Живіть вірою, а не страхом
Коли ми приймаємо рішення з вірою іти за Христом, а не обираємо інший шлях під тиском страху, то отримуємо благословення, яке є наслідком нашого вибору.
Дорогі брати і сестри! Я приєднуюся до вас у вияві любові й підтримки президенту Айрінгу. Я не можу передати, який вир почуттів пережив з тієї миті, коли пізно ввечері в четвер Президент Хінклі запропонував мені це покликання—служити у Кворумі дванадцятьох. Однак мій Дух був бадьорим завдяки знанню того, що Президент Хінклі є пророком і що члени Церкви будуть молитися за мене і мою сім’ю.
Мені важко передати словами, як сильно я відчуваю свою невідповідність. Коли у квітні 1996 р. мене покликали генеральним авторитетом, я також відчував свою невідповідність покликанню. Старійшина Ніл А. Максвелл завірив мене, що найважливіша якість, яка робить нас гідними служіння в царстві— це свідчення про божественність Спасителя. Спокій наповнив мене в ту ж мить і залишався зі мною, бо я люблю Спасителя, а набутий духовний досвід дозволяє мені свідчити про Нього. Я радію можливості свідчити про Ісуса Христа по всьому світу, незважаючи на свою невідповідність (див. УЗ 107:23).
В Ученні і Завітах 68, вірші 5 і 6 ми читаємо:
“Ось, це є обіцяння Господа вам, о Мої слуги.
Отже, будьте в доброму гуморі і не бійтеся, бо Я, Господь, з вами і стоятиму біля вас; і ви будете свідчити про Мене, Самого Ісуса Христа, що Я є Син живого Бога, що Я був, що Я є, і що Я маю прийти”.
Я прагну провідництва Святого Духа, виступаючи перед вами цього недільного ранку.
Коли я приймав це покликання, з усіх почуттів переважало одне—ми повинні жити вірою, а не страхом. У Другому посланні Тимофію апостол Павло згадує про віру баби Тимофія—Лоіди—і його матері Євнікії. Павло пише:
“Бо не дав нам Бог Духа страху, але сили, і любови, і здорового розуму” (2 Тимофію 1:7).
Щодо мене, то я висловлюю свою повагу предкам, які зараз знаходяться по той бік завіси і які віддали все, що від них вимагалося, для побудови царства Божого на землі.
Я вдячний, що протягом усього життя мене оточували люди, які люблять Спасителя. Моє серце сповнене вдячності моїй сім’ї. Моя дружина Мері—це радість мого життя. Її духовна сила, праведний приклад, почуття гумору і любляча підтримка були для мене благословенням упродовж життя. Наші троє дітей і їхні подружжя були джерелом великого особистого задоволення і разом з нашими дев’ятьма онуками є для нас великим благословенням. Їхня віра і молитви та праведне життя завжди були великою втіхою для нас з Мері.
Коли я згадую про свої юні літа у Логані, шт. Юта, (Каче-Веллей, про яку так часто розповідає старійшина Перрі), то розумію, яке щастя, що я зростав у хорошій сім’ї—що мав сповнену віри матір, люблячого батька, старшого брата, який був для мене не лише надзвичайним прикладом, але і другом та порадником, і молодшу сестру, яка завжди любила й підтримувала мене. Яке це щастя, що я також мав талановитих і відданих церковних провідників, учителів, тренерів та друзів, які були для мене чудовим взірцем.
Юнаком я мав можливість служити в Британській місії. Це була визначна подія, яка справила великий вплив на моє життя. Вплив доблесних президентів місії—це одне з чудес відновленої євангелії. Кілька тижнів тому в Головному управлінні Церкви я отримав листівку з нагоди дня народження від однієї жінки, яку ми навчали багато років тому на місії в Глостері, Англія. Я втратив зв’язок з нею. Вона повідомила, що і вона, і її чоловік є активними у Церкві. Вони мають 6 дітей і 20 онуків, усі з яких народилися в завіті. Мабуть, це найкраща листівка з днем народження за все моє життя.
Ми з Мері залишили Юту, щоб я міг відвідувати юридичний факультет в Пало-Альто, шт. Каліфорнія. Ми планували повернутися до Юти після закінчення навчання, але Дух підказав нам залишатися в Каліфорнії. Ми прожили в Каліфорнії 33 роки і там виростили дітей. Ми з дружиною мали можливість багато служити. Нам подобалося розмаїття членів Церкви і їхня відданість євангелії Ісуса Христа. Я буду вічно вдячний за прекрасних святих останніх днів у Каліфорнії, які справили на моє життя такий позитивний вплив.
Ці останні 11 з половиною років мого служіння сімдесятником були для мене справжньою нагородою. Залишаючи цей кворум, я хочу, щоб Браття знали про мою любов і вдячність за їхню відданість і вірність царству Божому на землі, за їхню непохитність і добрі справи. Я хочу, щоб вони знали, що служіння з ними було радістю для мене.
Усім своїм серцем я люблю Братів, яких ми підтримуємо як пророків, провидців та одкровителів. Я намагався з честю служити і ділити з ними відповідальність усіма доступними мені засобами. Я вдячний Першому Президентству і Кворуму дванадцятьох за праведне життя і приклад, за їхнє терпіння, повчання, доброту, відданість Небесному Батькові і Його Синові Ісусу Христу і Його відновленій євангелії. Я вдячний, що Бог покликав Джозефа Сміта бути пророком, через якого на землі було відновлено повноту євангелії.
Досвід служіння генеральним авторитетом сповнює моє серце вдячністю за віру й праведність святих останніх днів у всьому світі. Протягом двох років ми служили на Філіппінах. У квітні 1961 р. Президент Хінклі, у той час помічник Кворуму дванадцятьох, послав перших місіонерів до Маніли. На Філіппінах був лише один філіппінець-носій священства. Сьогодні там нараховується близько 600 тис. членів Церкви. Їхнє життя не з легких. У них немає багатьох матеріальних речей, але вони люблять Спасителя. Євангелія має величезний вплив на покращення їхнього життя. Яке благословення служити серед цих людей!
Протягом трьох років ми також служили на Тихоокеанських островах. У Писаннях постійно згадується про “острова у морі”. Визначним є той факт, що майже 25 % усіх полінезійців у світі є членами Церкви. Їхні віра і духовність є легендарними.
Якось ми з сестрою Кук були на Вавау—одному з тонганських островів. На загальній сесії конференції колу я саме говорив про те, як важливо іти за пророком. На ланчі після конференції я сидів поруч з надзвичайним літнім патріархом. Він говорив, як важливо чути те, чого навчає пророк. Він розповів мені таке. На Вавау, який є відносно маленьким островом, як правило випадає достатня кількість дощів, але час від часу трапляються посухи. На острові є довгі протоки або бухти, майже канали, які врізаються в острів між крутими берегами. Коли посуха залишає село майже без води, існує єдиний спосіб добути прісну воду й вижити. Протягом століть люди помітили, що прісна вода опускається через порожнини у горах і виходить у кількох місцях у морі.
Тонганські чоловіки сідали у свої невеличкі човни, а на одному з човнів стояв досвідчений старійшина, шукаючи саме те місце. Сильні юнаки у човні стояли напоготові з посудиною, щоб пірнути в море. Коли вони підпливали до відповідного місця, досвідчений чоловік піднімав обидві руки до небес. То був сигнал. Сильні юнаки пірнали зі своїх човнів так глибоко, як тільки могли, і наповнювали посудини свіжою джерельною водою. Той старий патріарх порівнював цю традицію врятування життя з живими водами євангелії Ісуса Христа, досвідченого чоловіка—з Божим пророком на землі. Він зазначив, що вода була чистою, свіжою, а за їхніх посушливих умов—рятувала життя. Та було нелегко знайти її. Вона була невидимою для недосвідченого ока. Цей патріарх хотів знати все, чого навчав пророк.
Ми живемо в непевні часи. Світ відчайдушно потребує свіжої джерельної води, якою є євангелія Ісуса Христа. Ми повинні уважно слухати пророка, коли приймаємо рішення. У моїх особистих приватних записах йдеться про те, що найчастіше Президент Хінклі наголошує на вірі в Господа Ісуса Христа. Після цього він робить наголос на зміцненні сім’ї і на дотриманні релігійності вдома. Знову і знову він каже нам, що коли ми живемо за певним принципом, то здобудемо свідчення про істинність цього принципу, а це, у свою чергу, зміцнить нашу віру.
Я знаю, що багато з вас занепокоєні тим, як виховувати дітей у ці нелегкі часи й зміцнювати їхню віру. Коли ми з дружиною починали наше сімейне життя в районі Сан-Франциско-Бей, то переймалися тими ж проблемами. У нелегкий момент старійшина Гарольд Б. Лі, у той час член Кворуму дванадцятьох, сказав членам нашого колу, що ми зможемо виховувати свої сім’ї у праведності, якщо:
-
Будемо йти за пророком.
-
Утворимо Сіон у своїх серцях і домівках.
-
Будемо світлом для тих, серед кого живемо.
-
Зосередимося на обрядах і принципах, яких навчають у храмі. (Див. УЗ 115:5; Harold B. Lee, “Your Light to Be a Standard unto the Nations,” Ensign, Aug. 1973, 3–4.)
Коли ми виконували ці настанови, то наша віра зростала і наші страхи відходили. Я впевнений, що ми можемо виховати праведних дітей у будь-якому місці світу, якщо будемо вдома прищеплювати їм релігійні принципи.
Існує сфера, у якій члени Церкви можуть жити вірою, а не страхом. Це—місіонерська робота. До свого покликання у президентство сімдесятників, яке відбулося 1 серпня цього року, я протягом шести років служив у Місіонерському відділі, а останні три роки з них—виконавчим директором під керівництвом старійшини М. Рассела Балларда, який служив Головою місіонерської виконавчої ради.
Деякі президенти місій повідомляли, що багато чудових членів Церкви криються від своїх сусідів і співробітників. Вони не повідомляють людям, ким є і у що вірять. Нам потрібно, щоб якомога більша кількість членів Церкви ділилася посланням відновлення. У Посланні до Римлян 10, вірш 14 це подано в такому ракурсі:
“Але як покличуть Того, в Кого не ввірували [кажучи про Спасителя]? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника?”
Вірш 15 містить прекрасне послання, взяте з книги Ісаї:
“Які гарні ноги благовісників миру, благовісників добра” (див. також Ісая 52:7).
Усі помітили, що членам церкви потрібно “переставляти ноги” і “здіймати голос”, якщо вони хочуть досягнути цього благословення.
Проповідуйте Мою євангелію,-–посібник для місіонерського служіння—було вперше опубліковано в жовтні 2004 р. Президент Хінклі розпочав цей проект, коли закликав місіонерів вивчати доктрину й навчати принципам через Духа. Кожен член Першого Президентства і Кворуму дванадцятьох брав активну участь у підготовці посібника. Ми зі старійшиною Баллардом відчували, що вікна небесні відчинено і Господнє натхнення проливається на нас, сприяючи появі цієї чудової книги. Півтора мільйони примірників книги Проповідуйте Мою євангелію було придбано членами Церкви. Це—чудова основа, і місіонери навчають з силою і Духом. Однак, якщо ми хочемо досягнути того, про що просить Президент Хінклі, члени Церкви, які живуть вірою, а не страхом, мають ділитися євангелією зі своїми друзями і колегами.
У наших особистих покликаннях нам потрібно мати віру й не боятися.
Наша донька Кетрін служить президентом Початкового товариства у своєму приході в Солт-Лейк-Сіті. Ми з дружиною відвідували її приход минулої неділі й дивилися виступ Початкового товариства на причасних зборах “З вірою ітиму за Ним”. Я з радістю слухав, як діти читають напам’ять уривки з Писань і розповідають історії, а також співають пісні про віру в Христа.
Після зборів я попросив дочку розповісти про своє покликання. Вона сказала, що спочатку покликання її пригнічувало. Багато часу знадобилося на подолання проблем. Тоді президентство вирішило зробити акцент на любові, вірі й молитві. Раптом з’являлося духовне відчуття стосовно певної дитини чи сім’ї. На зміну непорозумінню приходила любов. Дочка каже, що коли вони діяли відповідно до спонукань Духа, Початкове товариство випромінювало благоговіння і спокій, і відбувалося справжнє вивчення євангелії.
Саме віра в Ісуса Христа підтримує нас на перехрестях нашого життєвого шляху. Це—перший принцип євангелії. Без неї наші колеса обертаються вхолосту: ми тратимо дорогоцінний час, але нічого не досягаємо. Саме Христос запрошує нас іти за Ним, щоб віддати Йому свої тягарі і нести Його ярмо, “бо ж ярмо [Його] любе, а тягар [Його] легкий” (Матвій 11:30).
Немає іншого імені під небесами, яким людина могла б спастися (див. Дії 4:12). Ми повинні взяти на себе Його ім’я і отримати Його образ на своєму обличчі, щоб коли Він прийде, ми були більше схожими на Нього (див. 1 Івана 3:2; Алма 5:14). Коли ми приймаємо рішення з вірою іти за Христом, а не обираємо інший шлях під тиском страху, то отримуємо благословення, яке є наслідком нашого вибору (див. УЗ 6:34–36).
Тож визнаваймо, яким незрівнянним даром є життя, дане кожному з нас, і дякуймо за нього, і за дихання, яке Він дає нам щодня. Я молюся, щоб ми обирали сміливість на перехрестях свого життя і виявляли віру в Ісуса Христа, а не страх. Я свідчу про Бога, Який є нашим Небесним Батьком, і Його Сина Ісуса Христа, Який викупив наші гріхи. В ім’я Ісуса Христа, амінь.