Знаючи, що ми знаємо
Свідчення інших можуть зародити і підживлювати прагнення віри та свідчення, але зрештою кожна людина має знайти їх сама для себе.
Багато років тому одного чоловіка обвинуватили у скоєнні серйозного злочину. Обвинувачення представило трьох свідків, кожний з яких бачив, що той чоловік таки скоїв злочин. Захист також представив трьох свідків, жоден з яких не бачив, як було скоєно той злочин. Простодушні присяжні були в замішанні. Виходячи з кількості свідків, докази здалися їм розділеними рівно. Того чоловіка визнали невинним. Недоречним, безумовно, було те, що незліченні мільйони інших людей також ніколи не бачили скоєння того злочину. А потрібен був лише один свідок.
У дусі євангельського плану, потрібен лише один свідок, але цим свідком маєте бути ви самі. Свідчення інших можуть зародити і підживлювати прагнення віри та свідчення, але зрештою кожна людина має знайти їх сама для себе. Ніхто не може постійно витерпіти до кінця у запозиченому світлі.
Відновлена євангелія є не менш істинною сьогодні, ніж тоді, коли один хлопчик вийшов з того гаю в 1820 р. Істина ніколи не залежала від того, скільки людей прийняли її. Коли Джозеф вийшов з Гаю, на землі була лише одна людина, яка знала істину про Бога Батька та Його Сина Ісуса Христа. Однак необхідно, щоби кожен відкрив для себе те палаюче свідчення і проніс його у наступне життя.
Коли 23-літнього Гебера Дж. Гранта було покликано президентом Туельського колу, він сказав святим, що вірить у те, що євангелія істинна. Президент Джозеф Ф. Сміт, радник у Першому Президентстві, запитав: “Гебер, ти сказав, що віриш у євангелію усім своїм серцем, … але ти не склав свого свідчення, що ти знаєш, що вона істинна. Хіба у тебе немає повного знання, що євангелія істинна?”
Гебер відповів: “Ні, немає”. Джозеф Ф. Сміт тоді звернувся до Джона Тейлора, Президента Церкви, і сказав: “Я ладен скасувати цього дня те, що ми зробили зранку. Я не думаю, що людина може очолювати кіл, не маючи досконалого і вкоріненого знання про божественність цієї роботи”.
Президент Тейлор відповів: “Джозеф, Джозеф, Джозеф, [Гебер] знає це настільки ж добре, як і ти. Єдине, чого він не знає, це те, що він таки знає це”.
Протягом кількох тижнів це свідчення було усвідомлено, і молодий Гебер Дж. Грант проливав сльози вдячності за те досконале, тривале і повне свідчення, що прийшло в його життя1.
Це велика річ—знати це—і знати, що ти знаєш,—і що це світло не було запозичено в когось іншого.
Багато років тому я головував над місіонерською штаб-квартирою на Середньому Заході. Одного дня разом з кількома місіонерами я розмовляв з одним поважним представником іншого християнського віросповідання. Цей шляхетний добродій говорив про історію та доктрину своєї релігії і зрештою повторив знайомі слова: “Благодаттю ви спасенні. Кожний чоловік і кожна жінка мусять виявляти віру в Христа, щоби стати спасенною істотою”.
Серед присутніх був один новий місіонер. Він практично нічого не знав про інші релігії. Він поставив таке запитання: “Але, сер, що буде з маленькою дитиною, яка помирає, перш ніж вона може розуміти віру в Христа і виявляти її?” Той вчений чоловік схилив свою голову, подивився на підлогу і сказав: “Мав би бути виняток з цього правила. Мав би бути якийсь прихисток. Мав би бути якийсь спосіб. Але його немає”.
Той місіонер подивився на мене і зі сльозами на очах сказав: “Боже мій, президенте, у нас дійсно є істина, хіба ж ні!”
Цей момент усвідомлення свідчення є найвищою насолодою— коли ви знаєте, що ви знаєте. Це свідчення, якщо його підживлювати, почиє на вас, наче мантія. Коли ми бачимо світло, воно охоплює нас. Світло розуміння ж вмикається в нас.
Якось я розмовляв з одним прекрасним молодим чоловіком, який не належав до нашої віри, хоча він відвідував більшість наших богослужінь більше року. Я спитав його, чому він не приєднався до Церкви. Він відповів: “Тому що я не знаю, чи істинна вона. Я думаю, що вона може бути істинною, але я не можу встати і свідчити, як це робите ви, що “я дійсно знаю, що вона істинна”. Я спитав: “Чи ви читали Книгу Мормона?” Він відповів, що читав фрагменти з неї. Я спитав, чи він молився про книгу. Він відповів: “Я згадував про неї в моїх молитвах”. Я сказав моєму другу, що поки він буде лише іноді читати й молитися, він ніколи не дізнається—вовіки! Але коли він знайде час для пощення й щирої молитви, істина запалає в його серці і він знатиме, що він знає. Він більше нічого не промовив до мене, але наступного ранку сказав своїй дружині, що буде поститися. Наступної суботи його було охрищено. Якщо ви бажаєте знати, що ви знаєте, треба сплатити ціну. І тільки ви самі маєте сплатити цю ціну. Є повірники для обрядів, але немає повірників для отримання свідчення.
Алма описав своє навернення у цих прекрасних словах: “Я постився і молився багато днів, щоб знати це самому. І ось, я знаю сам, що це істина; бо Господь Бог зробив так, що це явилося мені” (Алма 5:46).
Коли свідчення усвідомлено, той, хто має його в собі, відчуває палаюче спонукання ділитися цим свідченням з іншими. Коли Бригам Янг вийшов з вод хрищення, він сказав: “Дух Господа був на мені, і я відчував, що якщо я не говоритиму з людьми, то мої кістки плавитимуться в моєму тілі… Найпершу в моєму житті проповідь я виголосив трохи більше, ніж через годину. Я відкрив мої вуста, і Господь наповнив їх”2. Так само як вогонь не запалає, якщо не піднести полум’я, так само і свідчення не зможе утриматися, якщо ним не ділитися.
Бригам Янг пізніше казав про Орсона Пратта: “Якби брат Орсон був би розчленований на дюймові шматочки, кожний шматочок волав би: “Мормонізм істинний!”3 Батько Легій вихваляв свого шляхетного сина Нефія такими словами: “Але знайте, то не він був, а Дух Господа, що в ньому, який відкрив його вуста для того, щоб він говорив, і щоб він не міг зімкнути їх” (2 Нефій 1:27).
Можливість ділитися свідченням і відповідальність за це перш за все існує в сімейному колі. Наші діти мають бути здатними пригадати світло в наших очах, звук наших свідчень в їхніх вухах і почуття в їхніх серцях, коли ми ділилися свідченнями нашій найдорогоціннішій аудиторії про те, що Ісус є воістину Божим Сином, що Джозеф був Його пророком. Наше потомство мусить знати, що ми знаємо, тому що ми часто казали їм про це.
Провідники ранньої Церкви сплатили велику ціну, щоби встановити цей розподіл. Можливо, ми зустрінемося з ними в наступному житті й почуємо їхні свідчення. Коли нас покличуть свідчити, що ми скажемо? У наступному житті будуть духовні немовлята і духовні гіганти. Вічність—це довгий час, щоб жити в ньому без світла, особливо якщо наші дружини і наші нащадки також житимуть в темряві саме через те, що в нас не було світла, і тому вони через це не змогли запалити своїх світильників.
Нам слід стояти на колінах щоранку і щовечора, благаючи Господа, щоб ми ніколи не втратили свою віру, своє свідчення або свою силу. Достатньо лише одного свідка, але цим свідком маєте бути ви.
У мене є свідчення. Воно проситься назовні. Я свідчу, що сила живого Бога є в цій Церкві. Я знаю, що я знаю, і моє свідчення є істинним. В ім’я Ісуса Христа, амінь.