Служіння
Шукайте можливостей благословляти життя інших людей завдяки, здавалось би, простим актам служіння.
Одного разу Президент Девід О. Мак-Кей процитував слова Авраама Лінкольна: “Усім, що я є або сподіваюсь стати, я завдячую своєму ангелові—матері”1. Ці слова добре пояснюють мої почуття до моєї мами. Віола Джейн Гоатс Сноу—Дженні для всіх, хто знав її—народилася в 1929 році, а померла невдовзі після свого 60-го дня народження в 1989-му. Вона навчала і підбадьорювала мене. Вона насправді переконала мене в тому, що я можу здійснити все, чого забажаю. Вона також дисциплінувала мене. Як кажуть мої сини про свою матір: “Вона знала, як присоромити нас”. Моя мама була чудовою матір’ю, великим взірцем, і майже кожного дня я згадую її і сумую за нею.
За кілька років до того, як вона пішла з життя, у неї діагностували рак—хворобу, з якою вона дуже мужньо боролася. Наша сім’я пізнала, як дивно це б не звучало, що рак є хворобою любові. Через нього з’явились нагоди зміцнити стосунки, сказати “до побачення” і виявити любов. За кілька тижнів до смерті моєї мами, ми сиділи разом у вітальні батьківського дому. У мами був добрий смак і їй подобалися красиві речі. Їй також подобалось подорожувати, але в нашої сім’ї був скромний бюджет, тож ці мрії майже залишилися мріями. Знаючи це, я запитав маму, чи жалкує вона про що-небудь. Я цілковито очікував почути, що вона завжди прагнула жити в більшому, красивішому будинку, або, можливо, висловлення жалю і розчарування через те, що подорожі не здійснилися. Вона на кілька секунд замислилась над моїм запитанням і просто відповіла: “Жалкую, що не служила більше”.
Я був шокований її відповіддю. Моя мати завжди приймала церковні покликання. Вона служила президентом Товариства допомоги приходу, учителем Недільної школи, візитним учителем та учителем Початкового товариства. Ще дітьми, ми завжди розносили запіканки, джем та консервовані фрукти сусідам і членам нашого приходу. Коли я нагадав їй про все це, її ставлення не змінилося. Вона лише сказала: “Я могла би з робити більше”. Моя мати прожила зразкове і повноцінне життя. Її любили члени сім’ї та друзі. Вона багато чого досягла в житті, яке часто було важким і вкоротилося через хворобу і нездоров’я. Незважаючи на все це, вона більш за все жалкувала, що недостатньо служила. Зараз я не маю жодного сумніву, що земні жертви моєї мами були прийняті Господом, і що Він з радістю прийняв її. Але чому саме це було найголовнішим для неї за кілька днів перед тим, як піти з життя? Що таке служіння і чому воно є настільки важливим в євангелії Ісуса Христа?
По-перше, нам заповідано служити одне одному. Перша заповідь—це любити Бога. “А друга однакова з нею: “Люби свого ближнього, як самого себе”2.
Ми демонструємо нашу любов, коли допомагаємо і служимо одне одному.
Президент Гордон Б. Хінклі сказав: “Ніхто не може бути справжнім святим останніх днів, якщо він не є дружелюбним, якщо не прагне підтримувати інших і допомагати їм. Сама природа євангелії спонукає робити це. Мої брати і сестри, ми не можемо жити тільки для себе”3.
Спаситель навчав Своїх учнів цього важливого принципу в книзі Матвія:
“Господи, коли то Тебе ми голодного бачили—і нагодували, або спрагненого—і напоїли?
Коли то Тебе мандрівником ми бачили—і прийняли, чи нагим—і зодягли?
Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в’язниці—і до Тебе прийшли?”
Цар відповість і промовить до них: “Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих,—те Мені ви вчинили”4.
Це служіння має здійснюватися безкорисливо, без жодних помислів про особистий прибуток чи винагороду. Його слід здійснювати, коли є потреба, а не коли зручно. Можливості для служіння не завжди можуть бути очевидними, оскільки людській природі притаманно непокоїтися про власні прагнення і потреби. Ми повинні не піддаватися таким схильностям і шукати можливостей для служіння. Коли ми відвідуємо тих, хто страждає через хворобу, втрату близької людини чи інше нещастя, не достатньо обмежуватися словами: “Подзвоніть, якщо буде потрібна моя допомога”. Натомість, шукайте можливостей благословляти життя інших людей завдяки, здавалось би, простим актам служіння. Краще зробити щось не дуже значуще, ніж зовсім не зробити нічого.
По-друге, як члени цієї Церкви ми маємо зобов’язання прийняти покликання на служіння у розбудові царства Бога на землі. Служачи в наших різних покликаннях, ми благословляємо життя інших людей. У місіонерській роботі життя змінюється, коли люди дізнаються про євангелію Ісуса Христа і отримують свідчення про її істинність. Завдяки священній роботі в храмі, ми благословляємо життя тих, хто пішов з життя до нас. У євангельському служінні ми маємо привілей навчати інших людей, зміцнювати молодь, і благословляти життя малих дітей, коли вони пізнають прості істини євангелії. Під час служіння в Церкві, ми вчимося бути самовідданими і допомагати іншим.
Президент Спенсер В. Кімбол, який є великим взірцем служіння, сказав: “Бог знає нас і спостерігає за нами. Але звичайно Він задовольняє наші потреби через інших людей. Тому дуже важливо, щоб ми служили в Царстві одне одному”5. Але обов’язок служити в Церкві не знімає з нас обов’язку служити нашим сім’ям і нашим ближнім. Президент Кімбол попереджав: “Нікому з нас не слід настільки занурюватись у виконання формальних церковних покликань, що не залишиться місця для тихого християнського служіння нашим ближнім”6.
Зрештою, ми маємо обов’язок служити нашим громадам. Нам слід працювати над покращенням навколишньої території, наших шкіл, міст і містечок. Я висловлюю похвалу всім тим з вас, хто, незважаючи на політичні погляди, працює в місцевих і обласних радах та національному уряді, щоб покращити наше життя. Також, я висловлюю похвалу тим, хто добровільно витрачає свій час і ресурси на підтримку гідних громадських і благодійних справ, які благословляють життя інших людей і роблять світ кращим. Коли я був хлопчиком, мій дідусь навчав мене: “Служіння суспільству—це плата за наше перебування на землі”.
Служіння вимагає самовідданості, уміння ділитися і віддавати. Під час служіння в Африці ми з дружиною отримали цінний урок. Нас направили на конференцію округу в Джінджі, Уганда. В суботу вранці, ще до початку зборів, ми скористались нагодою відвідати новий будинок зборів у тій місцевості. Коли ми наблизились до будівлі, нас привітав хлопчик трьох чи чотирьох років. Він прийшов на церковну ділянку подивитися, що тут відбувається. Вражена його широкою посмішкою, сестра Сноу дістала зі своєї сумочки загорнутий шматок твердої ірисової цукерки і вручила йому. Він був у захваті.
Кілька хвилин ми ходили по будинку зборів, а потім повернулися на подвір’я. Там на нас вже чекали більш десятка усміхнених дітлахів, і кожен прагнув познайомитися з новою сусідкою, що роздає цукерки.
Філліс засмутилася, бо віддала хлопчикові свій останній шматок цукерки. Вона жестами розчаровано показала дітям, що більше не має цукерок. Тоді маленький хлопчик, який спочатку привітав нас, повернув цукерку сестрі Сноу і жестами попросив розгорнути її. Філліс зробила це з важким серцем, цілковито очікуючи, що хлопчик покладе іриску собі до рота під заздрісними поглядами своїх друзів.
Натомість, на наше велике здивування, від підходив до кожного зі своїх друзів, які висунули язики, і кожен по одному разу лизав цю ірисну цукерку. Хлопчик продовжив ходити по колу, інколи злизуючи і сам, і так доки цукерку не було злизано.
Хоча хтось може поставити під сумнів гігієнічність цього способу ділитися, але ніхто не заперечить прикладу, показаного цим хлопчиком. Самовідданість, уміння ділитися і віддавати є вкрай важливими для служіння. Ця дитина добре засвоїла цей урок.
Я сподіваюся і молюся, щоб усі ми робили більше, здійснюючи служіння. Бо якщо не служитимемо, то не зможемо отримати повноти привілеїв і благословень відновленої євангелії. В ім’я Ісуса Христа, амінь.