратися в Бригам-Сіті, Юта, для “великої сімейної зустрічі й святкування річниці”. Він забезпечив їх їжею, помешканням і склав таку програму святкування, що всі, у тому числі й малі діти, мали задоволення. “Чим більше я думаю про цю справу [зустріч сім’ї],—писав він,—тим більше мені хочеться і тим палкіше я бажаю зустрітися нам сім’єю, щоб ще раз в житті побачити усіх вас і дати вам батьківське благословення”. Він настійливо радив їм потурбуватися, аби ніщо на завадило їхньому приїзду, “за винятком хіба що найсерйозніших і нездоланних перешкод”¹.

Сім’я Сноу зібралася й була разом з 7-го по 9-те травня 1884 р., вони розважалися музикою, театралізованими виставами, промовами, віршами, іграми, пригощеннями та дружніми розмовами². Сестра Президента Сноу, Елайза, повідомляла, що під час цієї події він відвідував “різні сімейні зустрічі і як патріарх … давав благословення членам своєї сім’ї”, а також давав і “багато батьківських порад, настанов та вказівок”. Коли ця зустріч сім’ї наблизилася до кінця, уся сім’я зібралася разом, щоб послухати його звернення. Як написала Елайза, він висловив “свою радість і вдячність Богу за те, що тепер він має щастя бачити задоволені й усміхнені обличчя своєї великої сім’ї, і за те, що справдилися його сподівання, які він покладав на цю зустріч”. Дивлячись на свою сім’ю, Президент Сноу вигукнув: “Моє серце переповнюється найтеплішими почуттями вдячності до Небесного Батька. … Словами не передати всіх глибоких почуттів мого серця, викликаних цією святою і священною можливістю святкувати моє семидесятиріччя, стояти тут і дивитися на це прекрасне і натхненне небесами видовище”.

А далі Президент Сноу сказав так: “Це остання зустріч сім’ї, для якої у нас є привід зібратися по цей бік духовного світу. Нехай же Бог наших батьків допоможе нам виконувати Його закони, жити чесним життям, зберігати непорушеними нашу чеснотність і цілісність, прислухатися до підказок Святого Духа і старанно прагнути очищуватися, щоб ні один член цієї сім’ї не загубився, зійшовши з прямої й вузької путі, але нехай усі ми виявимося гідними піднятися в ранок першого воскресіння, увінчані славою, продовжуючи у безсмерті підтримувати сімейну єдність, і нехай ми й далі будемо збільшуватися впродовж безкінечних віків вічності”³. [Див. рекомендацію 1 на с. 139].

Учення Лоренцо Сноу

Сімейні стосунки—священні і можуть ставати міцнішими у вічності.

Заохочуйте до шлюбу, … і говоріть [іншим] про священність цього союзу та зобов’язання, за яким вони мають виконувати велику заповідь, дану Богом нашим першим батькам,—розмножуватися й наповнювати землю [див. Буття 1:28]. Це є найнеобхіднішим, оскільки тепер у світі існує тенденція зневажати цей закон й оскверняти завіт шлюбу. Сумно спостерігати, як в державі частішають розлучення і посилюється схильність дивитися на дітей як на тягар, а не як на безцінний спадок від Господа⁴.

[Господь] показав нам: якщо ми вірні, то будемо об’єднані одне з одним у безсмертному й прославленому стані; що утворені тут зв’язки, які мають найстійкіший характер, будуть існувати у вічності⁵.

Зв’язки, які формуються тут, будуть тривати [між нами] і у вічних світах. Батьки, матері, сестри, брати—так, матері, які дивляться на своїх любих дітей, що помирають біля них, знають: ці діти будуть їхніми в духовному світі і будуть у них такими, якими вони пішли з життя. Дружина, яка дивиться на свого помираючого чоловіка, коли його життя згасає, знає: вона буде знову з ним; вона відчуває заспокоєння, втішення й радість, яке дається через одкровення від Всемогутнього, бо вона матиме свого чоловіка у вічних світах. Ті самі форми стосунків, які існують тут, будуть продовжуватися і за завісою; узи, утворені тут, ставатимуть міцнішими в іншому житті—у тому, що настане. І святі останніх днів відчувають впевненість в цьому, бо цю впевненість їм дав Бог⁶. [Див.рекомендацію 2 на с. 140].

Вірні святі останніх днів, які не можуть одружитися чи ростити дітей у цьому житті, зможуть отримати усі благословення піднесення у житті прийдешньому.

На днях у наш офіс завітала одна пані і попросила про приватну зустріч зі мною. Вона сказала мені, що їй дуже тяжко на душі, бо вона ніяк не може знайти собі чоловіка. … Вона хотіла знати, яким буде її становище в іншому житті, якщо вона в цьому житті так і не знайде собі чоловіка. Я гадаю, що це запитання виникає у серцях нашої молоді. … Я хотів би дати коротке пояснення, щоб заспокоїти і втішити тих, кого турбує це питання. Жодний зі святих останніх днів, хто помирає, проживши життя праведно, не втратить нічого тільки тому, що йому не вдалося зробити щось, оскільки у нього чи неї не було для цього можливостей. Іншими словами, якщо молодий чоловік або молода жінка не мають можливості одружитися і вони проживуть своє життя праведно до самої своєї смерті, то вони отримають всі благословення, піднесення і славу, які матиме будь-який чоловік або будь-яка жінка, у яких була така можливість і вони скористалися нею. Це є безумовним і безсумнівним. …

Людям, які не мають можливості одружитися в цьому житті,—за умови, що вони помирають у Господі,—буде дано можливість одержати всі благословення, які даються одруженим людям. Господь милостивий і добрий, Він не є несправедливим. В Ньому немає жодної несправедливості; однак ми, можливо, і не вважаємо, що це так стосовно жінки або чоловіка, які помирають, не мавши можливості одружитися, якби не можна було це виправити в іншому житті. У такому разі була б несправедливість, а ми знаємо, що Господь несправедливим не є. Моя сестра Елайза Р. Сноу, я вважаю, була такою ж чудовою жінкою, як і будь-яка жінка-свята останніх днів, що будь-коли жила, і вона була незаміжньою до віку, коли вже не могла мати дітей. … Ні на мить я не можу собі уявити, що вона буде позбавлена хоч чогось, про що було сказано. Це буде зроблено для неї в іншому житті, і вона буде мати таке ж велике царство, яке б вона мала, якби у неї була можливість у цьому житті мати й виховувати сім’ю⁷.

Якщо чоловік і дружина мають спільні погляди, в їхньому домі буде жити любов і доброта.

Дивіться, щоб маленькі, незначні непорозуміння в домашніх справах не отруювали ваше щастя⁸.

Дружини, будьте вірними своїм чоловікам. Я знаю, вам доводиться примирятися з багатьма неприємними речами, і вашим чоловікам також доводиться з чимось примирятися. Безперечно, іноді ваші чоловіки дратують вас і, можливо, це відбувається через їхню необізнаність, а буває й через вашу. …

… Я лише кажу, що ваші чоловіки погані,—а вони такі ж погані, як і ви, а можливо, дехто з них навіть і гірший; однак не беріть цього в голову: намагайтеся витерпіти неприємності, які виникають час від часу, і коли ви зустрінете одне одного у наступному житті, то відчуєте радість, що ви свого часу примирялися з цим.

Чоловікам я кажу: “Багато хто з вас не цінує своїх дружин, як це належало б. … Ставтеся до них з добротою. Якщо вони йдуть на збори, то ви потурбуйтеся про дитя, хоча б половину того часу. Якщо дитину потрібно поколисати, а ви не надто зайняті роботою, поколисайте її. Будьте добрими, коли вам іноді доводиться трошки пожертвувати для цього; відчувайте доброту у будь-якому разі, чим би там вам не доводилося пожертвувати”⁹.

Чоловіки повинні поводитися вдома більш по-батьківськи і мати тонші почуття до своїх дружин і дітей, сусідів і друзів, бути добрішими і набожнішими. Приходячи в якусь сім’ю, я із захопленням спостерігаю, що глава цієї сім’ї служить їй як муж Божий, добрий і лагідний, сповнений Духа Святого, з мудрістю й розумінням, що йдуть до нього з небес¹⁰.

Якщо ви створили сімейний союз в Сіоні, якщо ви створили небесний союз, який необхідний для існування тут, то ви тим самим об’єднали сім’ю разом в одне ціле, і главу цієї сім’ї буде супроводжувати Дух Господній і він матиме те світло й той розум, які, якщо ними керуватися у повсякденному житті і поведінці з тими людьми, забезпечать спасіння цієї сім’ї, бо їхнє спасіння знаходиться в його руках.

Він старається й узгоджує свої почуття й симпатії з їхніми настільки, наскільки тільки може, і намагається забезпечити сім’ю всім необхідним для їхньої зручності й благополуччя, а вони, у свою чергу, одержавши це, виявляють такі ж почуття, таку ж доброту і такі ж наміри і якнайкраще виражають свою вдячність за отримані благословення.

Необхідно, щоб була єдність почуттів або єдність думок та взаємна прихильність, щоб вони, будучи одним цілим, могли, завдяки цьому, бути об’єднаними¹¹.

Коли [чоловік] на колінах молиться у присутності своєї дружини і дітей, він має бути натхненний даром і силою Святого Духа, щоб йому бути такою людиною, яку б шанувала хороша дружина, і щоб дар і сила Бога могли перебувати з ними постійно. Їхня сім’я повинна бути одним цілим, щоб Святий Дух міг сходити на них, вони повинні жити так, щоб дружина через молитву могла бути освяченою, щоб вона могла бачити необхідність в освяченні себе у присутності свого чоловіка і в присутності своїх дітей, щоб вони могли бути об’єднаними, щоб цей чоловік і ця дружина могли бути міцною ланкою, здатною зайняти місце в установленні й побудові Божого царства, щоб вони могли дихати чистим духом і давати чисті настанови своїм дітям та дітям їхніх дітей¹². [Див. рекомендацію 3 на с. 140].

Діти найкраще пізнають євангелію, якщо їхні батьки прагнуть натхнення й подають гарний приклад.

Робота, до якої ми залучені,—робота не наша, а Божа. У наших діях нас направляє вища істота, [Бог]. … Майбутнє цього царства буде залежати від наших нащадків; і його могутність та остаточний тріумф будуть залежати від їхньої освіченості й належного навчання. Якщо ми хочемо мати потрібний вплив у своїй сім’ї, ми повинні показувати гарний приклад, а також навчати правильному. Ми повинні бути здатними сказати: “Роби, як я роблю”, а також, “Роби, як я кажу”¹³.

Намагайтеся навчати своїх дітей прикладом і вказівкою так, щоб вони без вагань йшли вашими слідами й так само доблесно захищали істину, як її захищали ви¹⁴.

Чоловіки, які хочуть зберегти перед Богом своє становище у святому священстві, повинні мати дух пророцтва і бути гідними вести справи життя і спасіння людей; і [навіть] якщо вони не можуть робити це стосовно світу, вони повинні робити це вдома, у своїй сім’ї, у своїй крамниці і на своїй вулиці, щоб їхнє серце могло бути натхненним словами життя біля сімейного вогнища, у навчанні євангелії своїх дітей та сусідів, а також коли вони промовляють з кафедри перед своїми братами. Не може бути так, щоб на людях—мати трохи Духа, а потім—бути без Нього. Дехто буде промовляти перед людьми, а потім прийде додому … і замість того, щоб мати слова життя в собі, стає цілковито духовно обезводненим і мертвим, а з цим довше миритися не можна.

Обов’язками батьків в Ізраїлі стає пробудитися й стати спасителями людей, щоб їм ходити перед Господом з тією силою віри й тією рішучою енергією, які забезпечать їм натхнення від Всемогутнього, щоб навчати свої сім’ї словам життя. …

У цьому ми вбачаємо дух рішучості, який сприятиме нашому об’єднанню, щоб ми могли навчитися, як любити одне одного, і я молюся до Господа, щоб Він вклав в наше серце таку любов, яку Він вклав в Ісуса, Свого Сина, і щоб Він продовжував вкладати в нас знання про те, що є добрим¹⁵.

Це справа батька—бути гідним навчати й настановляти своїх дітей та пояснювати їм принципи, щоб вони, підкоряючись тим настановам, могли бути настільки щасливими, наскільки це можливо для них у дитинстві, і в той же час, щоб вони пізнавали принципи, на яких можуть здобути найбільше щастя, ставши вже дорослими¹⁶.

Наші діти, якщо ми будемо старанно культивувати в собі чисті принципи життя й спасіння, будуть зростати в знанні про них і їм буде легше, ніж нам, сприяти встановленню небесного порядку та щастя й миру навколо себе¹⁷. [Див. рекомендації 4 і 5 на с. 140].