Велика заповідь
Коли ми надаємо допомогу найменшому з дітей Небесного Батька, ми робимо це для Нього.
Брати і сестри! Я б хотів поставити одне дуже важливе запитання. Яка риса найбільше вирізняє нас як членів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів?
Сьогодні я хотів би поговорити про відповідь на це запитання.
У першому столітті від р.х. члени зростаючої Церкви були в захопленні від євангелії. Майже всі вони щойно навернулися до Церкви. Багатьох з них підкорило проповідування апостола Павла та інших.
Але святих у Коринті охопили суперечки. Вони сварилися між собою. Одні з них відчували свою вищість над іншими. Вони без кінця судилися один з одним.
Коли Павло почув про це, то його огорнув сум. Він написав листа коринтянам, благаючи їх стати більш згуртованими. Він відповідав на багато запитань, з приводу яких вони сперечалися. А потім, у кінці, він сказав їм, що хоче показати “путь іще кращу”1.
Чи пам’ятаєте ви слова, написані ним далі?
“Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю,—казав він їм,—то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!”2
Павлове послання цим новим святим було простим, але чітким: немає різниці, що ви робите, якщо у вас немає милосердя. Ви можете говорити різними мовами, мати дар пророцтва, розуміти всі таємниці і володіти всім знанням. Навіть якщо у вас є віра, щоб зрушити гори,—вам це не принесе ніякої користі, якщо у вас немає милосердя.3
“Милосердя є чиста любов Христа”4. Спаситель був взірцем такої любові й навчав виявляти її, навіть коли страждав від тортур, завданих людьми, що зневажали й ненавиділи Його.
Одного разу фарисеї захотіли піймати Ісуса в пастку, поставивши Йому, як їм здавалося, дуже важке запитання: “Учителю,—запитували вони,—котра заповідь найбільша в Законі?”5
Фарисеї протягом довгого часу обговорювали це питання й визначили понад 600 заповідей6. Оскільки вирішити, яка з них найважливіша, було складним завданням для учених мужів, тож вони думали, що це питання буде непосильним для цього сина теслі з Галілеї.
Але коли фарисеї почули Його відповідь, то, мабуть, були дуже занепокоєні, оскільки вона викривала їхній великий недолік. Він відповів: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою”. Це найбільша й найперша заповідь. А друга однакова з нею: “Люби свого ближнього, як самого себе”. На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять”7.
З того часу це натхненне проголошення повторюється багатьма поколіннями. А що ж до нас, то величина нашої любові вимірюється величчю нашої душі.
У Писаннях сказано: “Коли ж любить хто Бога, той пізнаний Ним”8. Яке чудове обіцяння—бути пізнаним Ним. Захоплює дух, коли думаєш, що Творець небес і землі може знати нас і любити нас чистою вічною любов’ю.
У 1840 р. пророк Джозеф Сміт написав листа Дванадцятьом, у якому він навчав, що “любов—це одна з найголовніших рис Божества, і її мають виявляти всі, хто бажає бути синами Божими. Людина, сповнена любові Божої, не задовольняється тим, щоб благословляти лише свою сім’ю, але іде по всьому світу, маючи бажання благословляти все людство”9.
Коли ми з любов’ю допомагаємо тим, хто поруч з нами, то виконуємо другу половину великої заповіді: “Люби свого ближнього, як самого себе”10.
Обидві заповіді є необхідними, бо коли ми носимо тягарі одне одного, то виконуємо закон Христа11.
Любов—це початок, середина і кінець шляху учнівства. Вона втішає, радить, лікує і заспокоює. Вона веде долиною мороку і через завісу смерті. У кінці любов приводить нас до слави і величі вічного життя.
Для мене взірцем чистої любові Христа завжди був пророк Джозеф Сміт. Одного разу він сказав, що багато хто “кричить у мій бік: “Чому цей базіка збирає стількох послідовників і вони не відходять?” Я відповім: тому що я володію принципом любові”12.
Розповідають історію про 14-річного хлопчика. Він прийшов до Наву в пошуках свого брата, який жив неподалік. Юнак прийшов узимку, не маючи ні грошей, ні друзів. Коли він розпитував про свого брата, його привели до великого будинку, який був схожий на готель. Там він зустрів чоловіка, який сказав: “Заходь, синку, я тобі допоможу”.
Хлопець прийняв запрошення і зайшов у будинок, де його нагодували, обігріли й поклали спати.
Наступного дня було дуже холодно, але, незважаючи на це, хлопець був готовий пройти вісім миль до того місця, де знаходився його брат.
Коли господар дому побачив це, то попросив юнака затриматися. Він повідомив, що невдовзі прибуде підвода з кіньми і він зможе поїхати на ній.
Коли хлопчик почав відмовлятися, кажучи, що у нього немає грошей, чоловік попросив не хвилюватися, бо йому допоможуть у будь-якому випадку.
Пізніше хлопець дізнався, що той господар дому був ніхто інший, як Джозеф Сміт, мормонський пророк. Цей хлопець запам’ятав той вияв милосердя на все своє життя13.
Нещодавно у передачі Музика і слово проповіді, за участі Мормонського хору Скинії, прозвучала історія про літнього чоловіка і жінку, які були одружені вже багато десятиліть. Оскільки дружина поступово втрачала зір, вона більше не могла піклуватися про себе таким чином, як робила це протягом багатьох років. Не чекаючи, поки його попросять, чоловік почав фарбувати їй нігті.
“Він знав, що вона могла бачити свої нігті, коли підносила їх близько до очей під певним кутом, і це викликало у неї посмішку. Йому подобалося бачити її радісною, тож він продовжував фарбувати їй нігті протягом п’яти років, поки вона не померла”14.
Це і є приклад чистої любові Христа. Іноді найбільша любов виявляється не в драматичних сценах, увіковічених поетами й прозаїками. Часто найвеличніші вияви любові—це прості вияви доброти і турботи до тих, кого ми зустрічаємо на життєвому шляху.
Істинна любов триває вічно. Її терпінню і прощенню немає меж. Вона вірить, сподівається і терпить усе. Це така любов, яку має до нас Небесний Батько.
Усі ми прагнемо відчути таку любов. Навіть коли ми помиляємося, то сподіваємося, що хтось буде любити нас, незважаючи на наші недоліки,—навіть якщо ми не заслуговуємо на любов.
О, яке це щастя—знати, що Небесний Батько любить нас попри всі наші слабкості! Його любов настільки велика, що навіть коли ми зрікаємося себе, Він ніколи не зрікається нас.
Ми дивимося на себе лише з огляду на вчора і сьогодні. Наш Небесний Батько дивиться на нас з огляду вічності. Хоча ми можемо бути задоволені меншим, наш Небесний Батько—ні, бо Він вбачає в нас прославлених істот, якими ми можемо стати.
Євангелія Ісуса Христа—це євангелія перетворення. Простих земних чоловіків і жінок вона удосконалює в чоловіків і жінок, достойних вічностей.
Засіб цього вдосконалення—наша любов, подібна до Христової. Немає болю, якого вона не здатна полегшити, ні розчарування, яке вона не може усунути, ні ненависті, яку вона неспроможна розтопити. Грецький драматург Софокл написав: “Є одне слово, яке звільняє нас від усіх тягарів і болей у житті. Це слово—любов”15.
Найзавітніші і найсвященніші миті нашого життя сповнені духом любові. Чим більша міра любові, тим більша наша радість. Зрештою, розвиток такої любові є істинною мірою успіху в житті.
Чи любите ви Господа?
Проводьте з Ним час. Розмірковуйте над Його словами. Візьміть на себе Його ярмо. Прагніть розуміти й слухатися, бо “любов Божа, щоб ми додержували Його заповіді”16. Коли ми любимо Господа, послух перестає бути тягарем. Послух стає насолодою. Коли ми любимо Господа, то менше прагнемо того, що приємне для нас, і звертаємося серцями до того, що буде благословляти і надихати інших.
У міру поглиблення нашої любові до Господа наш розум і серце очищуються. Ми відчуваємо “сильну зміну… в наших серцях, що ми вже не маємо бажання чинити зло, але постійно чинити добро”17.
Брати і сестри! Коли ви з молитвою будете думати над тим, що зробити для посилення гармонії, духовності й побудови царства Божого, не забудьте про свій священний обов’язок навчати інших любити Господа і ближніх. Це— мета нашого існування. Без милосердя—тобто чистої любові Христа—усе, що ми робимо, майже нічого не значить. З нею—все стає живим і трепетним.
Коли ми надихаємо і навчаємо інших сповнювати їхні серця любов’ю, послух виявляється сам собою у добровільних актах самопожертви і служіння. Так, наприклад, ті, хто йдуть навчати сім’ю лише з обов’язку, виконують своє завдання. Але ті, хто йдуть на домашнє вчителювання, керуючись щирою любов’ю до Господа і до ближнього, безсумнівно підходять до цього завдання із зовсім іншим ставленням.
Повертаючись до запитання, поставленого мною на початку: “Яка риса найбільше вирізняє нас як членів Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів?”,—я відповім: ми—народ, який любить Господа усім своїм серцем, душею і розумом, і ми любимо своїх ближніх, як самих себе.
Це характеризує нас як народ. Це—той маяк, який показує світові, чиїми учнями ми є18.
У останній день Господь не запитає нас, у яких покликаннях ми служили. Він не буде розпитувати про матеріальні статки чи славу. Він запитає, чи служили ми ближньому, давали поїсти й попити голодному, відвідали ув’язненого і підтримали слабкого19. Коли ми надаємо допомогу найменшому з дітей Небесного Батька, ми робимо це для Нього20. У цьому—суть євангелії Ісуса Христа.
Якщо ми хочемо навчитися по-справжньому любити, усе, що нам потрібно—це бути відображенням життя нашого Спасителя. Коли ми приймаємо символи причастя, це нагадує нам про найбільший приклад любові в історії світу. “Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого”21.
Любов Спасителя до нас була настільки великою, що вона змусила “Самого Бога, найвеличнішого з усіх, тремтіти від болю і кровоточити кожною порою”22.
Завдяки тому, що Спаситель віддав за нас Своє життя23, ми маємо яскравість надії і впевненість та безпеку, що коли закінчимо своє земне існування, ми знову будемо жити з Ним. Завдяки Спокуті Ісуса Христа ми можемо очиститися від гріха і бути причасниками дару Всемогутнього Батька. Тоді ми пізнаємо славу, яку Бог “приготував був тим, хто любить Його!”24
У цьому й полягає сила милосердя робити перетворення.
Коли Ісус дав Своїм учням нову заповідь: “Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви”25, Він дав їм головний ключ до щастя у цьому житті й до слави в наступному житті.
Любов—це найбільша з усіх заповідей. Усі інші походять від неї. На цьому ми зосереджуємося, як послідовники живого Христа. Це та риса, яка, за умови її розвитку, найбільше вдосконалить наше життя.
Я свідчу, що Бог—живий. Його любов—безмежна і вічна. Вона поширюється на всіх Його дітей. Через те що Він нас любить, Він дає пророків і апостолів, які ведуть нас у цей час. Він дав Святого Духа, який навчає, втішає і надихає.
Він дав нам Свої Писання. І я дуже вдячний, більше, ніж можу висловити словами, що Він дав кожному з нас серце, здатне відчувати чисту любов Христа.
Я молюся, щоб наші серця були сповнені тієї любові і щоб ми могли допомагати нашому Небесному Батькові й іншим людям, маючи новий погляд і нову віру. Я свідчу, що коли ми будемо так діяти, то зробимо життя багатшим. У святе ім’я Ісуса Христа, амінь.