Розділ 8

“Випробуй, Боже, мене,—і пізнай моє серце”

Праведні святі останніх днів докладають зусиль, щоб “сформувати характер перед Богом, на який би вони могли покладатися у годину випробувань”.

З життя Лоренцо Сноу

15 грудня 1899 р. Президент Лоренцо Сноу, тоді Президент Церкви, виступав на похороні президента Франкліна Д. Річардса, який служив президентом Кворуму Дванадцятьох Апостолів. Майже в кінці своєї проповіді Президент Сноу сказав: “Я прошу Господа Ізраїля благословити святих останніх днів і допомогти нам підготуватися до подій найближчого майбутнього, маючи чисте серце перед Господом”.

Пояснюючи, чому потрібно тримати “своє серце чистим перед Господом”, Президент Сноу розповів про випадок, який стався з ним і президентом Річардсом у 1850-х роках, коли вони були ще новопокликаними апостолами. У той час Президент Бригам Янг, зміцнюючи Церкву, повсюдно закликав святих останніх днів покаятися і відновити своє зобов’язання жити праведно.

“Коли Президент Янг піднімався з місця і закликав людей покаятися і виправитися,—згадував Президент Сноу,—то він говорив дуже рішуче про те, що неодмінно станеться з деякими людьми: їхнє священство буде забрано від них, бо вони не звеличували його, як мали б це робити. Брати, що жили в ті дні, пам’ятатимуть, як суворо він до них говорив. Це схвилювало серце брата Франкліна, а також і моє; ми говорили на цю тему між собою. І прийшли до висновку: нам слід піти до Президента Янга і запропонувати йому позбавити нас священства. Якщо він відчув, в ім’я Господа, що ми не звеличували своє священство, то нас мають позбавити його. Ми прийшли до нього, побачили, що він сам, і все це йому виклали. Я майже не сумніваюся, що в нього на очах були сльози, коли він сказав: “Брате Лоренцо, брате Франклін, своє священство ви звеличували достатньою для Господа мірою. Нехай Бог благословить вас”¹.

Усе своє життя Президент Сноу хотів, щоб його серце було чистим перед Господом, і він також закликав святих перевіряти їхню власну гідність. Він робив це з “наміром дати повніше зрозуміти” необхідність формувати нам, святим останніх днів, належний характер перед Богом, нашим Батьком”². [Див. рекомендацію 1 на с. 130].

Учення Лоренцо Сноу

Якщо ми сформували належний характер, то можемо впевнено запрошувати Бога випробувати наше серце.

У мене є сильне відчуття, що коли ми повернемося в духовний світ, то найціннішою винагородою нам і тим, що найбільше сприятиме нам, буде сформований належним чином і чітко визначений характер, який на цьому етапі випробування ми як вірні й послідовні святі останніх днів будемо мати.

У випадках, коли стороння особа звертається з проханням прийняти її на роботу або претендує на довірчу посаду, часто вимагається, щоб вона подала документи з надійних джерел, які б підтверджували її гідність, рекомендаційні листи чи папери; усі вони є надзвичайно корисними в цій справі, допомагаючи отримати прихильність і привілеї, одержати які інакше було б важко. Проте отримати, так звану, письмову характеристику порівняно легко, це та характеристика, яку людина може покласти собі до кишені; і, дійсно, за моїм спостереженням, не рідко трапляється, що ці характеристики не відображають реальний й справжній характер людини, яка їх має.

Серед нас є ті, кого вважають членами цієї Церкви і хто докладає неабиякі зусилля, щоб їм бути відомими й користуватися прихильністю оточуючих, але чий справжній характер або, так би мовити, внутрішнє “я”, є завуальованим чи прихованим. … Тепер ця молитва, яку я [наводжу]: “Випробуй, Боже, мене,—і пізнай моє серце, досліди Ти мене,—і пізнай мої задуми, і побач, чи не йду я дорогою злою, і на вічну дорогу мене попровадь!” [Псалми 139:23–24]—є дуже важливою; це була молитва, з якою Давид міг у більшості випадків свого життя добросовісно і з великою впевненістю звертатися до Господа. Та все ж були часи, коли він відчував нерішучість і коливався через свої слабкості, промовляючи подібну молитву.

У мене є підстави вважати, що багато святих останніх днів дуже часто у своєму житті могли б з усією впевненістю, звертаючись до Господа, промовляти цю саму молитву: “Випробуй, Боже, мене,—і пізнай моє серце, досліди Ти мене,—і пізнай мої задуми, і побач, чи не йду я дорогою злою”; однак якби ми як народ могли б жити так, щоб у будь-який час були здатні схилитися перед Господом і звернутися до Нього з молитвою, на зразок цієї, то як же це було б чудово і чого б ми тільки не досягли у праведності та добрих справах! … Я б рекомендував, щоб [кожна людина] засвоїла цю молитву Давида і подивилася, наскільки відповідає її життя світлу, яке вона має, щоб з цілковитою щирістю зробити його складовою своєї відданості Богу. Багатьом людям не вдається досягнути такого стандарту в цій майстерності, бо вони роблять справи в таємниці, непроникній для природного ока, а це—прямий шлях до того, щоб відвернутися від Всемогутнього і засмутити Духа Божого. Такі люди не можуть на самоті скористатися цією молитвою; їм це не вдасться, поки вони не покаються у своїх гріхах і не виправляться у всьому поганому, що могли вчинити, і не вирішать чинити краще у майбутньому, ніж вони чинили у минулому, і не сформують характер перед Богом, на який би вони могли покладатися у годину випробувань і який би дозволив їм спілкуватися зі святими істотами і з Самим Батьком, коли вони перейдуть у духовний світ.

… Ми повинні бути справжніми чоловіками і справжніми жінками; ми повинні мати більш розвинену віру, і ми повинні бути гідними напарництва Святого Духа, щоб Він увесь час допомагав нам у труді праведності, щоб ми могли принести свою волю в жертву волі Батька, боротися зі своєю занепалою природою і чинити правильно завдяки своїй любові чинити правильно, дивлячись “оком, єдиноспрямованим до [Божої] слави”. А для цього необхідно мати внутрішнє розумове відчуття, яке є усвідомленням відповідальності, яку ми маємо, і воно дає усвідомити той факт, що око Боже—на нас і що за кожний наш вчинок і за мотиви, які його спонукали, необхідно буде відповідати; і ми повинні бути постійно в злагоді [в гармонії] з Господнім Духом³. [Див. рекомендацію 2 на с. 130].

Приклади з Писань навчають нас, як покращувати свій характер.

Я багато чим захоплююся в характері пророків, а особливо в характері Мойсея. Я захоплююся його рішучістю виконувати слово й волю Бога стосовно Ізраїля і його готовністю робити все, що в силі зробити людина, з допомогою Всемогутнього; а найбільше я захоплююся його цілісністю й відданістю Господу. …

Бог сьогодні в захопленні від чоловіків і жінок, які прямують шляхом високої моральності і які, незважаючи на сили Сатани, націлені на них, можуть сказати: “Відійди від мене, Сатана” [див. Лука 4:1–13], і які живуть праведним життям, подібним до Божого; такі люди мають вплив на Бога і їхні молитви—дуже могутні [див. Якова 5:16]. Наприклад, таку силу впливати на Всемогутнього, щоб змінити Його [Бога] ціль в одній певній ситуації, мав Мойсей. Слід згадати, що Господь розгнівався на ізраїльтян і заявив Мойсею, що винищить їх, та візьме Мойсея й від нього піде великий народ, і Він дасть йому та його нащадкам те, що пообіцяв був дати Ізраїлю. Але цей великий провідник і законодавець, виправдовуючи довіру до себе, став між Богом і Його народом та й благав Господа про свій народ; завдяки силі, якою він міг впливати і якою впливав, він став знаряддям у спасінні народу від загрози знищення. [Див. Вихід 32:9–11; Joseph Smith Translation, Exodus 32:12]. Яким благородним і великим мав бути Мойсей в очах Господа, і яке велике задоволення для Нього було знати, що Його вибраний народ у своїй упертості й нетямущості мав за провідника такого чоловіка.

Цікаву рису характеру ми знаходимо також і у Йони. Коли знялася страшенна буря на морі і нажахані моряки бачили, що не можуть врятувати свій корабель, Йона, відчуваючи докори совісті через свій вибір не йти до Ніневії, як те наказав йому Господь, вийшов уперед і зізнався, що це лихо з ними сталося через нього і він готовий пожертвувати собою заради тих, хто був на кораблі. [Див. Йона 1:4–12]. Також і в характері інших пророків та мужів Божих—хоч вони й могли в певних ситуаціях, як і Йона, виявляти якусь слабкість—є щось справді велике й захоплююче⁴. [Див. рекомендацію 3 на с. 130].

Риси праведного характеру розвиваються в нас поступово, коли ми виявляємо віру й каємося у своїх помилках.

Ті риси характеру, які виявлялися гідними особистостями давнини, не є наслідком випадковості чи удачі, також їх не набудеш за день, тиждень, місяць чи рік, вони розвиваються поступово, завдяки постійній вірності Богу та істині, незалежно від палкого схвалення чи критики людей.

… Важливо, щоб ми, святі останніх днів, обов’язково розуміли і зберігали у пам’яті, що спасіння приходить через милість Бога і через розвиток в нас самих тих принципів, якими керувалися праведні люди, згадані вище. Ідея полягає не в тому, щоб робити добро заради похвали людей, а робити добро тому, що роблячи його, ми розвиваємо в собі благочестя, і в цьому випадку ми будемо наближатися до благочестя, яке з часом стане невід’ємною складовою і частиною нашого єства. …

Чи траплялося нам іноді робити те, через що потім ви жалкували? Усе може бути дуже добре, якщо ми припинемо робити те, що, як ми знаємо, є неправильним; якщо ми бачимо зло і потім виправляємо його, це—усе, що ми можемо зробити, і це—усе, що можна просити від будь-якої людини. Але, безсумнівно, надто складно буває деяким людям, які переймаються тим, що піде розголос про вчинену ними провину, і бояться цього розголосу більше за саме вчинення провини; вони роздумують, що скажуть люди, дізнавшись про скоєне ними і т.д. А з іншого боку, деякі люди схильні робити щось, аби отримати схвалення друзів; якщо ж їхні вчинки не приносять бажаного результату—прихильності та похвали від інших або вони так і залишаються не поміченими,— то вони відчувають, ніби їхня праця пропала даром і що хороша справа, яку вони, можливо, зробили, була для них цілковитим провалом.

Отже, якщо ми справді бажаємо наблизитися до Бога; якщо ми хочемо бути у злагоді з добрими духами вічних світів, якщо ми хочемо розвинути в собі таку віру, про яку читаємо і якою давні святі виконували таку чудову роботу, то ми, отримавши Святого Духа, повинні прислухатися до Його підказок та підкорятися Його вказівкам і жодним вчинком свого життя не віддаляти Його від себе: це правда—ми слабкі, грішні істоти, схильні у будь-яку мить засмутити Духа Божого; але як тільки ми виявляємо, що згрішили, то повинні покаятися в тій провині і, наскільки це можливо, відшкодувати або загладити добром зло, яке могли вчинити. Роблячи так, ми зміцнюємо свій характер, рухаємо вперед свою справу і зміцнюємо себе перед спокусами; і з часом ми зможемо стільки всього здолати, що тільки будемо дивуватися, якого прогресу ми досягли в самовладанні й розвитку⁵. [Див. рекомендацію 4 на с. 131].

Зберігаючи свій праведний характер, ми наближаємося до Господа.

Ми отримали Євангелію, яка дивовижна за своєю дією: задовольняючи її вимоги, ми можемо отримати найвибраніші благословення, які тільки були колись обіцяні чи дані людству у будь-який період [існування] світу. Але, як та дитина з іграшкою чи забавкою, ми надто часто задовольняємося тлінним, забуваючи про можливості, які маємо, щоб розвивати в собі великі, вічні принципи життя й істини. Господь бажає встановити між Ним і нами більш тісні й особисті стосунки; Він бажає підняти нас, аби ми—як людські істоти—стали вище й набули більшого знання, а цього можна досягнути лише завдяки вічній Євангелії, яка саме для цього й була підготовлена. Сказав апостол Іван: “І кожен, хто має на Нього надію оцю, очищає себе так же само, як чистий Він (Христос)”. [1 Івана 3:3]. А чи застосовують святі останніх днів принципи Євангелії у своєму житті, тим самим здійснюючи задум Бога?

… Що ми можемо зробити у певних умовах, аби й далі підніматися вище у досягненні праведності нашого Бога? Які ж переваги, благословення й привілеї дає цей спосіб спасіння, якому ми підкорилися, і завдяки чому вони можуть бути реалізовані? Якби вимагалася якась жертва, то її й треба було б принести всіма, хто хоче завдяки своїй релігії набувати знання і хто докладає зусилля, щоб задовольнити її вимоги, живучи за нею у своєму повсякденному житті, аби показати свою готовність схилитися перед волею Єгови, визнаючи Його руку як у скруті, так і в процвітанні.

… Було б добре перевіряти себе, спілкуючись з самим собою на самоті, щоб пересвідчитися, в якому стані ми … стоїмо перед Господом, аби в разі потреби ми могли відновити свою старанність та вірність і більше чинити добрих справ.

Немає сумніву—якщо говорити про наш народ в цілому,— що ми великою мірою вдосконалюємося перед Богом. Але, хоч це й безсумнівно, та я все ж переконаний: поміж нас є люди, обдаровані духовними дарами й здатні ставати кращими, які могли б, якби тільки захотіли, застосовувати ці дари й здібності набагато краще, ніж вони нині це роблять, і які б могли просуватися набагато далі шляхами святості й бути набагато ближче до Господа. Але дух, що супроводжує те, що від цього світу, діє на них настільки сильно, що вони не збільшують ці свої духовні сили й благословення; вони не встановлюють близьких стосунків з Господом, а це ж—їхній привілей⁶.

Наш характер—характер святих останніх днів—має зберігатися незламним, якої б ціни чи жертви це не коштувало. Характер, схвалений Богом, вартий того, щоб його триматися навіть ціною самозречення впродовж усього життя.

Живучи так, ми можемо дивитися вперед … з цілковитою впевненістю, що … ми будемо увінчані разом із синами і дочками Бога та матимемо багатства й славу Целестіального царства⁷. [Див. рекомендацію 5 далі].