Довіряти нашому Батькові
Бог довіряє нам у прийнятті багатьох важливих рішень, і Він завжди просить нас довіряти Йому також.
1 червня 1843 року Еддісон Пратт поїхав з Наву, Іллінойс, щоб проповідувати євангелію на Гавайський островах. Його дружина, Луїза Барнс Пратт, залишилася вдома, щоб піклуватися про їхню молоду сім’ю.
В Наву посилювалися переслідування, через що багато святих були змушені поїхати звідти; Луїза також поїхала. Пізніше, перебуваючи в Уінтер-Квортерзі і готуючись до переїзду в Солт-Лейк-Сіті, вона мала вирішити, чи їй слід їхати далі. Луїзі було б легше залишитися і почекати повернення Еддісона, ніж подорожувати самій.
В обох цих ситуаціях вона намагалася отримати пораду від пророка Бригама Янга, який заохочував її їхати. Попри значні труднощі й особисту невпевненість, вона кожного разу вдало долала шлях.
Спочатку Луїзі не дуже подобалася подорож. Однак невдовзі її почали радувати зелена трава у преріях, різнокольорові польові квіти і клаптики землі вздовж берегів ріки. “Мій похмурий настрій поступово розвіявся, — записала вона, — і в усій нашій групі не було більш життєрадісної жінки…”.
Історія Луїзи глибоко надихнула мене. Я захоплююся її готовністю відкласти особисті бажання, її спроможністю довіряти Богу, і тим, як її віра допомогла їй інакше подивитися на ситуацію.
Вона нагадала мені про те, що в нас є люблячий Небесний Батько, Який дбає про нас, де б ми не були, і що ми можемо довіряти Йому більше, ніж комусь або чомусь іншому.
Джерело істини
Бог довіряє нам у прийнятті багатьох важливих рішень, і Він завжди просить нас довіряти Йому також. Це може бути особливо важко, коли наше власне судження або точка зору інших відрізняється від Його волі стосовно Його дітей.
Деякі люди вважають, що нам слід змінити межу між правильним і неправильним, бо, мовляв, істина відносна, кожна людина визначає свою реальність, або ж Бог настільки великодушний, що Йому насправді байдуже, що ми робимо.
Якщо ми прагнемо зрозуміти і прийняти волю Бога, це допоможе нам пам’ятати, що не ми визначаємо межі між правильним і неправильним. Бог, основуючись на вічних істинах, особисто встановив ці межі для нашого блага і благословення.
Бажання змінити вічні Божі істини має давню історію. Це почалося ще до заснування світу, коли Сатана повстав проти плану Бога і егоїстично прагнув знищити свободу волі людей. За цим зразком такі люди, як Шерем, Негор і Коригор, проголошували, що віра — це дурниця, одкровення — не потрібне, і що б людина не робила — це правильно. На жаль, дуже часто ці відхилення від Божої істини призводили до великого смутку.
Хоч дещо й залежить від контексту, однак далеко не все. Президент Рассел М. Нельсон постійно навчає, що Божі істини, необхідні для спасіння, є абсолютними, незалежними і визначеними Самим Богом.
Наш вибір
Те, кому ми вибираємо довіряти — одне з найважливіших рішень у нашому житті. Цар Веніямин навчав свій народ: “Віруйте в Бога; віруйте, що Він є… віруйте, що Він має всю мудрість… віруйте, що людина не розуміє всього того, що Господь може розуміти”.
На щастя, в нас є Писання і скерування від сучасних пророків, щоб допомогти нам краще зрозуміти Господню істину. Якщо нам потрібне ще більше розуміння, ніж ми маємо зараз, Господь нам його дає через Своїх пророків. Він також відповість на наші щирі молитви через Святого Духа, якщо ми прагнемо зрозуміти істини, які ми поки повністю не осягнули.
Старійшина Ніл Л. Андерсен якось навчав, що нам не слід дивуватися, “якщо інколи [н]аші особисті погляди спочатку не знаходяться в гармонії з вченнями Господнього пророка”. Він продовжував: “Це моменти навчання, покірності, коли ми стаємо на коліна в молитві. Ми йдемо вперед із вірою, довіряючи Богу, знаючи, що з часом отримаємо більше духовної ясності від нашого Небесного Батька”.
Іноді нам може допомогти вчення Алми про те, що Бог дає Своє слово відповідно до уваги і старанності, які ми приділяємо йому. Якщо ми прислухаємося до слова Бога, то отримаємо більше, якщо ми ігноруємо Його пораду, то будемо отримувати все менше й менше, доки не залишимося ні з чим. Ця втрата знання не означає, що істина була хибною, скоріше це означає, що ми втратили можливість зрозуміти її.
Звертатися до Спасителя
В Капернаумі Спаситель навчав про Свою сутність і місію. Багатьом було важко слухати Його слова, і зрештою вони відвернулися Від Нього і “не ходили вже з Ним”.
Чому вони відійшли?
Тому що їм не подобалося те, що Він казав. Тож вони покладалися на власне судження і відійшли, позбавляючи себе благословень, які могли б мати, перебуваючи зі Спасителем.
Нашій гордині дуже легко стати між нами і вічною істиною. Якщо ми чогось не розуміємо, то можемо зупинитися, заспокоїтися, а потім вибрати, як діяти. Спаситель закликав нас “звертатися до [Нього] в кожній думці; не вагатися, не боятися”. Якщо ми зосереджуємося на Спасителі, то наша віра зможе перемогти наші занепокоєння.
Президент Дітер Ф. Ухтдорф закликав нас: “Будь ласка: відразу ж ставте під сумнів свої сумніви, перш ніж сумніватися у своїй вірі. Ми ніколи не повинні дозволяти сумнівам взяти нас в полон і утримувати від Божественної любові, миру і дорогоцінних дарів, які приходять завдяки вірі в Господа Ісуса Христа”.
Благословення приходять до тих, хто залишається
Після того як деякі учні відійшли від Спасителя у той день, Він запитав Своїх апостолів: “Чи не хочете й ви відійти?”
Петро відповів:
“До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного.
Ми ж увірували та пізнали, що Ти — Христос, Син Бога Живого!”
Тож апостоли жили в такому ж світі та стикнулися з таким же соціальним тиском, що й учні, які відійшли. Проте в той момент вони вибрали віру і довіряли Богу, таким чином зберігаючи благословення, які Бог дарує тим, хто залишається.
Можливо, ви, як і я, іноді опиняєтеся по обидва боки рішення. Коли нам важко зрозуміти або прийняти волю Бога, нас може підтримати пам’ять про те, що Він любить нас такими, якими ми є, де б ми не були [на шляху учнівства]. Він має щось краще для нас. Якщо ми звертатимемося до Нього, Він допоможе нам.
Хоч іноді буває важко звертатися до Нього, але так само, як Спаситель сказав батьку, який прагнув знайти зцілення для свого сина: “Тому, хто вірує, все можливе”. У миті внутрішньої боротьби ми також можемо вигукнути: “Поможи недовірству [нашому]!”
Підкорити свою волю Богові
Старійшина Ніл А. Максвелл колись навчав: “Підкорення своєї волі — це насправді те єдине, унікальне, особисте, що ми маємо, щоб покласти на Божий олтар”. Не дивно, що цар Веніамин дуже хотів, щоб його люди стали “як дитина, смиренною, лагідною, покірною, терпеливою, сповненою любові, бажаючою підкорятися усьому, що Господь вважає за належне заподіяти їй, саме як дитина підкоряється своєму батькові”.
Як завжди, Спаситель показав нам у цьому досконалий приклад. Усвідомлюючи, як болісно Йому буде виконати Своє завдання, Спаситель підкорив Свою волю волі Батька, виконуючи Свою месіанську місію і відкриваючи обіцяння вічності для вас і для мене.
Вибір підкорити свою волю Божій волі — це прояв віри, який лежить в основі нашого учнівства. Коли ми робимо цей вибір, то бачимо, що наша свобода волі не зменшується, навпаки, вона збільшується і винагороджується присутністю Святого Духа, Який вказує мету, дає радість, мир і надію — те, що ми не можемо знайти ніде більше .
Кілька місяців тому разом з президентом колу я відвідав одну сестру та її дорослого сина в тому колі. Після того як ця сестра роками не відвідувала Церкву і блукала важкими і небезпечними шляхами, вона повернулася. Під час нашої зустрічі я запитав, чому вона повернулася.
Вона сказала: “Я зробила багато помилок у своєму житті, і я знала, де мені потрібно бути”.
Я запитав, про що вона дізналася зі свого досвіду.
Дещо емоційно вона поділилася тим, що зрозуміла: їй потрібно відвідувати церкву досить довго, щоб позбутися звички не приходити, і що їй потрібно залишатися до тих пір, поки вона не буде там, де вона хоче бути. Їй було нелегко повернутися, але вона виявила віру в план Батька і відчула повернення до неї Духа.
А потім вона додала: “Тепер я особисто знаю, що Бог добрий і Його шляхи кращі за мої”.
Я свідчу про Бога, нашого Вічного Батька, Який любить нас, і Його Сина Ісуса Христа, Який спас нас. Вони знають наш біль і наші випробування. Вони ніколи не залишать нас, і Вони точно знають, як підтримати нас. Ми можемо мати радість і довіряти Їм більше, ніж будь-кому і будь-чому. У священне ім’я Ісуса Христа, амінь.