“Стійкіші у вірі в Христа”, Ліягона, серп., 2024.
За Мною йдіть
Стійкіші у вірі в Христа
Як розвивати віру в Ісуса Христа, якої було б достатньо за всіх життєвих ситуацій?
У третьому розділі книги Геламана ми читаємо про період “тривал[ого] мир[у]” (Геламан 3:23) і “надзвичайно велике процвітання у церкві” (Геламан 3:24). Тисячі людей охристилися, і “так багато благословень було вилито на людей, що навіть первосвященики і вчителі були самі здивовані понад міру” (Геламан 3:25).
На жаль, дехто з людей, “які заявляли, що належать до церкви Бога” (Геламан 3:33), сповнилися гордовитості й почали переслідувати інших членів Церкви (див. Геламан 3:34). “Тож… [через] це… покірливіша частина народу зазнала великих переслідувань і долала багато скорбот” (Геламан 3:34).
Уявіть, як смиренним членам Церкви було болісно за цим спостерігати. Адже лише кілька років тому люди боролися пліч-о-пліч, аби відбити навалу ламанійців (див. Геламан 1). Однак цього разу труднощі виникли всередині країни. Переслідувачами були ті, з ким вони зустрічалися, молилися, навчалися і поклонялися.
Якою була реакція “покірливішої частини народу” під час цих випробувань? Що допомагало їм вистояти в цій непростій ситуації: бути переслідуваними тими, хто раніше належав до учнів Христа?
У Геламан 3:35 міститься відповідь: “Вони постилися і молилися часто, і ставали все сильнішими і сильнішими в своїй покірливості, і все стійкішими і стійкішими у вірі в Христа, до того, що наповнило їхні душі радістю і втіхою, авжеж, аж до очищення й освячення їхніх сердець, освячення, яке приходить через те, що вони віддають свої серця Богові” (курсив додано).
Розгляньмо, як ми, подібно до святих за часів Геламана, можемо ставати “стійкішими і стійкішими у вірі в Христа” в той час як усі ми живемо в час, який Президент Рассел М. Нельсон називає “найскладніш[им] час[ом] в історії світу” і часом “безпрецедентн[их] виклик[ів]”
Два приклади віри Нефія
У Писаннях є багато історій про чоловіків і жінок, які ставали стійкішими і стійкішими у вірі в Христа перед лицем тогочасних випробувань. Наприклад, розгляньмо з якою вірою відреагував Нефій у двох надзвичайно складних ситуаціях, які були дуже подібними на початку, однак вкрай відмінними у своїй розв’язці.
Коли Нефій з братами повернувся з Єрусалима разом з Ізмаїлом і його сім’єю, Ламан і Лемуїл та кілька інших членів сімей, збунтувалися (див. 1 Нефій 7:6–7). Нефій закликав їх до покаяння і благав згадати Господа (див. 1 Нефій 7:8–15). Ламан і Лемуїл розлютилися на Нефія і зв’язали його руки та ноги мотузками й залишили помирати в пустині (див. 1 Нефій 7:16).
Хоч би якими болючими не були вчинки його братів, і хоч би який страх він не відчував, Нефій вирішив залишатися стійким у вірі в Христа. Він “молився Господеві, кажучи: О Господи, заради моєї віри в Тебе, визволи Ти мене з рук моїх братів; а саме, дай мені силу, щоб я міг розірвати пута, які зв’язують мене” (1 Нефій 7:17).
На цю молитву Нефій негайно дивовижним чином отримав відповідь! “Пута з [його] рук і ніг спали, і [він] стояв перед [його] братами, і… знову промовляв до них” (1 Нефій 7:18). Мабуть серце Нефія переповнювала вдячність за те, що Господь визволив його.
Однак то не був останній раз, коли Ламан і Лемуїл зв’язували свого брата мотузками. Іншого разу визволення Нефія значно відрізнялося від попереднього і стало ще одним доказом того, якою твердою була віра Нефія в Христа.
Багато років по тому, перетинаючи море, аби дістатися до обіцяної землі, Ламан і Лемуїл та сини Ізмаїла почали поводитися “з великою непристойністю” і забули про силу Господа, Який благословив їхню подорож (див. 1 Нефій 18:9). Нефій знову закликав їх до покаяння, а Ламан і Лемуїл знову розлютилися на нього (див. 1 Нефій 18:10). Як і раніше, брати взяли Нефія і зв’язали його міцними мотузками (див. 1 Нефій 18:11–12).
Про що думав Нефій, коли вдруге стояв зв’язаний мотузками? А що думали б ви або я, якби знову опинилися в такій ситуації? Можливо, що ми б подумали: “Зі мною це вже відбувалося раніше! Я знаю, що робити. Якщо я помолюся Господу, Він негайно дивовижним чином мене звільнить”. Ми не знаємо, що думав Нефій, але ми знаємо, що, незважаючи на подібність цих двох ситуацій, негайний результат був відмінним. Цього разу Нефій не зміг відразу ж визволитися від своїх братів, а натомість чотири дні мав терпіти їхні знущання (див. 1 Нефій 18:14–15).
Пам’ятаючи те, що було раніше, Нефій, вірогідно, молився з великою впевненістю в тому, що його буде негайно визволено. Але коли такого визволення не відбулося, Нефій міг занепасти духом, а сумніви могли послабити його віру. Поки тягнулися години й дні, а біль ставав усе сильнішим, наростаючий тягар зневіри й сумнівів, міг би зруйнувати віру Нефія. Він міг би ремствувати: “Чому мене не визволено?” Хіба його віра не була зараз сильнішою — більш зрілою і загартованою, — ніж коли його було зв’язано вперше? Хіба такі важливі події, як поява Ліягони, історія зі зламаним луком та побудова корабля під керівництвом Самого Господа не зміцнили віру Нефія?
Замість того, щоб зневіритися або засумніватися Нефій залишився стійким у своїй вірі. Його віра основувалася не на часі або методах його визволення; не залежала вона також і від очікуваного результату. Його віра не обумовлювалася певними обставинами. Віра Нефія була непохитно зосереджена на Ісусі Христі — що б не сталося. Завдяки такій вірі він написав: “Я надіявся на свого Бога, і уславляв Його цілий день, і я не ремствував проти Господа за свої страждання” (1 Нефій 18:16).
Будь ласка, зверніть увагу, що стійкість віри в Христа, яку мав Нефій, дала йому можливість знайти втішення посеред випробувань і сповнюватися любов’ю Бога, незважаючи на біль. Він був уособленням того, про що пізніше навчав його брат Яків:
“Дивіться на Бога з твердістю розуму, і моліться Йому з надзвичайною вірою, і Він заспокоїть вас у ваших стражданнях, і Він захищатиме вашу справу…
Підніміть свої голови і отримайте приємне слово Бога, і бенкетуйте Його любовʼю; бо ви можете це, якщо ваш розум твердий, навіки” (Яків 3:1–2; курсив додано).
Ми можемо йти вперед з вірою
І Нефій, і святі за часів Геламана дають нам надію, що з Господньою допомогою ми можемо ставати стійкішими у вірі в Христа. Читаючи ці рядки, ви можете сумніватися, чи ця надія стосується вас. Нехай нас втішають і дають сміливості ці слова нашого улюбленого пророка, Президента Рассела М. Нельсона:
“Господь не вимагає від нас досконалої віри, аби мати доступ до Його досконалої сили. Але що Він просить — так це вірити…
Спаситель ніколи не буде ближчим до вас, ніж тоді, коли ви постаєте перед горою або сходите на неї з вірою”.
Зрештою, як навчав старійшина Д. Тодд Крістофферсон, “більшість з нас зараз знаходяться між соціально мотивованою участю у євангельських ритуалах з одного боку і всепоглинаючим подібним до Христового зобов’язанням підкоритися волі Бога з іншого боку. Десь у цьому просторі хороша новина євангелії Ісуса Христа увійшла у наше серце й заволоділа нашою душею. Можливо, це не станеться миттєво, але ми всі повинні рухатися у напрямку цього благословенного стану”.
Тож з посеред небувалих випробувань і негараздів нашого часу візьмімо на себе зобов’язання — один раз і назавжди — вибирати віру в Ісуса Христа, ту віру, якої буде достатньо для будь-яких обставин нашого життя. Працюймо, постімося й молімося, щоб зміцнитися у вірі Христовій і з твердим розумом отримувати від Нього розраду в наших стражданнях та вічно насолоджуватися Його любов’ю.
Саме тому я свідчу про істинність особливого свідчення Президента Нельсона: “Які б у вас не були запитання чи проблеми, відповідь на них завжди можна знайти в житті та вченнях Ісуса Христа”.