Стояти незаплямованими перед Господом
Завдяки Спокуті Ісуса Христа ми можемо стояти незаплямованими, чистими і білими перед Господом.
Багато років тому ми з моїм непосидючим сином Джеффом тряслися у старому автобусі, що їхав брудною дорогою у Центральній Америці о першій годині ночі. Ми поїхали найпершим автобусом, бо того дня він був єдиний. За півгодини водій зупинив автобус, щоб підібрати двох місіонерів. Коли вони зайшли, ми запитали в них, куди вони так рано зібралися. На конференцію зони! І вони твердо вирішили за будь-яких умов потрапити туди. О другій ночі в автобус сіли ще двоє місіонерів, радісно обіймаючись зі своїми товаришами. Ця сцена повторювалася кожні півгодини, поки автобус пробирався довгою гірською дорогою. О 5 ранку з нами вже їхало 16 Господніх слуг, які стали нашими друзями, і ми насолоджувалися тим духом, який вони принесли в автобус.
Раптом заскреготіли гальма, і ми зупинилися. Після значного зсуву дорогу було засипано. Джефф спитав: «Що нам робити, тату?» Наші друзі Стен, Ерік та Аллан були теж стурбовані. І тоді лідер зони вигукнув: «Вперед, старійшини, нас ніщо не зупинить!» І вони вистрибнули з автобуса. Ми поглянули один на одного і сказали: «Рушаймо за ними», тож ми всі пробиралися крізь завали, намагаючись не відставати від місіонерів. На іншому боці завалу ми зупинили вантажівку, й усі сіли на неї. Проїхавши милю, нас знову зупинив зсув на дорозі. І знову місіонери прокладали шлях тим, хто слідував за ними. Проте цього разу не було вантажівки. Лідер зони відважно сказав: «Ми будемо там, де повинні бути, якщо навіть доведеться іти далі пішки». Роками пізніше Джефф розповідав мені, як ті місіонери і це фото надихали його й додавали сміливості, коли він служив Господу в Аргентині.
Хоч ми і подолали зсуви, проте всі були в багнюці. Місіонери трохи нервували, бо в день конференції зони мали предстати перед своїм президентом і його дружиною, які уважно перевірятимуть їхній зовнішній вигляд.
Коли ми з вами пробираємося через зсуви життя, нам теж не уникнути того, щоб не забруднитися. І ми не хочемо стояти перед Господом забрудненими.
Коли Спаситель явився людям у давній Америці, то сказав: «Покайтеся, всі ви, кінці землі, і прийдіть до мене і христіться в моє ім’я, щоб вас можна було освятити прийняттям Святого Духа, щоб ви могли стояти незаплямованими переді мною в останній день» (3 Нефій 27:20).
Алма попереджав нас щодо того, як ми можемо забруднитися: «Бо наші слова викриватимуть нас; так, усі наші діяння викриватимуть нас; нас не буде визнано незаплямованими; і наші думки також викриватимуть нас» (Алма12:14).
Алма також сказав:
«Ви… не зможете бути спасенними; бо не може жодна людина бути спасенною, якщо її одяг не відмитий добіла; так, її одяг повинен бути очищений, доки він не стане чистим від усієї заплямованості…
Як саме будь-хто з вас почуватиметься, якщо стоятиме перед судом Бога, маючи одяг, заплямований кров’ю і всілякою бруднотою?» (Алма 5:21–22)
Він також говорить нам про «… усі[х] святи[х] пророк[ів], чий одяг чистий і незаплямований, очищений і білий» (Алма 5:24).
Тоді він запитує нас, якими ми є, коли пробираємося через зсуви життя: «Чи пройшли ви, утримуючи себе невинними перед Богом? Чи могли б ви, якби вас було покликано вмерти в цей час, сказати… що ваш одяг було очищено і вибілено через кров Христа?» (Алма 5:27)
Завдяки покаянню і Спокуті Ісуса Христа наш одяг може бути незаплямованим, чистим, прекрасним і білим. Мороній благав: «О тоді ви, невіруючі, поверніться до Господа; волайте голосно до Батька в ім’я Ісуса, щоб, можливо, вас виявили незаплямованими, чистими, прекрасними і білими, будучи очищеними кров’ю Агнця в той великий і останній день» (Мормон 9:6).
У книзі Самуїла ми читаємо: «Не дивись на обличчя його та на високість зросту його, …чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» (1 Самуїлова 16:7).
Нефійці дивилися на зовнішність ламанійців, на що Яків промовив: «Отже, заповідь я даю вам, яка є слово Бога, щоб ви не кривдили більше їх через темноту їхньої шкіри» (Кн. Якова 3:9).
Наш Батько знає і любить своїх дітей по всьому світу, від Бостона до Окінави, від Сан-Антоніо до Іспанії, від Італії до Коста-Ріки. Нещодавно в Гані Президент Гордон Б. Хінклі дякував Господу «за братерство, яке існує серед нас, що ані колір шкіри, ані місце народження не розділить нас, бо ми Твої сини і дочки…» (Accra Ghana Temple dedicatory …prayer, in «Brotherhood Exists,» Church News, 17 Jan. 2004, 11).
Ми запрошуємо чоловіків і жінок повсюди, будь-якої мови або культури, прийти до Христа «і скуштувати його добро; і він ні від кого не відмовиться, хто прийде до нього, від чорного і білого, зв’язаного і вільного, чоловічої статі і жіночої… [бо] всі є однаковими для Бога» (2 Нефій 26:33).
Ми приходимо у цей світ, різні за кольором шкіри, фігурою, розмірами та обставинами життя. Та, щоб спастися в царстві Бога, ми не повинні бути багатими, високими, стрункими, розумними чи прекрасними— тільки чистими. Ми маємо бути слухняними Господу Ісусу Христу та виконувати Його заповіді. І всі ми можемо вибирати робити це, незалежно від того, де живемо і як виглядаємо.
Коли чотири сини Мосії навчали диких і безжалісних ламанійців євангелії, їхні серця змінилися:
«Усі з Ламанійців, які повірили в їхнє проповідування, і були навернені до Господа, ніколи не відпадали.
Бо вони стали праведним народом; вони відклали зброю своїх бунтів, щоб не боротися більше проти Бога, а також проти будь-кого з своїх братів» (Алма 23:6–7).
Сьогодні багато їхніх нащадків читають про це зі своїх власних примірників Книги Мормона і обирають слідувати за Христом. Я люблю зустрічати дітей Легія у чисто білому одязі в численних храмах у Південно-мексиканській території, де я служу зараз. Я відчуваю те саме, що відчував Президент Гордон Б. Хінклі на освяченні храму у Гватемалі:
«Добрий і милосердний Батьку, наші серця сповнені вдячності за те, що пам’ятаєш синів і дочок Легія, багато поколінь наших батьків і матерів, які так сильно страждали і які так довго блукали у темряві. Ти почув їхні волання і побачив їхні сльози. І тепер для них відкриваються ворота спасіння і вічного життя» (Guatemala City Guatemala Temple dedicatory prayer, in «Their Cries Heard, Their Tears Seen,» Church News, 23 Dec. 1984, 4).
Я бачив смиренних нащадків Легія, як вони спускаються з гір до цього храму і щиро плачуть, стоячи тут у благоговінні. Один з них обійняв мене і попросив передати ці обійми любові, вдячності і братерства тим улюбленим місіонерам, що принесли їм євангелію, а також всім святим, хто, вірно сплачуючи десятину, дозволили всім насолоджуватися храмовими благословеннями. Завдяки Спокуті Ісуса Христа ми можемо стояти незаплямованими, чистими і білими перед Господом.
Сповнений надзвичайної вдячності, я здіймаю свій голос разом із Нефієм: «І ми говоримо про Христа, ми втішаємося у Христі, ми проповідуємо Христа, ми пророкуємо про Христа, і ми записуємо наші пророцтва, щоб наші діти [і наші внуки] могли знати, до якого джерела їм звертатися за прощенням їхніх гріхів» (2 Нефій 25:26).
Нам з дружиною так сильно подобається цей вірш, що вона повісила його в рамці на стіні у вітальні під прекрасною білою порцеляновою статуеткою «Крістус». Вони постійно нагадують нам, що ми повинні зосереджувати життя на Христі.
Одного дня наш син читав Писання зі своєю сім’єю. Наш семирічний онук Клеті прочитав: «І ми говоримо про Христа, ми втішаємося у Христі,—ой, та це ж висить у бабусі й дідуся на стіні!» Тепер це один з його найулюбленіших віршів.
Якось ми були у Центрі для відвідувачів на Храмовій площі з цими ж онуками. Дворічна Ешлі втомилася і хотіла додому. Сестра Меск запитала її, чи хоче вона побачити великого Ісуса, як Той, Який у нас на стіні. Вона спитала: «А Він такий великий, як я?» «Навіть більший»,—відповіла сестра Меск. Коли ця тендітна маленька дівчинка поглянула на величну статую, вона підбігла до його підніжжя і благоговійно роздивлялася кілька хвилин. Коли її батько сказав, що вже час іти, вона сказала: «Ні, ні, тату, Він любить мене і хоче мене обійняти!»
Дорога життя засипана духовними зсувами. Попри наші гріхи й недоліки, давайте долати їх з таким же місіонерським завзяттям, з яким ті старійшини долали завали. І давайте щоденно дякувати нашому Батькові за те, що послав нам Свого Сина Ісуса Христа, щоб очистити нас від плям бруду і щоб ми стояли незаплямованими перед Ним. Тож Ешлі мала рацію. Він насправді любить нас і скаже нам у той великий день: «Гаразд, рабе добрий і вірний!.. увійди до радощів пана свого» (Матвій 25:21).
Я свідчу, що Він живе і любить нас. Він є нашим Спасителем і Викупителем. В ім’я Ісуса Христа, амінь.