15 Святі місця

“Святі місця”, розділ 15, із серії Святі: Розповіді про Церкву Ісуса Христа в останні дні, том 1, Стяг істини, 1815–1846 (2018)

Розділ 15: “Святі місця”

Розділ 15

Святі місця

У серпні 1832 року Фібі Пек з гордістю спостерігала, як трьох її дітей христили поблизу їхнього дому в Міссурі. Вони були серед одинадцятьох дітей, охрищених того дня в Сіоні. Як і діти Лідії та Едварда Партриджів і Саллі та Уільяма Фелпсів вони належали до першого покоління юних святих, які виростали на землі, призначеній Господом бути святою.

Фібі та її діти переїхали до Сіону ще рік тому разом з коулсвілльськими святими. Бенджамін, покійний чоловік Фібі, був братом Поллі Найт, тож Фібі належала до рідні сім’ї Найтів. Однак вона все ще сумувала за своєю сім’єю та друзями у Нью-Йорку, які не приєдналися до Церкви.

Невдовзі після хрищення дітей вона писала двом своїм подругам про Сіон. “Дорога сюди не буде здаватися тобі важкою, — казала вона своїй подрузі Анні, — бо Господь відкриває всі таємниці небесного царства своїм дітям”¹.

Нещодавно в газеті The Evening and the Morning Star, Уільям Фелпс опублікував видіння Джозефа і Сідні про небеса, і Фібі розповіла Анні про обіцяння і повноту Божих благословень, які матимуть у вищому ступені слави люди, що охристилися і залишилися доблесними у свідченні про Христа.

Пам’ятаючи про ці обіцяння, Фібі заохочувала іншу подругу, Патті, послухати євангельське послання. “Якби ти тільки побачила і повірила, як і я, — писала вона, — то шлях би відкрився і ти прийшла б на цю землю, і ми б побачилися й раділи разом тому, що дає Бог”.

Фібі свідчила про нещодавнє одкровення, яке отримав пророк, і про спокій, який це їй принесло, заохочуючи Патті прочитати слова одкровення, якщо їй випаде така нагода.

“Я сподіваюся, що ти будеш читати уважно, з молитвою в серці, — казала вона подрузі, — бо написане варте уваги, і я бажаю, щоб ти добре все вивчила”².

Тієї осені Джозеф разом з Ньюелом Уітні поїхав до міста Нью-Йорк, щоб проповідувати євангелію і зробити закупівлі для організації United Firm (Об’єднана компанія). Господь покликав Ньюела застерігати людей у великих містах про біди, які настануть в останні дні. Джозеф його супроводжував, аби допомогти у виконанні Господньої заповіді³.

Останнім часом пророк, як ніколи раніше, відчував, що вкрай необхідно проповідувати євангелію і розбудовувати місце для збирання святих. Невдовзі після того як він поїхав з Кертленда, Джозеф отримав одкровення, що носії священства мають відповідальність проповідувати євангелію і вести вірних до безпечного місця, яким є Сіон і храм, де Господь пообіцяв відкрити їм Свою славу.

Тому священство тягнуло за собою обов’язок виконувати обряди для тих, хто приймав Христа і Його євангелію. Лише завдяки цим обрядам, як навчав Господь, Його діти могли підготуватися до отримання Його сили й повернення до Його присутності⁴.

Утім, вирушивши в дорогу, Джозеф мав причину непокоїтися стосовно справи з побудови Сіону. Церква в Огайо процвітала, незважаючи на спротив колишніх членів Церкви, але в Міссурі членам Церкви було важко підтримувати порядок, оскільки більше й більше людей прибувало в ту місцевість без дозволу. Оскільки все ще існувала напруженість між ним та деякими провідниками Сіону, необхідно було щось робити, аби об’єднати Церкву.

Прибувши до Нью-Йорка, Джозеф був вражений його розмірами. Високі будівлі височіли над вузенькими вулицями, які тягнулися на кілька кілометрів. Повсюди, куди б він не глянув, були магазини з дорогими товарами, великі будинки та офіси, також банки, де багатії здійснювали свої фінансові операції. Люди багатьох національностей, професій та класів поспіхом ішли повз нього, і по всьому було видно, що їм байдуже до всіх, навколо них⁵.

Вони з Ньюелом поселилися в чотириповерховому готелі поблизу складських приміщень, де Ньюел сподівався придбати все необхідне для Об’єднаної компанії. Робота з підбору товарів здавалася Джозефу виснажливою, і він був засмучений гордовитістю й злочестям, яке побачив у місті, тож він часто повертався в готель, щоб почитати, порозмірковувати й помолитися. Невдовзі він засумував за домом. Емма була наприкінці ще однієї важкої вагітності, й він усім серцем хотів бути з нею та їхньою донькою.

“Думки про дім, про Емму і Джулію наповнюють мій розум, як повінь, — писав він, — і я б хотів хоч на мить опинитися біля них”.

Іноді Джозеф виходив з готелю, щоб оглянути місцевість та проповідувати. Населення міста Нью-Йорк перевищувало двісті тисяч, і Джозеф відчував, що Господь задоволений його прекрасною архітектурою та надзвичайними винаходами людей, які там живуть. Однак здавалося, що ніхто не славить Бога за дивовижні речі навколо них і не цікавиться відновленою євангелією Ісуса Христа.

Це не лякало Джозефа і він продовжував ділитися своїм посланням. “Я маю рішучість підняти свій голос, — писав він Еммі, — і нехай це буде в руках Бога”⁶.

Через місяць після того, як Джозеф і Ньюел повернулися до Огайо, Бригам Янг, якому був 31 рік, прибув до Кертленда зі своїм старшим братом Джозефом і найкращим другом Гебером Кімболлом. Вони були новонаверненими з центральної частини штату Нью-Йорк, неподалік від того місця, де зростав Джозеф Сміт. Бригам хотів зустрітися з пророком з того часу, як уперше почув про Книгу Мормона. Тепер, знаходячись у Кертленді, він хотів потиснути Джозефові руку, поглянути йому у вічі й зрозуміти його серце. Бригам Янг проповідував, використовуючи Книгу Мормона, з дня свого хрищення, але він майже нічого не знав про чоловіка, який її переклав.

Джозеф і Емма тепер жили в квартирі над будинком магазину Уітмерів у Кертленді, але коли троє чоловіків зупинилися там, пророка вдома не було. Він рубав дрова десь за півтора кілометри звідти. Чоловіки відразу ж вирушили туди, не знаючи, чи знайдуть його, діставшись до того місця.

Ідучи лісом, Бригам та інші вийшли на просіку, де Джозеф розрубував колоди. Він був вищим за Бригама і одягнутий у простий робочий одяг. Дивлячись, як вправно Джозеф працював сокирою, Бригам зрозумів, що той добре знайомий з ручною працею.

Бригам підійшов до нього і назвав себе. Відклавши сокиру, Джозеф потиснув Бригамові руку. “Як я радий вас бачити”, — сказав він.

Під час розмови Бригам запропонував порубати дрова, а його брат і Гебер поскладають їх на воза. Пророк справляв враження приязної, працелюбної та дружелюбної людини. Як і Бригам, він походив зі скромної сім’ї, але він не був грубим, як деякі трударі. Бригам відразу побачив у ньому пророка Божого⁷.

Через якийсь час Джозеф запросив чоловіків у свій дім пообідати. Коли вони прибули, він представив їх Еммі, яка лежала в ліжку, тримаючи на руках здорового новонародженого хлопчика. Немовля народилося кілька днів тому, лише за кілька годин до того, як Джозеф і Ньюел повернулися з Нью-Йорка. Емма і Джозеф назвали його Джозефом Смітом ІІІ⁸.

Після обіду Джозеф провів невеликі збори і запропонував Бригаму помолитися. Коли Бригам схилив голову, то відчув, як Дух спонукав його говорити незнайомою мовою. Присутні в кімнаті були вкрай здивовані. Упродовж останнього року вони бачили, як багато людей імітували дари Духа дикою поведінкою. Те, що робив Бригам, відрізнялося.

“Брати, я ніколи не чинитиму спротиву тому, що йде від Бога, — сказав Джозеф, відчуваючи їхню ніяковість. — Ця мова від Бога”.

Тоді Джозеф заговорив тією ж мовою, сказавши, що це мова, якою Адам розмовляв у Едемському саду, і заохочував святих прагнути дару мов, як це робив Павло в Новому завіті заради блага дітей Божих⁹.

Бригам поїхав з Кертленда через тиждень, коли в невеличкому селі запанувала мирна зима. Утім за кілька днів до Різдва місцева газета опублікувала статті про те, що керівники уряду штату Південна Кароліна чинять спротив оподаткуванню імпортних товарів і загрожують проголосити незалежність від Сполучених Штатів. Дехто закликав до війни¹⁰.

Коли Джозеф прочитав ті статті, в яких ішлося про кризу, то почав розмірковувати про злочестя й руйнування, які, як було сказано в Біблії, передуватимуть Другому пришестю Спасителя¹¹. Увесь світ стогне під гнітом гріха, як сказав йому нещодавно Господь, і Бог невдовзі прийде до злочестивих у Своєму гніві, руйнуючи царства на землі й змушуючи небеса тремтіти¹².

Помолившись, щоб знати більше про ці біди, Джозеф отримав одкровення в день Різдва. Господь сказав йому, що настане час, коли Південна Кароліна та інші південні штати повстануть проти всієї нації. Бунтівні штати звертатимуться до інших країн по допомогу, а раби повстануть проти своїх господарів. Тоді війна і природні лиха охоплять всі народи, сіючи нещастя і смерть по всій землі.

Одкровення було безрадісним нагадуванням, що святі не можуть більше відкладати будівництво Сіону й храму. Їм слід було готуватися зараз, якщо вони хотіли уникнути руйнування в майбутньому.

“Стійте на святих місцях, — закликав їх Господь, — і не сходьте, доки день Господа не прийде”¹³.

Через два дні після отримання одкровення про війну Джозеф зустрівся з провідниками Церкви в магазині Ньюела Уітні. Він був переконаний, що святі в Міссурі все більше критикували своїх провідників. Він мав побоювання, що якщо вони не покаються і не відновлять мир у Церкві, то можуть втратити свій спадок у Сіоні й змарнувати можливість побудувати храм¹⁴.

Відкривши збори, Джозеф попросив провідників Церкви помолитися, щоб дізнатися волю Бога стосовно побудови Сіону. Тоді чоловіки схилили свої голови і помолилися. Кожен з них заявляв про свою готовність дотримуватися Божих заповідей. Після цього Джозеф отримав одкровення, а Фредерік Уільямс, його новий писар, записав його¹⁵.

То було послання миру для святих, у якому їх закликали освятитися. “Освятіть себе, — наказував Господь, — щоб ваш розум став єдиноспрямованим до Бога”. На їхній подив, Він давав настанову будувати храм у Кертленді й готуватися до отримання Його слави.

“Організуйте себе, — сказав Господь. — Приготуйте кожну потрібну річ; і встановіть дім, саме дім молитви, дім посту, дім віри, дім навчання, дім слави, дім порядку, дім Бога”.

Господь також радив їм започаткувати школу. “І оскільки у всіх немає віри, шукайте старанно і навчайте один одного словам мудрості; так, шукайте в найкращих книгах слів мудрості; прагніть знання, саме через навчання і також через віру”¹⁶.

Джозеф послав копії одкровення Уільяму Фелпсу в Міссурі, назвавши його “оливним листом” і “Господнім посланням миру” до святих у Кертленді. Ми застерігали святих у Сіоні, що якщо вони не освятять себе, відповідно до того, як наставляв Господь, Він обере інших, щоб будувати Його храм.

“Слухайте голос застереження від Бога, аби Сіон не впав, —благав Джозеф. — Брати в Кертленді моляться за вас невпинно, бо, знаючи про страхіття Господні, вони дуже бояться за вас”¹⁷.

22 січня 1833 року Джозеф і святі в Кертленді відкрили школу пророків у магазині Уітні. Одного з діловодів Джозефа, Орсона Гайда, було призначено вести урок. Як і Джозеф та багато інших учнів, Орсон більшу частину свого дитинства провів у роботі, а не в школі. Він був сиротою, а його опікун дозволяв йому ходити до школи лише взимку, коли жнива закінчувалися, а посівна ще не наступила. Утім Орсон мав хорошу пам’ять і швидко навчався, а коли став дорослим, відвідував місцеву академію¹⁸.

У Школі пророків Орсон крім духовних уроків навчав чоловіків також історії, граматики та арифметики, як заповідав Господь¹⁹. Ті, хто приходив до нього на уроки, були не просто учнями. Вони називали один одного братами і зв’язували себе завітом товаришування²⁰. Вони разом навчалися, мали обговорення і гуртом молилися²¹.

Одного разу Джозеф запропонував Орсону та іншим присутнім у класі зняти взуття. Наслідуючи приклад Спасителя, Джозеф став перед ними на коліна і кожному по черзі омив ноги.

Закінчивши, він сказав: “Як я зробив, робіть так і ви”. Він попросив їх служити один одному й тримати себе в чистоті від гріхів світу²².

Поки тривала Школа пророків, Емма спостерігала за тим, як учні приходили й прямували сходами нагору, в маленьку тісну кімнатку, де проходили заняття. Дехто з чоловіків приходив на заняття помившись, акуратно вдягнувшись з поваги до священного характеру того, що вивчалося в школі. Дехто також не снідав, щоб приходити на збори в пості²³.

Після закінчення уроків чоловіки йшли займатися своїми справами, а Емма та кілька молодих жінок, яких наймали допомагати їй, прибирали класну кімнату. Оскільки чоловіки курили люльки й жували тютюн під час уроку, то коли вони йшли, кімната була задимленою, а підлога вкрита виплюнутим тютюном. Емма докладала всіх зусиль, щоб зіскребти тютюн, але плями від нього залишалися на підлозі²⁴.

Вона поскаржилася на безлад Джозефу. Зазвичай Джозеф не вживав тютюну, але не заперечував, коли інші чоловіки його вживали. Утім скарги Емми змусили його замислитися, чи правильним було вживання тютюну в очах Бога.

Це питання турбувало не лише Емму. Реформатори в Сполучених Штатах та інших країнах світу вважали, що куріння й жування тютюну, а зокрема й уживання алкоголю, були поганими звичками. Однак деякі лікарі вважали, що тютюн міг вилікувати багато хвороб. Подібні заяви було зроблено й щодо вживання алкоголю й гарячих напоїв, таких як кава і чай, які люди багато вживали²⁵.

Коли Джозеф прийшов з цим питанням до Господа, то отримав одкровення — “слово мудрості на благо святим у ці останні дні”²⁶. У ньому Господь застерігав людей про шкоду вживання алкоголю, проголошуючи, що міцні напої призначаються для омивання тіла, у той час як вино для такої нагоди, як причастя. Він також застерігав стосовно тютюну та гарячих напоїв.

Господь наголошував на здоровому харчуванні, заохочуючи святих споживати крупи, трави і фрукти та вживати м’ясо помірно. Він пообіцяв, що тих, хто вирішить послухатися, благословить здоров’ям, знанням і силою²⁷.

Одкровення було проголошене не як заповідь, а як застереження. Багатьом людям було важко відмовитися від уживання цих речовин, які мали на них сильний вплив, і Джозеф не наполягав на суворому дотриманні цієї заповіді. Він час від часу продовжував вживати алкоголь, і разом з Еммою вони іноді пили каву та чай²⁸.

Однак коли Джозеф прочитав ці слова у Школі пророків, чоловіки в кімнаті повикидали свої люльки та жувальний тютюн у вогонь, аби показати свою готовність виконати Господню пораду²⁹.

Перша серія занять у Школі пророків закінчилася в березні, а її учасники роз’їхалися служити на місії або виконувати інші доручення³⁰. Тим часом провідники в Кертленді працювали над тим, щоб придбати цегельню й зібрати кошти на будівництво храму³¹.

Приблизно в цей час Джозеф отримав листа з Міссурі. Прочитавши одкровення під назвою “оливний лист”, Едвард та інші закликали святих покаятися і примиритися з церквою в Кертленді. Їхні зусилля спрацювали, і тепер святі просили Джозефа пробачити їм³².

Готовий забути про конфлікт, Джозеф шукав шляхів виконання Господніх заповідей у Сіоні. У червні він молився разом із Сідні та Фредеріком Уільямсом, щоб дізнатися, як будувати храм. Під час молитви вони побачили у видінні храм і дослідили його ззовні, оглядаючи форму вікон, даху та шпиля. Потім здалося, що храм піднісся над ними й вони опинилися всередині, оглядаючи його внутрішні зали³³.

Після видіння чоловіки намалювали плани храмів у Кертленді та Індепенденсі. Ззовні будівлі мали виглядати як великі церкви, але всередині вони мали дві просторі зали для зібрань, одна на другому поверсі, а інша — на нижньому, де святі могли збиратися й навчатися³⁴.

Після цього Джозеф зосереджувався на тому, щоб допомагати святим у Сіоні створити місто для свого поселення, яке майже вдвічі збільшилося в розмірах з часу його останнього візиту³⁵. За допомогою Фредеріка і Сідні він накреслив плани для міста площею в одну квадратну милю. Довгі прямі вулиці сіткою перетинали карту, на видовжених ділянках розміщалися будинки з цегли й каменю з насадженими деревами перед будинками й ділянками для городу позаду них.

Земля мала бути поділена на ділянки в 20 соток, як для бідних, так і для багатих. Фермери будуть жити в місті, а працювати на полі за містом. У центрі міста був храм та інші священні будівлі, що призначалися для поклоніння, освіти, адміністрації й піклування про бідних. На кожній громадській будівлі мав бути напис “Святиня для Господа”³⁶.

У місті могло поселитися 15 тисяч людей, що було набагато менше, ніж у Нью-Йорку, однак це було б одним з найбільших міст у країні. Після заселення міста план можна було дублювати доти, доки не буде розселено всіх святих, які мають успадкування в Сіоні. “Складайте інші плани, за прикладом, — давав настанову Джозеф, — і так заповнюйте світ в ці останні дні”³⁷.

У червні 1833 року Сідні та Фредерік послали план міста з Кертленда до Індепенденса, разом з докладними настановами того, як будувати храм.

“Ми почали будувати дім Гопода в цьому місці, і робота просувається швидко, — доповідали вони в листі, що супроводжував плани. — Удень і вночі ми молимося за спасіння Сіону”³⁸.