Книги й уроки
Розділ 30: Милосердя

Розділ 30

Милосердя

The Good Samaritan holding up a wounded man's head and giving him a drink. A donkey is in the background.

Що означає милосердя?

  • Яке визначення ви б дали милосердю?

Життя Спасителя віддзеркалює Його чисту любов до всіх людей. Він навіть віддав життя заради нас. Милосердя—це саме та чиста любов, яку до нас проявляє наш Спаситель, Ісус Христос. Він заповідав нам любити одне одного, як Він любить нас. У Писаннях сказано, що милосердя живе у чистому серці (див. 1 Tимофію 1:5). Ми проявляємо цю чисту любов, яка йде із серця, коли щиро турбуємося про всіх наших братів та сестер і співчуваємо їм.

Милосердя є найвеличнішою з усіх чеснот

Пророк Мороній сказав: “Отже, залишайтеся вірними милосердю, яке величніше над усе, бо все минає—але милосердя є чиста любов Христа, і воно існує вічно” (Мороній 7:46–47; див. також 1 Коринтянам 13; 2 Нефій 26:30; Мороній 7:44–45, 48).

Спаситель дав нам за приклад власне життя. Він дійсно Син Бога. У Нього була довершена любов, і Він показав, як нам слід любити. На власному прикладі Він показав нам, що духовні й матеріальні потреби наших ближніх є настільки ж важливими, як і наші. Перед тим, як віддати за нас життя, Він сказав:

“Оце Моя заповідь,—щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив!

Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх” (Іван 15:12–13).

Мороній говорив Господові:

“Я пам’ятаю, ти сказав, що Ти полюбив світ настільки, що навіть поклав Своє життя за світ. …

І тепер я знаю, що ця любов, яку Ти мав до дітей людських, є милосердя; ось чому, якщо люди не матимуть милосердя, вони не зможуть успадкувати те місце, яке Ти приготував в оселях Твого батька” (Етер 12:33–34).

Можливо, нам не доведеться віддати життя, як це зробив Спаситель. Але ми будемо милосердними, якщо зробимо Його центральною постаттю свого життя й будемо наслідувати Його приклад і вчення. Ми, як і Спаситель, також можемо благословляти життя наших братів і сестер тут, на землі.

  • Чому милосердя є найвеличнішою з усіх чеснот?

Милосердя—це допомога хворим, стражденним та бідним

Спаситель передав багато вчень у формі оповідань та притч. Притча про доброго самарянина вчить нас допомагати нужденним, незважаючи на те, чи друзі вони нам, чи ні (див. Лука 10:30–37; див. також James E. Talmage, Jesus the Christ, 3 ed. [1916], 430–432). У притчі Спаситель розповів, що один чоловік йшов дорогою до іншого міста. На шляху на нього напали розбійники. Вони забрали в нього одяг і гроші й побили його, кинувши напівмертвим. Поруч проходив священик, побачив його і пішов собі. Потім проходив служитель храму, подивився на нього і навіть не зупинився. Але їхав собі самарянин, яких юдеї зневажали, і коли побачив чоловіка, йому стало шкода його. Добрий самарянин став навколішки біля нього, перев’язав йому рани, посадив на віслюка й відвіз до готелю. Він заплатив власникові готелю, щоб той подбав про чоловіка, поки він не одужає.

Ісус учив, що ми повинні давати голодним їжу, бездомним—притулок, а бідним—одяг. Коли ми відвідуємо хворих та ув’язнених, ми наче робимо це для Нього. Він обіцяє, що якщо ми робитимемо це, то успадкуємо Його царство. (Див. Maтвій 25:34–46).

Нам не слід розмірковувати, чи заслуговує людина нашої допомоги, чи ні (див. Мосія 4:16–24). Якщо ми вже подбали про потреби власної сім’ї, тоді ми повинні допомогти всім, кому потрібна допомога. У такий спосіб ми будемо схожі на Небесного Батька, який посилає дощ і на праведних, і на неправедних (див. Матвій 5:44–45).

Президент Томас С. Монсон нагадував нам, що є ті, хто потребує не тільки матеріальної допомоги:

“Спитаймо себе: “Чи зробив я сьогодні добро комусь? Чи від цього світ кращим став?” (Гімни с. 59). Ось вона, формула щастя, ось він, рецепт отримання задоволення і внутрішнього спокою—викликати почуття вдячності в іншої людської істоти.

Ми справді маємо безмежні можливості дарувати себе, але ми можемо втратити їх. Є серця, щоб їх звеселяти. Є добрі слова, щоб їх промовляти. Є подарунки, щоб їх дарувати. Є справи, щоб їх робити. Є душі, які треба спасати” (in Conference Report, Oct. 2001, 72; or Ensign, Nov. 2001, 60).

  • Як би ви описали тих людей у притчі про доброго самарянина, які залишили без уваги пораненого? Як би ви описали самарянина? Як ми можемо прикласти цю притчу до свого життя?

Милосердя йде із серця

  • Як ми можемо любити людей попри їхні гріхи та провини?

Навіть якщо ми допомагаємо бідним, але при цьому не співчуваємо їм, ми не маємо милосердя (див. 1 Івана 3:16–17). Апостол Павло вчив, що коли ми маємо милосердя, то сповнені добрих почуттів до всіх людей. Тоді ми терпеливі й добрі. Ми не пихаті й не гордовиті, не егоїстичні й не грубі. Якщо ми маємо милосердя, то не злопам’ятні і не радіємо чужому лихові. Ми також не чинимо добро з користі для себе. Ми натомість розділяємо радість людей, які живуть в істині. Якщо ми милосердні, то є відданими, бачимо в людях найкраще і ставимося до них з добротою. Писання вчать, що “милосердя ніколи не минає”. (Див. 1 Коринтянам 13:4–8).

Спаситель є для нас взірцем ставлення до людей. Він зневажав нечестя, але любив грішників попри всі їхні гріхи. Він співчував дітям, літнім, бідним і нужденним. Він так сильно любив, що благав Небесного Батька вибачити солдатам, які вбивали цвяхи у Його руки та ноги (див. Лука 23:34). Він учив, що якщо ми не будемо прощати людям, Небесний Батько також не простить нам (див. Матвій 18:33–35). Він сказав: “А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує… Коли бо ви любите тих, хто вас любить, то яку нагороду ви маєте?” (Матвій 5:44, 46). Ми мусимо вчитися ставитися до людей так, як це робив Ісус.

Як розвивати милосердя

  • Як ми можемо стати більш милосердними?

Один із способів стати милосердним—досліджувати життя Ісуса Христа й дотримуватися Його заповідей. Ми можемо дізнаватися, що Він робив у конкретних ситуаціях, і робити те ж саме, коли опиняємося в подібному становищі.

По-друге, коли виникають несумісні з милосердям почуття, ми можемо молитися, щоб вони зникли. Мормон закликає нас: “Моліться Батькові з усією енергією вашого серця, щоб вас було сповнено цією любов’ю [милосердям], яку Він дарував усім, хто є істинними послідовниками Його Сина, Ісуса Христа” (Мороній 7:48).

По-третє, ми можемо вчитися любити себе. Це означає, що ми розуміємо свою справжню цінність, яку маємо як діти Небесного Батька. Спаситель учив, що ми повинні любити інших, як самих себе (див. Матвій 22:39). Щоб любити себе, ми повинні поважати себе й довіряти собі. Це означає, що ми повинні дотримуватися євангельських принципів. Нам необхідно покаятися в усіх помилках. Нам необхідно простити собі, коли ми покаялися. Нам буде легше полюбити себе, коли ми відчуватимемо глибоку, заспокійливу впевненість в тому, що Спаситель дійсно любить нас.

По-четверте, ми не повинні думати про те, що є кращими за інших. Ми можемо бути терплячими до їхніх помилок. Джозеф Сміт сказав: “Чим ближче ми до нашого Небесного Батька, тим більше схильні дивитися зі співчуттям на душі, що гинуть; ми відчуємо, що хочемо підняти їх на своїх плечах і полишити їхні гріхи у себе за спиною” (Учення Президентів Церкви: Джозеф Сміт [2007], с. 435).

У Книзі Мормона ми читаємо про Еноша—юнака, який хотів дізнатися, чи прощено його гріхи. Він розповідає:

“І моя душа жадала; і я став навколішки перед моїм Творцем, і я заволав до Нього в палкій молитві і благанні за свою власну душу; і весь день я волав до Нього; так, і коли прийшла ніч, я все ще здіймав свій голос високо, щоб він досяг небес.

І дійшов до мене голос, кажучи: Енош, твої гріхи прощені тобі, і ти будеш благословен” (Енош 1:4–5).

Господь пояснив Еношу, що його гріхи були прощені завдяки його вірі у Христа. Коли Енош почув це, він більше не турбувався про себе. Він знав, що Господь любить його і благословить його. Тоді він відчув занепокоєння щодо благополуччя своїх друзів та родичів, нефійців. Він виливав усю свою душу перед Богом за них. Господь відповів йому і сказав, що вони будуть мати благословення згідно з їхньою вірністю в дотриманні заповідей, які були їм дані. Після цих слів любов Еноша ще більше зросла, і він молився, докладаючи багато зусиль, за ламанійців, які були ворогами нефійців. Господь дав йому згідно з його бажанням, і Енош решту свого життя намагався рятувати душі нефійців і ламанійців. (Див. Енош 1:6–26).

Енош був настільки вдячним за любов і прощення Господа, що добровільно віддав усе життя, щоб допомагати людям отримати такий самий дар. Енош став по-справжньому милосердним. Ми також можемо стати такими. І більш того, ми повинні стати такими, щоб успадкувати уготоване нам у царстві Батька місце.

Додаткові уривки з Писань