Улюбленці Бога
Якщо ми сповнені Божої любові, це захищає нас під час життєвих штормів, і до того ж робить щасливі моменти щасливішими.
Перш ніж почати, я маю сказати, що двоє моїх дітей втрачали свідомість під час виступів з трибун, і я ніколи не відчував тіснішого зв’язку з ними, ніж у цей момент. І я думаю не лише про шляхи відходу.
У нашій сім’ї шестеро дітей, іноді вони дражнять одне одного, стверджуючи, що саме він чи вона є найулюбленішою дитиною. Вони всі мають різні причини, щоб бути улюбленцями. Наша любов до кожної нашої дитини — чиста, довершена і повноцінна. Ми не можемо любити когось із них більше, ніж іншого — з народженням кожної дитини наша любов розширювалася найпрекраснішим чином. Я сам краще розумію любов мого Небесного Батька до мене завдяки любові, яку відчуваю до своїх дітей.
Оскільки вони постійно знаходять аргументи, чому кожен з них є найулюбленішою дитиною, у вас може скластися враження, що в нашій сім’ї ніколи не було неприбраної спальні. Усвідомлення недоліків у стосунках між батьками та дітьми зменшується, коли ми зосереджуємося на любові.
У якийсь момент, можливо, тому що я бачу, як ми прямуємо до неминучої сімейної суперечки, я кажу щось на кшталт: “Гаразд, ви мене виснажили, але я не збираюся це озвучувати, бо ви знаєте, хто з вас мій улюбленець”. Моя мета полягає в тому, щоб кожен з цих шістьох відчув себе переможцем і тотальної війни вдалося уникнути — принаймні до наступного разу!
У Євангелії від Івана автор описує себе як “учня, якого любив Ісус”, ніби це було чимось унікальним. Я схиляюся до думки, що Іван так писав, бо відчував, як сильно Ісус його любив. Схоже відчуття виникло у мене й через слова, написані Нефієм: “Я уславляю мого Ісуса”. Звичайно ж, Спаситель такий же Нефієвий, як і Іванів, та все ж такий зворушливий опис став можливим завдяки особистій природі стосунків Нефія з “його” Ісусом.
Хіба не чудово, що часом ми можемо відчувати таку всеохоплюючу особисту увагу і любов? Нефій міг називати Його “своїм” Ісусом, і так само можемо й ми. Любов нашого Спасителя є “найвищим, найблагороднішим, найсильнішим видом любові”, і Він дарує нам її доти, доки ми не “наситимося”. Божественна любов ніколи не вичерпується, і кожен з нас є ніжно виплеканим улюбленцем. Божа любов — це місце, де ми всі, як кола в діаграмі Венна, перетинаємося. Якими б різними ми не здавалися, в Його любові ми знаходимо єдність.
Чи варто дивуватися, що найбільшими заповідями є любов до Бога і до оточуючих? Коли я бачу людей, які виявляють Христову любов одне до одного, мені здається, що ця любов містить у собі щось більше, ніж лише їхню любов; ця любов також містить в собі й божественність. Коли ми любимо одне одного якнайповніше і якнайглибше у міру наших можливостей, то до цього долучаються й небеса.
Отже, якщо хтось, про кого ми турбуємося, здається, не відчуває божественної любові, ми можемо діяти за цим зразком: робити те, що наближає нас до Бога, а потім робити те, що наближає нас до цієї людини — тобто з невимовленим закликом прийти до Христа.
Я хотів би сісти поряд з вами і запитати, які обставини викликають у вас почуття Божої любові. Які вірші з Писань, які конкретні вчинки у служінні? Де ви її відчуваєте? Завдяки якій музиці? У чиїй компанії? Генеральна конференція — це місце, де можна дуже багато дізнатися про те, як відчути небесну любов.
Та можливо, ви почуваєтеся задалеко від Божої любові? Можливо, хор голосів зневіри і темряви обтяжує ваші думки, нашіптуючи, що ви надто ображені, спантеличені, надто слабкі і знехтувані, надто відрізняєтеся чи дезорієнтовані, щоб хоч якимось чином насправді заслуговувати на небесну любов. Якщо ви чуєте такі думки, то, будь ласка, прислухайтесь до мене: ці голоси просто кажуть неправду. Ми впевнено можемо не зважати на скрушеність, що якимось чином позбавляє нас небесної любові — щоразу співаючи гімн, який нагадує нам, що наш улюблений і бездоганний Спаситель був за власним вибором “мучений, скрушений [і] уражений за нас”, щоразу беручи поламаний хліб. Безумовно, Ісус знімає всілякий сором зі скрушених. Через Свою скрушеність Він став досконалим, і Він може зробити нас досконалими, попри нашу скрушеність. Він був скрушений, самотній, уражений і побитий — ми також можемо мати ці відчуття, але ми не відокремлені від Божої любові. “Скрушені люди, досконала любов” — співається у пісні.
Можливо, ви знаєте про себе щось таємне, що змушує вас відчувати себе не гідними любові. Яким би реалістичним не було ваше сприйняття себе, ви помиляєтеся, якщо вважаєте, що опинилися за межами досяжності Божої любові. Іноді ми буваємо настільки жорстокими і нетерплячими до себе, що ніколи б навіть не уявили такого ставлення до когось іншого. У цьому житті у нас є багато справ, але ненависть до себе і ганебний самоосуд не входять до того списку. Якими б деформованими ми себе не відчували, Його руки не скоротшали. Ні. Вони завжди достатньо довгі, щоб “Він не залиши[в]” нас і обійняв кожного.
Якщо ми не відчуваємо тепла божественної любові, це не означає, що вона зникла. Сам Бог каже, що “зрушаться гори й холми захитаються, та [Його] милість… не відійде від [нас]”. Інакше кажучи, ідея, що Бог перестав любити, має бути настільки далеко у списку можливих життєвих пояснень, що нам не дістатися до неї, доки не зрушаться гори і не зникнуть пагорби!
Мені дуже подобається символізм гір як доказ незмінності Божої любові. Цей потужний символізм переплітається з розповідями тих, хто йшов у гори, аби отримати одкровення, і з описом Ісаї про “гору дому Господнього”, що “піднята понад згір’я”. Дім Господа — це дім наших найцінніших завітів і місце, де ми всі можемо усамітнитися та глибоко пірнути в докази любові нашого Батька до нас. Я також насолоджуюся втіхою, яка наповнює мою душу, коли я старанніше дотримуюся свого завіту хрищення і знаходжу когось, хто оплакує втрату або засмучений розчаруванням, та намагаюся допомогти їм триматися і переживати ці почуття. Чи такі дії допоможуть нам глибше зануритися в дорогоцінну завітну любов, хесед?
Якщо Божа любов не полишає нас, то чому ми не завжди відчуваємо її? Випереджаючи ваші очікування, скажу: я не знаю. Але бути улюбленим — це зовсім не те саме, що відчувати себе улюбленим, і у мене є кілька думок, які можуть допомогти вам у пошуках відповідей на це запитання.
Можливо, ви потерпаєте від горя, депресії, зради, самотності, розчарування або інших сильних емоцій, які заважають вам відчувати Божу любов до вас. Якщо так, то це може притупити або призупинити нашу здатність відчувати, яку ми могли б мати за інших обставин. Можливо, принаймні протягом певного періоду ви не зможете відчувати Його любов і вам доведеться покладатись на знання. Але мені цікаво, чи могли б ви терпляче поекспериментувати з різними способами вияву та прийняття божественної любові. Чи можете ви відійти на крок від того, що прямо перед вашими очима, і, можливо, ще на один крок, і навіть далі, поки не побачите ширшу картину, і ще ширшу, та будете робити це до тих пір, доки не почнете буквально “мислити целестіально”, бо ви вже бачите зірки й згадуєте про світи без числа, а заодно і про їхнього Творця?
Спів птахів, відчуття сонця, вітру чи дощу на обличчі, а також моменти, коли природа пробуджує в мені почуття благоговіння перед Богом, — все це поєднує мене з небесами. Можливо, допоможе розрада від вірних друзів. Можливо, музика? Або служіння? Чи занотовували ви або описували у щоденнику ті моменти, коли ваш зв’язок з Богом був для вас чіткішим? Можливо, ви могли би попросити тих, кому довіряєте, поділитися з вами своїми джерелами божественного зв’язку, коли вам будуть потрібні полегшення і розуміння.
Цікаво, якби Ісус вибирав місце, де ви з Ним могли би зустрітися, приватне місце, де ви б могли зосередитися лише на Ньому, чи вибрав би Він ваше унікальне місце особистого страждання, місце вашої найглибшої потреби, куди ніхто інший не може прийти? Місце, де ви почуваєтеся настільки на самоті, що дійсно ви там справді самі, але не зовсім; це місце, куди ходив лише Він, і насправді Він вже готовий зустріти вас там, коли ви прийдете? Якщо ви чекаєте, аби Він прийшов, то, може, Він вже там, у межах досяжності?
Якщо ви відчуваєте, що в цей період вашого життя вас переповнює любов, будь ласка, спробуйте утримувати її з тим же ефектом, як сито утримує воду. Розбризкуйте її всюди, куди б ви не йшли. Одне з чудес божественної економіки полягає у тому, що коли ми намагаємося ділитися любов’ю Ісуса, то виявляємо, що самі наповнюємося за принципом: “хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її”.
Якщо ми сповнені Божої любові, це захищає нас під час життєвих штормів, і до того ж робить щасливі моменти щасливішими — наші радісні дні, коли в небі світить сонце, стають ще яскравішими завдяки сонцю в нашій душі.
Станьмо “закоріненими і основаними” в нашому Ісусі та в Його любові. Звертаймо увагу на миті, коли ми відчуваємо Його любов та силу в своєму житті, і цінуймо їх. Радість євангелії доступна всім — не лише щасливим, не лише пригніченим. Радість — це наша мета, а не дар наших обставин. Ми маємо всі підстави “втішатися і сповнитися любовʼю до Бога і всіх людей”. Сповнімося! В ім’я Ісуса Христа, амінь.