Виявляти святість перед Господом у повсякденному житті
Якщо ми виявляємо святість перед Господом, це робить наше повсякденне життя священним. Вона наближає нас до Господа і одне до одного та робить щасливішими.
На нашому нещодавньому зібранні всієї родини Гонгів ми проводили веселе шоу талантів, що включало в себе й конкурс татусевих жартів.
Але цей конкурс був незвичайним. Одна команда складалася з дідуся (тобто мене) і двох онучок віком 12 і 11 років. Роль іншої команди виконувала програма штучного інтелекту (ШІ), яку один з кузенів спонукав розповідати татусеві жарти в стилі Герріта У. Гонга. Дідусь Герріт Гонг грає проти імітованого штучним інтелектом Герріта Гонга.
Ми з онучками поставили запитання першими.
Як називається динозавр, який розбиває в аварії свою автівку? Тиранозавр хрусь
Штучний Герріт Гонг отримав команду: думай, як Герріт У. Гонг. Говори так, як він.
Штучний інтелект Герріт Гонг: “Ось татусевий жарт від Герріта У. Гонга у його доброзичливому, вдумливому і надихаючому стилі: Чому казка про непоказне дерево викликає у людей усмішку? Тому що воно вкорінене в любові і з добротою простягає свої віти. Подібно до того дерева ми також можемо отримувати силу в нашому корінні й мати радість, коли з добротою ставимося до інших людей”.
Як вам такі запитання і відповіді? Ось тому-то вони й називаються татусевими жартами.
Навколо нас є багато всього, що дарує сміх, задоволення, за що ми можемо дякувати. Наша євангелія приносить радість і святість у повсякденне життя. Святість стосується того, що призначено для священної мети. Але виявом святості також є наповнення нашого повсякденного життя тим, що є священним, щоб, наприклад, перебуваючи серед осоту й тернини цього світу, радіти насущному хлібу. Аби ходити з Господом, нам необхідно стати святими, бо Він святий, і щоб допомогти нам стати святими, Господь запрошує нас іти з Ним.
У кожного з нас є своя історія. Коли ми з сестрою Гонг зустрічаємося з вами — членами і друзями Церкви у багатьох місцях і за різних обставин — нас надихають ваші історії виявлення святості перед Господом у повсякденному житті. Вам притаманні сім якостей, кожна з яких починається на літеру “с”: спілкування з Богом, спільнота святих і співчуття одне до одного, справжня відданість і складання завітів з Богом, сім’єю та друзями, свідома зосередженість на Спасителі Ісусі Христі.
Зростаюча кількість доказів підкреслює цей вражаючий факт: релігійні віруючі люди в середньому щасливіші, здоровіші та більш реалізовані в житті, ніж ті, хто не має духовних зобов’язань чи зв’язків. Щастя і задоволеність життям, його сенс та мета, психічне й фізичне здоров’я, характер і чесноти, близькі стосунки з людьми, навіть фінансова та матеріальна стабільність — за кожним з цих показників релігійні люди випереджають інших.
У них краще фізичне й психічне здоров’я і вони отримують більше задоволення від життя в будь-якому віці й у всіх демографічних групах.
Те, що дослідники називають “структурною стабільністю суспільства, обумовленою відданістю людей своїй релігії”, дає ясність, мету і натхнення серед перипетій життя. Мати віруюче сімейство і належати до громади святих — таким є рецепт подолання відчуття ізольованості й самотності у натовпі. Виявляти святість перед Господом означає казати “ні” богохульству, “ні” уїдливій критиці людей, які хочуть здаватися розумнішими, ображаючи інших, “ні” алгоритмам у соціальних медіа, які роблять найбільш прибутковими дописи, що збурюють і поляризують суспільство. Виявляти святість перед Господом означає казати “так” усьому священному й благоговійному, “так” усьому, що робить нас найвільнішими, найщасливішими, найщирішими, найкращою версією самих себе, якщо ми наслідуємо Його з вірою.
Що означає виявляти святість перед Господом у повсякденному житті?
Прикладом виявлення святості перед Господом у повсякденному житті може бути вірне молоде подружжя. Перебуваючи у шлюбі вже рік, чоловік і дружина разом щиро дотримуються євангельських завітів, жертвують і служать, незважаючи на свою вразливість і відсутність ясного бачення щодо того, як розгортатимуться події в їхньому житті.
Вона почала свою свою розповідь такими словами: “Навчаючись у старших класах школи, я відчувала сум і безнадію. Мені здавалося, що Бог мене забув. Одного вечора моя подруга надіслала мені таке текстове повідомлення: “Ти коли-небудь читала Алма 36?”
Коли я почала читати цей розділ, — розповідала вона, — мене огорнули спокій і любов. Я відчула теплі обійми. Прочитавши вірш Алма 36:12, я зрозуміла, що Небесний Батько бачить мене і безпомилково знає, що я відчуваю”.
Потім вона сказала: “Перед одруженням я чесно розповіла своєму нареченому, що не маю великого свідчення про десятину. Навіщо Богові потрібно, щоб саме ми жертвували гроші, якщо в інших їх так багато й вони мали б це робити? Мій наречений допоміг мені зрозуміти, що це не питання грошей, а питання дотримання даної нам заповіді. Він запропонував мені почати платити десятину.
Я справді побачила, як зростає моє свідчення. — розповідала вона. — Іноді грошей обмаль, але ми бачили так багато благословень і якимось чином нам вистачало зарплатні”.
Крім того, “навчаючись на медсестру, — продовжувала вона, — я була єдиною у своїй групі, хто належав до Церкви, і єдиною, хто був у шлюбі. Часто я виходила з аудиторії сумна або в сльозах, бо мої одногрупники сторонилися мене і недоброзичливо відгукувалися про мої вірування, про те, що я ношу храмовий одяг або що я так рано вийшла заміж”.
Утім вона далі сказала: “Протягом минулого семестру я зрозуміла, як мені краще захищати свої вірування і бути хорошим прикладом людини, яка живе за євангелією. Моє знання і свідчення зросли, тому що я пройшла через випробування, під час якого перевірялась моя здатність вистояти на самоті й непохитно дотримуватися того, у що я вірю”.
Її чоловік додає: “Перед місією мені запропонували грати в бейсбольній команді коледжу. Мені було важко прийняти рішення, але я відхилив ту пропозицію і вирушив служити Господу. Я б ні на що не проміняв ті два роки.
Повернувшись додому, — розповідав він, — я очікував, що перехідний період до звичного життя буде нелегким, але я відкрив для себе, що став сильнішим, швидшим і здоровішим. Мої кидки були сильнішими, ніж до від’їзду на місію. У мене було більше пропозицій від різних команд, ніж до місії, зокрема від коледжу моєї мрії. І, що найважливіше, — сказав він, — я покладаюся на Господа більше, ніж будь-коли раніше”.
Завершуючи свою розповідь, він сказав: “Як місіонер я навчав людей, що Небесний Батько обіцяє сповнити нас силою, коли ми до Нього молимося, але іноді я забуваю, що це обіцяння стосується і мене”.
Наша скарбниця благословень, отриманих завдяки виявленню святості перед Господом під час служіння на місії, велика й наповнена. Часто фінансів буває обмаль, розклад — напружений, та й інші обставини є нелегкими. Але коли місіонери будь-якого віку і з будь-яким життєвим досвідом присвячують себе тому, щоб виявляти святість перед Господом, усе може спрацювати у Господній час і в Його спосіб.
Нині, згадуючи події, що сталися 48 років тому, літній місіонер розповідає: “Мій батько хотів, щоб я не їхав на місію, а натомість навчався у коледжі. Невдовзі після того у нього стався серцевий напад, і він помер у віці 47 років. Я почував себе винним. Як я мав вчинити, щоб сподобалося батькові?
Пізніше, — продовжував він, — коли я вирішив служити на місії, я побачив свого батька уві сні. Він був спокійним, задоволеним і щасливим від того, що я служитиму”.
Потім цей літній місіонер промовив: “Згідно з тим, що сказано в Ученні і Завітах, розділ 138, я впевнений, що мій батько скоріш за все служить місіонером у духовному світі. Я уявляв, як мій батько допомагає в тому, щоб наш прадідусь, який поїхав з Німеччини у віці 17 років і був загубленим для сім’ї, знову знайшовся”.
Його дружина додала: “Серед п’ятьох братів у сім’ї мого чоловіка четверо, які служили на місії, отримали вищу освіту”.
Прикладом виявлення святості перед Господом у повсякденному житті є молодий колишній місіонер, який навчився, як жити так, щоб Бог був понад усе в його житті. Раніше, коли його попросили благословити чоловіка, який був дуже хворим, цей місіонер сказав: “Я маю віру. Я благословлю його на одужання. Утім, — каже колишній місіонер, — у ту мить я усвідомив, що маю молитися не про те, чого хочу я, а про те, щоб виповнилася воля Господа, Який знає, що цьому чоловіку потрібно. Я благословив того брата миром і втішенням. Згодом він тихо пішов з цього життя”.
Виявляти святість перед Господом у повсякденному житті — це робити ті прості дії, вплив яких простягається крізь завісу в духовний світ, аби з’єднати, втішити й зміцнити. Адміністратор одного з великих університетів каже, що відчуває, що за нього моляться люди, про яких він знає лише за їхньою репутацією. Ці люди присвятили своє життя університету й продовжують втілювати його місію та піклуватися про студентів.
Одна сестра робить усе, що в її силах, кожного дня, відтоді як її чоловік зрадив їй та дітям. Я в безмірному захопленні від неї та інших, таких як вона. Одного дня, складаючи випрану білизну, вона поклала руку на стос храмового одягу, і зітхнувши, промовила собі: “Як же так?” Вона відчула тихий голос, який запевнив її: “Завіти, які ти уклала, ти уклала зі Мною”.
Інша сестра упродовж 50 років намагалася налагодити стосунки зі своїм батьком. “У дитинстві, — розповідає вона, — мої брати і батько трималися одне одного, а я, єдина донька, залишалася осторонь. Усе, чого я завжди хотіла, це бути “достатньо хорошою”, щоб мій тато любив мене і пишався мною.
Потім померла мама! Вона була єдиною сполучною ланкою між татом і мною.
Одного дня, — розповідає ця сестра, — я почула голос, який сказав: “Запроси тата, і підіть разом до храму”. То було початком наших побачень з татом, коли ми разом двічі на місяць ходили в дім Господа. Я сказала татові, що люблю його. Він відповів, що також мене любить.
Час, проведений у домі Господа, зцілив нас. Мама не могла допомогти нам на землі. Їй довелося піти по той бік завіси, щоб допомогти полагодити те, що було зламано. Храм допоміг завершити нашу подорож до зцілення й ми стали вічною сім’єю”.
Батько каже: “Освячення храму було великою духовною подією для мене і моєї єдиної доньки. Тепер ми ходимо туди разом і відчуваємо, як поглиблюється наша любов”.
Виявлення святості перед Господом у повсякденному житті стосується й тих зворушливих митей, коли близькі люди йдуть з життя. На початку цього року моя дорога мама, Джин Гонг, перейшла у вічність перед своїм 98-им днем народження.
Якби ви запитали мою маму: “Ви хочете шоколадне морозиво, імбирне печиво з білим шоколадом чи полуничне морозиво?” Моя мама відповіла б: “Звісно! Я б хотіла скуштувати все”. Хто відмовив би своїй мамі, особливо беручи до уваги те, що їй подобаються усі три смаки?
Одного разу я запитав у мами, які рішення найбільше вплинули на її життя?
Вона сказала: “Хрищення, коли я приєдналася до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, і переїзд з Гаваїв на материк, де я познайомилась з твоїм батьком”.
Охристившись у 15-річному віці, вона була єдиною у її великій сім’ї, хто приєднався до Церкви. Моя мати мала велику віру в Господа і довіру до Нього, що благословило її життя і всі покоління нашої сім’ї. Я сумую за мамою, як і ви сумуєте за вашими рідними. Але я знаю, що моя мама пішла з життя не назавжди. Просто вона зараз не тут. Я шаную її та всіх, хто пішов з життя і був доблесним прикладом виявлення святості перед Господом у повсякденному житті.
Звісно, виявлення святості перед Господом у повсякденному житті також означає, що потрібно частіше приходити до Господа в Його святий дім. Це так, незалежно від того, чи ми є членами Церкви або людьми, які хочуть більше про неї дізнатися.
Троє зацікавлених чоловіків прийшли на дні відкритих дверей до Бангкокського Таїландського храму.
“Це місце дивовижного зцілення”, — сказав один з них.
У христильні інший сказав: “Коли я тут, я хочу, щоб мене омили начисто і я ніколи більше не грішив”.
Третій сказав: “Чи відчуваєте ви цю духовну силу?”
П’ятьма священними словами наші храми запрошують і проголошують:
“Святиня для Господа.
Виявлення святості перед Господом робить наше повсякденне життя священним. Це наближає нас до Господа і одне до одного, робить щасливішими і готує до життя з Богом, нашим Небесним Батьком, Ісусом Христом та нашими рідними.
Як і моя подруга, ви можете сумніватися, чи любить вас Небесний Батько. Відповіддю є лунке, безсумнівне “так”! Ми можемо відчувати Його любов, якщо наповнюємо святістю для Господа кожен день. Тоді ми будемо щасливими вічно. Нехай так завжди буде, про це я молюся у святе ім’я Ісуса Христа, амінь.