«Перебувайте в Мені»
Щоб плід євангелії поспів і благословив наше життя, ми повинні міцно прикипіти до Нього, нашого спільного Спасителя.
У минулі роки Брати часто звітували на Генеральних конференціях про свою місію. Я розумію, що на дворі 2004 рік, а не 1904, але хочу повернути зараз дух того старого правила і розповісти про те чудове, що ми з сестрою Холланд пережили в Латинській Америці. Таким чином я сподіваюся надати цьому загального застосування для вас, де б ви не жили чи служили.
По-перше, я хотів би подякувати кожному місіонерові, який коли-небудь виконував цю надзвичайну роботу останніх днів. Поширення відновленої євангелії є дивом в кожному аспекті цього слова, і не останньою справою в цьому диві є те, що найбільше воно поширюється завдяки 19-річним юнакам! Коли ми дивилися на ваших синів і дочок, внуків і онучок (і, в деяких випадках, батьків і дідусів та бабусь!), які віддано служать у Чилі, я уявив собі десятки тисяч інших таких, як вони, по всьому світу. Охайні, світлі, з сяючими очима—місіонери, що працюють парами, стали живим символом цієї Церкви повсюди. Самі по собі вони є першим євангельським посланням, яке приймають зацікавлені Церквою, і яке це послання! Кожен знає, хто вони, і ті, хто добре знають їх, люблять їх.
Хотів би я, щоб ви познайомилися з сестрою, покликаною разом з нами служити; вона з Аргентини. Бажаючи самотужки оплатити місію, вона продала свою скрипку—її найцінніше і ледь не єдине земне майно. Вона сказала просто: «Бог благословить мене іншою скрипкою, якщо я благословлю Його дітей євангелією Ісуса Христа».
Хотів би я, щоб ви познайомилися з чилійським старійшиною-сиротою, який в інтернаті знайшов Книгу Мормона і почав читати її в той же вечір. Як і Парлі П. Пратт, він читав її із запалом, не лягаючи всю ніч. Він зустрів світанок із приголомшливим глибинним почуттям душевного спокою і нового духу надії. Він був повний рішучості з’ясувати, звідки ця книга і хто написав її дивовижні сторінки. Через 13 місяців він уже служив на місії.
Хотів би я, щоб ви познайомилися з прекрасним юнаком, який приїхав до нас із Болівії, приїхав без підходящого одягу, в туфлях на три розміри більших. Він був трохи застарим [як для місіонера], оскільки був удома єдиним годувальником, і, щоб зібрати на місію, вирощуючи курок і продаючи яйця від дверей до дверей, йому знадобився час. Потім, коли йому нарешті прийшло покликання, його овдовілій матері терміново було потрібно видалити апендикс. Наш друг віддав кожен свій зароблений цент, щоб сплатити за операцію і післяопераційний догляд, а потім смиренно зібрав поношений одяг у друзів і вчасно приїхав у ЦПМ до Сантьяго. Можу запевнити вас, що тепер у нього одяг і туфлі потрібного розміру і що і він, і його мати живі і здорові фізично, а також духовно.
Так вони приїздять з ваших домівок по всьому світу. До довгого списку відданих Господніх слуг додається все більша кількість подружніх пар, які роблять неоцінимий внесок у цю роботу. Як ми любимо ці пари і як вони потрібні фактично в кожній місії Церкви! Ті з вас, хто може, відкладіть убік ключки для гольфу, не переживайте за біржові торги, зрозумійте, що ваші внуки все ще будуть вашими внуками, коли ви повернетеся, і їдьте! Ми обіцяємо вам [духовний] досвід, що запам’ятається назавжди.
Дозвольте мені дещо сказати, власне, про дивовижних членів Церкви. Під час нещодавньої реорганізації територіально великого колу я був натхненний Господом покликати до президентства колу чоловіка, який, як мені сказали, мав велосипед, але не мав авто. Багато керівників у Церкві не мають авто, але мене непокоїло те, що це означатиме для цього чоловіка саме в цьому колі. Ламаною іспанською я провів з ним бесіду і сказав: «Hermano, no tiene un auto?» З посмішкою і через секунду коливань він відповів: «No tengo un auto; pero, yo tengo pies, yo tengo fe». «Ні, машини немає, але є ноги і є віра». Потім він сказав, що зможе користуватися автобусом, велосипедом або ходити пішки, «como los misioneros», посміхнувся він—«як місіонери». Так він і робить.
Лише вісім тижнів тому я проводив конференцію одного з округів місії на острові Чілое, внутрішньому районі півдня Чилі, куди рідко хто заїжджає. Уявіть, яка на мене лягла відповідальність щодо виступу перед цими прекрасними людьми, коли мені сказали, що той літній чоловік у перших рядах каплиці вийшов з дому о 5 ранку, йшов кілька годин, щоб о 9 бути на місці, хоча збори мали початися лише об 11. Він сказав, що хотів зайняти кращі місця. Я подивився йому у вічі й подумав про ті випадки, коли я був неуважним або запізнювався, і згадав слова Ісуса: «Навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри!»1
Кіл Пунта-Аренас у Чилі є найбільш південним колом Церкви на цій планеті; його найнижчі межі тягнуться до Антарктики. Чинами в будь-якому іншому колі далі на південь були б уже пінгвіни. Щоб дістатися храму в Сантьяго, святим з Пунта-Аренас треба подолати 4200 миль автобусом. Вартість самого тільки проїзду для чоловіка і дружини може становити 20 відсотків від їхнього річного доходу. В автобусі лише 50 місць, але кожної подорожі перед їхнім відправленням збирається понад 250 чоловік, щоб провести коротку службу.
Зупиніться на хвилинку і спитайте себе, коли востаннє ви стояли на вітру на парковці біля Магелланової протоки, щоб заспівати з тими, хто від’їжджає до храму, помолитися за них і підбадьорити, сподіваючись, що ваші заощадження дозволять вам поїхати наступного разу? 110 годин, 70 з них ґрунтовими чи недобудованими дорогами, що петляють дикою Патагонією. Що таке 110 годин автобусом? Чесно, я не знаю, але я знаю, що декому з нас діє на нерви, якщо ми живемо далі, ніж за 110 миль від храму, або якщо служба триває понад 110 хвилин. Поки ми вчимо святих останніх днів, які живуть далеко, сплачувати десятину, молимося з ними і будуємо більше храмів, мабуть, решта нас може з більшою радістю і регулярністю насолоджуватися благословеннями і дивом храму, якщо неподалік нас їх стає все більше.
І це приводить мене до останнього питання. В Церкві взагалі є стільки всього, що у нас асоціюється з пророчим служінням Президента Гордона Б. Хінклі, особливо того, що стосується розширення існуючих храмів та високого темпу побудови нових. Але я насмілюся сказати від імені всіх, хто сидить на цій сцені, що найбільше він запам’ятається нам своєю рішучістю назавжди зберегти активними навернених, що приєднуються до цієї Церкви. Жоден сучасний пророк не говорив про це так відверто і не очікував цього від нас так, як він. Підморгнувши і поплескавши по столу, за яким сидів, він нещодавно сказав Дванадцятьом: «Брати, коли закінчиться моє життя і завершиться похоронна служба, я підведуся з труни по дорозі [на небеса] і буду зазирати кожному з вас у вічі і казати: «Як там у нас справи з утриманням [новонавернених]?»
Ця робота дає нам замкнути коло ланкою істинного, глибокого навернення, яке намагаються принести місіонери, з великою рішучістю і відданістю, що її демонструють прекрасні члени Церкви по світу.
Христос сказав: «Я правдива Виноградина, а … ви—галузя!»2 «Перебувайте в Мені, а Я в вас! Як та вітка не може вродити плоду сама з себе, коли не позостанеться на виноградині, так і ви, як в Мені перебувати не будете»3.
«Перебувайте в Мені»—це зрозумілий і прекрасний принцип, елегантно висловлений в Біблії видання короля Джеймса, але слово «abide» (англ.—перебувати) тепер майже не використовується. Тож я більше оцінив цей заклик Господа, коли мені показали переклад цього уривку іншою мовою. Іспанською ця знайома фраза звучить як «permaneced en mi». Як і англійське дієслово «abide», permanecer означає «залишитися, затриматися», але навіть такі «грінго», як я, побачать спільний корінь зі словом «permanence» (англ.—незмінність). У цьому сенсі тоді буде «залишся, але залишся назавжди». Це заклик євангелії до чилійців і людей всього світу. Прийдіть, але прийдіть, щоб залишитися. Прийдіть з переконанням і стійкістю. Прийдіть назавжди заради себе і всіх поколінь, які будуть після вас, і ми допоможемо одне одному бути сильними до кінця.
«Той, хто піднімає один кінець палиці, піднімає й інший»,—сказав нам при першій зустрічі мій чудовий президент місії4. І так має бути, коли ми приєднуємося до цієї істинної і живої Церкви істинного і живого Бога. Коли ми приєднуємося до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, то ніби ступаємо на корабель «Сіон» і вирушаємо разом з ним туди, куди він попливе, доки не прибудемо в порт «Тисячоліття». Ми залишаємося на кораблі на вітру і в штиль, у шторм і під пекучим сонцем, бо це єдиний шлях до обіцяної землі. Ця Церква є Господнім провідником для важливих учень, обрядів, завітів і ключів, необхідних для піднесення, і людина не може бути повністю відданою євангелії Ісуса Христа, якщо вона не бажає бути відданою в Церкві, що є інституціональним її вираженням на землі. І для новонаверненого, і для досвідченого члена Церкви ми кажемо в дусі прощального напучування Нефія: «Ви увійшли через ворота; … [але] ось, … після того, як ви ступили на цю тісну і вузьку путь, я спитаю вас, чи все зроблено? Слухайте, я скажу вам: Ні; … ви повинні просуватися вперед з непохитною вірою в Христа, … і витер[піти] до кінця, ось … ви будете мати вічне життя»5.
Ісус сказав: «Без Мене нічого чинити не можете ви»6. Я свідчу, що це Божа правда. Для нас Христос—усе, і ми повинні «перетерпіти» в Ньому: завжди, непохитно, твердо, вічно. Щоб плід євангелії поспів і благословив наше життя, ми повинні міцно прикипіти до Нього, нашого спільного Спасителя, і до цієї Його Церкви, що несе Його святе ім’я. Він є виноградиною, нашим вірним джерелом сили і єдиним джерелом вічного життя. У Ньому ми не тільки витерпимо до кінця, але будемо переможцями і тріумфаторами в цій святій справі, і Він ніколи не підведе нас. Не підводьмо Його ніколи! Про це я молюся у святе ім’я Ісуса Христа, амінь.