Місіонери служать у бейсбольній команді в Софії
З 11 квітня по 28 липня 2021 року старійшина Льюїс та старійшина Данбар, місіонери Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, брали участь у заходах та іграх команди з бейсболу “Атлетик” (Софія). Ми поставили їм кілька запитань, щоб дізнатися про їх захоплюючий досвід.
Що привело вас до бейсбольної команди “Атлетик” (Софія)?
Старійшина Льюїс: Це чудове запитання—воно викликає у мене спогади про момент, коли мій президент місії попросив мене задіяти бейсбол, щоб спробувати знайти людей, аби навчати їх євангелії. Я розіслав текстові повідомлення багатьом людям і організаціям, і чотири різні команди запросили мене грати за них. Я тренувався у кожній з них та врешті зупинився перед вибором між “Атлетик” та “Юнак”. Я вирішив грати за першу команду, після того як помолився і відчув, що повинен грати саме в ній.
Старійшина Данбар: Старійшина Льюїс має багато друзів-бейсболістів тут, у Болгарії, яких він знайшов на Facebook. Вони запросили нас на тренування, ми поїхали, познайомилися з гравцями і потім після молитви вирішили, що “Атлетик”—наша команда. Ми обрали їх не за їхніми здібностями, а за їхні людські якості.
Чи брали ви участь в командних іграх та чи досягли успіху?
Старійшина Льюїс: Так, досягли. У травні була гра, і команда хотіла, щоб я взяв у ній участь, тому що команду супротивника не вдавалося перемогти вже три роки. Я подавав усю гру, і нам вдалося набрати достатньо очок, аби вперше за багато років перемогти ту команду з рахунком 93:4.
Старійшина Данбар: Я в основному сидів на лаві запасних, підтримуючи команду. Я також допомагав під час розминки. Нам вдалося перемогти команду, яку не перемагали три роки.
Що було необхідно для досягнення успіху?
Старійшина Льюїс: Успіх—це результат наполегливої праці. Ви не зможете нічого досягти, якщо не докладете максимум зусиль. Незважаючи на те, що я не міг приділяти стільки часу бейсболу (бо я місіонер), я постійно вдосконалював свої навички, тому що Господь допомагав мені. Я, як і раніше, намагаюся викладатися по максимуму і наполегливо працювати, навіть якщо це тільки ранкові тренування. Успіх приходить лише тоді, коли ти вкладаєш усі свої зусилля. Оскільки я намагався допомогти цій команді досягти успіху, я бачив, як я розвиваюсь та вдосконалюю свої навички, тому що Господь дав мені можливість допомагати людям, що мене оточують.
Старійшина Данбар: Наполегливість. Люди досягають успіху, коли працюють з ентузіазмом, навіть коли стикаються з труднощами та не отримують слави.
Розкажіть нам про своє служіння в “Атлетик” (Софія)?
Старійшина Льюїс: Одна з перших речей, які я помітив, це те, що я міг допомогти багатьом людям навчитися грати. Насправді я навчав члена Церкви на ім’я Россен Георгієв, і мені було цікаво працювати з ним та рештою команди. Під час тренувань люди були дуже великодушними та добрими, до нас ставилися з повагою, тому що ми служили їм. Мені вдалося підправити техніку та майстерність багатьох гравців, і це зробило їх кращими. Я також намагався популяризувати бейсбол як вид спорту у Болгарії, оскільки це один із способів захистити дітей та підлітків від негативного та руйнівного впливу.
Старійшина Данбар: Я не міг сильно допомогти безпосередньо з бейсболом, але безумовно заохочував гравців прагнути до своєї мрії і вірити у свій потенціал. Під час своєї місії я часто бачу, як люди розчаровуються. Вони починають миритися із посередністю. Мені випала честь показати їм, що вони—Божі діти і що вони дійсно дуже особливі.
Які стосунки у вас склалися з гравцями та лідерами команди?
Старійшина Льюїс: Ще одне чудове запитання. Мої стосунки з цими людьми були найміцнішими з усіх, з ким я спілкувався тут, у Болгарії. Разом зі старійшиною Данбаром ми познайомилися з кожним з гравців окремо, і вони стали нашими дуже хорошими друзями. Вони дійсно залишаться нашими друзями до кінця наших днів. Я дуже вдячний за відносини, які сформувалися, і друзів, яких я знайшов, граючи в бейсбол. Тренер не є винятком, у деяких моментах мені доводилося його тренувати (сміється), але якщо серйозно, то до мене ставилися по-доброму і дружелюбно як тренери, так і гравці.
Старійшина Данбар: У мене були хороші стосунки з гравцями та тренерами. Як місіонер я звик виходити на поле і докладати зусилля лише стосовно євангелії. Ця можливість здавалася набагато більш природною, оскільки ми просто тренували і допомагали. Люди були набагато більш відкритими, бо ми були справжніми друзями.
Чи була у вас можливість ділитися євангелією?
Старійшина Льюїс: У нас було кілька можливостей поділитися євангелією. Протягом деякого часу ми намагаємося зустрітися з двома гравцями, щоб навчати їх більшого, але оскільки вони дуже зайняті, ми не можемо проводити з ними уроки. Проте, нам вдалося трохи розповісти їм про нашу Церкву та переконання, які вони, очевидно, поважають і розуміють. Ми будемо продовжувати сподіватися і намагатися. Що я помітив під час гри з командою “Блюз” (яку не могли перемогти протягом трьох років), так це те, що всі почали говорити про “американського пітчера”, і тепер багато хто знає, хто такі місіонери. Я сподіваюся, що це матиме позитивний вплив на суспільство та затвердить добре ім’я Церкви.
Старійшина Данбар: Так. Щоразу, коли ми приходимо на тренування, ми ділимося світлом Ісуса Христа. Деякі гравці зацікавилися нашим посланням, але ми не мали змоги багато розповісти. Я запропонував одному чоловіку з молодіжної команди, у якого було багато питань про наші вірування прийти зі своєю сім’єю до церкви, коли ми почнемо проводити особисті зустрічі.
Як ваш досвід допоміг вам зростати духовно і розвивати в собі риси, подібні до Христових?
Старійшина Льюїс: Цей досвід допоміг мені зростати духовно завдяки тому, що я зрозумів, що любов і служіння можуть зачепити серця більше, ніж будь-що інше. Я навчився любити цих людей і висловлювати свою любов через служіння. Також зросла моя віра, тому що я віддавав усього себе, щоб поділитися євангелією, вірячи, що вони відреагують позитивно і захочуть дізнатися більше в майбутньому. Я розвинув в собі терпіння і любов. Моя любов до Болгарії і болгарського народу дійсно зросла, тому що мені вдалося встановити з ними природний контакт. Я ніколи не забуду цей досвід.
Старійшина Данбар: Це допомогло мені довіряти Богу. Сам я не бейсболіст, але чомусь зараз я з Льюїсом. Спочатку я переймався стосовно своїх здібностей на полі, а також стосовно того, чи зможу я невимушено спілкуватися з людьми. Але той факт, що Бог привів мене сюди і довірив мені цю справу, допоміг мені знайти упевненість в собі. Справа не в наших навичках, а в нашому бажанні. Я не є ідеальним гравцем або місіонером, але я намагаюся робити все, що в моїх силах, і дуже вдячний за допомогу, яку Бог надає мені на цьому шляху.