Старійшина Квентін Л. Кук
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів

Хоч старійшина Квентін Ла Мар Кук і сказав, що покликання служити членом Кворуму Дванадцятьох Апостолів було для нього несподіванкою, усе ж він з юних літ учився жити як свідок Спасителя Ісуса Христа.

“Усе своє життя я був благословенний тими, хто любить Спасителя”,—каже старійшина Кук.

Старійшина Кук народився 8 вересня 1940 року в Логані, штат Юта, у сім’ї Дж. Вернона і Берніс Кук; він вдячний за люблячих, турботливих батька і матір, які “любили Спасителя. Вони все робили, щоб виховати нас правильно”.

Він високо цінує своїх брата і сестру та пригадує, що коли йому було 15 років, у нього зі старшим братом, Джо, відбулася важлива розмова, і тоді він усвідомив, що свідчення про Спасителя мало дуже важливі наслідки. Джо треба було вирішити: залишити медичний заклад, щоб служити на місії, чи ні. “Після тієї розмови я через молитву отримав підтвердження про істинність Церкви і божественність Ісуса Христа, що було визначальною подією для мене”.

Його брат закінчив своє служіння на місії, коли старійшина Кук служив у Британській місії. Його президенти місії, у тому числі й старійшина Меріон Д. Хенкс, тоді член першої ради сімдесятників, дуже вплинули на нього.

“Це так важливо мати свідчення про Спасителя і спілкуватися з тими, хто любить Спасителя”,—каже старійшина Кук. Він знайшов ще одну таку людину, на ім’я Мері Гедді, з якою одружився в Логанському храмі, штат Юта, 30 листопада 1962 року.

Після закінчення Державного університету штату Юта з науковим ступенем у галузі політології старійшина Кук з дружиною переїздить в штат Каліфорнія, де він здобуває ступінь доктора права у Стенфордському університеті. Коли в сім’ї було вже троє дітей, старійшина Кук працював у галузі торговельного права, потім став старшим партнером юридичної фірми San Francisco Bay Area, а потім президентом і головним виконавчим директором California Healthcare System і зрештою віце-президентом Sutter Health Systems.

У той час він служив єпископом, президентом колу, радником, регіональним представником і територіальним авторитетом. Служачи в президентстві колу, він відповідав не лише за англомовні приходи, але й за громади, які говорили іспанською, тонганською, самоанською, тагальською мовами та мандаринським і кантонським діалектами китайської.

“Нам подобалося, що члени Церкви такі різні і такі віддані євангелії Ісуса Христа. Вони мали дуже позитивний вплив на моє життя”.

А у своєму професійному житті старійшині Куку доводилося працювати переважно з людьми, які не належали до Церкви. Він зрозумів, що “поза Церквою є чимало людей, які люблять Спасителя. Багато з них також позитивно вплинули на мене. Тож коли я кажу про товаришування з хорошими людьми, я не маю на увазі, що вам треба ізолюватися від світу”.

Після того як старійшину Кука 6 квітня 1996 року було покликано в другий кворум сімдесятників, а потім, 4 квітня 1998 року, в перший кворум сімдесятників, він служив у територіальному президентстві Філіппін/ Мікронезії і президентом Тихоокеанської території і Північно-західної території у Північній Америці.

Служіння генеральним авторитетом зміцнило його переконання, що “ви можете знайти хороших людей, які люблять Спасителя, де б ви не були”. Старійшина Кук переконаний, що шлях, яким можна їх знайти,—це смиренно жити за євангелією і не соромитися її.

“Думаю, що найбільша помилка, яку робить переважна кількість святих останніх днів,—це те, що вони приховують, хто вони є,— каже він.—Багато членів Церкви не кажуть друзям і товаришам, хто вони є і в що вірять, і тому потрапляють у дуже складні ситуації. Ті, хто не приховує, що вони святі останніх днів, і пояснюють, у що вони вірять, мають набагато менше проблем”.

Крім того, він знає, що саме такі члени Церкви є кращими місіонерами, це він з’ясував, коли служив виконавчим директором місіонерського відділу, до того як бути покликаним служити у президентстві сімдесятників у серпні 2007 року.

У своєму першому виступі на генеральній конференції 6 жовтня 2007 року, після того як його було підтримано як апостола, старійшина Кук звернувся до членів Церкви, які “маскують” свою належність до неї, і закликав їх жити “вірою, а не страхом”.

“Є багато людей, яких “утримують від істини, бо вони не знають, де знайти її”,—каже він (УЗ 123:12).— І коли хтось толерантно і по-доброму розкаже, то дивовижно, як багато людей відгукнеться на це”.

Старійшина Кук сподівається, що багато людей буде відгукуватися про його служіння в новому покликанні, і він знає, що як би він не відчував свою невідповідність новому покликанню, він повинен жити вірою, а не страхом, даючи людям знати, хто він є і у що вірить як особливий свідок Христа.

“Я люблю Спасителя,—сказав він.—Я радію нагоді свідчити про Ісуса Христа в усьому світі”.