Павлові послання
Чотирнадцять книг у Новому Завіті, написані апостолом Павлом як листи до членів Церкви. Їх можна поділити на групи таким чином:
1 і 2 До солунян (50–51 рр. від р.х.)
Павло написав послання солунянам з Коринту під час своєї другої місіонерської подорожі. Його діяльність у Солуні описано в 17-му розділі Дій. Він бажав повернутися до Солуня, але не зміг (1 Сол. 2:18). Тому він послав Тимофія підбадьорити навернених і принести їм послання про те, що належало робити. Перше послання було написано як дякування за повернення Тимофія. Невдовзі було написано і друге послання.
1 і 2 До коринтян, До галатів, До римлян (55–57 рр. від р.х.)
Павло написав послання коринтянам під час своєї третьої місіонерської подорожі, відповідаючи на запитання і виправляючи помилки, що їх наробили святі у Коринті.
Послання галатам було, можливо, написано багатьом підрозділам Церкви, які були розташовані по всій Галатії. Деякі члени Церкви відмовлялися від євангелії на користь юдейського закону. У цьому листі Павло пояснив мету Мойсеєвого закону і цінність духовної релігії.
Павло написав з Коринту послання римлянам, готуючи римських святих до свого відвідування, здійснити яке він сподівався. Цей лист також ще раз стверджував учення, з якими сперечалися деякі Юдеї, навернені до християнства.
До филипʼян, До колосян, До ефесян, До Филимона, До євреїв (60–62 рр. від р.х.)
Павло написав ці послання, коли його вперше кинули до вʼязниці у Римі.
Павло писав послання филипʼянам, висловлюючи, головним чином, свою подяку і любов филипським святим і підбадьорюючи їх, щоб вони не впадали у розпач з приводу його тривалого увʼязнення.
Павло написав послання колосянам, одержавши звістку, що колоські святі наробили серйозних помилок. Вони вірили, що досконалість досягається виключно через ретельне дотримання зовнішніх обрядів, а не через розвиток характеру, подібного до Христового.
Дуже важливим є послання ефесянам, бо в ньому вміщено Павлові повчання стосовно Церкви Христа.
Послання Филимону є приватним листом, написаним стосовно Онисима, раба, який обікрав свого хазяїна Филимона і втік до Рима. Павло послав Онисима назад до хазяїна з листом, в якому просив, щоб Онисима простили.
Павлове послання євреям адресовано Юдеям, які були членами Церкви, для переконання їх, що закон Мойсеїв було виповнено в Христі і заміщено євангельським законом Христа.
1 і 2 До Тимофія, До Тита (64–65 рр. від р.х.)
Павло написав ці послання після першого звільнення із вʼязниці в Римі.
Павло, маючи намір згодом повернутися, пішов до Ефеса, де він залишив Тимофія, щоб той зупинив розростання різних облудних теорій. Він написав своє перше послання Тимофієві, вірогідно, з Македонії, даючи йому поради і закликаючи виконувати свої обовʼязки.
Коли Павла було звільнено з вʼязниці, він написав послання Титу. Він, можливо, відвідав острів Кріт, де служив Тит. Лист присвячено, головним чином, праведному способу життя і дисципліні в Церкві.
Павло написав Тимофію своє друге послання, коли його було вдруге кинуто до вʼязниці, незадовго до своєї мученицької смерті. Це послання містить останні Павлові слова й показує дивовижні сміливість і впевненість, з якими він зустрічав смерть.