Право на цінні та великі обітниці
Бог дає щедрі обітниці, і Він запевняє, що не відійде від цих обіцянь.
Перший принцип євангелії— віра в Господа Ісуса Христа. Це означає вірити в Його божественне народження і небесний спадок і в те, що під керівництвом Свого Батька Він створив землю і все, що на ній (див. Іван 1:10; Мосія 3:8). Стрижнем нашої віри в Христа є впевненість, що завдяки Його спокутній жертві, навіть якщо наші гріхи можуть бути як кармазин,—вони можуть стати білі, мов сніг (див. Ісая 1:18).
Віра в Христа—це знання, що після розп’яття Він встав з могили, а Його Воскресіння дало можливість усім людям жити знову (1 Коринтянам 15:21–23). Віра в Христа—це запевнення, що Він і Його Небесний Батько явилися юному Джозефу Сміту, відкриваючи шлях до Відновлення всього у цьому розподілі повноти часів. Ісус Христос—це голова Церкви, яка носить Його святе ім’я.
Віра в Господа Ісуса Христа є очевидною, якщо ми віримо Його вченням і заявляємо право на “цінні та великі обітниці” та “ста[ємо] учасниками Божої Істоти” (2 Петра 1:4). Незчисленні обіцяння було проголошено Його пророками, і Господь запевняє нас: “Моє слово не минеться, але все буде здійснено, чи Моїм власним голосом, чи голосом Моїх слуг, все одно” (УЗ 1:38).
У ці останні дні Господь дав одкровення, що “коли ми отримуємо якесь благословення від Бога, то це завдяки виконанню того закону, на якому воно ґрунтується” (УЗ 130:21). Бог дає щедрі обітниці, і Він запевняє, що не відійде від цих обіцянь, бо Він сказав: “Я, Господь, зв’язаний Своїм обіцянням, коли ви робите те, що Я кажу; але коли ви не робите того, що Я кажу, ви не маєте обіцяння” (УЗ 82:10).
Цінні та великі обітниці
Серед безмежної кількості великих і цінних обіцянь, даних Господом, є обіцяння простити наші гріхи, коли ми “зізна[ємося] в них і полиш[аємо] їх” (УЗ 58:43; див також. УЗ 1:32). Ті, хто вірно платить десятину, мають право на обіцяння, що для них буде відчинено отвори небесні (див. Малахія 3:10), а ті, хто дотримується Слова мудрості знайдуть “великі скарби знання” (УЗ 89:19).
Тим, хто зберігає Суботній день у святості, обіцяно, що вони залишаться незаплямовані світом (див. УЗ 59:9; Вихід 31:13). Божественний провід і натхнення обіцяні тим, хто “бенкету[є] словами Христа” (2 Нефій 32:3) і хто “застосовує писання” до себе (1 Нефій 19:23).
Господь також пообіцяв, що “чого б ви не попросили у Батька в Моє ім’я, того, що є правильним, віруючи, що отримаєте, ось це буде дано вам” (3 Нефій 18:20). Нам обіцяно, що Святий Дух буде нашим постійним супутником, коли ми дозволяємо “чеснот[і] прикрашати [свої] думки безупинно” (див. УЗ 121:45–46). Ми маємо право на обіцяння духовного звільнення за допомогою посту, що розв’яже “кайдани безбожности”, полегшить “пута ярма” і розірве “всяке ярмо” (Ісая 58:6).
Ті, хто запечатався у святих храмах і вірно дотримується завітів, отримає Божу славу, яка буде “повнотою і продовженням сімені на віки вічні” (УЗ 132:19).
Іноді, будучи мирськими й нетерплячими, ми перестаємо бачити Господні дорогоцінні обіцяння і своїм непослухом відлучаємо себе від виконання цих обіцянь. Господь проголосив:
“Хто Я є, каже Господь, щоб пообіцяти і не виконати?
Я наказую, а люди не виконують; Я скасовую, і вони не отримують благословення.
Тоді вони кажуть у своїх серцях: Це не є робота Господа, бо Його обіцяння не виконано. Але горе таким, бо їхня винагорода криється внизу, а не вгорі” (УЗ 58:31–33).
Бачити обітниці здалека
Важливими складовими віри є терпіння, довготерпіння і здатність витерпіти до кінця. Апостол Павло розповідає про віру Авеля, Еноха, Ноя, Авраама, Сарри, завершуючи такими словами: “Усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць, але здалека бачили їх, і повітали, і вірували в них та визнавали, що “вони на землі чужаниці й приходьки” (див. Євреям 11:4–13). Ці вірні святі знали, що це земне життя було подорожжю, а не пунктом призначення.
Коли Авраму було 75 років, Господь пообіцяв Йому: “І народом великим тебе Я вчиню”, у той час як у нього з Сарою взагалі не було дітей (Буття 12:2). Йому було 86, коли Сарина служниця Агар “вродила була Аврамові Ізмаїла” (Буття 16:16).
І Господь змінив Аврамове ім’я на Авраам, а Сару назвав Саррою, і коли Авраамові було майже 100 років, а Саррі 90, їм було обіцяно, що Сарра народить сина, якого вони назвуть Ісаком (див. Буття 17:17, 19). Помітивши їхню зневіру, Господь запитав: “Чи для Господа є річ занадто трудна?” (Буття 18:14). І “Сарра зачала і породила сина Авраамові в старості” (Буття 21:2), і Господь пообіцяв: “Я … розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря” (Буття 22:17).
Юний Ісак досягнув зрілого віку, і коли йому виповнилося сорок років, він одружився з Ревекою. “І молився Ісак до Господа про жінку свою, бо неплідна була. І Господь був ублаганий ним,—і завагітніла Ревека, жінка його” і народила двійню—Ісава і Якова, коли їхньому батькові було 60 років. (Див. Буття 25:20–26).
Коли Яків змужнів і досягнув відповідного віку, його батьки послали його до Лавана, де він зустрів двох Лаванових дочок—Лію і Рахіль. Яків сказав Лавану: “Я буду сім літ служити тобі за Рахіль, молодшу дочку твою. … І служив Яків за Рахіль сім літ, а вони через любов його до неї були в його очах, як кілька днів” (Буття 29:18–20).
Ви пригадуєте, як Лаван обманув молодого Якова, віддавши йому в жони спочатку Лію, а потім Рахіль. “І побачив Господь, що зненавиджена Лія, і відкрив її утробу, а Рахіль була неплідна” (Буття 29:31). І Лія породила Рувима, Симеона, а потім Левія і Юду, у той час як Рахіль залишалася бездітною (див. Буття 29:32–35).
Охоплена сильними заздрощами й розпачем, Рахіль вибухнула, вимагаючи від Якова: “Дай мені синів! А коли ні, то я вмираю!” (Буття 30:1) Згодом Лія народила ще двох синів і дочку.
Господь не бариться із обітницею
Петро свідчив, що “не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але [н]ам довготерпить” (2 Петра 3:9). У цьому віці, коли за годину почистять одяг у хімчистці й за хвилину обслужать у мережі швидкого харчування, декому з нас може здаватися, ніби люблячий Небесний Батько затягує з нашим замовленням або Його дорогоцінні обіцяння були затримані чи їх надано на чиєсь інше ім’я. Так думала і Рахіль.
Але пройшов час, і ми знаходимо найпрекрасніші слова у Святому Письмі: “І згадав Бог про Рахіль” (Буття 30:22). І Він благословив її двома синами: Йосипом і Веніямином. Є мільйони людей на землі у наш час, нащадків Йосипа, на яких поширюються обіцяння Авраамові,—що завдяки їхнім зусиллям “буде всі роди землі благословлено, саме благословеннями євангелії, які є благословеннями спасіння, саме життя вічного” (Авраам 2:11).
Коли здається, що небесні обіцяння недосяжні, я благаю вас покладатися на ці надзвичайно величні й цінні обіцяння і ніколи не відступати. І так само, як Бог згадав про Рахіль, Бог згадає про вас. Я свідчу про це в ім’я Ісуса Христа, амінь.