Розділ 17

Священство—“для спасіння Людської Сім’ї”

“Священство, яке ми маємо, було відкрито для спасіння людської сім’ї. Це має постійно бути в нашому розумі”.

З життя Лоренцо Сноу

Старійшина Лоренцо Сноу був висвячений на апостола 12 лютого 1849 р. Через вісім місяців після цього його було покликано організувати місію в Італії. Разом з іншими покликаними братами він 19 жовтня 1849 р. відбув на свою місію. Він та його напарники здійснили довгу подорож, пересуваючись і пішки, і верхи на конях, і на судні.

Прибувши до Італії в червні 1850 р., він та його напарники виявили, що люди в більшості італійських міст ще не готові отримати євангелію. Однак увагу старійшини Лоренцо Сноу привернув народ, відомий як вальденси, і він відчув натхнення працювати серед них. Упродовж віків вальденси жили у віддаленій місцевості П’ємонт—гірській долині якраз на південь від італійсько-швейцарського кордону і на схід від італійсько-французького кордону. Ця спільнота сформувалася завдяки їхньому прагненню релігійної реформи, вони дуже старанно вивчали Біблію і наслідували приклад Спасителевих апостолів.

Старійшина Сноу казав, що коли він думав про проповідування євангелії серед вальденсів, то “здавалося, ніби потік світла линув у мій розум”¹. Однак попри ці запевнення, він відчував, що негайно розпочинати активну місіонерську роботу було б нерозсудливо, оскільки вороги Церкви розповсюдили серед людей друковані матеріали, що поширювали неправду про Церкву². Старійшина Сноу повідомляв: “Відчувши думку від Духа, що ми спочатку повинні діяти повільно й обережно, я підкорився цій волі небес”³.

Хоч місіонери й не почали негайно проповідувати, старійшина Сноу взявся наглядати за виданням брошур італійською та французькою мовами. До того ж він з напарниками налагоджував дружні стосунки з оточуючими їх людьми. “Ми старанно працювали, щоб закласти фундамент, який знадобиться у майбутньому,—казав він,—тихо готуючи розум цих людей до прийняття Євангелії, і робили це, розвиваючи дружні почуття в душах людей, які нас оточували. І все ж я відчував—так не має бути, і для мого терпіння було неабияким випробуванням тижнями, місяцями перебувати серед цікавого народу і не залучатися активно й публічно до поширення великих принципів, які я прибув сюди проголошувати”⁴.

Ставлення вальденсів до Церкви почало вражаюче змінюватися після того, як старійшина Сноу дав благословення священства на зцілення хлопчику, що тяжко захворів. У своєму щоденнику старійшина Сноу написав:

“6-е вер.—Цього ранку моя увага була прикута до Джозефа Гая, трирічного хлопчини, найменшої дитини наших господарів. Багато друзів приходили глянути на дитину, бо кожному було ясно: до нього ось-ось вже прийде смерть. Я пішов подивитися на нього у післяобідню пору: смерть знищувала його тіло; його, до цього здорова, фігурка тепер схудла настільки, що це лежав просто скелет, і тільки пильно придивившись, ми могли помітити, що хлопчик ще живий”.

Занепокоєний спротивом, що чинився проповідуванню євангелії, і стурбований долею маленького Джозефа Гая, старійшина Сноу звернувся того вечора по допомогу до Господа. Пізніше він згадував: “За кілька годин, як лягти спати, я благав Господа допомогти нам тепер. Почуття, пережиті мною в тій ситуації, навряд чи коли зітруться з моєї пам’яті.

“7-е вер.—Цього ранку я запропонував …, щоб ми почали поститися і, піднявшись у гори, там помолилися. Виходячи з дому, я зайшов подивитися на дитину; його очі закотилися; повіки були нерухомі й заплющені; лице й вуха стали маленькі і були блідими й нагадували мармур—усе це вказувало на наближення смерті. Холодний піт смерті виступив на його тілі, зникали останні ознаки життя. Мадам Гай та інші жінки плакали, а у мосьє Гая похилилася голова”. Мосьє Гай пошепки сказав старійшині Сноу та іншим місіонерам: “Він помирає. Він помирає”.

Старійшина Сноу продовжував: “Після невеличкого перепочинку в горах, подалі від всього, що могло заважати, ми звернулися там до Господа в урочистій молитві, щоб Він зберіг дитині життя. Роздумуючи над тим, що нам слід зробити і про що необхідно буде скоро свідчити світу, я поставився до цього випадку [з хлопчиком] як до дуже важливої події. Я не знаю, чим би я тільки не пожертвував, аби тільки Господь відповів на наші прохання”.

Коли того дня після обіду вони повернулися в дім сім’ї Гаїв, старійшина Cноу дав Джозефу благословення священства. Через кілька годин вони знову навідалися в цю сім’ю, і батько Джозефа, “вдячно посміхаючись”, сказав їм, що хлопчику стало набагато краще.

“8-е вер.—Дитині стало настільки краще, що її батьки вже змогли піти трохи перепочити, чого їм не вдавалося робити до цього. Сьогодні вони змогли залишити його і зайнятися своїми справами”. На радісні слова матері Джозефа про одужання хлопчика, старійшина Сноу відповів: “Бог Небесний вчинив для вас це”.

“І з тієї години йому ставало все краще й краще,—розповідав старійшина Сноу,—і з серцем, сповненим вдячності до Небесного Батька, я радий сказати, що вже через кілька днів він встав з ліжка і приєднався до своїх маленьких друзів”⁵.

Піся цього випадку старійшина Сноу відчув: обставини для розвитку роботи Господа серед цих людей стали “настільки сприятливими, що навіть перевершили всі сподівання”. 19 вересня 1850 р., якраз через 11 місяців після того, як він відбув з дому, щоб служити в Італії, він сказав своїм напарникам, що їм слід “розпочати [свою] публічну роботу”. Вони знову зійшли на гору, і там старійшина Сноу освятив ту землю для проповідування відновленої євангелії⁶.

Слова старійшини Сноу мадам Гай—“Бог Небесний вчинив для вас це”—відображають його вчення про священство, якого він дотримувався усе своє життя. Він нагадував святим, що завдяки роботі носіїв священства, “слава і сила Бога виявляється” для користі інших людей⁷. [Див. рекомендацію 1 на с. 224].

Учення Лоренцо Сноу

Носії священства—посланці Всемогутнього, і вони мають повноваження, надані їм з небес, для виконання святих обрядів.

Ми, святі останніх днів, відкрито заявляємо, що отримали від Бога повноту вічної євангелії; ми відкрито заявляємо, що у нас є святе Священство—передана людині влада від Бога, яка дає нам право виконувати її обряди у спосіб, прийнятний для Нього⁸.

Кожна людина, яка упокорить себе перед Богом і, після покаяння, буде занурена у воду для прощення своїх гріхів, отримає через рукопокладання дар Святого Духа. Можу це дати їй я? Ні, я—просто посланець Всемогутнього, якому було делеговано повноваження виконати це занурення у воду для відпущення гріхів; я просто занурюю її у воду, маючи повноваження зробити це. Я просто кладу свої руки на неї, щоб вона отримала Святого Духа, а потім Бог, із Своєї присутності, визнає моє повноваження, визнає те, що я—Його посланець, і дає Святого Духа цій людині⁹.

Після того як я охристив людей і викон[ав] обряди цього святого священства, Бог підтвердив виконання цих обрядів наданням Святого Духа, посилаючи людям, для яких я виконував ці обряди, знання і переконуючи їх, що таке повноваження було делеговано [мені] з небес. І кожний старійшина, який ішов проповідувати цю вічну Євангелію і діяв у дусі свого покликання, може свідчити про те саме: через виконання цих святих обрядів переконливо виявлялися слава і сила Бога, зливаючись на голови тих, для кого виконувалися ці обряди. Таким є наше свідчення; таким було свідчення [в 1830 р.] одного чоловіка, який виступив уперед і відкрито заявив, що Бог уповноважив його христити людей для відпущення гріхів і рукопокладати їх для отримання Святого Духа, Який мав дати їм знання від вічних світів, що він мав таке повноваження. Чоловік цей—Джозеф Сміт, і він передав повноваження, дане йому святими ангелами, тим, кого було послано свідчити світу про те, що люди, для яких будуть виконані ці святі обряди, отримають свідчення від Всемогутнього, що вони були вповноважені виконувати ці обряди. Таким є наше свідчення; і таким є моє свідчення перед цими людьми і перед світом¹⁰.

Де ще в цілому світі ви знайдете категорію священиків, які б відважилися заявити те, що заявляють наші старійшини? Де ще є чоловік чи група чоловіків, які виявилися б здатними представити себе перед світом і сказати, що вони вповноважені Богом виконувати для людей певні обряди, через які ті можуть отримати одкровення від Бога? Кожного, хто проголошував би такого роду вчення, швидко було б викрито як шахрая, така особа опинилася б в дуже небезпечній ситуації і швидко було б доведено, що такого повноваження вона не має. А ось наші старійшини відважуються заявити про це. … Бог послав Своїх святих ангелів з небес і відновив повноваження людині, щоб виконувати обряди євангелії¹¹. [Див. рекомендацію 2 на с. 224].

Священство допомагає нам знаходити щастя в цьому житті і впродовж вічності.

Священство було відновлено; воно було передано людині, щоб через нього всі, кому подобається бути хорошими й щасливими, могли б мати цей привілей. Євангелія каже нам, як стати чудовими, хорошими і щасливими. Дух євангелії Христа навчає всього, що необхідно для нашого теперішнього й майбутнього благополуччя.

У нас і сьогодні ті ж самі цілі, і ми повинні й надалі мати їх перед собою. Озирніться на двадцять п’ять років або лише на десять років назад: за цей час до Церкви приєдналося дуже багато людей і ми побачимо, чого досягли. Ми бачимо далі і розуміємо більше, бо краще підготовлені до того, що йде на землю, ніж були десять, п’ятнадцять чи двадцять п’ять років тому; ми краще усвідомлюємо, як бути корисними, ми краще розуміємо, як зробити те, що повинно бути зробленим. …

… Мета священства—зробити всіх [людей] щасливими, поширювати інформацію, зробити всіх в належний для них час причасниками тих самих благословень¹².

Бо саме таку мету в цей наш день поставлено перед Святим Священством, щоб направляти й удосконалювати святих Бога тут; і якого рівня розуму, цілісності й відданості ми досягнемо в цьому житті, … таким буде й наш стан піднесення, в якому ми опинимося за завісою¹³.

Господь сказав, що дасть нам усе, що Він має,—і це відповідно до клятви й завіту Священства [див. УЗ 84:33–44]. Ніхто не повинен сумніватися у словах Ісуса, і Він проголошує, як це записано в Об’явленні святого Івана: “Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я переміг був, і з Отцем Своїм сів на престолі Його”. [Одкровення 3:21]. Чи може бути сказано щось величніше за це? Чи ж не охоплює це все?¹⁴

Ця євангелія, яку ми отримали, була дана через одкровення з небес, і священство, яке ми маємо, було відкрито для спасіння людської сім’ї. Це має постійно бути в нашому розумі¹⁵. [Див. рекомендацію 3 на с. 224].

Праведні носії священства старанно й енергійно прагнуть духовних дарів, щоб вони допомогли їм служити іншим.

Прошу моїх братів у Священстві дозволити мені сказати їм кілька слів поради, настанови і застереження. На вас лежать високі й священні обов’язки, що стосуються не тільки спасіння цього покоління, а й багатьох минулих і майбутніх поколінь. Чудовий стяг Еммануїлового царства знову було встановлено у світі, і його слід розгорнути в кожній країні, у кожному царстві і в кожній імперії; голос застереження … повинен прозвучати для всіх людей; ви—ті, кого Господь вибрав для цієї мети, ви—ріг Йосипів, щоб збирати народ [див. Повторення Закону 33:13–17]. Справді, до цієї справи необхідно залучатися завзято і старанно, прагнучи якнайкраще звеличувати ваші святі й священні покликання в такий спосіб, щоб це було найкорисніше для вас самих і для людства¹⁶.

У цій Церкві є чоловіки, настільки чудові у своїх серцях і почуттях, якими тільки можуть бути люди, але через відсутність віри й енергії вони насправді не отримують того, що мають привілей отримати. Якби їхня віра, їхня енергія й рішучість були за силою такими ж, як їхні хороші почуття і наміри, їхня чесність і великодушність, то вони дійсно були б могутніми мужами в Ізраїлі; і немочі й хвороби та сила диявола гналися б перед ними, як женеться вітром полова. Однак ми кажемо, що ми—хороші люди і що ми не тільки тримаємося, як належить триматися людям, але й розвиваємося в праведності перед Богом; безсумнівно, так воно і є. Але, мої брати і сестри, я хочу, аби ви запам’ятали ось таку думку: серед нас є старійшини, обдаровані духовними дарами, які можна задіяти з допомогою Святого Духа. Дари Євангелії повинні розвиватися завдяки старанності й наполегливості. Давні пророки, прагнучи якогось певного благословення чи важливого знання, одкровення чи видіння, іноді постилися і молилися заради цього днями, а то й тижнями¹⁷.

Мої юні брати, коли все проти вас, коли все здається чорним, виконуйте свій обов’язок і ви ставатимете мужами сильнішими, мужами могутнішими; завдяки вашим благословенням будуть зцілюватися від хвороб; дияволи будуть втікати від вас; мертві будуть підніматися; і все, що тільки було зроблено людиною від днів Адама, буде вам по силі зробити завдяки силі Бога і належному прагненню¹⁸.

Просто прагніть чистоти, чеснотності, вірності у подружньому житті, благочестя, інакше не мати вам вінця. Ті принципи повинні стати невіддільними від нашого єства, вплетеними в нашу будову, стаючи частиною нас, роблячи нас центром, джерелом істини, неупередженості, справедливості, милосердя, всього чудового й прекрасного, щоб від нас могло далі поширюватися світло, життя, сила і закон, аби нам направляти, керувати і допомагати у спасінні блукаючого світу; щоб ми діяли як сини Бога за і для Небесного Батька. Ми сподіваємося при воскресінні використовувати сили нашого священства—а використовувати ми зможемо їх лише тією мірою, якою ми заслужили її своєю праведністю та вдосконаленням; ці якості можна мати тільки, якщо їх прагнути і знаходити, тож у ранок першого воскресіння ми матимемо ті якості, яких набули в цьому світі! Благочестя не може бути наданим, воно повинно бути набутим, чого релігійний світ, як це не дивно і не сумно, не визнає. Прагніть благополуччя інших—і інші будуть прагнути благополуччя для вас; і той, хто “великий із вас”, нехай буде дбайливим, піклуючись про потреби всіх, стаючи для всіх слугою¹⁹.

Як Божі святі, як старійшини Ізраїля, ми повинні з готовністю присвячувати час і працю, приносити всі необхідні жертви, щоб отримати належну духовну підготовленість, аби нам якомога краще служити у своїх багатьох покликаннях. І нехай Господь надихає кожне серце, даючи відчути важливість цього, щоб ми могли старанно й енергійно прагнути дарів і сил, обіцяних в Євангелії, якій ми підкорилися²⁰. [Див. рекомендацію на с. 225].