Розділ 7

Вірність у часи випробувань: “З тіней—у чудове сонячне світло”

“У кожного чоловіка і кожної жінки, що служать Господу, якими б віруючими вони не були, настають свої лихі години; але якщо вони жили доброчесно, над ними розіллється світло й прийде втіха”.

З життя Лоренцо Сноу

У лютому 1846 р. святі останніх днів були вимушені залишити свої домівки в Наву, Іллінойс. Готуючись вирушати у свою подорож на захід—до своєї нової обіцяної землі, вони прислухалися до поради президента Бригама Янга: уздовж свого шляху засновувати поселення. Вони жили у тимчасових житлах і вирощували злакові культури для святих, які мали йти за ними. Провівши короткий час у штаті Айова у поселенні, названому Гарден-Гроув, Лоренцо Сноу та його сім’я переїхали в місцевість, яку святі назвали Гора Пісха, також в Айові. Це поселення було так найменовано на честь гори, з якої пророк Мойсей побачив землю, обіцяну його народу.

Після прибуття Лоренцо в Гору Пісха пройшло кілька місяців, і його було покликано головувати у цьому поселенні. “На той час,—пізніше згадував він,—святі з Пісхи перебували в дуже скрутних обставинах, не було не лише продуктів і одягу, але й запряжок та фургонів, щоб їм далі продовжувати свою подорож. У кількох сімей зовсім не було ніяких продуктів, і вони залежали від милосердя своїх сусідів, які, у більшості випадків, самі були погано підготовленими і не могли нічим їм допомогти. До того всього у поселенні ще й швидко поширювалися хвороби і не було достатньо людей, щоб доглядати за хворими; а тому смерть чатувала на них, і батьки, матері, діти, брати, сестри і найдорожчі друзі ставали жертвами знищувача і були поховані з короткими церемоніями і в якійсь бідній одежині, придатній для поховання. До злиднів додавалися сум та плач”.

Лоренцо пізнав тяжкість цих випробувань на собі. Він і його сім’я зазнали і хвороб, і розчарувань, і великих душевних страждань, у тому числі й коли вони втратили свою новонароджену дочку Леонору. Він написав: “Маленька Леонора захворіла й померла, з глибоким сумом ми поховали її останки у тихому місці спочинку, щоб залишити її там, далеко від батька та матері, які дали їй життя”.

У таких обставинах Лоренцо допомагав святим проходити їхні випробування з вірою. Його сестра, Елайза, написала: “Виявляючи енергійну наполегливість і винахідливість розуму та неухильно прямуючи до мети, яка ніколи не давала занепасти духом, він доводив собі, що здатний справитися з будь-якими непередбаченими обставинами, які б налякали людей зі звичайними здатностями”. Вона згадувала: “Перш за все він вважав за потрібне надихати людей та об’єднувати їхні зусилля”. Він організував чоловіків у робочі групи. Дехто пішов у сусідні містечка заробляти гроші на харчі й одяг. Інші залишилися у таборі, де наглядали за сім’ями, які перебували там, сіяли зернові й виготовляли та лагодили все, що можна було використовувати у сусідніх поселеннях.

Лоренцо не тільки допомагав святим працювати разом, але й заохочував їх насичуватися духовно та насолоджуватися здоровими розвагами. “Упродовж довгих зимових місяців,—розказував він,—я прагнув підтримувати моральний стан святих з Пісхи й підбадьорювати їх, не лише тільки тим, що запровадив збори для релігійного поклоніння та проводив свята в різних частинах поселення, але й роблячи запаси продуктів і заохочуючи до різноманітних прийнятних розваг. …

Наприклад, я спробую описати одну з розваг, яку придумав для вечірки, що проводилася для всіх, кого я міг зібрати у скромному домі нашої сім’ї—одноповерховій будівлі, розміром п’ятнадцять на тридцять футів [приблизно чотири з половиною на дев’ять метрів], збудованій з деревини, в якій були земляні стеля й підлога; з боку був необхідної висоти димар, складений з дерену, взятого з лона Матінки Землі. Спеціально для такої вечірки ми услали підлогу тонким шаром чистої соломи та задрапірували стіни білими простирадлами, знятими з наших ліжок, на яких не було ні пухових подушок, ні ковдр.

Важко було придумати, як же достатньою мірою освітити нашу залу для події, що мала невдовзі відбутися; для цього від нас вимагалася неабияка винахідливість. Та все ж нам вдалося знайти вихід. З ями, в якій зберігалася ріпа, ми вибрали найбільші і найкрасивіші коренеплоди, а потім повидовбували в них середину, вставили в ті заглиблення маленькі свічки, розмістили їх на певній віддалі одна від одної попід стінами, а інші підвісили вгорі до стелі, зробленої із землі та гілок. Таке освітлення давало дуже заспокійливе, м’яке … світло; це світло, проникаючи крізь шкірку ріпи, було дуже привабливим.

Під час вечірки кілька моїх друзів якнайтеплішими словами хвалили мене і мою сім’ю за вишуканий смак і винахідливість, виявлені у створенні такого неповторного і недорогого оздоблення”.

Лоренцо згадував, що “ті години промайнули жваво й радісно”. Він та його гості розважали одне одного промовами, піснями і декламацією. Він сказав: “У кінці всі, здавалося, були цілком задоволені і пішли додому, відчуваючи себе щасливими, наче вони й не були бездомними”¹. [Див. рекомендацію 1 на с. 120].

Учення Лоренцо Сноу

Випробування й нещастя допомагають нам удосконалюватися духовно і готуватися до целестіальної слави.

Без тяжких випробувань чи жертв нам не вдасться здобути свого спасіння й досягти цілей Бога².

Святі останніх днів пройшли випробування й зазнали нещасть. За Божим задумом саме так і повинно було бути. Беру на себе сміливість сказати, що у [передземному] духовному світі, коли нам це запропонували—прийти, щоб бути випробуваними, пройти через досвід, який ми зараз отримуємо,—то не все нам в цьому було приємним і прийшлося до душі; перспективи—в усіх аспектах—не були такими чудовими, як бажалося б. Та все ж немає сумніву, що ми там ясно бачили й розуміли: для того, щоб досягнути свого піднесення та слави, цей досвід нам був необхідним; і яким би неприємним це нам не здавалося, ми все одно були готові підкоритися волі Бога, і як наслідок цього—ми тут³.

Господь вирішив у Своєму серці, що буде випробовувати нас доти, доки не побачить, що Він може з нами зробити. Він випробував Свого Сина, Ісуса. … До того як Він [Спаситель] прийшов на землю, Батько пильнував за Його стежками і знав, що Він може покластися на Нього, коли на кону стоятиме спасіння світів; і Він не розчарувався. Так само і з нами. Він буде випробовувати нас і продовжуватиме випробовувати нас, і це для того, щоб Він міг поставити нас на найвищі позиції в житті й покласти на нас найсвященніші обов’язки⁴.

Якщо ми досягаємо мети, віддано й чесно проходячи через важкі випробування, які нам даються, то можемо сподіватися, що наприкінці своїх випробувань ми відчуємо чудовий і могутній вилив Духа і вплив Божої сили—цей великий дар, який дається усім, хто залишається вірним своїм завітам. …

Дехто з наших братів висловлював сумніви стосовно того, чи зможуть вони після цього життя відчувати себе гідними повноцінно належати до товариства пророків і святих давнини, які витерпіли до кінця випробування й переслідування; а також до товариства святих, … які страждали в Кертленді, в Міссурі та в Іллінойсі. Ці брати жалкували з приводу того, що їм не довелося пережити ті страждання. Якщо хтось із цих братів зараз тут присутній, то я скажу, аби втішити їх: ви маєте почекати зовсім мало часу і у вас виникнуть подібні обставини, щоб задовольнилося ваше серце. Ні ви, ні я не можемо стати досконалими, не пройшовши крізь страждання: Навіть Ісус не міг [див. Євреям 2:10]. У Своїй молитві і стражданнях у Гефсиманському саду Він провістив необхідність процесу очищення в житті тих, чиє прагнення підказує їм здобути славу целестіального царства. Ніхто не повинен намагатися уникнути цього, вдаючись хоч до якогось компромісу⁵.

Не існує іншого способу, яким би святі могли досягнути духовної досконалості й підготуватися до успадкування в целестіальному царстві, як тільки через нещастя. Це процес, завдяки якому збільшується знання і завдяки якому зрештою буде установлений повсюди мир. Було сказано: якби все навколо нас було спокійним і процвітаючим, то ми стали б байдужими. Саме цього стану бажало б дуже багато людей; вони б і не прагнули сягнути того, що є вічним⁶.

Чи індивідуально, чи колективно, але ми страждали і ми маємо страждати знову, а чому? Та тому, що Господь вимагає цього від наших рук задля нашого освячення⁷. [Див. рекомендацію 2 на с. 120].

Залишаючись вірними під час випробувань і спокус, ми тим самим показуємо, що любимо Бога більше, ніж любимо світ.

Серед наших випробувань є спокуси, завдяки яким ми здатні виявити, наскільки цінуємо свою релігію. Стосовно цього вам відомий досвід Йова. Йому було дано знання про воскресіння і про Викупителя, і він знав: хоч він і має померти, усе ж в останні дні він побачить свого Викупителя на землі [див. Йов 19:25–26]. Спокуси, яким він був підданий, виявили, що він цінував ці небесні винагороди вище за будь-що інше. …

… Оскільки Бог—наш Друг, нам немає чого боятися. Ми можемо й далі опинятися в багатьох неприємних обставинах. Завдяки їм ми можемо показати ангелам, що любимо те, що від Бога, більше за те, що від світу⁸. [Див. рекомендацію 3 на с. 120].

Коли ми залишаємося вірними, Господь зміцнює нас, щоб ми подолали спокуси і витерпіли випробування до кінця.

У багатьох з вас є тяжкі випробування, і це для того, щоб ваша віра могла стати більш досконалою, щоб ваша впевненість зростала, щоб ваше знання про сили небесні розширювалося, а це має статися перш, ніж настане ваше викуплення. Якщо грозові хмари затягують небокрай … ; якщо вам пропонується чаша гірких страждань і ви змушені її прийняти; якщо Сатані дано волю ходити між вами—з усіма його спокусливими можливостями обману й підступної хитрості; якщо на вас піднімається сильна, безжалісна рука переслідувань; тоді, в ту годину, підніміть свої голови і радійте, що ви виявилися гідними перестраждати це з Ісусом, зі святими і зі святими пророками; і знайте, що час вашого викуплення настав.

Я відчуваю, мої брати і сестри, що маю спонукати вас сердечними словами. Будьте в гарному настрої—не будьте засмученими; бо безсумнівно швидко настає той день, коли ваші сльози будуть осушені, ваше серце—заспокоєне і ви будете споживати плоди ваших трудів. …

Будьте чесними, будьте доброчесними, будьте шанобливими, будьте лагідними й скромними, сміливими й хоробрими, розвивайте в собі простодушність, будьте схожими на Господа; тримайтеся істини, незважаючи на вогонь чи стріли, тортури чи смерть⁹.

Від часу, коли ми отримали Євангелію, і дотепер Господь час від часу давав нам випробування й страждання, якщо ми так їх можемо назвати; і траплялося, що ці випробування були за своєю природою такими, що нам було дуже важко їх приймати без скарг чи нарікань. Та все ж у такі часи Господь благословляв нас і давав нам достатньо Свого Духа, щоб ми подолали ці спокуси і витерпіли випробування до кінця¹⁰.

У кожного чоловіка і кожної жінки, що служать Господу, якими б віруючими вони не були, настають свої лихі години; але якщо вони жили доброчесно, над ними розіллється світло й прийде втіха¹¹.

Усе, що вимагається від нас, аби нам бути у цілковитій безпеці в умовах будь-яких труднощів чи переслідувань,—це виконувати волю Бога, бути чесними, вірними і віддано дотримуватися одержаних нами принципів; чинити правильно одне одному; не порушувати права іншої людини; жити кожним словом, що виходить з вуст Божих, і тоді Його Святий Дух буде допомагати й підтримувати нас у будь-яких обставинах і ми пройдемо їх, рясно благословенні у наших домах, у наших сім’ях, у наших стадах, на наших полях—у кожний спосіб, яким Бог благословить нас. Він додаватиме нам знання до знання, розумові здібності до розумових здібностей, мудрість до мудрості.

Нехай Бог додасть Своїх благословень цьому народу. Давайте будемо вірними собі, вірними всім принципам, які отримали, прагнучи усім своїм серцем благополуччя одне одного, і Бог зіллє Свого Духа на нас і ми в кінці виявимося переможцями¹². [Див. рекомендацію 3 на с. 120].

Згадуючи важкі часи, ми бачимо, що наші випробування допомогли нам стати ближче до Бога.

Обмірковуючи, що Господь зробив для нас у минулому, у наших теперішніх обставинах і якими є наші майбутні перспективи, ми відчуваємо, яким же благословенним ми є народом! Іноді я думав, що одна з найважливіших чеснот, яку можуть набути святі останніх днів,—це бути вдячними Небесному Батьку за те, що Він дав нам, і за шлях, яким Він вів нас. Можливо, подорож цим шляхом не завжди була найприємнішою; але потім ми виявляли, що обставини, які були для нас такими неприємними, часто приносили найбільшу користь¹³.

Кожне випробування, через яке проходить людина, якщо вона є вірною в цьому випробуванні й шанує Бога та свою релігію, яку вибрала, то в кінці цього випробування чи страждання така людина стає ближче до Бога, вона дедалі більше набуває віри, мудрості, знання і сили, а отже стає більш впевненою, просячи Господа про те, чого бажає. Я знав людей, які тремтіли від самої думки, що треба пройти через тяжкі випробування, а потім, пройшовши через спокуси, казали, що змогли наблизитися до Господа з більшою впевненістю і просити про ті благословення, яких вони прагнули. …

Які б труднощі не брали нас у коло, усе ж в нас є всі підстави торжествувати і сповнитися радості та задоволення. Наскільки ж ми просунулися вперед, наскільки більше ми здобули знання і наскільки більше ми здатні витерпіти тепер, ніж один, два, три роки тому, і наскільки більше ми можемо витерпіти зараз, ніж кілька років тому? Господь зміцнив нас і збільшив нашу здатність зростати. Це так, як з дитиною: коли вона зростає, то не знає, як вона поступово отримує силу і як зростає її тіло. Цього року вона стає більшою, ніж в році минулому. Те саме відбувається і з нашим духовним розвитком. Сьогодні ми відчуваємо себе сильнішими, ніж рік тому¹⁴.

Жертви, які ви принесли, труднощі, які ви витерпіли, і нестатки, від яких ви страждали, … будуть забуті, і ви радітимете, бо завдяки їм вам вдалося набути досвіду. … Те, чого ми маємо навчитися завдяки стражданню, і знання, яке гарантовано приходить завдяки цьому, хоч сам цей процес може бути й болісним, матимуть для нас велику цінність в іншому житті.

… Я знаю: ваше життя не завжди було сонячним; безсумнівно, ви пройшли через багато випробувань, і, можливо, зазнали багато горя; та все ж, і далі залишаючись цілісними людьми, ви скоро вийдете з тіней і ввійдете в чудове сонячне світло целестіального світу¹⁵. [Див. рекомендацію 4 далі].