Закопати нашу зброю бунтів
Давайте закопаємо — дуже-дуже глибоко — будь-який елемент бунту проти Бога у нашому житті і замінимо його на небайдуже серце і небайдужий розум.
У Книзі Мормона написано, що приблизно за 90 років до народження Христа сини Мосії розпочали те, що потім стане 14-літньою місією до ламанійців. Протягом багатьох років здійснювалися неуспішні спроби привести ламанійців до віри у вчення Христа. Однак цього разу, завдяки дивовижному втручанню Святого Духа, тисячі ламанійців навернулися і стали учнями Ісуса Христа.
Ми читаємо: “І так само точно, як те, що Господь живий, так само точно те, що всі, хто повірив, або всі, кого було приведено до пізнання істини через проповідування Аммона і його братів, згідно з духом одкровення і пророцтва, і силою Бога, яка творить чудеса в них, — так, я кажу вам, як Господь живий, так усі з Ламанійців, які повірили в їхнє проповідування, і були навернені до Господа, ніколи не відпали”.
Пояснення того, що сприяло такому глибокому наверненню цих людей, міститься у наступному вірші: “Бо вони стали праведним народом; вони відклали зброю своїх бунтів, щоб не боротися більше проти Бога, а також проти будь-кого з своїх братів”.
Тут “зброя бунтів” згадується і у буквальному, і в переносному значенні. Вона стосується їхніх мечів та іншої зброї війни, але також їхнього непослуху Богу та Його заповідям.
Цар тих навернених ламанійців сказав про це так: “І ось слухайте, браття мої… це було все, що ми могли зробити… покаятися в усіх наших гріхах і багатьох убивствах, які ми вчинили, і щоб Бог міг зняти їх з наших сердець, бо це було все, що ми могли зробити, щоб покаятися достатньо перед Богом, так, щоб Він зняв з нас заплямованість”.
Зверніть увагу на слова царя — їхнє щире покаяння привело не лише до прощення їхніх гріхів, але Бог також зняв заплямованість, спричинену тими гріхами, і навіть бажання грішити, з їхніх сердець. Як ви знаєте, щоб уникнути ризику повернення до свого попереднього стану бунту проти Бога, вони закопали свої мечі. І коли вони закопали свої фізичні мечі, вони завдяки зміні серця також закопали свою схильність грішити.
Ми можемо запитати себе, що можемо зробити ми, щоб так само “відкла[сти] зброю [своїх] бунтів”, якою б вона не була, щоб ми стали настільки “навернені до Господа”, щоб заплямованість від гріха і бажання грішити були зняті з наших сердець і ми ніколи не відпали.
Бунт може бути активним або пасивним. Класичним прикладом вчинення свідомого бунту є Люцифер, який у доземному світі виступив проти Батькового плану викуплення і підмовив інших також виступити проти нього, “і того дня багато послідувало за ним”. Неважко побачити, що вплив його бунту відчувається і в наш час.
У Книзі Мормона діяльність несвятого тріо антихристів — Шерема, Негора і Коригора — служить типовим прикладом активного бунту проти Бога. Найголовнішою тезою Негора і Коригора було те, що гріха немає, а тому немає потреби каятися, і Спасителя теж немає. “Кожна людина процвітає відповідно до свого генія, і… кожна людина перемагає відповідно до своєї сили; і що б людина не зробила, то не є злочин”. Антихрист зневажає релігійну владу, називаючи обряди і завіти відправами, “започаткован[ими] давніми священниками”.
Прикладом свідомого бунту в останні дні, але з кращим кінцем, є історія Уільяма У. Фелпса. Фелпс приєднався до Церкви у 1831 році і був призначений церковним друкарем. Він редагував кілька перших публікацій Церкви, написав багато гімнів і служив писарем для Джозефа Сміта. На жаль, він виступив проти Церкви і Пророка настільки явно, що навіть неправдиво свідчив проти Джозефа Сміта на суді у Міссурі, що призвело до ув’язнення Пророка у тому штаті.
Пізніше Фелпс писав Джозефу і просив пробачення. “Я знаю про моє становище, ти знаєш про нього, і Бог знає про нього і я хочу бути спасенним, якщо мені допоможуть мої друзі”.
У відповідь Пророк писав: “Це правда, що ми багато перестраждали через те, що ти зробив… Однак чашу випито, волю нашого Батька сповнено, і ми ще живі… Тож, брате дорогий, кінець війні між нами, знову стали ми друзями, як раніше”.
Щиро покаявшись, Уільям Фелпс закопав свою “зброю бунтів”; його ще раз було прийнято до повноцінного товариства і він ніколи більше не відпадав.
Але, мабуть, більш прихованим видом бунту проти Бога є його пасивний варіант, тобто ігнорування Його волі у нашому житті. Багато з тих, хто ніколи не думав про активний бунт, може все ще опиратися волі і слову Бога, вибираючи власний шлях і не звертаючи уваги на божественне скерування. Мені згадується дуже відома пісня, яку колись виконував співак Френк Сінатра, де головна фраза звучить так: “Я йшов моїм шляхом”. Певно, в житті є багато можливостей робити щось за власним уподобанням і вибором, але у питаннях спасіння та вічного життя темою нашої пісні мали би бути слова “Я йду Божим шляхом”, оскільки дійсно ніякого іншого шляху в цих питаннях не існує.
Розгляньмо приклад Спасителя стосовно хрищення. Він підкорився обряду хрищення, аби виявити Батьку відданість, а нам показати приклад:
“Він показав дітям людським, що в плоті Він упокорився перед Батьком, і свідчить Батькові, що Він буде послушним Йому у виконанні Його заповідей…
І Він сказав дітям людським: Слідуй ти за Мною. Отже, мої улюблені браття, чи можемо ми слідувати за Ісусом, якщо ми не будемо виконувати заповіді Батька?”
Не існує “мого шляху”, якщо ми бажаємо наслідувати приклад Христа. Спроби знайти інший шлях на небеса — це все одно, що марно працювати над зведенням Вавилонської башти замість того, щоб дивитися на Христа і прагнути Його спасіння.
Мечі та інша зброя, яку навернені ламанійці закопали, була зброєю бунтів завдяки способу, яким вони цю зброю використовували. Така сама зброя в руках їхніх синів використовувалася для захисту сім’ї та свободи, і зовсім не була зброєю бунтів проти Бога. Те ж саме стосується й подібної зброї в руках нефійців: “Вони не боролися ні за монархію, ні за владу, але… боролися за свої оселі і свої свободи, своїх жінок і своїх дітей, і все своє, так, за обряди поклоніння і свою церкву”.
Так і в нашому житті є щось нейтральне, чи навіть хороше саме по собі, що за умови неправильного використання може стати “зброєю бунтів”. Наші слова, наприклад, можуть надихати чи принижувати. Яків сказав:
“Та не може [здається] ніхто із людей язика вгамувати, — він зло безупинне, він повний отрути смертельної!
Ним ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаєм людей, що створені на Божу подобу.
Із тих самих уст виходить благословення й прокляття. Не повинно, брати мої, щоб так це було!”
Сьогодні багато публічних та особистих висловлювань звучать у дусі злоби і ненависті. У розмовах використовуються вульгарні і нецензурні слова, навіть молоддю. Така мова є “зброєю бунтів” проти Бога, “повн[ою] отрути смертельної”.
Розгляньмо ще один приклад того, що саме по собі є хорошим, але що може піти проти божественного скерування, — особисту кар’єру. Людина може знайти справжню самореалізацію у професії, справі життя або служінні, і всі ми отримуємо користь завдяки досягненням або творінням відданих і талановитих людей у багатьох сферах діяльності.
Але може статися так, що відданість кар’єрі стане головним фокусом нашого життя. Тоді все інше стає другорядним, включно з будь-якими проханнями Спасителя, виконання яких вимагатиме нашого часу і талантів. Для чоловіків, і для жінок також, відмова від хороших можливостей укласти шлюб, небажання припасти до свого подружжя й підтримувати одне одного, ігнорування потреб дітей або навіть свідоме уникнення благословень і відповідальності виховання дітей лише заради кар’єри, може перетворити хороші досягнення на вид бунту.
Ще один приклад стосується нашого фізичного тіла. Павло нагадує нам, що ми маємо прославляти Бога і тілом, і духом і що наші тіла є храмом для Святого Духа, “[оскільки] Божі вони”. Тож ми робимо добре, коли проводимо час, піклуючись про наші тіла якомога краще. Мало хто з нас досягне результатів спортсменів, побачених нами недавно на Олімпійських та Паралімпійських іграх, і дехто з нас відчуває наслідки віку або те, що президент М. Рассел Баллард назвав станом, коли “заклепки вже порозхитувалися”.
Та я вважаю, що наш Творець задоволений, коли ми якомога краще піклуємося про Його чудовий дар — фізичне тіло. І це є ознакою бунту — спотворення або осквернення нашого тіла чи погане до нього ставлення, якщо ми не підтримуємо здоровий спосіб життя. У той же час марнославство і надто велика увага до наших фізичних даних, зовнішнього вигляду чи одягу може бути видом бунту в іншому крайньому прояві, що приводить нас до поклоніння дару Бога замість Бога.
Зрештою, закопати нашу зброю бунтів проти Бога просто означає підкоритися натхненню Святого Духа, скинути з себе оболонку тілесної людини і стати “свят[ими] через Спокуту Христа Господа”. Це означає зробити першу заповідь першою у нашому житті. Це означає зробити так, аби Бог був для нас понад усе. Якщо наша любов до Бога і наша відданість у служінні Йому всією нашою могутністю, розумом і силою стає мірилом, за яким ми все оцінюємо і яким керуємося у прийнятті всіх наших рішень, то це означає, що ми поховали нашу зброю бунтів. Завдяки милості Христа, Бог простить наші гріхи і бунти минулих часів і зніме заплямованість від тих гріхів і бунту з нашого серця. З часом Він навіть зніме з нас будь-яке бажання творити зло, як Він зробив це для ламанійських навернених у минулому. І після того ми теж “ніколи не відпа[демо]”.
Поховання нашої зброї бунтів веде до унікальної радості. Як і всі, хто будь-коли ставав наверненим до Господа, ми “приведені, щоб співати [пісню] викупительн[ої] любов[і]”. Наш Небесний Батько і Його Син, наш Викупитель, підтвердили Свою безкінечну відданість нашому найбільшому щастю, Своєю найбільш глибокою любов’ю і жертвою. Ми відчуваємо Їхню любов щодня. Певно, ми можемо віддячити їм нашою власною любов’ю та відданістю. Давайте закопаємо — дуже-дуже глибоко — будь-який елемент бунту проти Бога у нашому житті і замінимо його на небайдуже серце і небайдужий розум. В ім’я Ісуса Христа, амінь.