Бог допомагає відданому носієві священства
Це послання може з’явитися як слова у вашому розумі, або як почуття, або й те, й інше. Але … [воно дасть] вам упевненість і провід.
Я думаю про такого собі хлопчика, який живе десь там, у світі. Він стурбований— чи під силу йому буде виконувати обов’язки носія священства? Мене також це непокоїло, коли мені було 13 чи 14.
Роки моєї юності пройшли на території місії, де була лише одна маленька філія, і збори цієї філії проходили у нас вдома. Потім наша сім’я переїхала туди, де були коли та приходи, будинки зборів і кворуми юнаків, які, здавалося, знали набагато більше за мене, що мають робити носії священства. У тому приході був складний порядок рознесення причастя. Я майже не сумнівався, що в чомусь таки помилюсь, коли наставала моя черга готувати чи розносити причастя.
Я пам’ятаю, як через той страх і відчай виходив з каплиці, щоб побути на самоті. Я був стурбований. Я молив про допомогу і абияку впевненість, що не зазнаю невдачі, служачи Богу у Його священстві.
Минуло багато років. Вже понад 50 років я носій Мелхиседекового священства. Але останні кілька днів я молився так само—благаючи про допомогу і впевненість, що не зазнаю невдачі у покликанні, в якому маю служити в Першому Президентстві. Здається, що інші є значно здібнішими і значно більш підготовленими для служіння. Але цього разу я молився і ніби почув відповідь, яку, ймовірно, було надіслано мені надворі каплиці Єйлкрестського приходу багато років тому. Саме на цю відповідь ви можете очікувати, коли отримуєте покликання у священстві, яке, здається, перевищує ваші сили.
Це послання може з’явитися як слова у вашому розумі, або як почуття, або й те, й інше. Але в ньому буде принаймні три речі, які дадуть вам упевненість і провід.
По-перше, впевненість прийде від спогадів про ті часи, коли Небесний Батько допомагав вам у миті небезпеки і труднощів. Так було зі мною протягом кількох останніх днів.
В роки моєї юності це сталося тоді, коли великий натовп розлючених людей зібрався перед нашим будинком, коли ми все ще жили в Нью-Джерсі. Мама вийшла, щоби зустріти їх, і вона була геть самотня в цьому натовпі, який мені здавався дуже загрозливим. Я не чув її слів, але за кілька хвилин вони мирно розійшлися. Я досі пам’ятаю, що бачив диво.
У зрілому віці був свіжіший спогад про натовп ворожо налаштованих людей, перед яким я мав постати за дорученням Першого Президентства і який раптово і несподівано відчув вплив духа спокою і примирення. Іншим разом мене відрядили виступати перед провідниками і священиками інших церков Сполучених Штатів, що зібралися в Міннеаполісі для обговорення проблеми конкуренції серед церков.
Коли я прибув, то дізнався, що мене призначили промовцем. Тема виступу була: “Необхідність відновлення істинної Церкви через Джозефа Сміта”. Я в останню хвилину заміняв старійшину Ніла А. Максвела.
Прибувши на місце ввечері напередодні зборів і продивившись програму, я зателефонував Президенту Хінклі. Я сказав йому, що конференція триватиме три дні, що буде багато паралельних лекцій і відвідувачі можуть обирати, яку саме відвідати. Я висловив йому свої побоювання, що якщо буду говорити правду, то, мабуть, ніхто не прийде на мою другу лекцію, і тоді можна взагалі не розпаковувати валізи. Я спитав його, що, на його думку, я маю робити. Він сказав: “Дій на свій розсуд”.
Я молився всю ту ніч. Десь під світанок я був готовий говорити про те, що відновлення це не “те, що, як нам здається, сталося з Джозефом Смітом, і чому, як нам здається, це сталося”, але “це саме те, що сталося з Джозефом Смітом, і чому саме Господь вчинив так”. Вночі мені не дали упевненості в результаті, а тільки чисте спрямування—іти вперед.
На мій подив, служителі після мого виступу вишикувалися чергою, щоби поспілкуватися зі мною. Кожен з них, підходячи один за одним, переповідав приблизно ту саму історію. Кожен зустрічав у своєму житті когось із членів Церкви, якими захоплювалися. Багато з них говорили, що жили у місті, де президент колу під час якогось лиха приходив на допомогу не тільки до членів Церкви, а й до всіх мешканців. Вони просили мене передати від них вітання і подяку людям, яких я не тільки не знав, але й не сподівався зустріти в житті.
Під кінець триденної конференції усе більше і більше народу приходило, щоби почути послання Відновленої євангелії та істинної Церкви Ісуса Христа—не тому, що вони вірили в це послання, а тому, що вони бачили доброчесність у житті людей, плоди відновлення.
Коли я молився в останні кілька вечорів, ці та інші спогади нахлинули з приблизно таким запевненням: “Хіба Я не завжди приглядав за тобою? Пригадай часи, коли Я вів тебе поруч із тихою водою. Пригадай часи, коли Я зготовляв перед тобою трапезу при твоїх ворогах. Пам’ятай і не бійся зла” (див. Псалми 22).
Тож ви, нові диякони: пам’ятайте! Він піклувався про вас із самого вашого дитинства. Ви, нові президенти кворумів: пам’ятайте! Ви, батьки, діти яких є випробуванням для вас: пам’ятайте і не бійтеся! Що неможливо для вас, можливо з Божою допомогою в Його служінні. І навіть коли ви були ще дуже малі, ще з тих років, Він пройшов перед вашим обличчям з Його силою і Його Духом, і був по вашу праву руку, і по вашу ліву руку, коли ви пішли на служіння Йому (див. УЗ 84:88). Ви можете здобути впевненість, що Бог приглядатиме за вами, якщо будете молитися про це з вірою. Я знаю це.
Друга частина послання, яке ви отримаєте, якщо будете молитися про допомогу перед лицем тяжкого завдання, стала зрозуміла мені рано-вранці в п’ятницю. Я молився, як будете молитися ви, про свою абсолютну неготовність. Відповідь була дуже чіткою і прямою, я б сказав, навіть докором: “Забудь про себе. Починай молитися про людей, яким ти маєш служити”. Із Святим Духом ви творитимете чудеса, і я можу свідчити про це.
Але будьте готові забувати про час, коли молитеся. Ви відчуєте любов до людей, яким маєте служити. Ви відчуєте їхні потреби, надії, їхній біль і всі ці почуття їх близьких. І якщо ви будете молитися, це коло зросте більше, ніж ви собі це можете уявити,—до людей, які, можливо, не з вашого кворуму і не з вашої сім’ї, але тих, хто живе по всьому світу. Якщо ви забуваєте про себе і молитеся про коло інших, ваше служіння доторкнеться вашого серця. Воно змінить не лише ваше служіння, але й ваше серце. Це тому, що Батько і Його Улюблений Син, Якому ви покликані служити, знають і люблять усіх тих людей, яких торкнеться ваше служіння, хоча особисто вам може здатися, що таких небагато.
Третє й останнє послання, до якого ви можете прислухатися, коли молитеся про допомогу в тяжкому покликанні у священстві,—і я отримав його також—це йти і працювати. Сила священства дана вам, щоби благословляти людей. І для цього завжди треба підніматися і щось робити, як правило, щось нелегке. Тож ви можете очікувати, крім запевнення про Божу допомогу і повеління забути себе, чітку підказку Святого Духа йти і робити щось, що благословить чиєсь життя. Це може бути щось таке просте, як помолитися і піти відвідати якусь особу, рідню або члена кворуму, до якого ви приставлені. Батькові може бути сказано провести виховну бесіду з кимсь із дітей.
Що б ви не робили—виховували або навчали євангелії Ісуса Христа– вам це вдасться краще, якщо ви будете думати про потенційний успіх. Ви маєте допомагати Небесному Батьку і Його Сину, Ісусу Христу, уможливити вічне життя для тих, кому ви служите. Для цього Дух повинен донести свідчення глибоко в їхні серця. І це свідчення має спонукати їх до рішучості виконувати заповіді Божі, які б проблеми чи спокуси не постали.
Пам’ятайте про це, і Дух поведе вас у навчанні і вихованні із силою священства. Ви маєте тримати себе в чистоті, аби ви могли навчати з Духом. Ви будете молитися, щоб Дух сказав вам, коли виправити, і як саме виправити, і як проявити більше любові (див. УЗ 121:43–44). Що б ви не робили у своєму служінні у священстві, це повинно спонукатися і вимірюватися тим, наскільки ви могли допомогти або допомогли людині прийняти свідчення про істину в своє життя й серці так добре, щоб це застосувало і надалі застосовувало дію Спокути.
Ви можете відчути впевненість у своєму служінні. Ви можете забути себе і почати молитися за тих, кому служите, і любити їх. І ви можете вирішити, що робити, і виміряти успіх тим ступенем, у якому це змінює серця людей, яким ви служите.
Але це ніколи не буде легко—вам або тим, кому ви служите. Завжди буде щось болісне в служінні та в покаянні, якого було б достатньо, щоб задіяти силу Спокути і змінити серця. Це в самій природі тієї роботи, виконувати яку вас покликано. Подумайте про Спасителя, на службі у Якого ви є. Який етап його смертного життя ви можете виділити як такий, коли Йому було це легко? І хіба він просив Своїх учнів робити те, що зробити легко? Тоді чому це має бути легким у Його служінні або для Його учнів?
На причину цього натякає фраза “скрушене серце”, чого вас сьогодні так добре навчали. Писання іноді говорять про те, що серця людей пом’якшилися, але частіше, коли описують стан, бажаний для нас і для тих, кому ми служимо, вживають слова “скрушене серце”. Це може допомогти нам прийняти те, що наше покликання служити і покаяння, якого ми потребуємо, не буде легкими. І це допомагає нам краще зрозуміти, чому свідчення має ввійти в серця наших людей. Віра в те, що Ісус Христос спокутував їхні гріхи, має глибоко увійти в їхнє серце—“скрушене серце”.
Отже, цього вечора давайте вирішимо разом, що ми будемо робити далі. Усі ми, якими б не були наші покликання, стикаємося із задачами, які перевищують наші сили. Це стосується і вас, і мене. Це так, і це можна побачити в тому простому факті, що успіх—це коли свідчення входить у серця людей. Ми не можемо зробити цього. Навіть Бог не буде силувати нікого.
Отже, для досягнення успіху необхідно, щоб люди, яким ми служимо, вирішили прийняти свідчення Духа в свої серця. Дух готовий. Але багато людей не готові запросити Духа. Наша задача (те, що в наших силах) полягає в тому, щоб запросити Духа в наші життя, аби люди, яким ми служимо, захотіли мати у своєму житті плоди Духа—плоди, які вони бачать у житті нашому.
Це спонукає мене поділитися кількома порадами стосовно того, що ми можемо вирішити робити, а чого—не робити. Деякі наші вчинки запрошують Духа. Деякі—змушують Духа віддалятися. Ви знаєте це на власному досвіді.
Жодний носій священства, який хоче досягти успіху, не буде недбалим щодо того, куди можуть дивитися його очі. Якщо вирішити роздивлятися зображення, які збуджують хтивість, це змусить Духа віддалитися від нас. Вас застерігав старійшина Клейтон, як вас застерігали і раніше, про небезпеки Інтернету та засобів масової інформації, які можуть нести в собі порнографічні зображення. Але нескромність зараз настільки поширилася, що навіть щоденне життя вимагає дисципліни—свідомого вибору не затримувати свій погляд на тому, що може викликати в нас почуття, які відженуть Духа.
Так само уважними слід бути стосовно того, що ми кажемо. Ми не можемо сподіватися говорити від імені Господа, якщо ми не будемо обережними зі своєю мовою. Вульгарність і богохульство кривдять Духа. Усе більш звичними стають не тільки нескромність, але й вульгарна та богохульна мова. Раніше тільки в певних місцях і від певної категорії людей ми могли чути, як ім’я Господнє вимовляють надаремно, як кажуть вульгарні речі і дозволяють собі брудні жарти. Зараз це, здається, вже скрізь, і для багатьох це є прийнятною соціальною нормою, хоч колись так не було.
Ви можете (і мусите!) змінити свою мову навіть якщо ви не можете контролювати те, що кажуть інші. Але, я знаю з мого власного досвіду, що навіть у такій жахливій ситуації ви можете розраховувати на допомогу Бога. Багато років тому я служив офіцером у Повітряних Силах і протягом 2 років служив в офісі з одним полковником спецназу, з одним полковником сухопутних військ і з одним сивим командиром ВМС. Вони навчилися говорити під час війни і в часи миру таким чином, що це ображало мене і, я знаю, відганяло Святого Духа. Я тоді служив місіонером округу і вечорами я намагався знайти людей і навчати їх під впливом Святого Духа. Це було важко. Я був лише лейтенантом. Вони були значно старшими від мене за званням. Я ніяк не міг змінити щось в їхній мові. Але я молився про допомогу. Я не знаю, як Бог зробив це, але з часом їхня мова змінилася. Потроху богохульство зникло, а за ним і вульгарність. Тільки коли вони вживали спиртне це поверталося, але це було ввечері, так що я міг уходити на місіонерську роботу.
Ви можете згадувати щось подібне, щоби підтримувати свою віру, коли життя ставить вас у складні ситуації. Бог допоможе вірному носію священства, який прийме рішення не бачити і не казати злого—навіть у злочестивому світі. Це буде нелегко. Це легко не буває. Але у вашому житті може виповнитися обіцяння, яке сповнилося і в моєму: “Нехай чеснота прикрашає твої думки безупинно; тоді зміцніє твоя впевненість у присутності Бога; і вчення священства зрошатиме тобі душу, як роса з неба” (УЗ 121:45).
Я свідчу, що знаю, що ми з вами маємо священство Боже і що Він відповідатиме на наші молитви приємною впевненістю і допоможе краще служити Йому. Я обіцяю це вам і свідчу в ім’я Ісуса Христа, амінь.