“Збирання”, розділ 10, із серії Святі: Розповіді про Церкву Ісуса Христа в останні дні, том 1, Стяг істини, 1815–1846 (2018)
Розділ 10: “Збирання”
Розділ 10
Збирання
Восени 1830 року неподалік від Кертленда п’ятнадцятирічна Люсі Морлі закінчила свою звичну хатню роботу і сіла біля Абігайль Деніелз, на яку вона працювала. Абігайль трудилася біля ткацького верстата, пускаючи ткацький човник вперед-назад через перехрещені нитки, а Люсі намотувала пряжу на тонкі котушки. Полотно, яке вони ткали, призначалося для матері Люсі як плата за роботу, яку Люсі виконувала в домі Деніелзів. Абігайль мала багато дітей в домі, але жодної дочки підліткового віку, тому Люсі допомагала їй прибирати дім та готувати їжу.
Поки вони так разом працювали, у двері хтось постукав. “Заходьте”, — гукнула Абігайль.
Поглянувши з того місця, де вона сиділа, Люсі побачила трьох чоловіків, які зайшли в кімнату. Вони були незнайомцями, однак одягнуті добре і виглядали дружелюбно. Здавалося, що всі троє не набагато молодші за Абігайль, якій було трохи за тридцять.
Люсі піднялася і принесла в кімнату стільці. Коли чоловіки сіли, вона взяла у них капелюхи й повернулася на своє місце. Чоловіки назвали свої імена: Олівер Каудері, Парлі Пратт і Зайба Пітерсон, сказавши, що вони проповідники зі штату Нью-Йорк і проходять цим містом, прямуючи на Захід. Вони сказали, що Господь відновив Свою істинну євангелію їхньому другові, пророкові на ім’я Джозеф Сміт.
Поки вони говорили, Люсі спокійно продовжувала свою роботу. Чоловіки розповідали про ангелів і золоті пластини, які пророк переклав через одкровення. Вони свідчили, що Бог послав їх на місію, проповідувати євангелію в останній раз перед Другим пришестям Ісуса Христа.
Коли вони закінчили своє послання, ритмічні постукування ткацького верстату Абігайль зупинилися і жінка розвернулася на своїй лаві. “Я не хочу, щоб ваші кляті вчення звучали у моєму домі”, — сказала вона, сердито махаючи човником перед їхніми обличчями.
Чоловіки спробували переконати її, свідчачи про істинність їхнього вчення. Але Абігайль наказала їм іти геть, сказавши, що не хоче, аби вони отруювали її дітей хибними вченнями. Чоловіки запитали, чи вона хоча б нагодує їх. Вони були голодні й не їли увесь день.
“Вам не дадуть їсти у моєму домі, — огризнулась Абігайль. — Я не годую самозванців”.
Раптом заговорила Люсі, налякана тим, що Абігайль так грубо розмовляла з Божими служителями. “Мій батько живе за милю звідси, — сказала вона. — Він ніколи не прожене голодного від своїх дверей. Ідіть туди. Там на вас чекає їжа і турбота”.
Узявши їхні капелюхи, Люсі провела місіонерів на вулицю і показала, як дійти до дому її батька. Чоловіки подякували і пішли в указаному напрямку.
“Нехай Бог благословить тебе”, — сказали вони.
Після того як чоловіки зникли з очей, Люсі повернулася в дім. Абігайль знову працювала біля верстата, пускаючи човник туди й сюди. “Сподіваюся, тобі полегшало”, — сказала вона Люсі, не приховуючи свого роздратування.
“Так”, — відповіла Люсі1.
Як Люсі й обіцяла, трьох місіонерів досита нагодували в домі сім’ї Морлі. Її батьки — Айзек і Люсі — були членами пастви Сідні Рігдона, і вони вірили, що послідовники Христа повинні ділитися одне з одним своїм добром і майном — як в одній великій сім’ї. Наслідуючи приклад новозавітних святих, які намагалися мати “все спільним”, вони дозволили селитися на своїй великій фермі іншим сім’ям, які хотіли жити разом і сповідувати свою віру подалі від суперечливого й часто егоїстичного світу навколо них2.
Того вечора місіонери навчали сім’ю Морлі та їхніх друзів. Учення місіонерів про підготовку до повернення Спасителя і Його тисячолітнього правління знайшло відгук у тих сімʼях, і приблизно опівночі сімнадцять людей охристилися.
У наступні дні більше п’ятдесяти людей, що жили поблизу Кертленда, приходили на збори до місіонерів і виявили бажання приєднатися до Церкви.3 Багато з них жили на фермі сім’ї Морлі, зокрема Піт, звільнений раб, мати якого походила із Західної Африки.4 Навіть Абігайль Деніелз, яка так швидко відмовила місіонерам, тепер слухала їхнє проповідування разом зі своїм чоловіком5.
Олівер посилав Джозефу хороші новини про те, як Церква зростала в Огайо, зокрема серед послідовників Сідні. Кожного дня все більше людей виявляли бажання послухати їхні проповіді. “Тут є великий попит на книги, — писав він, — і я б хотів, щоб ти прислав п’ятсот екземплярів”6.
Хоч Олівер був дуже задоволений їхнім успіхом в Огайо, однак він знав, що Господь покликав їх проповідувати американським індіанцям, які жили за західними кордонами Сполучених Штатів. Він та інші місіонери невдовзі залишили Кертленд, узявши з собою одного новонаверненого на ім’я Фредерік Уільямс. Фредерік був лікарем і, маючи сорок три роки, був найстаршим у групі7.
Прямуючи на захід пізньої осені 1830 року, вони брели засніженими рівнинами та між невисокими пагорбами. Вони ненадовго зупинилися, щоб проповідувати індіанцям племені Ваяндот у центральній частині штату Огайо, перш ніж забронювали місця на пароплаві, який прямував до Міссурі, найзахіднішого штату країни.
Місіонери невпинно просувалися річкою, аж поки її не скувала крига. Це їх не зупинило. Вони висадилися на берег і пішки пройшли сотні миль уздовж берега замерзлої річки. На той час сніг вже лежав товстим шаром, і було важче просуватися неозорими преріями. Іноді вітер, який гуляв безкраїми просторами, був настільки різкий, що здавалося, він зніме шкіру з обличчя8.
Поки місіонери просувалися на захід, Сідні разом зі своїм другом Едвардом Партриджем, тридцятисемирічним виробником капелюхів і вірянином з його пастви, прямував на схід. Ці обидва чоловіки їхали до Манчестера, майже за триста миль від Кертленда, щоб зустрітися з Джозефом. Сідні вже приєднався до Церкви, однак Едвард хотів познайомитися з пророком до того, як прийме рішення, чи слід йому зробити те ж саме9.
Прибувши на місце, друзі спочатку пішли на ферму батьків Джозефа, але там дізналися, що Сміти переїхали до Фейєтта. Однак перш ніж подолати ще двадцять шість миль до дому Смітів, Едвард захотів оглянути садибу, вважаючи, що те, як за нею доглядають, може багато чого сказати про власників. Разом із Сідні вони побачили добре доглянутий город, дім та господарчі будівлі й низьку огорожу з каменю, яку побудували самі власники. Усе свідчило про порядок в сім’ї та її працелюбність 10.
Едвард і Сідні повернулися на дорогу та йшли увесь день, діставшись будинку Смітів аж під самий вечір. Коли вони туди прийшли, то потрапили на церковні збори, які вже почалися. Вони тихенько зайшли в дім і разом з невеликою громадою слухали, як проповідує Джозеф. Коли пророк закінчив виступ, то сказав, що будь-хто з присутніх у кімнаті може висловитися, якщо відчуває натхнення.
Едвард підвівся і розповів святим, що він бачив і що відчував під час подорожі. Потім він додав: “Я готовий охриститися, брате Джозефе. Ви мене охристите?”
“Ви подолали довгий шлях, — сказав Джозеф. — Думаю, ви трохи відпочиньте й поїжте, а хрищення відбудеться завтра вранці”.
“Як скажете, — відповів Едвард. — Я готовий у будь-який час”11.
Ще до того як відбулося хрищення, Джозеф отримав одкровення покликати Едварда проповідувати й готуватися до дня, коли Христос прийде у Свій храм12. Едвард охристився й негайно вирушив ділитися євангелією зі своїми батьками й родичами13. Тим часом Сідні залишався у Фейєтті і був писарем у Джозефа, а з часом допомагав йому у здійсненні одного нового проєкту14.
За кілька місяців до цього Джозеф і Олівер розпочали натхненний переклад Біблії. З Книги Мормона вони дізналися, що дорогоцінні істини були з віками викривлені й забрані зі Старого та Нового Завітів. Користуючись Біблією, яку Олівер придбав у книжковій крамниці Грандіна, вони почали вивчати книгу Буття, шукаючи натхнення, щоб розібратися в тих уривках, які здавалися неповними чи незрозумілими15.
Невдовзі Господь показав Джозефу видіння, яке на початку отримав Мойсей і яке було вилучене зі Старого Завіту. У щойно відновленому Писанні Бог показав Мойсею “світи без числа”, сказав йому, що Бог створив усе спочатку духовно, перш ніж створити усе фізично, і навчав, що мета цього славетного сотворіння — допомогти чоловікам і жінкам отримати вічне життя16.
Після того як Олівер вирушив на місію на захід, Джозеф продовжував перекладати. Джон Уітмер і Емма були його писарями, доки не приїхав Сідні. Останнім часом Господь почав давати все більше одкровень, які стосувалися Еноха, про чиє життя і служіння дуже коротко згадується у Бутті17.
Поки Сідні записував під диктовку Джозефа, вони дізналися, що Енох був пророком, який збирав слухняних і благословляв людей. Подібно до нефійців та ламанійців, які створили праведне суспільство після приходу Спасителя на Американський континент, народ Еноха навчився жити у мирі. “Вони були одного серця і одного розуму, і перебували в праведності; і не було бідних серед них”18.
Під провідництвом Еноха люди збудували святе місто, яке назвали Сіон, яке Бог згодом прийняв у Свою присутність. Там Енох розмовляв з Богом, коли вони разом дивилися на землю, і Бог плакав через злочестивість і страждання Своїх дітей. Він сказав, що настане день, коли істину буде донесено до всіх кінців землі, а Його народ збудує ще одне місто Сіон для праведних19.
Розмірковуючи над цим одкровенням, Сідні та Джозеф зрозуміли, що настане день, коли Господь знову встановить Сіон на землі. Як і народу Еноха, святим необхідно підготуватися, об’єднатися серцем і розумом, аби бути готовими побудувати святе місто і храм у ньому, як тільки Господь в одкровенні вкаже місце.
У кінці грудня Господь дав Джозефу і Сідні настанову призупинити роботу над перекладом. “Заповідь Я даю Церкві, — проголосив Він, — щоб вони разом зібралися в Огайо”. Вони мали зібратися з новонаверненими в районі Кертленда і чекати на повернення місіонерів із заходу.
“Ось, це мудрість, — проголосив Господь, — і нехай кожна людина вибирає сама, доки Я прийду”20.
Заклик переїхати в Огайо, як здавалося, наблизив святих до виконання давніх пророцтв про збирання Божого народу. І в Біблії, і в Книзі Мормона містилося обіцяння, що Господь збере разом Свій завітний народ, аби захистити його від небезпек останніх днів. У нещодавньому одкровенні Господь сказав їм, що це збирання невдовзі розпочнеться21.
Та незважаючи на це, заклик був шокуючим. На третій конференції Церкви, проведеній в будинку Уітмерів невдовзі після Нового року, багато святих були стривожені, бо у них виникло багато запитань щодо цієї заповіді22. Штат Огайо був малозаселеним і знаходився за сотні миль від них. Більшість членів Церкви майже нічого не знали про нього.
Також багато хто з них важкою працею наживали майно й обробляли свої процвітаючі ферми у штаті Нью-Йорк. Якщо вони всі гуртом переїдуть до Огайо, тоді доведеться швидко продавати майно, а це, вірогідно, призведе до втрати грошей. Дехто, можливо, навіть збанкрутує, особливо якщо земля в Огайо виявиться не такою хорошою і родючою, як у Нью-Йорку.
Сподіваючись розвіяти занепокоєння щодо збирання, Джозеф зустрівся зі святими й отримав одкровення23. “Я пропоную і волію дати вам більше багатство, а саме, землю обіцяну, — проголосив Господь, — і Я дам її вам як землю в успадкування, якщо ви прагнете її від усього свого серця”. Збираючись разом, святі могли процвітати як праведний народ і мати захист від злочестивих.
Господь також пообіцяв два додаткові благословення тим, хто збереться в Огайо. “Там Я дам вам Мій закон; і там вас буде обдаровано силою згори”24.
Одкровення заспокоїло більшість святих, присутніх у кімнаті, однак певна частина людей відмовилася вірити, що воно було від Бога. Сім’я Джозефа, Уітмери та Найти були серед тих, хто повірив і вирішив діяти за одкровенням25.
Як провідник Коулсвілльської філії Церкви, Вільям Найт повернувся додому й почав продавати все, що міг. Він також виділяв багато свого часу відвідуванню членів Церкви. Наслідуючи приклад народу Еноха, він та інші святі в Коулсвіллі працювали разом і йшли на жертви, аби й бідні могли вирушити в дорогу до настання весни26.
Тим часом Джозеф відчув нагальну потребу поїхати до Кертленда й зустрітися з новонаверненими. Хоч Емма була вагітна близнюками і тільки недавно почала відчувати полегшення після довгого періоду токсикозу, усе ж сіла в сани, твердо налаштована поїхати разом з ним27.
У той час Церква в Огайо переживала великі труднощі. Після того як місіонери вирушили на захід, кількість навернених у Кертленді невпинно зростала, але багато святих не знали, як сповідувати свою нову віру. Більшість зверталися за скеруванням до Нового Завіту, що вони робили й раніше, до того як приєднатися до Церкви. Але без пророчого скерування здавалося, що існує стільки ж способів тлумачити Новий Завіт, скільки святих було в Кертленді28.
Елізабет Енн Уітні була серед тих, хто прагнув отримати духовні дари, як це було в ранній християнській церкві. До того як місіонери прийшли в Кертленд, Енн та її чоловік Ньюел багато разів молилися, щоб знати, як вони можуть отримати дар Святого Духа.
Одного вечора, коли вони молилися, просячи божественного скерування, вони отримали видіння: на їхній дім спустилася хмара. Вони сповнилися Духом, а дім став невидимим, коли його огорнула та хмара. Вони почули голос з небес: “Підготуйтеся отримати слово Господа, бо час для цього наближається”29.
Енн виховувалася в сімʼї, в якій не сповідували ніяку релігію, і ніхто з її батьків не ходив до церкви. Її батьку не подобалися священники, а мати була завжди заклопотана хатньою роботою й турботою про молодших братів і сестер Енн. Обоє вони заохочували Енн насолоджуватися життям, а не шукати Бога30.
Однак Енн завжди цікавилася духовними речами, і коли вони з Ньюелом одружилися, вона висловила бажання знайти церкву. Вона наполягла на тому, щоб вони приєдналися до пастви Сідні Рігдона, бо, на її думку, проповідувані там принципи найбільше збігалися з тими, що містилися у Писаннях. Пізніше, коли вона вперше почула, як Парлі Пратт і його товариші проповідували євангелію, вона знала, що їхнє вчення істинне31.
Енн приєдналася до Церкви й раділа своїй новій вірі, але різноманіття способів, у які люди сповідували цю віру, бентежило її. Її друзі, Ісак та Люсі Морлі, невпинно запрошували людей жити на їхній фермі й ділилися тим, що мали32. Леман Коплі, який був власником великої ферми у східній частині Кертленда, продовжував дотримуватися певних учень, які прийняв ще будучи шейкером — членом релігійної громади, що неподалік мала своє поселення33.
Дехто зі святих у Кертленді доходив до крайнощів у своїх віруваннях, насолоджуючись тим, що вони вважали дарами Духа. Кілька людей заявляли, що мали видіння, які не можуть пояснити. Інші вірили, що Святий Дух змушує їх ковзати чи бігати по землі34. Один чоловік стрибав по кімнаті або розгойдувався, схопившись за балки на стелі, коли йому здавалося, що він відчуває Духа. Ще один поводився, як бабуїн35.
Бачачи таку поведінку, деякі навернені знеохочувалися й відходили від нової Церкви. Енн і Ньюел продовжували молитися, упевнені, що Господь покаже їм шлях уперед36.
4 лютого 1836 року до магазину, яким володіли й управляли в Кертленді Ньюели, під’їхали сани. З них вийшов двадцятип’ятирічний чоловік, він зайшов у магазин і простягнув руку через прилавок. “Ньюеле К. Уітні, — вигукнув він. — А я до вас!”
Ньюел потис йому руку. “У вас є перевага переді мною, — сказав він. — Я не можу назвати вас на імʼя, як ви мене”.
“Я — Джозеф, пророк, — вигукнув чоловік. — Ви молилися про мене, то що ж ви дивуєтеся?”37