З малого
Як послідовники Господа Ісуса Христа ми маємо відповідальність піклуватися про наших братів та сестер і служити їм.
Одне з найдавніших і найглибших запитань, що прозвучали протягом історії цієї землі було, що найцікавіше, запитання, поставлене Каїном у відповідь на розпитування Бога невдовзі після вбивства Каїном свого брата Авеля: “Чи я сторож брата свого?”1 Це запитання варте серйозного вивчення тими, хто прагне виконувати Господню волю. Одна з відповідей знаходиться в повчаннях Алми:
“І ось, оскільки ви жадаєте прийти до кошари Бога і називатися Його народом, і бажаєте нести тягарі один одного, так щоб вони були легшими;
Так, і бажаєте сумувати з тими, хто сумує; так, і співчувати тим, хто потребує співчуття”2.
Як послідовники Господа Ісуса Христа ми маємо відповідальність піклуватися про наших братів та сестер і служити їм. Притчею про доброго самарянина Ісус Христос не лише засоромив Своїх ворогів, але виклав великий урок усім, хто прагне йти за Ним. Нам потрібно розширити коло свого впливу. Наше служіння іншим не повинно залежати від раси, кольору, суспільного становища чи стосунків. Зрештою, заповідь: “допомагай слабким, піднімай руки, що опустилися, і зміцнюй ослаблі коліна”3 не має обмежувальних умов.
Багато хто вважає, що служіння буде результативним лише тоді, якщо буде складено детальні плани й сформовано комітети. Хоча багато з цих корисних проектів допомагають, більша частина служіння, необхідного сучасному світові, пов’язана з нашим повсякденним спілкуванням одне з одним. Часто такі нагоди трапляються в наших домівках, по сусідству й у приході.
Наступна порада, дана підступним Крутенем своєму небожу в книзі К. С. Льюїса “Листи Крутеня”, описує розповсюджену хворобу, яка вразила багатьох у цей час: “Роби, що заманеться.У душі твого пацієнта живе як доброзичливість, так і злі наміри. Найкраще—спрямувати його злі наміри на найближчих йому людей, яких він бачить щодня, а його доброзичливість спрямувати на щось далеке, на людей, яких він не знає. Таким чином злі наміри стануть цілком реальними, а доброзичливість, головним чином,—ілюзорною”4.
Слова добре відомого гімну містять гарний рецепт ліків:
“Чи зробив я сьогодні добро комусь?
Чи від цього світ кращим став?
Чи розрадити зміг? Чи комусь допоміг?
Як ні, день я змарнував.
Чи бідним, нужденним полегшив життя,
Коли їм натхнення надав?
Чи слабких підбадьорив, утішив серця?
Відгукнувся, як хворий страждав?”5
Я хочу розповісти про події, свідком яких мав привілей бути. Вони навчили мене тому, як прості акти служіння можуть допомогти нам і тим, на кого нам дано впливати. Наш Небесний Батько завжди посилає люблячих людей допомагати на роздоріжжях нашого життя. Тож нам не доводиться самим іти навпомацки в пітьмі. Ці чоловіки і жінки допомагають прикладом, виявляють терпіння і любов. Ось які історії відбувалися зі мною.
Я пригадую, як опинився на одному дуже важливому роздоріжжі. Необхідно було прийняти рішення, чи їхати на місію повного дня. Я стояв на цьому роздоріжжі дуже- дуже довго. Поки я намагався прийняти рішення, якою ж дорогою піти, моя сім’я, друзі й носії священства робили все, щоб підтримати мене. Вони заохочували, закликали, невпинно молилися за мене. Моя сестра, місіонерка повного дня, регулярно писала мені й ніколи не здавалася.
Навіть сьогодні мене несуть на своїх плечах добрі чоловіки і жінки. Я підозрюю, що і всіх нас. До певної міри ми всі залежимо одне від одного, щоб мати змогу повернутися назад у небесний дім.
Ділитися євангельським посланням—це один з найблагодатніших способів надавати служіння людям іншого віросповідання. Я пригадую історію зі свого дитинства про одного чоловіка, якого я просто назву дядько Фред.
Коли мені було шість років, дядько Фред був для мене нічним кошмаром. Він жив по сусідству і завжди був п’яний. Одним з його найулюбленіших занять було шпурляння каменів у наш двір.
Оскільки мама дуже добре готувала, то в нашому домі часто бували неодружені дорослі члени нашої філії. Одного разу, коли дядько Фред був тверезим, вони подружилися з ним і запросили в наш дім. Такий розвиток подій мене налякав. Дядько Фред уже був не лише біля нашого дому, але і в нашому домі. Це повторилося ще кілька разів, поки, нарешті, вони не змогли переконати дядька Фреда послухати місіонерів. Він прийняв євангелію і охристився. Дядько Фред відслужив місію повного дня, з честю повернувся, здобув освіту й одружився у храмі. Зараз він праведний чоловік, батько і провідник священства. Дивлячись на дядька Фреда сьогодні, важко повірити, що колись він був кошмаром для шестирічного хлопчика. Тож будьмо завжди готовими скористатися нагодою ділитися євангелією.
Моя мама була великим прикладом того, як допомагати іншим, підтримуючи їх. Від неї ми отримали багато важливих уроків. Один з уроків, який мав на моє життя найбільш тривалий вплив—це її бажання допомагати кожному нужденному, хто приходив у наш дім. Мені було нелегко дивитися, як багато таких людей ідуть з нашого дому з нашою їжею, нашим одягом і навіть нашими грошима. Оскільки я був малим, а ми були бідними, мені зовсім не подобалося те, що я бачив. Як вона могла віддавати щось іншим, якщо навіть нашій сім’ї всього не вистачало? Що поганого в тому, щоб спочатку ми задовольнили свої власні потреби? Хіба ми не заслуговуємо на більш пристойне життя?
Протягом років мене мучили ці запитання. Набагато пізніше я нарешті зрозумів, чого навчала мене мати. Незважаючи на те, що вона страждала від хвороби, яка утруднювала її пересування, мама не могла не ділитися з тими, хто був у нужді.
“Отже, не втомлюйтесь у доброчинності, бо ви закладаєте основи великої роботи. І з малого виходить те, що є великим”6. Служіння нужденним—це не видовищна подія. Часто це прості щоденні вчинки: втішати, підбадьорювати, заохочувати, підтримувати, посміхатися іншим.
Тож завжди знаходьмо можливості служити. Про це моя молитва в ім’я Ісуса Христа, амінь.