«Зоря яснішого дня»
Якою славетною була і є наша доба. Новий день настав у роботі Всемогутнього.
Чи ж не дивовижно це було? Дякую вам, Ліріеле Доміціано, і хору. Яке прекрасне проголошення віри! «Живе, живе Спокутар мій». Дякую вам ще раз за натхненну і прекрасну музику.
Дозвольте спочатку сказати всій Церкві та іншим людям: дякую вам за вашу доброту до нас із сестрою Хінклі. Ви були і залишаєтеся надзвичайно добрими і щедрими. Ми зворушені всім тим, що ви робите для нас. Якби до всіх у світі ставилися так, як до нас, наскільки би кращим був світ! Ми піклувалися б одне про одного в Дусі Вчителя, Який втішав і зцілював.
Мої брати і сестри, президент Пекер говорив до вас як дідусь. Я хотів би підхопити ту нитку, якою він зіткав гобелен. Я також уже старий, навіть старіший за нього, якщо ви таке можете собі уявити. Я вже довго живу, я багато й далеко подорожував і я бачив цей світ майже повністю. В спокійні години роздумів я дивуюся, чому майже скрізь стільки проблем і страждання. Наші часи сповнені небезпеки. Ми часто чуємо, як цитуються слова Павла до Тимофія: «Знай же ти це, що останніми днями настануть тяжкі часи» (2 Тимофію 3:1). Потім він описує умови, які домінуватимуть у світі. Я думаю, що всім зрозуміло, що останні дні насправді є тяжкими часами, що в точності відповідають описанням Павла (див. 2 Тимофію 3:2–7).
Але небезпека—не нова для людства умова існування. Книга Одкровення каже нам, що «сталась на небі війна: Михаїл та його Анголи вчинили зі змієм війну. І змій воював та його анголи,
та не втрималися, і вже не знайшлося їм місця на небі.
І скинений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт, і скинений був він додолу, а з ним і його анголи були скинені» (Об’явлення 12:7–9).
Який то, мабуть, тяжкий був час! Сам Всемогутній протистояв сину зорі. І коли все це відбувалося, ми були там. То, мабуть, була неймовірно важка боротьба, що завершилася великою тріумфальною перемогою.
Про ті тяжкі часи Господь розповідав Йову з бурі, і тоді Він сказав:
«Де ти був, коли землю основував Я?
Коли разом співали всі зорі поранні та радісний окрик здіймали всі Божі сини?» (Йов 38:4, 7).
Чому ми тоді раділи? На мій погляд, тому що добро перемогло зло і все людство було на боці Господа. Ми повернулися спиною до ворога і приєдналися до сил Бога, і ті сили зрештою вибороли перемогу.
Але якщо ми вже прийняли це рішення, чому ми повинні приймати його знову і знову після народження на землі?
Я не можу зрозуміти, чому так багато людей у житті відмовилися від рішення, яке прийняли під час війни на небесах.
Але це очевидно, що боротьба між добром і злом, що почалася з тієї війни, так і не закінчилася. Вона все триває і триває в теперішньому.
Гадаю, що наш Батько плакав через те, скільки Його дітей у всі віки, користуючись даною Ним свободою волі, вирішили йти дорогою зла, а не добра.
Зло проявило себе на початку цього світу, коли Каїн убив Авеля. Воно стало зростати, поки у дні Ноя «[по]бачив Господь, що велике розбещення людини на землі, і ввесь нахил думки серця її—тільки зло повсякденно.
І пожалкував був Господь, що людину створив на землі. І засмутився Він у серці Своїм» (Буття 6:5–6).
Він наказав Ною побудувати ковчег, «що в ньому мало, цебто, вісім душ, спаслось» (1 Петра 3:20).
Землю було очищено. Зійшли повені. Праведність знов воцарилася. Та не пройшло багато часу, як людство, велика його частина, повернулася до старих шляхів неслухняності. Мешканці міст у долині, Содома й Гоморри, є прикладом занепаду, в якому опинилися люди. І «[з]нищив Бог міста тієї околиці» остаточним і тотальним знищенням (Буття 19:29).
Ісая гримів:
«Переступи ваші відділювали вас від вашого Бога, і ваші провини ховали обличчя Його від вас, щоб Він не почув,—
бо ваші долоні заплямлені кров’ю, ваші є пальці—беззаконням, уста ваші говорять неправду, язик ваш белькоче лихе» (Ісая 59:2–3).
Так було і з іншими пророками Старого Завіту. Темою їхнього послання було засудження злочестивості. І тяжкість тих часів була характерною не тільки для Старого Світу. Книга Мормона увіковічнила дані про те, що у західній півкулі армії яредійців боролися до смерті. Нефійці і ламанійці також билися, втрачаючи тисячі людей, і Моронію довелося блукати самому, рятуючи власне життя (див. Мороній 1:3). Його прекрасний останній заклик, адресований нашим сучасникам, був закликом до праведності:
«І знову я закликаю вас приходити до Христа і сприймати кожний добрий дар, і не торкатися злого дару, ані чогось нечистого» (Мороній 10:30).
Коли Спаситель жив на землі, «ходив Він, добро чинячи» (Дії 10:38), але, крім того, Він засуджував лицемірство книжників і фарисеїв, називаючи їх «гробами побіленими» (див. Матвій 23:27). Він прогнав продавців з храму, кажучи: «Дім Мій—дім молитви, а ви з нього зробили «печеру розбійників» (Лука 19:46). То також був тяжкий час. Палестина була частиною Римської Імперії, яка правила залізною рукою, пригноблювала і згущувала хмари зла.
Листи Павла закликали послідовників Христа бути сильними, щоб вони не зійшли на шляхи нечестивого. Але дух відступництва таки зрештою переміг.
Невігластво і нечестя огорнули світ і призвели до того стану, який ми називаємо темними віками. «Темрява землю вкриває, а морок—народи» (Ісая 60:2). Протягом століть лютували хвороби і панувала бідність. У ХІV ст. «чорна смерть» забрала життя понад 50 мільйонів людей. Чи не був той час часом жахливої небезпеки? Цікаво, як людство взагалі вижило?..
Але якимось чином у цю пору темряви була запалена свічка. Доба ренесансу принесла розквіт освіти, мистецтва і науки. Виникли рухи сміливих і безстрашних чоловіків і жінок, які дивилися в бік неба і визнавали Бога і Його божественного Сина. Ми називаємо цю пору порою реформаторства.
І потім після багатьох поколінь людей на землі—і багато з них прожили у війнах, ненависті, темряві й нечесті—настав величний новий день Відновлення. Славна євангелія була принесена з явленням Батька і Сина хлопчику Джозефу. Зоря розподілу повноти часів засяяла над світом. Усе хороше, прекрасне, божественне з попередніх розподілів часів було відновлено в цей найбільш дивовижний час.
Але поруч було і зло. Одним з проявів цього зла були переслідування. Була ненависть. Були вигнання і вимушені зимові переходи.
Чарльз Діккенс писав на перших сторінках своєї книги «Повість про два міста»: «То були найкращі часи, то були найгірші часи,… то була пора Світла, то була пора Темряви, то була весна надії, то була зима відчаю».
Незважаючи на велике зло тих часів, якою славетною була і є наша доба! Новий день настав у роботі Всемогутнього. Ця робота розрослася, наладилася і йде по землі. Зараз вона торкається життя мільйонів людей, змінюючи їх на краще, і це лише тільки початок.
Ця велична зоря також привела до небаченого виливу знання на цей світ.
Подумайте про те, що зараз люди живуть довше. Подумайте про чудеса сучасної медицини. Я вражений! Подумайте про розквіт освіти, подумайте про дивовижний прогрес у засобах сполучення і зв’язку. Людський геній не має меж, коли Бог небес надихає і проливає світло і знання.
Однак у світі все ще стільки воєн!.. Панують страшна бідність, хвороби і ненависть. Людина все ще негуманно ставиться до людини. Але славетний ранок уже настав. «Син праведності» прийшов, «лікування в промінях Його» (Малахія 4:2). Бог і Його Улюблений Син явили Себе. Ми знаємо Їх. Ми вклоняємося Їм «в дусі та в правді» (Іван 4:24). Ми любимо Їх. Ми шануємо Їх і прагнемо виконувати Їхню волю.
Ключі вічного священства відчинили замки в’язниць минулих років.
«Вже настає ранковий час,
Вже прапори підняв Сіон.
Веде Господь до світла нас,
І в світ іде Його Закон»
(«The Morning Breaks,» Hymns, no. 1).
Тяжкі часи? Так! Це тяжкі часи. Але людство жило в небезпеці з самого того моменту, коли було створене. Якимось чином, попри всю темряву, завжди підтримувався слабкий, але прекрасний вогонь. І тепер, коли він став яскравішим, він сяє на весь світ. Він несе в собі Божий план щастя для Його дітей. Він несе в собі величні й незбагненні чудеса Спокути Викупителя.
Як ми вдячні Богу Небесному за Його благодійну турботу про Своїх дітей, що Він попри всі тяжкості вічності дає їм можливість бути спасенними й отримати благословення піднесення в Його царстві, якщо тільки будуть жити праведно!
І це, брати і сестри, покладає на кожного з нас величезну відповідальність, що вимагає наших зусиль. У 1894 році Президент Уілфорд Вудрафф сказав:
«Всемогутній із Своїм народом. У нас будуть всі необхідні нам одкровення, якщо ми будемо виконувати свій обов’язок і заповіді Бога… Поки я живу, я хочу виконувати свій обов’язок. Я хочу, щоб святі останніх днів виконували свій. У нас є Святе Священство… Величезною є їхня відповідальність. Очі Бога і всіх святих пророків зараз дивляться на нас. Про цей величний розподіл часів говорили від початку світу. Ми зібралися разом… завдяки силі і згідно з заповіддю Бога. Ми виконуємо роботу Бога… Виконуймо свою місію!» (in James R. Clark, comp., Messages of the First Presidency of The Church of Jesus Christ of Latter-day Saints, 6 vols. [1965–1975], 3:258).
Це є нашим величним і нелегким завданням, мої брати і сестри. Це вибір, який ми постійно повинні робити, як його робили покоління до нас. Ми повинні запитати себе:
«Хто на Господньому боці? Хто?
Настав час це показати.
Ми безстрашно запитуємо:
Хто на Господньому боці? Хто?»
(«Who’s on the Lord’s Side?» Hymns, no. 260)
Чи дійсно ми усвідомлюємо, чи розуміємо ми величну значимість того, що маємо?! Це квінтесенція поколінь людей, останній розділ у цілій панорамі людської історії.
Але це не робить нас ні в чому вищими. Навпаки, це повинно смиряти нас. Це покладає на нас сувору відповідальність піклуватися про всіх людей у Дусі Вчителя, який учив: «Люби свого ближнього, як самого себе» (Матвій 19:19). Ми повинні покинути думки про свою неперевершену праведність і бути вищими за егоїзм.
Ми повинні робити все необхідне, щоб просувати роботу Господа, що полягає в будівництві Його царства на землі. Ми не можемо йти на компроміс щодо вчень, явлених через одкровення, але можемо жити і працювати з іншими, поважаючи їхні вірування й захоплюючись їхніми якостями, об’єднуючи зусилля в протистоянні оманливим ученням, суперечкам, ненависті—загрозам, які існували серед людства споконвіку.
Не поступаючись у жодному пункті нашої доктрини, ми можемо бути сусідськими, уважними, добрими і щедрими.
Ми, нинішнє покоління, є плодом усіх попередніх поколінь. Недостатньо лише називатися членом цієї Церкви. На нас лежить священна відповідальність. Приймімо її і несімо її!
Ми повинні жити, як справжні послідовники Христа, проявляючи до всіх милосердя, відплачуючи добром на зло, навчаючи прикладом шляхів Господніх і служачи Йому, як Він повелів.
Живімо гідно славетного дару світла, розуміння й вічної істини, які дійшли до нас крізь тяжкість минулих часів. Чомусь серед усіх, хто жив на землі, ми народилися саме в цю неповторну і дивовижну добу. Будьте вдячними, а, найголовніше, будьте вірними. Про це я смиренно молюся, складаючи свідчення про істинність цієї роботи, у священне ім’я Ісуса Христа, амінь.