Священство царське
Часи змінюються, обставини можуть бути різними, але ознаки справжнього носія священства Божого залишаються незмінними.
Брати, обводячи поглядом цю величну будівлю, я лише можу сказати що ви вселяєте натхнення. Захоплює дух, коли я думаю, що в тисячах каплиць по всьому світу такі ж як і ви носії священства Божого дивляться цю трансляцію за допомогою супутникового зв’язку. Ви належите до різних націй і розмовляєте багатьма мовами, але є те, що поєднує всіх нас. Нам доручено бути носіями священства і діяти в ім’я Бога. Ми є причасниками священної довіри. Від нас багато очікується.
Ми—носії священства Бога, які шанують його—належимо до тих, кого було збережено для цього особливого періоду історії. Апостол Петро казав про нас у дев’ятому вірші другого розділу свого Першого послання: “Ви—вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого”.
Завдяки чому ви і я можемо називатися гідними цього визначення: “священство царське”? Які якості притаманні істинним синам живого Бога? Сьогодні я б хотів обговорити лише кілька з тих якостей.
Часи змінюються, обставини можуть бути різними, але ознаки справжнього носія священства Божого залишаються незмінними.
Я б хотів, щоб, у першу чергу, кожен з нас розвинув здатність бачення. Один письменник сказав, що двері історії тримаються на маленьких завісах. Так само незначні події значно змінюють і людські життя. Якби ми застосували цю аксіому до свого життя, то могли б сказати, що є результатом багатьох маленьких рішень. В дійсності ми є плодом своїх рішень. Ми повинні розвивати здатність пам’ятати про минуле, оцінювати теперішнє і дивитися в майбутнє, щоб реалізувати у своєму житті те, чого Господь очікує від нас. Ви, молоді чоловіки, носії Ааронового священства, повинні мати здатність бачити у майбутньому той день, коли станете носіями Мелхиседекового священства, тож будучи дияконами, вчителями і священиками готуйтеся до отримання святого Мелхиседекового священства Божого. Коли ви отримаєте Мелхиседекове священство, на вас ляже відповідальність приготуватися й служити на місії. Я щиро молюся, щоб кожен хлопчик і кожен чоловік мав здатність бачення.
Другий принцип, який характеризує істинного носія священства Божого і на якому я хотів би наголосити—це здатність докладати зусилля. Недостатньо хотіти докладати зусилля і казати: ми докладемо зусиль. Ми повинні дійсно докладати зусилля. Ціль досягають роботою, а не думкою про неї. Якщо ми постійно будемо відкладати свої цілі, то ніколи не побачимо їхнього здійснення. Хтось виразив цю думку такими словами: живи лише заради завтрашнього дня, і твоє сьогодення буде сповнене порожнім минулим1.
У липні 1976 року бігун Гаррі Бйоркланд поставив за мету стати членом олімпійської команди Сполучених Штатів з бігу на дистанцію 10 тисяч метрів, яку він хотів пробігти на Олімпійських іграх у Монреалі. Однак, пробігши половину дистанції важкого кваліфікаційного забігу, він загубив свою ліву кросівку. Що б ми зробили, якби це трапилося з нами? Я думаю, що він міг здатися і зупинитися. Він міг звинувачувати свою лиху долю і втратити можливість брати участь у найбільшому забігу свого життя. Але цей легкоатлет-чемпіон не зробив так. Він продовжував бігти без кросівки. Він знав, що йому треба бігти швидше, ніж будь-коли. Він знав, що інші спортсмени тепер мають перевагу, якої не мали на початку перегонів. Він біг по тому пористому треку в одній кросівці, закінчив дистанцію третім і виборов право брати участь у перегонах за золоту медаль. Він встановив власний рекорд швидкості. Він доклав необхідних зусиль для досягнення своєї мети.
Як носії священства ми бачимо, що бувають часи, коли ми спотикаємося через втому чи втрату сил, або коли ми переживаємо розчарування чи душевні страждання. Коли так буває, я сподіваюся, що ми будемо докладати ще більше зусиль для досягнення нашої цілі.
У той чи інший момент кожного з нас буде покликано на певну посаду в Церкві: або президентом кворуму дияконів, чи секретарем у кворумі вчителів, порадником у священстві, учителем у класі, єпископом. Я можу назвати більше, але ви вже маєте уявлення. Мені було лише 22 роки, коли я був покликаний єпископом об’єднаного Шостого-сьомого приходу в Солт-Лейк-Сіті. У приході налічувалося 1080 членів Церкви, тож доводилося докладати багато зусиль, щоб усі питання було вирішено, а кожен член приходу відчував, що про нього піклуються і дбають. Хоча завдання було грандіозним за своїми масштабами, я не піддався почуттю збентеження. Я взявся за роботу, як і інші, й робив усе, що міг, аби служити найкращим чином. Кожен з нас може робити те ж саме, незалежно від покликання або призначення.
Минулого року я вирішив побачити, скільки будинків збереглося з того часу —1950–1955 рр.,—як я служив єпископом у цій місцевості. Я повільно об’їхав кожен квартал, який колись був у межах того приходу. На мій подив під час свого обстеження я побачив, що з усіх будинків та багатоповерхівок, де колись проживали 1080 членів приходу, залишилося лише три помешкання. Біля одного з тих будинків трава була недоглянутою, дерева не підрізаними, і я не помітив, щоб там хтось жив. А щодо решти двох—то в одному з них вікна було забито дошками, і там ніхто не жив, а в іншому розмістився скромний офіс.
Я зупинив машину, вимкнув двигун і довго сидів у ній. У своїх думках я бачив кожен дім, кожен багатоквартирний будинок, членів приходу, які в них проживали. Хоча вже не було ні будинків, ні багатоквартирних помешкань, у пам’яті збереглися живі образи сімей, які у них мешкали. Я згадав слова поета Джеймса Баррі, який написав, що Бог дає нам спогади, аби і в грудні нашого життя ми мали червневі троянди2. Я такий вдячний за можливість служити у тому покликанні. Таке ж благословення може мати кожен з нас, якщо ми будемо докладати найкращих зусиль у виконанні доручень.
Здатність докладати зусилля є необхідною для кожного носія священства.
Третій принцип, на якому я хочу наголосити, це здатність вірити. Ми повинні мати віру в себе і віру в здатність Небесного Батька благословляти нас і скеровувати у наших зусиллях. Давним-давно автор Псалмів написав прекрасну істину. “Краще вдаватись до Господа, ніж надіятися на людину, краще вдаватись до Господа, ніж надіятися на вельможних!”3 Іншими словами, покладаймо довіру на здатність Господа вести нас. Ми знаємо, що друзі можуть змінюватися і ставати іншими, але Господь—незмінний.
Шекспір у своїй п’єсі Король Генріх VIII навчав цієї істини через кардинала Уолсі—чоловіка, який мав великий престиж і гордовитість завдяки своїй дружбі з королем. Коли дружба закінчилася, кардинала Уолсі було позбавлено його повноважень, що призвело до втрати становища і престижу. Він був людиною, яка все здобула, а потім усе втратила. Зі смутком у серці він повідомив справжню істину своєму слузі Кромвелю. Ось його слова:
Ах, Кромвелю мій Кромвелю! Коли б
Служив я Богу хоч на половину
Так ревно, як служив я королю,
Він би мене, в моїх літах, не кинув,
Нагого й безборонного, на глум
Всім ворогам!4
Я покладаю надію, що кожне серце, яке мене чує сьогодні, буде мати здатність вірити.
Я додаю до свого переліку здатність бути чеснотними. Господь сказав: “Нехай чеснота прикрашає твої думки безупинно”5.
Я пригадую збори священства у Солт-Лейкській Скинії, коли я був носієм Ааронового священства. Президент Церкви звертався до священства і висловив думку, яку я ніколи не забував. Суть сказаного ним полягала в тому, що чоловік, вчиняючи статевий гріх чи інші гріхи, ніколи не робить цього миттєво. Президент наголошував на тому, що нашим діям передують думки, і коли ми вчиняємо гріх, то це тому, що ми спочатку думали про вчинення саме цього гріха. Потім він вказав шлях уникнення гріха—тримати думки в чистоті. У Писаннях сказано, що як ми в душі думаємо, такими і є6. Ми повинні мати здатність бути чеснотними.
Якщо ми хочемо бути місіонерами в царстві Небесного Батька, то повинні бути гідними супроводу Святого Духа, і нам було чітко сказано, що Його Дух не живе в нечистих чи не святих скиніях.
Наприкінці я хочу сказати про здатність молитися. Бажання спілкуватися зі своїм Небесним Батьком є ознакою істинного носія священства Божого.
Коли ми звертаємося до Господа з нашими сімейними чи особистими молитвами, робімо це з вірою і довірою до Нього. Пам’ятаймо настанову апостола Павла євреям: “Той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду”7. Якщо хтось із нас не поспішав виконувати пораду завжди молитися, то немає кращого часу, ніж зараз, щоб розпочати це. Вільям Коупер проголосив: “Сатана тремтить, коли бачить найслабкішого святого на колінах”8. Той, хто думає, що молитва може бути ознакою фізичної слабкості, має подумати про те, що чоловік піднімається найвище, коли опускається на коліна.
Завжди пам’ятаймо ж:
Наші моління з серця йдуть,
Кажемо щось, чи ні,
Коли єство овіяв Дух,
Коли воно в огні. …
Якщо ми будемо плекати здатність молитися, то отримаємо благословення, які Небесний Батько приготував нам.
Завершуючи, кажу: маймо бачення, докладаймо зусилля, будьмо взірцями віри й чеснотності та завжди молімося у своєму житті. Тоді ми дійсно станемо священством царським. Про це я молюся від щирого серця в ім’я Ісуса Христа, амінь.