“Це лише початок”, розділ 16, із серії Святі: Розповіді про Церкву Ісуса Христа в останні дні, том 1, Стяг істини, 1815–1846 (2018)
Розділ 16: “Це лише початок”
Розділ 16
Це лише початок
Поки креслення, необхідні для побудови Сіону та храму йшли поштою до Міссурі, дев’ятирічна Емілі Партридж зіскочила з ліжка й вибігла надвір у нічній сорочці. У дворі за будинком, неподалік від храмової ділянки в Індепенденсі, вона побачила, як одну з великих копиць сіна, що належала її сім’ї, охопило полум’я. Вогонь сягав високо в нічне небо, його яскраве жовте світло відбивало довгі тіні за тими, хто стояв поруч, безпорадно спостерігаючи за полум’ям.
Випадкові пожежі були звичним явищем у прикордонних територіях, але ця не була випадковою. Невеликі групи зловмисників нівечили майно святих упродовж усього літа 1833 року, сподіваючись залякати новоприбулих, змусивши їх піти з округи Джексон. Досі ніхто фізично не постраждав, але агресія наростала з кожним новим нападом зловмисників.
Емілі не розуміла всіх причин того, чому люди в окрузі Джексон хотіли змусити святих піти звідти. Вона розуміла, що її сім’я та друзі багато в чому відрізняються від людей, які живуть по сусідству. Міссурійці, розмови яких вона чула на вулицях, говорили по-іншому, а жінки по-іншому одягалися. Дехто з них ходив улітку босоніж. Вони прали свій одяг за допомогою великих дерев’яних лопаток замість пральних дощок, до яких звикла Емілі в Огайо.
Ці відмінності не грали великої ролі, але були також і важливі розбіжності, про які Емілі знала мало. Людям в Індепенденсі не подобалося, що святі проповідували індіанцям і не схвалювали рабства. У північних штатах, де жила переважна більшість членів Церкви, мати рабів було протизаконно. Однак у Міссурі рабство було узаконене, і поселенці, які вже давно там жили, рішуче його відстоювали.
Той факт, що святі зазвичай трималися свого гурту, не допомагало зменшенню підозр. Все більше їх прибувало в Сіон, вони разом будували та обставляли меблями будинки, обробляли землю і вирощували дітей. Святі з ентузіазмом закладали основи святого міста, яке мало вистояти впродовж Тисячоліття.
Власний будинок Партриджів, розташований в центрі Індепенденса, був кроком до того, щоб перетворити містечко на Сіон. То був простий двоповерховий будинок. Він не був таким гарним, як старий будинок, у якому Емілі жила в Огайо, але він був ознакою того, що святі збиралися залишатися в Індепенденсі.
Палаючий стіг сіна свідчив про те, що їхня сім’я була під прицілом1.
З огляду на напруженість, яка наростала між святими та їхніми сусідами в окрузі Джексон, Уільям Фелпс вирішив скористатися сторінками місцевої церковної газети, щоб розвіяти ті побоювання. У липні 1833 року в газеті The Evening and the Morning Star він опублікував листа до членів Церкви-емігрантів, радячи їм сплатити свої борги до того, як вони приїдуть до Сіону, аби не бути тягарем для громади.
Даючи цю та інші поради, він сподівався, що мешканці округи Джексон також прочитають газету й побачать, що святі є законослухняними громадянами, чиї вірування не несуть загрози ні їм, ні місцевій економіці2.
Уільям також висловився стосовно ставлення членів Церкви до чорношкірих людей. Хоча він був на боці людей, які хотіли звільнити рабів, Уільям також бажав, аби його читачі знали, що святі будуть дотримуватися законів штату Міссурі, які обмежували права вільних чорношкірих. У Церкві було небагато чорношкірих святих, і він радив їм діяти обережно і довіряти Богові, якщо вони вирішать їхати до Сіону.
“Оскільки у Церкві ми не маємо особливих правил щодо кольорового населення, — писав він розпливчасто, — тому керуйтеся здоровим глуздом”3.
Сем’юел Лукас, окружний суддя і полковник ополчення в окрузі Джексон, був розлючений, прочитавши листа в The Evening and the Morning Star. Згідно з уявленнями Сем’юела, Уільям запрошував вільних чорношкірих людей ставати мормонами і переселятися в Міссурі. Висловлювання Уільяма, якими він знеохочував чорношкірих святих селитися в Міссурі, аж ніяк не сприяли розвіюванню тих страхів4.
Оскільки зловмисники вже дошкуляли святим в Індепенденсі та найближчих поселеннях, Сем’юелу було неважко знайти людей, які з ним погоджувалися. Більше року влада міста підбурювала населення проти святих. Дехто поширював листівки й організовував у місті збори, переконуючи людей виганяти новоприбулих з цієї території5.
На початку більшість місцевих жителів вважали святих безневинними фанатиками, які нібито отримують одкровення, зцілюють покладанням рук і здійснюють інші чудеса. Але коли більше й більше членів Церкви переселялося в цю округу, заявляючи, що Бог дав їм Індепенденс як обіцяну землю, Сем’юел та інші почали вбачати в них та в їхніх одкровеннях загрозу для своєї власності та політичної влади.
І тепер лист Уільяма посилив одне з їхніх найбільших побоювань. Лише два роки тому десятки рабів у іншому штаті повстали й убили більше п’ятдесяти білих чоловіків та жінок за менш ніж два дні. Рабовласники в Міссурі та по всіх південних штатах боялися, що подібне станеться і в їхніх громадах. Деякі боялися, що якщо святі будуть запрошувати чорношкірих до округи Джексон, їхня присутність може підштовхнути рабів до того, що вони захочуть звільнитися й піднімуть повстання6.
Оскільки існували закони, що захищали свободу віросповідання і свободу слова для святих, Сем’юел та інші розуміли, що не зможуть законними способами боротися з цією загрозою. Однак вони не будуть першим містом, жителі якого застосують насильство, аби вигнати з посеред себе небажаних поселенців. Діючи разом, вони зможуть вигнати святих з округи і вийти сухими з води.
Невдовзі місцеві представники влади зустрілися, аби скласти план дій проти новоприбулих. Сем’юел та інші склали перелік скарг на святих і представили заяву мешканцям Індепенденса.
У документі проголошувалося про намір міської влади вигнати святих з округи Джексон будь-якими засобами, якщо в цьому виникне потреба. Вони призначили на 20 липня збори в суді, аби вирішити, що робити зі святими. Сотні мешканців округи Джексон підписалися під заявою7.
Коли Уільям Фелпс дізнався про переполох, який накоїла його стаття в газеті, він відчайдушно намагався виправити потенційну шкоду, якої вона завдала. У Книзі Мормона проголошується, що Христос запрошує всіх приходити до Нього: “чорного і білого, звʼязаного і вільного”, але Уільяма більше хвилювало те, що вся округа виступила проти святих8.
Діючи швидко, він надрукував листівку на одну сторінку, спростовуючи те, що написав про рабство. “Ми проти того, щоб вільних кольорових людей впускали до штату, — наполягав він, — і ми кажемо, що нікого з них не буде допущено до Церкви”9. Листівка подавала позицію Церкви щодо хрищення чорношкірих у викривленому вигляді, але він сподівався, що це зможе відвернути насильство10.
20 липня Уільям, Едвард та інші провідники Церкви пішли до суду округи Джексон, щоб зустрітися з окружним урядом. Погода була незвично помірною для липня, тож сотні людей пішли зі своїх будинків та ферм, залишили свої справи, аби побувати на тому зібранні й підготуватися до дій проти святих.
Вирішивши дати провідникам Церкви останнє застереження перед тим, як вдатися до насильства, Сем’юел Лукас і дванадцять інших чоловіків, які були представниками громади, вимагали, щоб Уільям перестав друкувати газету The Evening and the Morning Star і щоб святі негайно залишили округу11.
Будучи єпископом Сіону, Едвард знав, як багато втратять святі, якщо поступляться перед вимогами. Закриття друкарні призвело б до затримки у виданні Книги Заповідей, яка була вже майже готова. А залишивши округу, вони не лише втратили б цінне майно, але й відмовилися б від спадку на обіцяній землі12.
Едвард попросив три місяці, щоб обдумати пропозицію й попросити поради у Джозефа, який знаходився в Кертленді. Однак влада округи Джексон відмовилася задовольнити це прохання. Едвард попросив десять днів, щоб порадитися з іншими святими в Міссурі. Уряд громади дав йому 15 хвилин13.
Не бажаючи приймати рішення під тиском, святі припинили переговори. Коли делегація округи Джексон пішла, один чоловік звернувся до Едварда і сказав, що знищення розпочнеться негайно14.
На тій самій вулиці, де знаходився суд, Саллі Фелпс була вдома, на першому поверсі церковної друкарні, дбаючи про хворе новонароджене немовля. Її решта четверо дітей були біля неї. Кілька годин тому Уільям пішов на збори, що відбувалися в суді. Він досі не повернувся, і Саллі з нетерпінням чекала, якими будуть новини після зборів.
Важкий удар по вхідних дверях налякав її й дітей. Знадвору чоловіки били по дверях великою колодою, намагаючись вибити їх. Навколо друкарні зібрався натовп з чоловіків жінок і дітей. Хтось підбадьорював чоловіків, а інші мовчки спостерігали15.
Як тільки вибили двері, озброєні чоловіки увірвалися в дім і витягли Саллі з дітьми на вулицю16. Вони викидали меблі та майно сім’ї через вхідні двері та розбиті вікна. Частина нападників побігла на другий поверх друкарні й розкидала друкарський шрифт та розлила чорнило на підлогу, в той час як інші почали зносити будівлю17.
Саллі стояла разом з дітьми, які тулилися до неї, і спостерігала, як чоловіки розбивали вікна на другому поверсі друкарні й викидали папір та друкарський шрифт. Вони піднесли друкарський верстат до вікна й викинули його на землю18.
У тому безладі кілька чоловіків вийшли з друкарні, тримаючи в руках ще не переплетені сторінки Книги Заповідей. “Ось книга одкровень проклятих мормонів”, — вигукнув один з них до натовпу й кинув сторінки на вулицю19.
Присівши біля найближчого паркану, п’ятнадцятирічна Мері Елізабет Роллінз та її тринадцятирічна сестра Керолайн спостерігали, як чоловіки розкидали сторінки з Книги Заповідей.
Мері раніше бачила кілька сторінок. Вона і Керолайн були племінницями Сідні Гілберта, який управляв магазином святих в Індепенденсі. Одного вечора в домі свого дядька Мері чула, як провідники Церкви читали й обговорювали одкровення на щойно надрукованих сторінках. Поки чоловіки розмовляли, Дух зійшов на зібрання, і дехто з них почав говорити іншими мовами, а Мері перекладала їхні слова. Зараз вона відчувала глибоке благоговіння до одкровень, і дуже засмутилася, бачачи, як вони лежать на дорозі.
Звернувшись до Керолайн, Мері сказала, що хоче забрати сторінки, поки їх не знищили. Чоловіки почали зривати дах з друкарні. Невдовзі вони повалили стіни, залишивши самі уламки.
Керолайн хотіла врятувати сторінки, але боялася натовпу. “Вони нас уб’ють”, — сказала вона.
Мері розуміла небезпеку, але сказала Керолайн, що вона неодмінно візьме сторінки. Не бажаючи відходити від сестри, Керолайн погодилася допомогти.
Сестри почекали, поки чоловіки відвернулися, тоді вистрибнули із своєї засідки і схопили стільки сторінок, скільки змогли втримати. Коли вони вже бігли до паркану, дехто з чоловіків помітив їх і наказав їм зупинитися. Сестри міцніше притиснули до себе сторінки і побігли з усіх сил до найближчого кукурудзяного поля, а двоє чоловіків погналися за ними.
Кукурудза була під два метри, і Мері з Керолайн не могли бачити, куди біжать. Упавши на землю, вони заховали сторінки під своїми тілами й затамувавши подих слухали, як двоє чоловіків топталися туди й сюди по кукурудзі. Сестри чули, як вони підходили все ближче й ближче, але потім облишили пошуки й пішли з кукурудзяного поля20.
Емілі Партридж і її старша сестра Гарріет набирали зі струмка воду, коли побачили, як натовп приблизно з п’ятдесяти зловмисників наближається до їхнього дому. Залишаючись непоміченими біля струмка, дівчата з жахом спостерігали, як чоловіки оточили будинок, вивели батька у двір і кудись повели21.
Зловмисники повели Едварда на міську площу, де в оточенні натовпу з понад двохсот людей стояв Чарльз Аллен, ще один святий, якого схопили. Рассел Гікс, який того дня проводив міські збори, підійшов до Едварда і сказав, щоб той ішов з округи, інакше йому доведеться відчути наслідки на собі.
“Якщо я маю постраждати за свою релігію, — сказав Едвард, — то це не більше, ніж інші зробили до мене”22. Він сказав Гіксу, що не зробив нічого поганого і відмовився іти з міста23.
“Поклич на допомогу свого Ісуса!” — вигукнув хтось24. Зловмисники повалили Едварда і Чарльза на землю й Гікс почав зривати з єпископа одяг. Едвард чинив опір, і хтось із натовпу наказав, щоб Гікс не знімав з єпископа сорочку й штани.
Поступившись, Гікс зірвав з Едварда капелюх і піджак та жилетку й віддав його зловмисникам. Двоє чоловіків вийшли й виваляли обох полонених з ніг до голови в дьогті та пір’ї. Дьоготь пік, в’їдаючись у шкіру, як кислота25.
Неподалік навернена на ім’я Вієнна Жак збирала розкидані по вулиці сторінки Книги Заповідей. Вієнна посвятила велику суму своїх заощаджень на справу розбудови Сіону, і тепер усе йшло шкереберть.
Коли вона притискувала до себе незшиті сторінки, до неї підійшов один із зловмисників і сказав: “Це лише початок того, що вам доведеться перестраждати”. Він вказав на понуру постать Едварда. “Он іде ваш єпископ, весь у дьогті та пір’ї”26.
Вієнна поглянула й побачила Едварда, який шкутильгаючи віддалявся. Лише обличчя й долоні не були вимазані дьогтем. “Господу хвала! — вигукнула вона. — Він отримає вінець слави за цей дьоготь та пір’я”27.
Саллі Фелпс того вечора не було куди вертатися додому. Вона знайшла прихисток у закинутій стайні поблизу кукурудзяного поля. Діти допомогли їй наламати гілок, щоб було де спати.
Поки вони з дітьми працювали, з кукурудзяного поля вийшло дві постаті. У сутінках Саллі побачила, що то були Керолайн і Мері Роллінз. У руках сестри бережно тримали стоси паперу. Саллі запитала, що то, і вони показали сторінки з Книги Заповідей, які вони зібрали.
Саллі взяла у сестер сторінки й надійно заховала їх під своєю зробленою з гілок постіллю28. Ніч швидко наближалася, і вона не знала, що чекає на Сіон завтра.