«Я Голодував був, і ви нагодували Мене»
Там, де виникає нестача чогось із будь-якої причини—там [завжди] представники Церкви… Я був безпосереднім свідком ефективності наших гуманітарних зусиль.
У 1936 році, 68 років тому, одна з секретарок Кворуму Дванадцятьох переповіла мені, що їй казав один із Дванадцятьох. Вона сказала, що на найближчій генеральній конференції буде оголошено програму, яка здобуде таке визнання, що буде навіть чимсь більш видатним, ніж подорож нашого народу, піонерів, у ці долини.
До речі, вам не слід розповідати своїй секретарці те, що слід тримати конфіденційним, а вона не повинна розповідати про це іншим, коли їй розкривають конфіденційну інформацію.
Але так воно сталося тоді. Сьогодні такого не трапляється. О, ні! Я маю додати, що мої талановиті секретарки ніколи не були винними в такому порушенні конфіденційності.
Як ви, знавці історії, знаєте, тоді було оголошено про план безпеки Церкви, і цю назву пізніше було змінено на «Програму благополуччя Церкви».
У ті дні я дивувався, як може щось, на розсуд деяких, затьмарити ходу діяльності Церкви в її історичному збиранні нашого народу в цих західних долинах Сполучених Штатів. То був рух настільки епічного масштабу, що я відчував: ніщо не може бути настільки видатним. Але я відкрив дещо цікаве трохи пізніше.
Ми приймаємо багато поважних відвідувачів в офісі Першого Президентства. Серед них глави держав і посли. Кілька тижнів тому ми приймали мера одного з найбільших міст світу. І ми також нещодавно приймали віце-президента і посла Еквадору, посла Литви, посла Білорусі та інших. У наших розмовах жоден з відвідувачів не згадав велику піонерську подорож наших прабатьків. Але кожен з них, незалежно один від іншого, дуже хвалили нашу програму благополуччя та наші гуманітарні зусилля.
І виступаючи зараз на цих великих зборах священства, я хочу сказати кілька слів стосовно наших зусиль заради нужденних, чи то вони належать до Церкви, чи ні, в різних куточках світу.
Коли сучасна програма благополуччя була запущена в дію, її метою була допомога нашим власним людям. У пізніші роки тисячі й тисячі отримали допомогу. Єпископи і президенти товариств допомоги мали доступ до продуктів і одягу, а також інших речей, щоб надавати їх нужденним. Незліченна кількість членів Церкви працювала без оплати, виробляючи все необхідне. Ми зараз маємо 113 складів, 63 ферми, 105 консервних заводів і центрів заготівлі продуктів, 18 заводів з переробки та розподілу продуктів харчування, а також багато інших закладів.
Задовольняються не тільки потреби членів Церкви, але допомогу також надають незліченному числу інших людей. Прямо тут, у Солт-Лейк-Сіті, багато голодних харчуються щоденно через нецерковні агенції, які використовують гуманітарні запаси СОД.
Тут, у цьому місті, а також в багатьох інших місцях у нас працюють магазини, у яких немає касових апаратів, де гроші не переходять з рук у руки, де продукти, одяг та інші необхідні для життя речі надаються тим, хто потрапив у біду. Я думаю, що кращого молока, кращого м’яса, кращої муки не знайти на полицях жодного іншого магазину—кращих за ті, що розподіляють з комор єпископа.
Принципи, за якими працюють ці установи, по суті, залишаються такими, якими вони були від початку.
Очікується, що нужденні… самі будуть робити все можливе, аби забезпечувати себе. Ми розраховуємо, що тим, хто потрапив у скруту, допоможуть члени сім’ї. А вже після цього використовуються ресурси Церкви.
Ми віримо в ці слова Господа і приймаємо їх дуже серйозно:
«Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу.
Бо Я голодував був—і ви нагодували Мене, прагнув—і ви напоїли Мене, мандрівником Я був—і Мене прийняли ви.
Був нагий—і Мене зодягли ви, слабував—і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був—і прийшли ви до Мене« (Матвій 25:34–36).
Ось як Господь казав піклуватися про нужденних, про яких Він казав: «Бо вбогих ви маєте завжди з собою» (Матвій 26:11).
Ті, хто можуть, працюють без оплати, щоб забезпечити тих, хто в скрутному становищі. В минулому році зафіксовано 563000 днів безкоштовної праці в гуманітарних установах. Це рівноцінно праці однієї людини протягом 8 годин щоденно за 1542 роки.
У нещодавньому номері газети Church News розповідається історія про групу фермерів у маленькій общині в штаті Айдахо. Дозвольте мені зачитати уривки з цієї історії.
«Зараз 6-та ранку, кінець жовтня, і мороз уже навис над полями цукрових буряків у Руперті, штат Айдахо.
Довгі захвати бурякозбиральних комбайнів простягаються над дванадцятьма рядками, зрізаючи верхівки цукрових буряків. За ними збиральні агрегати встромляють свої сталеві пальці в землю і витягають буряки, пересуваючи їх на ремінний конвеєр і [далі] на вантажівку, що вже чекає.
…Це Рупертська благодійна ферма в шт. Айдахо, і ті, хто працює тут сьогодні, платні не одержують… Буває, що одночасно працює понад 60 машин — …і всі вони належать місцевим фермерам».
Робота триває весь день.
«О 7-й вечора… сонце сідає, і земля знову стає темною й холодною. Фермери вирушають додому втомлені й щасливі.
Вони добре завершили ще один день.
Вони збирали Господні цукрові буряки» (Neil K. Newell, «A Harvest in Idaho,» Church News, 20 Mar. 2004, 16).
Таке видатне неоплачуване служіння надають постійно, щоб забезпечити продуктами комори Господа.
Від самого початку програма запроваджувалася так, щоб не тільки піклуватися про нужденних, але й заохочувати сім’ї у Церкві робити заготовки. Ніхто не знає, коли може статися катастрофа, або хвороба, або втрата роботи, або нещасний випадок і каліцтво.
Минулого року програма допомогла сім’ям запасти 18 мільйонів фунтів основних продуктів харчування на випадок, якщо прийде час, коли це знадобиться. Сподіваюся, такий час ніколи не настане. Але добрі, корисні, основні продукти харчування, заготовлені таким чином, приносять мир в душі, а також задоволення через послушність пораді.
Тепер додано ще один аспект. Це почалося кілька років тому, коли посуха в Африці принесла голод і смерть незліченному числу людей. Членів Церкви просять робити пожертвування для великої гуманітарної програми, щоб допомогти цим людям, які потрапили у надзвичайну нужду. Ваші пожертвування були чисельними і щедрими. Робота продовжується, оскільки є інші серйозні потреби в багатьох місцях. Надання цієї допомоги є чудом. Мільйони фунтів продуктів, медикаментів, ковдр, наметів, одягу та інших речей допомогли подолати голод і спустошення в багатьох частинах світу. Копалися колодязі, вирощувалися врожаї, рятувалися життя. Дозвольте мені навести один приклад.
Ніл Дарлінгтон є інженером-хімком, який працював на велику промислову компанію в Гані. Зрештою він пішов на пенсію.
Він і його дружина були покликані як подружня місіонерська пара. Їх послали до Гани. Брат Дарлінгтон каже: «У країні, де поширені голод, хвороби та соціальна напруженість, ми були як представники Церкви, простягаючи руку допомоги бідним, голодним і постраждалим від лих».
У маленьких селах вони бурили нові криниці і ремонтували старі. Тим з нас, у кого є вдосталь свіжої, чистої води, важко оцінити обставини тих, у кого цього немає.
Чи можете ви уявити цю пару відданих місіонерів, святих останніх днів? Вони бурять суху землю. Бур досягає водного горизонту внизу, і чудесна рідина йде на поверхню, проливаючись на суху, спраглу землю. Це радість. Це сльози. Тепер є вода, яку можна пити, вода, в якій можна митися, вода, щоб вирощувати врожаї. Немає нічого ціннішого у сухих краях за воду. Наскільки незрівнянно красивою є вода, що ллється з нової криниці!
Одного разу, коли вожді племен і старійшини села зібралися, щоб подякувати їм, брат Дарлінгтон спитав вождя, чи може він і сестра Дарлінгтон заспівати їм пісню. Вони дивилися у вічі темношкірих чоловіків і жінок і співали «Я Божеє дитя» на знак їхнього спільного братерства.
Ця пара завдяки своїм зусиллям забезпечила водою приблизно 190000 чоловік у віддалених селах і таборах біженців. Подумайте, якщо бажаєте, про диво цього здобутку.
А тепер буквально тисячі таких, як вони, подружніх пар, пар, які могли б просто прожити своє життя у вирішенні здебільшого неважких проблем, відслужили і служать десятками різних способів і в десятках різних місць. Вони працювали і працюють у збіднілих регіонах Америки. Вони працювали і досі працюють в Індії, і в Індонезії, у Таїланді та в Камбоджі, в Росії та в країнах Балтії. І робота поширюється.
У співробітництві з іншими [організаціями] Церква нещодавно забезпечила інвалідними кріслами 42000 осіб. Подумайте, що це означає для тих, хто в буквальному розумінні має плазувати, щоб пересуватися. З допомогою самовідданих лікарів та медсестер, курси по реанімації новонароджених пройшли майже 19000 професіоналів тільки в 2003 році. Життя тисяч новонароджених буде врятовано завдяки цьому.
Минулого року близько 2700 чоловік отримали офтальмологічну допомогу, а 300 практикуючих лікарів пройшли підготовку з проведення заходів, що рятують зір. Сліпим, у буквальному розумінні, дарують прозріння.
Там, де сталися спустошливі повені, де землетруси створюють лиха, де голод ходить країною, там, де виникає нестача чогось із будь-якої причини—там [завжди] представники Церкви. Минулого року було розподілено приблизно 98 мільйонів доларів готівкою та в інших формах , так що за останні 18 років допомогу було надано на суму 643 мільйони доларів.
Я був безпосереднім свідком ефективності наших гуманітарних зусиль. Подорожуючи світом, я зустрічав тих, хто отримує ваші щедрі дари. У 1998 році я відвідував регіони Центральної Америки, які потерпали від тайфуну Мітч. Там було швидко налагоджено роздачу продуктів та одягу; розчищалася територія, відбудовувалися зруйновані домівки і травмовані душі. То було диво!
Не вистачить часу для переліку всіх деталей цих великих і значних програм. Надаючи допомогу, ми не питаємо, чи потерпілі належать до нашої Церкви, чи не належать. Бо ми знаємо, що кожне земне дитя є дитям Бога, що заслуговує на допомогу в часи нужди. Ми робимо те, що робимо, здебільшого так, що ліва рука не знає, що робить права. Ми не чекаємо похвали чи подяки. Достатньою компенсацією є те, що коли ми допомагаємо одному з найменших серед дітей нашого Батька, ми робимо це для Нього і Його Улюбленого Сина (див. Матвій 25:40).
Ми повинні продовжувати робити це. Потреба в цьому буде завжди. Голод, і нестачі, і катастрофи завжди будуть з нами. І завжди будуть ті, чиї серця були зворушені світлом євангелії, які матимуть бажання служити, і працювати, і піднімати нужденних землі цієї.
В об’єднаному зусиллі ми встановили Постійно діючий фонд освіти. Це стало можливим завдяки вашим щедрим пожертвуванням. Тепер він діє в 23 країнах. Позики дають гідним молодим чоловікам і жінкам для здобуття освіти. Якби не це, вони були б заручниками безпросвітної бідності, яку знали їхні батьки і прабатьки протягом поколінь. Понад 10000 тепер отримують допомогу, і досвід вказує на те, що з такою підготовкою вони заробляють втричі, вчетверо більше, ніж раніше.
Дух Господа скеровує цю роботу. Ця гуманітарна діяльність є мирською діяльністю, що втілюється в рисі та бобах, ковдрах і наметах, одязі та медикаментах, робочих місцях та освіті для отримання кращого працевлаштування. Але ця, так звана, світська робота є просто зовнішнім виявом внутрішнього духа—Духа Господа, з допомогою Якого, як сказано, Він «ходив,… добро чинячи» (Дії 10:38).
Нехай небеса сприяють процвітанню цієї великої програми, і нехай благословення небес проллються на всіх, хто служить в ній, і це моя смиренна молитва у священне ім’я Ісуса Христа, амінь.