“Ви Мої друзі”
Слова Спасителя — “ви Мої друзі” — є потужним закликом будувати вищі і святіші стосунки з усіма Божими дітьми.
У світі, повному суперечок і розділення, де замість ввічливого діалогу виявляються осуд і зневага, а дружба визначається лише спільністю поглядів, я усвідомив, що є досконалий, простий і божественний приклад, який ми можемо наслідувати, щоб мати єдність, любов та відчувати належність. Цей приклад — Ісус Христос. Я свідчу, що Він має велику силу об’єднувати.
Ми — Його друзі
У грудні 1832 року, коли “ознаки неспокою серед народів” стали “більш явними”, ніж будь-коли відтоді, як було організовано Церкву, провідники святих останніх днів у Кертленді, шт. Огайо, зібралися на конференцію. Вони молилися “окремо і вголос Господу, щоб Він відкрив [їм] Свою волю”. Почувши молитви цих вірних членів Церкви, промовлені в часи великого занепокоєння, Господь утішив їх. Звертаючись до святих, Він тричі назвав їх двома особливо значущими словами — “Мої друзі”.
Ісус Христос здавна називав Своїх вірних послідовників Своїми друзями. В Ученні і Завітах Спаситель чотирнадцять разів використовує слово друг, коли йдеться про священні й дорогі серцю стосунки. Я не говорю про слово друг у тому значенні, яке використовує світ, маючи на увазі підписників у соціальних медіа або тих, хто ставить “вподобайки”. Справжнє значення цього слова неможливо відобразити хештегом або цифрами в Instagram чи X.
Зізнаюся, що я пам’ятаю ті жахливі для мене розмови у підлітковому віці, коли чув такі болісні слова: “А чому б нам не бути просто друзями?” або “Давай просто залишимося друзями”. Ніде у Святих Писаннях ми не чуємо, щоб Він сказав: “Ви для Мене просто друзі”. Натомість Він навчав, що: “Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх”. І “ви ті, кого Мій Батько дав Мені; Ви Мої друзі”.
Посил зрозумілий: Спаситель знає кожного з нас і наглядає за нами. Це дбайливий нагляд, а не просто формальний. Насправді він є таким, що підносить, звеличує і триває вічно. Я вбачаю у словах Спасителя “ви Мої друзі” потужний заклик будувати вищі і святіші стосунки з усіма Божими дітьми: “щоб ми могли бути єдиними”. Ми будуємо їх, коли збираємося разом, шукаючи нагод, щоб об’єднатися і дати можливість всім відчути свою належність.
Ми єдині в Ньому
Спаситель чудово продемонстрував це у Своєму заклику: “[Ідіть] вслід за Мною”. Покликаючи Своїх апостолів, Він знав, які є таланти і характерні риси у кожного з багатьох таких не схожих одне на одного Його послідовників. Він покликав рибалок, зилотів, братів, відомих своїм громовим характером, і навіть митника. Їхня віра в Спасителя і бажання наблизитися до Нього об’єднали їх. Вони дивилися на Нього, бачили, що з Ним Бог, і “зараз покинули сіті, та й пішли вслід за Ним”.
Я також бачив, як побудова вищих і святіших стосунків об’єднує нас в одне ціле. Ми з моєю дружиною Дженніфер мали благословення виховувати своїх п’ятьох дітей у Нью-Йорку. Там, у тому гамірному мегаполісі, ми налагодили чудові й священні стосунки із сусідами, шкільними друзями, діловими партнерами, очільниками релігійних конфесій та зі святими.
У травні 2020 року, коли весь світ боровся з поширенням глобальної пандемії, члени Комітету релігійних провідників міста Нью-Йорк віртуально зібралися на терміново скликану нараду. Не було ніякого порядку денного. Не було ніяких особливих гостей. Просто прохання зібратися разом і обговорити виклики, з якими ми всі стикнулися як релігійні провідники. Центри з контролю за захворюваннями щойно повідомили, що наше місто стало епіцентром пандемії COVID-19 у Сполучених Штатах. Це означало, що більше не будуть проводитися очні збори. Більше не можна збиратися разом.
Для цих релігійних провідників унеможливлення особистого пастирського служіння, зібрання громадою і щотижневого поклоніння стало нищівним ударом. Члени нашої невеличкої групи, до складу якої входили кардинал, преподобний отець, рабин, імам, пастор, монсеньйор і старійшина, слухали, втішали і підтримували одне одного. Замість того, щоб зосереджуватися на відмінностях, ми бачили те, що у нас було спільного. Ми говорили про можливості, а потім про ймовірність. Ми згуртувалися і давали відповіді на запитання, які стосувалися віри і майбутнього. А потім ми молилися. О, як же ми молилися!
У місті, яке вражає своєю різноманітністю, складністю і перетином різних культур, ми побачили, як наші відмінності розсіялися, коли ми об’єдналися як друзі, маючи єдиний голос, єдину мету і єдину молитву.
Ми вже не дивилися одне на одного через стіл, але разом дивилися в небеса. Після кожної наступної зустрічі ми уходили більш згуртованими, готовими взяти свої “лопати” і йти працювати. В результаті такої співпраці і служіння тисячам жителів Нью-Йорка я зрозумів, що у світі, який закликає до розділення, дистанціювання та відчуження, завжди є набагато більше того, що нас об’єднує, ніж того, що розділяє. Спаситель благав: “Будьте єдиними; а якщо ви не єдині, ви не Мої”.
Брати і сестри, ми повинні припинити шукати причини для розділення, а натомість маємо шукати можливості, щоб “бути єдиними”. Він благословив нас унікальними дарами і якостями, і це надихає нас навчатися одне від одного та особисто зростати. Я часто казав студентам, яких навчав в університеті, що якщо я роблю те, що робите ви, а ви робите те, що роблю я, то ми не потрібні одне одному. Але оскільки ви не робите те, що роблю я, а я не роблю те, що робите ви, ми дійсно потрібні одне одному. І ця потреба нас об’єднує. Розділяти і брати під контроль — це план супротивника, спрямований на знищення дружби, сімей і віри. Саме Спаситель є Тим, Хто єднає.
Ми належимо Йому
Одне з обіцяних благословень, яке приходить, якщо “стати єдиними” — це сильне відчуття належності. Старійшина Квентін Л. Кук навчав, що “суть справжньої належності полягає в тому, щоб бути єдиними з Христом”.
Під час недавньої поїздки зі своєю сім’єю до Гани, країни у Західній Африці, я був у захваті від одного з місцевих звичаїв. Коли ми приходили до церкви або додому, нас вітали словами: “Ласкаво просимо!” Коли подавали їжу, господар оголошував: “Запрошуємо до столу!” Ці прості запрошення були виголошені свідомо і з певним наміром. Вам тут раді. Вас запрошують.
Подібні священні запрошення ми розміщуємо на дверях наших домів зборів. Але таблички “Ласкаво просимо!” недостатньо. Чи тепло ми вітаємо всіх, хто входить у двері? Брати і сестри, недостатньо просто сидіти на лавках. Ми повинні дослухатися до заклику Спасителя — будувати вищі і святіші стосунки з усіма Божими дітьми. Ми повинні жити за нашою вірою! Мій батько часто нагадував мені, що просте сидіння на лаві в неділю не зробить з людини хорошого християнина, так само як і спання в гаражі не перетворить вас на автомобіль.
Ми повинні жити так, щоб світ, дивлячись на нас, бачив не нас, а Його. І це стосується не лише неділі. Так має бути, коли ми знаходимося в продуктовому магазині, на автозаправці, на шкільних та громадських зборах, в усіх місцях, де працюють і живуть охрищені та неохрищені члени Божої родини.
Коли я відвідую недільні богослужіння, це слугує мені нагадуванням, що ми потрібні одне одному і що всі ми разом маємо потребу в Ньому. Наші унікальні дари і таланти, які вирізняють нас з-поміж інших у мирському світі, об’єднують нас у священному місці. Спаситель покликав нас допомагати одне одному, надихати і підтримувати одне одного. Саме це Він зробив, коли зцілив жінку, яка була хворою на кровотечу, очистив прокаженого, який благав Його про милість, дав пораду молодому правителеві, який запитав, що ще він може зробити, з любов’ю поставився до Никодима, який мав знання, але хитався у своїй вірі, а ще коли сидів біля криниці з жінкою, яка жила не так, як веліли тогочасні звичаї, але якій Він відкрив Свою месіанську місію. У цьому, як на мене, і полягає суть церкви — бути місцем збирання і відновлення, зцілення і переосмислення. Як навчав Президент Рассел М. Нельсон: “Невід євангелії є найбільшим неводом у світі. Бог запросив усіх прийти до Нього… Місце є для кожного”.
Декому з вас, можливо, довелось пережити щось таке, через що ви почувалися чужими серед своїх. Послання Спасителя до вас і до мене залишається незмінним: “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!” Євангелія Ісуса Христа є ідеальним середовищем для нашого життя. Відвідування церкви дає надію на кращі дні, обіцяння, що ви не будете самотні і у вас є приходська родина — члени Церкви, яким ми потрібні так само, як вони потрібні нам. Старійшина Д. Тодд Крістофферсон стверджує, що “набуття єдності з Батьком, Сином і Святим Духом — це, поза сумнівом, найважливіший вид належності”. Усім, хто відійшов і шукає можливості повернутися, я промовляю вічну істину і запрошення. Ви потрібні. Повертайтеся. Час настав.
У світі, де точаться суперечки і є розділення, я свідчу, що Спаситель Ісус Христос має велику силу об’єднувати. Дозвольте мені запросити кожного з нас бути гідними запрошення Спасителя “бути єдиними” і сміливо проголошувати, як це робив Він: “Ви Мої друзі”. У священне ім’я Ісуса Христа, амінь.