Спокута й ціна однієї душі
Якби ми могли насправді зрозуміти Спокуту Господа Ісуса Христа, ми б зрозуміли, якими цінними є кожен окремий син чи
Нещодавно в січні наша сім’я переживала трагічну втрату в авіакатастрофі нашого онука Натана. Натан служив у російськомовній Балтійській місії. Він любив людей і знав, що служити Господу—це привілей. А через три місяці після того, як я оформив на вічність його шлюб з коханою Дженніфер, нещасний випадок забрав його життя. Натан був забраний з нашого смертного життя настільки несподівано, що всі наші серця і думки спрямувалися до Спокути Господа Ісуса Христа. Для мене неможливо висловити повний зміст Спокути Христа, і я молюся, щоб міг пояснити, що Його спокута означає для мене і нашої сім’ї, і що вона могла б також означати для вас і вашої сім’ї.
Дорогоцінне народження Спасителя, життя, Спокута в Гефсиманському саду, страждання на хресті, поховання в гробі Йосипа і славетне воскресіння—усе перетворилося для нас на оновлену реальність. Воскресіння Спасителя гарантує усім нам, що одного дня ми також послідуємо за Ним і будемо воскрешені. Яким заспокоєнням, якою втіхою є цей великий дар, що приходить через любляче милосердя Ісуса Христа, Спасителя і Викупителя всього людства. Завдяки Йому ми знаємо, що зможемо знову бути з Натаном.
Немає сильнішого висловлення любові, ніж героїчна Спокута, здійснена Сином Бога. Якщо б не існувало плану нашого Небесного Батька, створеного до початку світу і дуже реального, усе людство—покоління минулі, теперішні і майбутні—лишилися б без сподівання на вічне просування вперед. У результаті провини Адама смертні були відділені від Бога (див. Римлянам 6:23), і це було б назавжди, якби не було знайдено способу розірвати пута смерті. Це було нелегким, бо вимагало, щоб Один безгрішний відстраждав за інших і міг таким чином взяти на Себе гріхи всього людства.
На щастя, Ісус Христос сміливо приніс цю жертву в стародавньому Єрусалимі. Там, у тихій самотності Гефсиманського саду, Він став навколішки серед викривлених оливкових дерев, і якимось незбагненним способом, що жоден з нас не може повністю збагнути, Спаситель взяв на Себе гріхи світу. Хоча Його життя було чистим і безгрішним, Він переніс максимальну кару за гріх—ваш, мій і кожного, хто будь-коли жив. Його розумові, емоційні і духовні муки були настільки великими, що краплі крові сочилися з кожної Його пори (див. Лука 22:44, УЗ 19:18). Крім того, Ісус страждав з готовністю, щоб усі ми мали можливість бути вимитими дочиста—через нашу віру в Нього, покаяння у своїх гріхах, хрищення істинною владою священства, отримання очищаючого дару Святого Духу під час конфірмації і прийняття всіх інших важливих обрядів. Без спокути Господа жодне з цих благословень не було б досяжним для нас, і ми не змогли б стати гідними і підготовленими повернутися жити в присутність Бога.
Потім Спаситель виніс муки допиту, жорстокі побої і смерть через розп’яття на хресті Голгофи. Нещодавно було багато коментарів щодо цього, проте в жодному з них не було зроблено висновку, що ніхто не мав влади забрати у Спасителя життя. Він віддав його як викуп за всіх нас. Як Син Бога Він мав владу змінити ситуацію. Однак в Писаннях ясно сказано, що Він віддав Себе на бичування, приниження, страждання і, зрештою, на розп’яття, бо Він мав велику любов до дітей людських (див. 1 Нефій 19:9–10).
Спокута Ісуса Христа була необхідною частиною плану нашого Небесного Батька для земної місії Його Сина і для нашого спасіння. Якими вдячними ми повинні бути, що наш Небесний Батько не заступився, а стримав Свій батьківський інстинкт спасати Свого Улюбленого Сина. Завдяки Своїй незмінній любові до вас і до мене Він дозволив Ісусові виконати Його заплановану місію, щоб стати нашим Викупителем. Дар воскресіння і безсмертя дано вільно через любляче милосердя Ісуса Христа всім людям будь-якого віку, незалежно від їхніх добрих чи злих вчинків. І для тих, хто вибирає любов до Господа і хто виявляє свою любов і віру в Нього шляхом виконання заповідей і готуючись до повних благословень Спокути, Він додатково обіцяє піднесення і вічне життя, яке є благословенням вічного життя в присутності Бога і Його Улюбленого Сина.
Ми часто співаємо гімн, який виражає мої почуття, коли я обдумую милосердну, спокутну жертву Спасителя:
Коли я підношу молитву схвильовану,
Я славлю Христову любов неприховану,
Тремчу, як згадаю: за мене розп’явся Він,
За грішного мене терпів муки і загин.
(«Коли я підношу молитву схвильовану», Гімни і дитячі пісні, с. 22)
Ісус Христос, Спаситель і Викупитель людства, не помер. Він живий, воскреслий Син Бога—живий, це моє свідчення, і сьогодні Він керує справами Своєї Церкви.
Навесні 1820 року стовп світла освітив гай у північній частині штату Нью-Йорк. Наш Небесний Батько і Його Улюблений Син явилися Пророку Джозефу Сміту. Цією подією розпочалося відновлення могутніх доктринальних істин, що були загублені упродовж століть. Серед цих істин, що були закриті темрявою відступництва, була надихаюча реальність, що всі ми є духовними синами і доньками люблячого Бога, Який є нашим Батьком. Ми є частиною Його сім’ї. Він є Батьком не в якомусь символічному чи поетичному розумінні. Він є буквально батьком наших духів. Він піклується про кожного з нас. Хоча цей світ має тенденцію принижувати цінність чоловіків і жінок, насправді ж ми маємо королівське, божественне походження. У тій безпрецедентній появі Батька і Сина в священному гаю найпершим словом, що сказав Батько нас усіх, було особисте ім’я «Джозеф». Такими є особисті стосунки нашого Батька з кожним із нас. Він знає наші імена і прагне, щоб ми були гідними повернутися жити з Ним.
Через Пророка Джозефа Сміта прийшло Відновлення євангелії. Господь Ісус Христос ще раз відкрив через Свого обраного Пророка обряди і владу священства, щоб дати їх для спасіння усіх, хто віритиме.
Іншому пророкові в інший час було показано «народи землі» (див. Мойсей 7:23). «І Господь показав Еноху всі події землі до самого кінця світу» (Мойсей 7:67). Енох побачив також Сатану «з величезним ланцюгом у руці своїй, від якого усе лице землі було вкрите темрявою, і [Сатана] дивився і насміхався» (Мойсей 7:26).
Серед усього того, що побачив Енох, було одне, що, здавалося, захопило його увагу понад усе. Енох побачив Бога, Який дивився «на залишок народу і плакав Він» (див. Мойсей 7:28). Священні Писання кажуть, що Енох запитував Бога знову і знову: «Як це Ти можеш плакати?.. Як це Ти можеш плакати?» (див. Мойсей 7:29, 31).
Господь відповів Еноху: «Подивися на цих братів твоїх, вони—творіння рук Моїх… твоїм братам Я… заповідав також любити один одного і обрати Мене, їхнього Батька; але ось, вони без жодного почуття і ненавидять свою рідну кров» (Мойсей 7:32–33).
Енох бачив умови цих останніх днів. Він і інші перші пророки знали, що тільки якщо у своєму житті ми приймаємо Спокуту і намагаємося жити за євангелією, ми можемо подолати випробування життя і знайти мир, радість і щастя. Прийти до розуміння цього великого дару є особистою метою кожної дитини Бога.
Брати і сестри, я вірю, що якщо б ми могли насправді зрозуміти Спокуту Господа Ісуса Христа, ми б зрозуміли якими цінними є кожен окремий син чи дочка Бога. Я вірю, що вічна мета нашого Небесного Батька для Його дітей може взагалі бути досягнута шляхом малих і простих справ, які ми робимо один для одного. Спокута Христа була для кожної окремої людської істоти. Якщо б усе людство зрозуміло це, не було б жодної людини, про яку б ми не турбувалися, незалежно від віку, раси, статі, релігії або громадського і економічного положення. Ми б намагалися походити на Спасителя і ніколи б не були жорстокими, байдужими, нечемними або нечутливими до інших.
Якщо б ми насправді розуміли Спокуту і вічну цінність кожної душі, ми б розшукували неслухняного хлопчика і дівчинку, кожну неслухняну дитину Бога. Ми б допомогли їм дізнатися про любов Христа до них. Ми б зробили все, що в наших силах, щоб підготувати їх до отримання спасительних обрядів євангелії.
Дійсно, якщо Спокута займала б головне місце в думках провідників приходів і філій, вони б ніколи не нехтували новими членами Церкви чи тими, хто знову стали активними. Через дуже велику цінність кожної людини провідники будуть радитися, щоб пересвідчитися, що кожного навчають доктринам євангелії Ісуса Христа.
Коли я думаю про Натана і яким цінним він є для нас, я можу бачити і ясніше відчувати, що має Небесний Батько відчувати до всіх Своїх дітей. Ми не хочемо, щоб Бог плакав через те, що ми не зробили всього, що могли б, аби поділитися з усіма Його дітьми відкритими істинами євангелії. Я молюся, щоб кожен із наших молодих людей намагався дізнатися про благословення Спокути і щоб вони старалися бути гідними служити Господові на місії. Звичайно, набагато більше старших подружніх пар та тих, кому дозволятиме здоров’я, палко бажали б служити Господові місіонерами, якщо б розмислили над значенням спокутної жертви Господа Ісуса Христа. Це саме Ісус сказав: «І якщо буде так, що вам доведеться трудитися всі ваші дні, сповіщаючи покаяння цьому народові, і ви приведете тільки одну душу до Мене, якою великою буде ваша радість з нею в царстві Мого Батька» (див. УЗ 18:15, курсив додано). Не тільки ваша радість, великою буде радість Господа за душу, яка покаялася! Бо для Нього цінним є кожний.
Брати і сестри, наш Небесний Батько дотягнувся до нас через Спокуту нашого Спасителя. Він запрошує всіх «прий[ти] до Христа, який є Святи[м] Ізраїля, і скуштува[ти] його спасіння, і силу його спокутування» (Омній 1:26). Він навчав нас, що через вірність принципам євангелії, через отримання відновлених обрядів спасіння, через постійне служіння і через терпіння до кінця ми можемо повернутися до Його священної присутності. Чи існує у світі щось інше, що було б так важливо знати, як це?
Сумно, що в теперішньому світі про важливість людини судять за розмірами аудиторії, перед якою вона виступає. Саме так оцінюють засоби інформації і спортивні програми, саме так іноді визначається широка популярність і саме так часто визначають популярність уряду. Ось, мабуть, чому такі ролі, як батько, мати і місіонер рідко отримують тривалі овації. Батьки, матері і місіонери «виступають» перед дуже малими аудиторіями. Крім того, з погляду Господа, може бути тільки один розмір аудиторії, що має постійне значення—і це насправді один, кожен, ви і я, і кожен з дітей Бога. Парадокс Спокути в тому, що вона є нескінченною і вічною, а стосується людей індивідуально, однієї особи за раз.
Дитячий гімн «Я Божеє дитя» (Гімни і дитячі пісні, с. 58) знаходиться в гармонії з музикою вічності. Ми є дітьми Бога. Кожен з нас цінний з точки зору того, чи він може принести Всемогутньому Господу Богу повну радість, якщо є вірним, або слоьзи, якщо—ні.
Те, що воскреслий Спаситель сказав нефійцям, Він міг би сказати сьогодні нам:
«Благословенні ви через вашу віру. А тепер ось, моя радість повна.
І коли він промовив ці слова, він заплакав, і натовп свідчив про це, і він узяв їхніх малих дітей, одного за другим, і благословив їх, і молився Батькові за них» (3 Нефій 17:20–21, курсив додано).
Брати і сестри, ніколи, ніколи не забувайте про цінність однієї людини. Пригадуйте завжди просту настанову Господа: «Якщо Ви Мене любите,—Мої заповіді зберігайте!» (Іван 14:15). Завжди намагайтеся жити гідно усіх священних благословень Спокути Господа Ісуса Христа. У нашу скорботу, спричинену розлукою з дорогим Натаном, прийшов мир, який може дати тільки Спаситель і Викупитель. Наша сім’я, одне за одним, зосередилися на Ньому, і ми тепер співаємо з великою подякою і розумінням:
О, як преславно те, що Він вділив мені!
Помер, щоб жить мені!
О, як предивно те, дивно те мені!
(«Коли я підношу молитву схвильовану», Гімни і дитячі пісні, с. 22)
Мої любі брати і сестри, бажаю, аби ви дали іншим і отримали самі кожне з благословень, що дає Спокута Господа Ісуса Христа, я смиренно молюся про це в ім’я Ісуса Христа, амінь.