41 Бог має бути суддею

“Бог має бути суддею”, розділ 41, із серії Святі: Історія Церкви Ісуса Христа в останні дні, том 1, Стяг істини, 1815–1846 (2018)

Розділ 41: “Бог має бути суддею”

Розділ 41

Бог має бути суддею

1 червня 1843 року Еддісон і Луїза Пратт йшли зі своїми дочками до одного з пароплавних причалів у Наву. Того дня Еддісон вирушав на трирічну місію на Гавайські острови. На руках у нього була Анна, їхня молодша донька, а її старші сестри Еллен, Френсіс і Луїс похмуро йшли позаду, з острахом думаючи про від’їзд батька¹.

Нещодавно у розмові з Бригамом Янгом Еддісон ділився хорошими спогадами про Гаваї та про час, коли він був молодим китобоєм у Тихому океані. Оскільки Церква ще не була встановлена на островах, Бригам запитав, чи не хоче Еддісон відкрити там місію. Еддісон сказав, що він готовий, якщо інші приєднаються до нього. Незабаром після цього Джозеф і Дванадцять апостолів покликали його очолити групу старійшин, які відправлялися на острови².

Луїза плакала три дні, коли дізналася про призначення Еддісона. Гаваї були за тисячі миль звідти, у частині світу, яка здавалася дивною та небезпечною. У неї не було власного будинку в Наву, не було грошей і вона мала небагато речей, які можна було б обміняти. Її дочкам потрібен був одяг, освіта, і вона мала забезпечити їх цим і всім іншим без Еддісона.

Коли Луїза йшла до пароплава зі своєю родиною, всередині вона все ще відчувала слабкість, але також і радість, що Еддісон був гідним свого покликання. Вона була не єдиною жінкою в місті, яка залишалася одна, поки її чоловік проповідував євангелію. Того літа місіонери розходилися проповідувати євангелію в усіх напрямках. Це спонукало Луїзу мужньо прийняти свої випробування та довіритися Господу.

Еддісон насилу стримував емоції. Ступивши на палубу пароплава, який мав відвезти його далеко від рідних, він підніс хустку до очей і витер сльози. Стоячи на березі, його дочки також почали плакати. Френсіс сказала, що не думала, що коли-небудь знову побачить його³.

Еддісон добре знав, що може статися під час подорожі морем, і розумів небезпеки, які на нього чекають. Але коли Дванадцять апостолів висвячували його на місію, то дали йому благословення мати владу над стихіями та мужність перед обличчям бурі. Під натхненням Духа вони пообіцяли йому, якщо він вірно служитиме, то зможе безпечно повернутися додому до своєї сім’ї⁴.

Кілька днів потому Емма, Джозеф і їхні діти виїхали з Наву, щоб відвідати сестру Емми в Діксоні, штат Іллінойс. Ця подорож на північ займала кілька днів. Перед від’їздом вона доручила Енн Уітні спонукати жінок з Товариства допомоги продовжувати допомагати бідним і підтримувати чоловіків у будівництві храму⁵.

Нещодавно Джозеф говорив зі святими про обряди храму. Він навчав їх, що вони будують храм, щоб Господь міг обдарувати їх. Емма сказала Енн, що відтоді, як Джозеф сказав про це, вона дуже цікавилася храмом. Тому вона хотіла, щоб Товариство допомоги обговорило, що можна зробити, аби прискорити роботу з будівництва.

“Ми могли б поговорити з храмовим комітетом, — запропонувала Емма, — щоб дізнатися, що їм потрібно, і тоді зробимо все, що в наших силах”⁶.

Маючи це доручення, Енн скликала перші збори Товариства допомоги в тому році і попросила жінок запропонувати, як допомогти у будівництві храму. Дехто сказав, що готовий збирати пожертвування, а також вовну та інші матеріали для виготовлення нового одягу. Інші сестри сказали, що при потребі готові в’язати, шити чи лагодити старий одяг. Одна сестра запропонувала дати літнім жінкам пряжу, щоб узимку вони могли в’язати шкарпетки для будівельників.

Поллі Стрінгем і Луїза Біман сказали, що виготовлятимуть одяг для робітників. Мері Фелшоу сказала, що може пожертвувати мило. Філінда Стенлі запропонувала пожертвувати льон для виготовлення білизни та щодня давати літр молока. Естер Гін запропонувала пожертвувати нитки, які вона сама пряла.

“Янголи радіють за вас!” — свідчила сестра Чейз, хвалячи готовність жінок допомагати будувати дім Господа.

Перед закриттям зборів Енн закликала матерів, які були присутні, підготувати своїх дочок до входу в храм. Вона радила наставляти дочок у любові й вчити їх діяти розсудливо та поводитися належним чином в його священних стінах⁷.

За 300 км звідти сім’я Смітів перебувала у Емминої сестри. Але під час їхнього візиту 21 червня Уільям Клейтон і Стівен Маркхем прибули з тривожними новинами. Губернатор Міссурі знову вимагав, щоб Джозеф постав перед судом у Міссурі. Цього разу Джозефу висувалися старі звинувачення у державній зраді, і губернатор Форд, який був губернатором штату Іллінойс, щойно видав ще один ордер на арешт пророка.

“Я не боюся”, — сказав Джозеф. — Жителі Міссурі не можуть заподіяти мені шкоди”⁸.

Через кілька днів двоє чоловіків, які назвалися старійшинами з Церкви, постукали у двері, коли сім’я вечеряла. Чоловік Емминої сестри сказав їм, що Джозеф був у дворі, біля амбару.

Через кілька хвилин Емма та вся родина почули галас надворі. Кинувшись до дверей, вони побачили, що чоловіки націлили на груди Джозефа заряджені пістолети. Один чоловік тримав Джозефа за комір. “Якщо ти поворухнешся хоча б на сантиметр, — прогарчав він, — я тебе застрелю!”

“Стріляй! — сказав Джозеф, показавши груди. — Я не боюся ваших пістолетів”.

Стівен Маркхем вибіг надвір і кинувся до чоловіків. З несподіванки вони повернули на нього свої рушниці, але швидко повернули їх назад до Джозефа, встромивши стволи йому в ребра. “Зупинись!”, — вони прокричали Стівену.

Вони заштовхали Джозефа у свій фургон і тримали його там. “Панове, — сказав Джозеф, — я хочу отримати офіційний ордер на арешт”. Цей наказ дозволив би місцевому судді винести рішення щодо законності арешту Джозефа.

“Будь ти проклятий! — сказали вони, знову вдаривши його пістолетами під ребра. — Ти його не отримаєш”.

Стівен кинувся до фургона й схопив коней за вуздечки, а Емма вбігла до будинку й схопила пальто й капелюх Джозефа. У цю мить Джозеф побачив чоловіка, який проходив повз будинок. “Ці чоловіки викрадають мене!” — закричав він. Чоловік продовжував іти, тому Джозеф повернувся до Стівена і сказав йому покликати когось на допомогу.

“Йди!” — прокричав він⁹.

Джозефа викрали судові виконавці з Іллінойсу та Міссурі. Того дня вони замкнули його в сусідній таверні й не дозволили йому зустрітися з адвокатом. Стівен діяв швидко і повідомив місцеву владу про жорстоке поводження з Джозефом. Судових виконавців незабаром було заарештовано за викрадення та насильство. Потім Стівен допоміг отримати офіційний ордер на арешт від місцевого судового чиновника. Згідно з судовою постановою Джозеф мав бути присутнім на слуханні за 96 кілометрів.

Коли вони дізналися, що судді немає в місті, Джозеф, його викрадачі та ті, хто тримав їх під вартою, вирушили шукати інший суд, який міг би вирішити цей правовий безлад¹⁰.

У Наву Уілсон Ло та Гайрум дізналися про викрадення Джозефа та залучили більше сотні людей, щоб врятувати його. Вони послали деяких людей по річці на пароплаві, а іншим наказали їхати верхи в усіх напрямках і шукати пророка.

Коли його перші два рятувальники з’явилися в полі зору, Джозеф відчув полегшення. “Цього разу я не поїду до Міссурі, — сказав він своїм арештантам. — Це мої хлопці”. Невдовзі рятівників стало не двоє, а двадцять, а потім ще більше. Вони скерували групу до Наву, де, на їхню думку, муніципальний суд міг ухвалити рішення щодо законності ордера¹¹.

Ще до полудня пророк наблизився до міста в оточенні кількох поліцейських та своїх рятівників на конях. Емма до того часу вже повернулася з дітьми до Наву. Коли Джозеф під’їжджав до міста, вона поїхала з Гайрумом, щоб зустріти Джозефа. У той час у Наву духовий оркестр грав патріотичні пісні, а люди стріляли з рушниць і гармат на знак святкування. Незабаром до них приєднався парад екіпажів, запряжених кіньми, прикрашених польовими квітами.

Натовпи вишикувалися з обох боків вулиці, щоб відсвяткувати безпечне повернення пророка. Процесія проходила повз них, повільно прямуючи до дому Джозефа. Коли Джозеф приїхав додому, Люсі Сміт обійняла свого сина і його діти вибігли з дому, щоб побачити його.

“Тату, — сказав семирічний Фредерік, — ці люди з Міссурі тебе не заберуть знову, правда?”

“Дякувати Богу, я знову визволився від людей з Міссурі, — сказав Джозеф. Йому довелося піднятися на огорожу, щоб звернутися до сотень святих, які зібралися навколо нього. “Я дякую вам усім за вашу доброту і любов до мене, — вигукнув він. — Я благословляю вас усіх в ім’я Ісуса Христа”¹².

Як і очікувалося, суд Наву визнав арешт Джозефа незаконним. Обурені, двоє арештантів вимагали від губернатора оскаржити це рішення. Але губернатор Форд відмовився втручатися у рішення суду. Це розгнівало тих, хто не любив святих у цьому штаті. Вони почали непокоїтися, що Джозеф знову уникне судового слідства¹³.

Тим часом сотні святих продовжували збиратися в Наву та сусідніх колах. У штаті Коннектикут, який знаходився на сході, молода жінка на ім’я Джейн Меннінг разом зі своєю матір’ю, кількома братами та сестрами та іншими членами своєї філії сіла на борт човна, який рухався по каналу, щоб почати подорож до Наву. Їхню групу очолював Чарльз Ванделл. Це був місіонер, який також служив президентом їхньої філії.

На відміну від інших членів їхньої філії, всі з яких були білими, Джейн та її сім’я були вільними темношкірими святими. Джейн народилася і виросла в Коннектикуті і більшу частину свого життя працювала на заможну білу сімейну пару. Раніше вона приєдналася до іншої християнської церкви, але швидко розчарувалася в ній.

Коли вона дізналася, що в цьому районі проповідує старійшина-святий останніх днів, вона вирішила, що хоче послухати його. Її пастор сказав їй не відвідувати проповідь, але Джейн все одно пішла і була переконана, що знайшла істинну євангелію. Найбільша філія в тій місцевості була лише за кілька кілометрів, і її охристили та конфірмували наступної неділі¹⁴.

Джейн була завзятою новонаверненою. Через три тижні після її хрищення вона отримала дар мов під час молитви. Згодом, рік потому, вона та її сім’я збиралися до Сіону¹⁵.

Подорож каналом до Нью-Йорка пройшла для Джейн та її родини без жодних ускладнень. Звідти вони розраховували поїхати зі своєю філією на південь через Огайо, а потім до Іллінойсу. Проте працівники, відповідальні за перевезення каналом, вимагали від Меннінгів оплатити проїзд наперед, перш ніж вони зможуть продовжувати подорож.

Джейн була збентежена. Вона думала, що її родині не доведеться платити, доки вони не приїдуть до Огайо. Чому вони повинні платити зараз? Не від кого з білих членів її філії не вимагалося оплачувати проїзд наперед.

Меннінги перерахували свої гроші, але на той час в них не вистачало коштів, щоб заплатити за дорогу. Вони звернулися до старійшини Ванделла по допомогу, але він їм відмовив.

Коли човен відплив і зник з поля зору, у Джейн та її сім’ї майже не було грошей, а між ними та Наву було понад 1300 км. Подорожувати на захід Джейн могла лише пішки, і вона вирішила вести невелику групу людей до Сіону¹⁶.

Вранці 12 липня Уільям Клейтон був у кабінеті Джозефа, коли увійшли пророк і Гайрум. “Якщо ти напишеш одкровення, — звернувся Гайрум до Джозефа, — я візьму його і прочитаю Еммі, і я вірю, що зможу переконати її в його правдивості, і ти будеш мати спокій”.

“Ти не знаєш Емму так добре, як я”, — сказав Джозеф. Тієї весни та літа він був запечатаний з іншими жінками, у тому числі з кількома, яких Емма вибрала особисто¹⁷. Хоча Емма допомагала Джозефу вибирати дружин, їй було важко дотримуватися цього принципу.

“Доктрина така проста, — сказав Гайрум. — Я можу переконати будь-якого розсудливого чоловіка чи жінку в її істинності, чистоті та небесному походженні”.

“Побачимо”, — сказав Джозеф. Він попросив Уільяма взяти папір і написати слово Господа, яке він промовляв¹⁸.

Більша частина одкровення була вже відома Джозефу. У ній говорилося про новий і вічний завіт шлюбу на вічність і пов’язані з ним благословення й обіцяння. У ньому також розкривалися закони, які стосувалися множинного шлюбу, про які Джозеф дізнався під час перекладу Біблії в 1831 році. Решта одкровення була новою порадою для нього та Емми, яка стосувалася їхніх питань і поточної проблеми з прийняттям множинного шлюбу.

Господь сказав у одкровенні, що для того, щоб шлюб тривав після смерті, чоловік і жінка повинні одружитися через повноваження священства, запечатати свій завіт Святим Духом обіцяння і залишатися вірними своєму завіту. Ті, хто дотримається цих умов, успадкує славетні благословення піднесення¹⁹.

“Тоді вони будуть богами, тому що не матимуть кінця, — проголосив Господь. — Тоді вони будуть над усім, тому що все підкорятиметься їм”²⁰.

Далі Господь говорив про множинний шлюб і Його завіт благословити Авраама незліченним потомством за його вірність²¹. З самого початку Господь призначив шлюб між одним чоловіком і однією жінкою, щоб виконати Його план. Однак іноді Господь дозволяв множинний шлюб, щоб виховувати дітей у праведних сім’ях і привести їх до піднесення²².

Хоча одкровення було спрямоване до святих, воно закінчувалося порадою для Емми щодо множинних дружин Джозефа. “І нехай Моя служниця Емма Сміт, прийме всіх тих, кого було дано Моєму слузі Джозефу”, — наказав Господь. Він наказав їй пробачити Джозефа, залишитися з ним і дотримуватися своїх завітів, пообіцявши благословити і примножити її та дати їй привід для радості, якщо вона дослухається до слів Господа. Він також попередив її про жахливі наслідки, які спіткали тих, хто порушив свої завіти та не послухався закону Господа²³.

Коли Джозеф закінчив диктувати одкровення, Уільям списав десять сторінок. Він відклав ручку і прочитав одкровення Джозефу. Пророк сказав, що все було правильно, і Гайрум відніс його Еммі²⁴.

Пізніше того дня Гайрум повернувся в офіс Джозефа і сказав братові, що ніколи в житті з ним не розмовляли так суворо. Коли він прочитав одкровення Еммі, вона розлютилася і відкинула його.

“Я ж казав тобі, що ти не знаєш Емму настільки добре, як я”, — тихо промовив Джозеф. Він склав одкровення і поклав собі у кишеню²⁵.

Наступного дня Джозеф і Емма провели кілька годин, обговорюючи дуже болючі для них питання. Незадовго перед обідом Джозеф покликав Уільяма Клейтона в кімнату, щоб допомогти їм дійти згоди. І Джозеф, і Емма, здавалося, опинилися перед дилемою, яку неможливо вирішити. Вони дуже любили одне одного і піклувалися одне про одного. Вони також хотіли шанувати свій укладений вічний завіт. Але їхні намагання слідувати заповіді Бога роз’єднували їх²⁶.

Емма особливо хвилювалася за майбутнє. Що станеться, якщо вороги Джозефа дізнаються про множинний шлюб? Його знову посадять до в’язниці? Його вб’ють? Емма з дітьми залежали від підтримки Джозефа, але фінанси сім’ї були пов’язані з фінансами Церкви. Як вони будуть справлятися, якщо з ним щось станеться?

Під час розмови Джозеф і Емма плакали, але до кінця дня вони вирішили свої проблеми. Щоб додатково убезпечити Емму фінансово, Джозеф офіційно передав їй та їхнім дітям частину власності²⁷. І після тієї осені він більше не вступав у множинний шлюб²⁸.

Наприкінці серпня 1843 року Сміти переїхали в двоповерховий будинок біля річки. Новий дім під назвою “Особняк Наву” був достатньо великим, щоб вмістити їхню сім’ю, яка складалася з чотирьох дітей, літньої матері Джозефа та людей, які працювали на них і проживали з ними. Джозеф планував використовувати більшу частину будинку як готель²⁹.

Кілька тижнів потому на початку осені, Джейн Меннінг і її сім’я прибули до Джозефа та Емми у Наву, шукаючи пророка та місце, щоб зупинитися. “Заходьте!” — сказала Емма стомленим мандрівникам. Джозеф показав їм, де вони можуть спати тієї ночі, і знайшов для всіх стільці.

“Ви очолювали цю невелику групу, чи не так? — Джозеф звернувся до Джейн. — Я б хотів, щоб ви розповіли про свою подорож”.

Джейн розповіла Джозефу та Еммі про їхню довгу подорож з Нью-Йорка. “Ми йшли пішки, доки наше взуття не зносилося, а наші ноги не почали боліти, а шкіра почала тріскатися й кровоточити, — сказала вона. — Ми просили Бога, Вічного Батька, зцілити наші ноги. Ми отримали відповідь на свої молитви, і наші ноги були зцілені”.

Вони спали просто неба або у сараях вздовж дороги. Дорогою деякі чоловіки погрожували кинути їх у в’язницю за те, що вони не мали “папери вільних” або документів, які б підтверджували, що вони не були рабами-втікачами³⁰. Іншого разу їм довелося перетинати глибокий потік без мосту. Вони зносили темні ночі та морозні ранки і по можливості допомагали іншим. Недалеко від Наву вони благословили хвору дитину, і дитина зцілилася через їхню віру.

“Ми продовжували йти вперед,— сказала Джейн про їхню подорож, — радіючи, співаючи гімни та дякуючи Богові за Його безмежну доброту та милосердя до нас”.

“Нехай Бог благословить вас, — сказав Джозеф. — Тепер ви серед друзів”.

Меннінги залишилися в будинку Смітів на тиждень. Протягом цього часу Джейн шукала валізу, яку вона відправила до Наву, але згодом стало зрозуміло, що валізу загубили або вкрали по дорозі. Тим часом члени її сім’ї знайшли житло та роботу і незабаром виїхали.

Одного ранку Джозеф помітив, що Джейн плаче, і запитав її, що сталося. “Всі мої рідні виїхали і знайшли собі житло, — сказала вона, — а в мене його нема”.

“Твій дім може бути тут, якщо захочеш”, — запевнив її Джозеф. Він пішов з нею до Емми і пояснив ситуацію. “В неї немає дому,— сказав він. — Може в тебе знайдеться місце для неї?”

“Звичайно, якщо вона хоче залишитися”, — відповіла Емма.

Джейн швидко долучилася до домогосподарства, в якому завжди було багато роботи. Інші члени сім’ї та мешканці будинку з радістю прийняли її. Її валіза так і не знайшлась, але Джозеф і Емма невдовзі забезпечили її новим одягом з магазину³¹.

Тієї осені, поки родина облаштовувалася в новому будинку, Емма все більше непокоїлася через множинний шлюб³². В одкоровенні, даному їй тринадцять років тому, Господь обіцяв дати їй вінець праведності, якщо вона буде дотримуватися своїх завітів і постійно виконувати заповіді. “І якщо ти не чинитимеш цього,— сказав Він, — туди, де Я є, ти прийти не зможеш”³³.

Емма прагнула дотримуватися завітів, які вона уклала з Джозефом і Господом. Але множинний шлюб часто було важко прийняти. І хоча вона дозволяла деяким множинним дружинам Джозефа жити з ними, вона часто обурювалася тим, що вони там, та іноді неприязно ставилася до них³⁴.

Згодом Емма наказала Емілі та Елайзі Партридж покинути будинок. Стоячи поряд з Джозефом, Емма покликала сестер до себе в кімнату і сказала, що вони негайно мають припинити свої стосунки з Джозефом³⁵.

Емілі почувалася відкинутою і вийшла з кімнати. Її сповнювала злість до Емми і Джозефа. “Коли Господь наказує, не можна ставитися легковажно до Його заповідей”, — сказала вона собі. Вона збиралася зробити, як хотіла Емма, але відмовилася розірвати свій шлюбний завіт.

Джозеф попрямував за сестрами з кімнати і побачив Емілі внизу. “Як ти почуваєшся, Емілі?”, — запитав він.

“Я думаю так, як почувалася б будь-яка людина у таких обставинах”, — сказала вона, дивлячись на Джозефа. Він виглядав так, ніби хотів провалитися крізь землю, і Емілі стало шкода його. Вона хотіла сказати ще щось, але перш ніж вона змогла це зробити, Джозеф вийшов з кімнати³⁶.

Через кілька десятиліть, коли Емілі вже була похилого віку, вона роздумувала над тими болісними подіями. На той час вона вже краще розуміла складні почуття, які викликав множинний шлюб у Емми, і біль, який це приносило їй³⁷.

“Я знаю, що для Емми та будь-якої жінки в той час, було важко вступити у множинний шлюб, — писала вона, — і не знаю, чи зміг би хтось вчинити краще ніж Емма у тих обставинах”³⁸.

“Бог має бути суддею, — підсумувала вона, — а не я”³⁹.