Заключні зауваження
Нехай наші свідчення про ті великі, фундаментальні принципи цієї роботи,.. сяють у нашому житті та вчинках
Мої брати і сестри, програму [конференції] майже вичерпано. Тепер, коли ми завершуємо цю історичну конференцію, згадуються слова безсмертного твору Редьярда Кіплінга «Кінець богослужіння»:
Скінчились молитви і спів,
І шум під склепіннями вщух,
І серце і душу зігрів
Смиренний і лагідний дух,
Щоб ми пам’ятали завжди
Про жертву Його і труди.
(«God of Our Fathers, Known of Old,» Hymns, no. 80)
Повертаючись додому, несімо з собою дух цих великих зборів. Нехай те, що ми почули і відчули, залишиться з нами як відлуння любові й миру, налаштованості на покаяння та рішучість стояти трохи стрункіше в сяючому світлі євангелії.
Нехай наші свідчення про ті великі, фундаментальні принципи цієї роботи, що стали ще яскравішими, сяють у нашому житті та вчинках, і нехай джерелом цього сяйва буде наше життя і наші діяння.
Нехай дух любові, миру та вдячності за ближнього зростає в наших домах. Процвітаймо в наших трудах і ставаймо щедрішими в наших пожертвах. Пропонуймо, виявляймо для тих, хто навколо нас, свою дружбу і повагу.
Нехай наші молитви стануть виявленням подяки Тому, хто дає все добре, і любові до Того, Хто є нашим Викупителем.
А тепер, брати і сестри, я дозволю собі, хоч і без особливого бажання, коротко сказати вам про дещо особисте. Дехто з вас помітив відсутність сестри Хінклі. Вперше за 46 років з тих пір, як я став генеральним авторитетом, вона не відвідала Генеральну конференцію. На початку цього року ми були в Африці на освяченні Аккрського Ганського храму. По дорозі додому ми вилетіли на Сал, пустельний острів в Атлантичному океані, де ми зустрілися з членами місцевої філії. Після цього ми полетіла на Сент-Томас, острів у Карібському басейні. Там ми зустрілися з іншими членами нашої Церкви. Ми були в дорозі додому, коли далася взнаки її сильна втома. З тих пір вона почуває себе погано. Їй тепер 92 роки, трохи менше, ніж мені. Мабуть завод годинника закінчується, і ми не знаємо, як знову завести його.
Для мене це нелегкий час. У цьому місяці буде 67 років як ми одружені. Вона є матір’ю п’ятьох обдарованих, талановитих дітей, у неї 25 п’ять онуків і все більше і більше правнуків. Ми йшли разом, пліч-о-пліч, усі ці роки як рівноправні партнери—крізь бурі й сонячне світло. Вона скрізь говорила і свідчила про цю роботу, вділяючи любов, надихаючи, ділячись вірою скрізь, де вона була. Жінки писали їй листи подяки з усіх куточків світу. Ми продовжуємо сподіватися, молитися за неї, і ми від усього серця вдячні тим, хто служив їй і доглядав її, і кожному з вас за вашу велику віру і молитви заради неї. Зараз, коли ми вже збираємося додому, мені хочеться сказати:
У розлуці хай веде Господь.
Він овець Свої не кине…
В час коли недоля нудить,
Він до серця приголубить…
Пам’ятаймо, що могили
Відчинить Христова сила.
У розлуці хай веде Господь.
(«У розлучі хай веде Господь», Гімни і дитячі пісні, с. 40)
Кожний чоловік, жінка та дитина—хлопчик або дівчика—повинні залишити цю конференцію кращою особистістю, ніж вони були два дні тому, коли конференція починалася. Я залишаю моє благословення і мою любов кожному з вас, у священне ім’я Ісуса Христа, амінь.