Підпорядкувати нашу волю Його волі
Прийняття волі Господа в нашому житті дасть нам змогу віднайти найкоштовнішу перлину у світі — царство небесне.
Одного разу Спаситель розповів про купця, який шукав “перел добрих”. Купець шукав і знайшов “дорогоцінну перлину”. Однак, щоб придбати чудову перлину, цьому чоловіку довелося продати все своє майно, що він швидко і з радістю зробив.
Цією короткою і глибокою за змістом притчею Спаситель чудово навчав, що царство небесне подібне до безцінної перлини, що справді є найціннішим скарбом, якого варто бажати понад усе. Той факт, що купець негайно продав усе своє майно, щоб отримати ту цінну перлину, чітко вказує на те, що нам слід узгоджувати свої думки і бажання з волею Господа і з готовністю робити все для нас можливе під час нашої земної подорожі, аби досягти вічних благословень Божого Царства.
Щоб бути гідними цієї великої нагороди, нам, безсумнівно, потрібно, серед іншого, докласти всіх зусиль, щоб відкинути всі свої егоїстичні бажання й полишити все, що утримує нас від повної відданості Господу та заважає йти Його вищими і святішими шляхами. Апостол Павло назвав ці освячувальні прагнення так: “мати розум Господній”. Ісус Христос Своїм прикладом показав, що це означає “завжди [робити] те, що [Господу] до вподоби” в нашому житті, або, як дехто каже в наш час, “робити те, що подобається Господу”.
У євангельському розумінні “завжди [робити] те, що [Господу] до вподоби”, стосується підпорядкування нашої волі Його волі. Спаситель вдумливо навчав важливості цього принципу, кажучи Своїм учням:
“Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене.
Оце ж воля Того, Хто послав Мене, — щоб з усього, що дав Мені Він, Я нічого не стратив, але воскресив те останнього дня.
Оце ж воля Мого Отця, — щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя, — і того воскрешу Я останнього дня”.
Спаситель досяг досконалого і божественного рівня покірності Батьку, дозволивши, щоб Його воля була поглинута волею Батька. Одного разу Він сказав: “А Той, Хто послав Мене, перебуває зо Мною; Отець не зоставив Самого Мене, бо Я завжди чиню, що Йому до вподоби”. Навчаючи пророка Джозефа Сміта про страждання та муки Спокути, Спаситель сказав:
“Бо знай, Я, Бог, вистраждав це за всіх, щоб їм не страждати, якщо покаються…
Таким стражданням, яке примусило Мене, Самого Бога, найвеличнішого з усіх, тремтіти від болю і кровоточити кожною порою, та страждати і тілом, і духом — і Я хотів, щоб Я міг не пити з цієї гіркої чаші і відсахнутися —
Проте, слава нехай буде Батькові, і Я скуштував і закінчив Свої приготування для дітей людських”.
У нашому земному житті у нас часто відбувається боротьба між тим, що, як нам здається, ми знаємо, що вважаємо найкращим і що, на нашу думку, прийнятне для нас, і осягненням того, що насправді знає Небесний Батько, що є вічно найкращим і що безумовно є прийнятним для дітей в Його плані. Ця велика боротьба може стати дуже складною, особливо з огляду на пророцтва, що містяться у Писаннях для нашого часу: “Знай же ти це, що останніми днями… будуть-бо люди тоді самолюбні… що більше люблять розкоші, аніж люблять Бога”.
Однією з ознак, яка вказує на здійснення цього пророцтва, є нинішня тенденція у світі, яка дедалі посилюється і приймається багатьма людьми, які зосереджені лише на самих собі та постійно проголошують: “Що б там не було, а я живу своєю правдою і роблю те, що мені подобається”. За словами апостола Павла, вони “шукають свого, а не Христового Ісусового”. Такий спосіб мислення часто підносять як здатність бути “справжніми” ті, хто потурає своїм егоїстичним бажанням, особистим уподобанням або хоче виправдати певні типи поведінки, які часто не узгоджуються з планом люблячого Бога та Його волею для них. Якщо ми дозволимо нашому серцю і розуму прийняти такий спосіб мислення, то можемо створити для себе значні камені спотикання на шляху до отримання найціннішої перлини, яку Бог з любовʼю приготував для Своїх дітей — вічного життя.
Хоч це й правда, що кожен з нас здійснює свою індивідуальну подорож учнівства на шляху завітів, прагнучи тримати свої серця і розум зосередженими на Христі Ісусі, нам слід бути обережними і постійно пильнувати, щоб не піддатися спокусі перейняти у своє життя таку мирську філософію. Старійшина Квентін Л. Кук сказав, що “бути дійсно схожими на Христа — це навіть більш важлива мета, ніж бути справжніми”.
Мої дорогі друзі, коли ми вирішуємо дозволити Богові, а не нашим егоїстичним прагненням мати найсильніший вплив на наше життя, то ми можемо досягти поступу в нашому учнівстві і збільшити нашу здатність поєднати наш розум і серце зі Спасителем. А з іншого боку, якщо ми не дозволяємо, щоб саме Божий шлях був основним у нашому житті, то ми стаємо залишеними самі на себе, і без Господнього надихаючого керівництва можемо виправдати майже все, що робимо або не робимо. Ми також можемо виправдовувати себе, роблячи все так, як хочемо самі, фактично кажучи: “Я просто роблю по-своєму”.
Одного разу, коли Спаситель проголошував Свою доктрину, деякі люди, особливо самовпевнені фарисеї, відкинули Його послання і сміливо заявили, що вони є дітьми Авраама, маючи на увазі, що їхнє походження дасть їм особливі привілеї перед Богом. Такий умонастрій спонукав їх покладатися на власне розуміння і не вірити тому, чого навчав Спаситель. Реакція фарисеїв на Ісуса була явним доказом того, що їхня зухвалість не залишала в їхніх серцях місця для слів Спасителя та бажання йти Божим шляхом. У відповідь Ісус мудро і відважно заявив, що якби вони справді були завітними дітьми Авраама, то чинили б діла Авраама, особливо зважаючи на те, що саме в той момент “Бог Авраама” стояв перед ними і навчав їх істини.
Брати і сестри, як бачите, прагнення протиставляти те, “що подобається мені”, і те, що “завжди… Господу до вподоби”, не є новою тенденцією, яка є унікальною для наших днів. Цей давній, існуючий століттями умонастрій часто засліплює тих, хто сам себе вважає мудрим, і збиває з пантелику та знесилює багатьох Божих дітей. Цей умонастрій, по суті, є старим прийомом супротивника; це оманливий шлях, який непомітно відводить Божих дітей від істинного і вірного шляху завітів. У той час як особисті обставини, такі як спадковість, географія, фізичні та розумові проблеми, дійсно позначаються на нашій подорожі, у тому ж, що справді має значення, існує внутрішній простір, де ми вільні вибирати — будемо ми дотримуватися зразка, підготовленого для нашого життя Господом, чи ні. Дійсно, “Ісус відкрив спасіння шлях, закон і вчення дав”.
Як учні Христа ми прагнемо йти шляхом, який Він позначив для нас під час Свого земного священнослужіння. Ми не лише прагнемо виконувати Його волю й усе, що буде приємно Йому, але й прагнемо наслідувати Його. Якщо ми намагаємося бути вірними кожному завіту, який ми уклали, і живемо за “кожним словом, що походить із уст Божих”, то будемо захищені від того, щоб стати жертвами гріхів і помилок світу — помилок філософії та доктрини, які відведуть нас від тих найцінніших перлин.
Мене особисто надихнуло те, як така духовна покора Богові вплинула на життя вірних учнів Христа, коли вони вирішили робити те, що є прийнятним і приємним для Господа. Я знаю молодого чоловіка, який не мав наміру служити на місії, але він відчув натхнення вирушити на місію і служити Господу, слухаючи одного старшого провідника Церкви, який ділився своїм особистим свідченням і священним досвідом служіння місіонером.
Цей молодий чоловік, тепер вже колишній місіонер, сказав: “Коли я слухав свідчення апостола про Спасителя Ісуса Христа, я міг відчути Божу любов до мене і захотів поділитися цією любов’ю з іншими. У той момент я знав, що повинен служити на місії, незважаючи на мої страхи, сумніви та занепокоєння. Я відчув цілковиту впевненість у благословеннях і обіцяннях Бога Його дітям. Сьогодні я — нова людина; я маю свідчення, що ця євангелія істинна і що Церкву Ісуса Христа було відновлено на землі”. Цей юнак вибрав Господній шлях і став прикладом справжнього учня у всьому.
Вірна молода жінка вирішила не відходити від своїх моральних норм, коли її попросили одягатися нескромно, щоб відповідати стилю, прийнятому у відділі моди тієї компанії, де вона працювала. Розуміючи, що її тіло є священним даром від нашого Небесного Батька і місцем, де може перебувати Дух, вона відчувала спонукання жити за нормами, вищими за ті, яких дотримується світ. Вона не лише завоювала довіру тих, хто бачив, як вона живе за істиною євангелії Ісуса Христа, але й зберегла свою роботу, якої ледь не лишилася. Її готовність робити те, що було приємним для Господа, а не для світу, надавала їй впевненості, бо вона дотримувалася завітів, коли перед нею стояв непростий вибір.
Брати і сестри, ми постійно стикаємося з необхідністю приймати подібні рішення на нашому щоденному шляху. Потрібно мати сміливе і небайдуже серце, щоб зупинитися і чесно та смиренно провести самоаналіз, аби визнати, що в нашому житті є слабкості плоті, які можуть перешкоджати нашій здатності підкорятися Богові, і, врешті-решт, вирішити прийняти Його шлях, а не наш власний. Остаточне випробування нашого учнівства полягає в тому, чи готові ми відмовитися від старого “я” і підкорити Богові своє серце і всю свою душу, щоб Його воля стала нашою волею.
Один з найчудовіших моментів смертного життя настає тоді, коли ми відкриваємо для себе радість, яка приходить, коли “те, що подобається Господу і приємне для Нього”, і “те, що подобається нам”, стає одним і тим же! Щоб безповоротно і беззастережно Господня воля стала для нас власною, потрібне величне і героїчне учнівство! У цей піднесений момент ми стаємо посвяченими Господу і повністю підкоряємо свою волю Йому. Така духовна покірність є прекрасною, сильною і перетворюючою.
Я свідчу вам, що прийняття волі Господа в нашому житті дасть нам змогу віднайти найкоштовнішу перлину у світі — царство небесне. Я молюся, щоб кожен з нас, у свій час і на своєму місці, зміг з упевненістю в завіті сказати і нашому Небесному Батьку, і Спасителю, Ісусу Христу: “Що подобається Тобі, подобається і мені”. Я кажу це у священне ім’я Спасителя, Ісуса Христа, амінь.