Розділ 17

Енош—Слова Мормона

Вступ

Вивчаючи Книги Еноша, Ярома, Омнія і Слова Мормона шукайте проводу Господа, як це робив Енош. Історія про Еноша демонструє готовність Бога благословляти і спрямовувати нас у відповідь на особисту молитву. Розповідь про нефійців, які втекли із землі Легія-Нефія показує, що Бог також спрямовує Свій народ за допомогою пророчого застереження і поради. Завдяки особистій молитві й виконанню настанов пророка ми здобуваємо свідчення про безмежну Господню любов і турботу про нас.

© 1999 художник Скотт Сноу

Коментар

Eнош 1:1. “Повчання і застереження Господа”

• Президент Езра Тефт Бенсон (1899–1994) радив, щоб кожен батько наслідував такий зразок, встановлений праведними батьками у Книзі Мормона:

  “Чого праведні батьки в Книзі Мормона навчали своїх синів? Вони навчали їх багатьом речам, але найголовнішим з усього був “великий план вічного Бога”—Падіння, народження знову, Спокута, Воскресіння, Суд, вічне життя. (Див. Алма 34:9). Енош казав, що він знав, що його батько був справедливою людиною, бо “він навчав мене своїй мові, а також повчанням і застереженням Господа—благословенне буде ім’я мого Бога за це” (Енош 1:1).

  Ті з Книги Мормона, кого нічому не навчали стосовно Господа, а давали лише мирське знання стали підступним і злочестивим народом. (Див. Moсія 24:5, 7).

  Не всі істини мають однакову цінність. Спасительні істини про спасіння—найдорогоцінніші. Цим істинам батьки навчали просто, часто і щиро. Чи кожен з нас, як батько, робить це зараз?” (у Conference Report, Oct. 1985, 47; або Ensign, Nov. 1985, 36).

Енош 1:2. Боротьба перед Богом

• 

  Художник Роберт Баретт, © IRI

  Енош не боровся з Богом. У літописі сказано, що Енош боровся перед Богом у молитві. Така боротьба—це намагання зрозуміти й висловити справжні бажання під натхненням Святого Духа. Щоб молитися у такий спосіб, людина має позбутися марних, часто вживаних, нещирих повторень і вилити найглибші бажання свого серця словами. Кожна фраза стає виявом прагнення й бажання чинити Божу волю. Такі молитви сповнені Святого Духа й скеровуються Ним, “бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями” (Римлянам 8:26).

  Енош 1:3–4

  Які слова або фрази виявляють щирість і віру Еноша, коли він волав до Бога?

Eнош 1:3–15. Підготовка до отримання відповіді на молитву

• Ось як говорив старійшина Роберт Д. Хейлз, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, про пройдений Еношем процес, завдяки якому зросла його віра, підготувавши його до отримання відповіді на свою молитву:

  “По-перше, Енош чув про євангельські істини від свого батька подібно до того, як ви чуєте про них у своїх сім’ях та на цій конференції.

  По-друге, він дозволив, аби вчення його батька про “вічне життя і про радість святих” [Eнош 1:3] глибоко запали в його серце.

  По-третє, він захотів сам дізнатися, чи були ці вчення істинними і де він сам знаходиться по відношенню до свого Творця. Кажучи словами Еноша, “моя душа жадала” [Eнош 1:4]. Завдяки такому сильному духовному голоду, Енош став гідним отримання Спасителевого обіцяння: “Благословенні всі ті, хто голодує і спрагне за праведністю, бо будуть вони сповнені Святим Духом” [3 Нефій 12:6].

  По-четверте, Енош виконував заповіді Бога, і це зробило його сприйнятливим до Святого Духа.

  По-п’яте, Енош пише: “Я став навколішки перед моїм Творцем, і я заволав до Нього в палкій молитві і благанні за свою власну душу; і весь день я волав до Нього; так, і коли прийшла ніч, я все ще здіймав свій голос високо, щоб він досяг небес” [Eнош 1:4]. Це не було легко. Віра не приходить швидко. В дійсності, Енош назвав свій досвід молитви “боротьб[ою], яку [він] мав перед Богом” [Eнош 1:2]. Але віра таки прийшла. Силою Святого Духа він дійсно отримав свідчення для себе.

  Ми не зможемо здобути таку саму віру, як у Еноша, якщо не будемо боротися перед Богом у молитві. Я свідчу, що винагорода гідна зусиль. …Я обіцяю, що коли ви будете щиро і невпинно робити це, слова, з якими Христос звернувся до Своїх учнів, здійсняться у вашому житті: “Просіть—і буде вам дано, шукайте—і знайдете, стукайте—і відчинять вам” [Maтвій 7:7]” (у Conference Report, Oct. 2004, 73–74; або Ліягона, лист. 2004, с. 72).

• Старійшина Ніл А. Максвелл (1926–2004), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, порівняв отримання відповіді на молитви з відкриванням закодованого замка. Це поступовий процес: “Кожного разу, звертаючись з проханням у молитві, я знову і знову навчався тому, що небесна скарбниця з усіма її благословеннями, має закодований замок. Однією цифрою коду є віра, другою—особиста праведність, третю цифру коду ми зможемо дізнатися лише тоді, коли те, чого ми прагнемо, за Божим розумінням, а не нашим, є правильним для нас. Іноді ми штурмуємо двері скарбниці, прагнучи того, чого нам дуже хочеться, й дивуємося, чому це двері не відчиняються. Ми були б дуже розпещеними дітьми, якби двері скарбниці відчинялися дуже легко. Озираючись назад і проаналізувавши свої прохання, які Бог відмовився задовольнити, я можу сказати, що Він дійсно любить мене. Наші відкинуті прохання багато скажуть нам про себе, а також про нашого досконалого Батька” (“Insights,” New Era, Apr. 1978, 6).

Енош 1:5–8. “Енош, твої гріхи прощені тобі”

• 

  Художник Дел Парсон, © 2000 IRI

  Старійшина Річард Г. Скотт, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав, як повне покаяння очищує людину завдяки Спокуті Ісуса Христа: “Викупитель може владнати ваші особисті стосунки зі справедливістю й надати прощення за допомогою милостивого плану покаяння [див. Aлма 42:15]. Повне покаяння є абсолютно необхідним, аби Спокута могла повною мірою здійснити чудеса у вашому житті. Здобувши розуміння Спокути, ви побачите, що Бог не є заздрісною особою, яка отримує задоволення, піддаючи гонінням тих, хто зробив хибний крок. Він є абсолютно досконалим, співчутливим, розуміючим, терплячим Батьком, який має бажання прощати” (у Conference Report, Apr. 1995, 101; або Ensign, May 1995, 75).

Енош 1:9–14. Бажання до благополуччя інших

• Відчувши благословення Спокути у своєму житті, Енош молився за благополуччя свого народу— нефійців,—а потім за духовне благополуччя своїх ворогів—ламанійців. Старійшина Роберт Д. Хейлз розповідав про відчуття занепокоєння, яке відчувають навернені стосовно інших людей: “Писання підтверджують те, що істинно навернені роблять більше, ніж просто відмовляються від принад світу. Вони люблять Бога і свого ближнього. Їхній розум і серце зосереджені на спокутній жертві Спасителя. З моменту свого навернення Енош, Алма-молодший, Павло та інші всім серцем поринули у справу навернення до Бога себе і своїх ближніх” (у Conference Report, Oct. 2000, 6; або Ліягона, січ. 2001, с. 8). (Див. також коментар до Moсії 28:3 на с. 169).

  Енош 1:13–16

  Чого Енош прагнув від Господа на випадок, якщо нефійців буде знищено? Яким чином це виявляє його любов до ближнього?

Eнош 1:10. “Голос Господа дійшов до моєї свідомості”

• Одкровення або натхнення надходять у різні способи: це можуть бути думки, враження й почуття (див. УЗ 6:15; 8:2–3). Президент Бойд К. Пекер, президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, обговорював те, як ми можемо розпізнавати голос Господа:

  “Відповіді на молитви надходять дуже тихо. У Писаннях описано голос натхнення як тихий спокійний голос. …

  Я зрозумів, що натхнення частіше приходить як відчуття, а не як звук. …

  Тримайте складні запитання у віддалених куточках пам’яті і продовжуйте жити. Розмірковуйте над ними, спокійно і постійно моліться про них.

  Можливо, відповідь не прийде блискавично. А може вона прийде як натхнення, що час від часу з’являється “рядок за рядком, приписання за приписанням” (УЗ 98:12).

  Деякі відповіді ви зможете отримати, читаючи Писання, деякі—слухаючи промовців. А іноді, коли це важливо, певні відповіді прийдуть через дуже пряме і сильне натхнення. Ці підказки будуть чіткими, і ви їх безпомилково розпізнаєте” (у Conference Report, Oct. 1979, 28, 30; або Ensign, Nov. 1979, 19–21).

• Пророк Джозеф Сміт (1805–1844) дав таке пояснення того, у який спосіб Господь спілкується з нами: “Людині може бути корисно помітити найперші ж прояви духу одкровення. Наприклад, коли ви відчуваєте, як в вас проливається чистий розум, це може призвести до несподіваного потоку ідей і якщо ви помітите це, воно може справдитись того ж дня або невдовзі. Іншими словами, те, що було передано до вашого розуму Духом Божим, здійсниться, отже, знаючи Дух Божий і розуміючи його, ви можете розвиватися в принципі одкровення, доки не станете досконалими в Христі Ісусі” (History of the Church, 3:381).

Енош 1:23; Слова Мормона 1:17. Промовляти з різкістю

• Іноді провідники Церкви повинні промовляти прямо і різко, застерігаючи членів Церкви від усього, що поставить під загрозу їхнє спасіння. Президент Спенсер В. Кімбол (1895–1985) казав про це, коли звертався до дорослої молоді: “Я впевнений, що Петру, Якову й Івану не дуже подобалося постійно закликати людей до покаяння й застерігати про небезпеку, але вони робили це незмінно. Отже ми, ваші провідники, повинні невтомно цим займатися. Якщо молоді люди не здобули розуміння, тоді частково вина лягає на нас. Але якщо ми чітко пояснили вам правильний шлях, тоді нас немає в чому звинувачувати” (Love versus Lust, Brigham Young University Speeches of the Year [Jan. 5, 1965], 6).

Енош 1:27. Місце мого покою

• Стосовно вічного спочинку пророк Джозеф Сміт навчав: “У Бога в запасі є час, або призначений період, …коли Він приведе всіх Своїх підданих, які слухалися Його голосу і виконували Його заповіді, до Свого целестіального покою. Цей покій є настільки досконалим і прекрасним, що людині необхідно підготуватися, аби—згідно із законами того царства—ввійти до нього і радіти його благословенням. …Бог дав певні закони роду людському, і якщо дотримуватися цих законів, вони будуть достатніми, щоб підготувати людей до успадкування цього покою” (History of the Church, 2:12).

Яром 1:5. “Вони не богохульствовали; вони також не блюзнили”

• Президент Гордон Б. Хінклі (1910–2008) підтверджував необхідність вживання чистої мови:

  “Я звертаюся до хлопців. Але так само я звертаюся до старших чоловіків, які мають таку ж проблему. Я роблю це з любов’ю. Я знаю, що Господь задоволений, коли ми вживаємо чисту і цнотливу мову, бо Він сам є для нас взірцем. Його одкровення викладені позитивними, надихаючими словами, які заохочують нас робити те, що правильно, і йти вперед в істині та доброті.

  Не лайтеся. Не хуліть Бога. Уникайте так званих брудних жартів. Тримайтеся осторонь розмов, приправлених огидними й брудними словами. Це зробить вас щасливішими, а ваш приклад надасть сили іншим” (у Conference Report, Oct. 1987, 59; або Ensign, Nov. 1987, 48).

Яром 1:11. “Вірити, що Він прийде, наче Він вже є”

• Істинні пророки, такі як Яром, які жили до народження Христа, писали про Його пришестя і Його Спокуту так, ніби вони вже сталися. Цар Веніямин сказав: “Господь Бог послав Своїх святих пророків поміж усіх дітей людських, проголосити це кожному колінові, народові, і язикові, щоб з допомогою цього той, хто віритиме, що Христос прийде, зміг отримати прощення своїх гріхів і втішитися надзвичайно великою радістю саме так, немов Він вже прийшов до них” (Moсія 3:13; курсив додано). Авінадій сказав: “Якби Христос не прийшов у світ, говорячи про те, що настане, неначе воно вже настало, не могло б бути ніякого викуплення” (Мосія 16:6; курсив додано).

Oмній 1:12–17. Три окремі цивілізації, згадані в літописах

• У цій короткій оповіді ми дізнаємося про три групи людей, яких Господь привів на землю обіцяну, що в Західній півкулі. Перша група, про яку згадується, це сім’я Легія. У Книзі Мормона, головним чином, описується їхня історія та історія їхніх нащадків.

  У Книзі Мормона також ідеться про другу групу людей, які називаються народом Зарагемлі. Це нащадки Мулека. Вони приєдналися до нефійців (див. Moсія 25:2). Мулек, син царя Седекії, залишив Єрусалим і вирушив до Америки після зруйнування Єрусалима вавилонянами приблизно в 587 році до Р.Х. (див. Oмній 1:15). Оскільки народ Зарагемлі не мав літописів, вони стали живим свідченням того, що Дух сказав Нефію: увесь народ виродиться у зневірі (див. 1 Нефій 4:13). Пізніше мулекійці приєдналися до нефійців за правління царя Мосії (див. Oмній 1:19).

  Третьою групою були яредійці, які прийшли на обіцяну землю після будівництва “великої башти”, згаданої в Бутті 11. Нащадки яредійських переселенців стали великим народом. Однак згодом вони знищили себе у великій громадянській війні приблизно між 600 і 300 роками до Р.Х. . Вижив лише Коріантумр, їхній останній цар, та Етер, пророк Господа (див. Eтер 15:29–34). Етер закінчив літопис, а Коріантумр, очевидно, бродив по землі, поки його не знайшли люди із Зарагемлі, де він жив “протягом дев’ятьох місяців” (Oмній 1:21), перш ніж помер. Є мало інформації про яредійців крім тієї, що записана Моронієм у книзі Етера.

Омній 1:23–25. Цар Веніямин отримав малі пластини

• Починаючи з книги 1 Нефія до книги Омнія пророки зберігали малі пластини, а царі зберігали великі пластини (див. Яром 1:14). З цього моменту відбуваються великі зміни. Амалекій передав малі пластини царю Веніямину. На той час малі пластини вже були дописані до кінця (див. Oмній 1:30). З часів царя Веніямина й надалі релігійна й історична інформація зберігалася на великих пластинах. До малих пластин нічого не додавалося аж до 130 року до Р.Х. Книги, починаючи з Мосії до 4 Нефія, є скороченням великих пластин, яке зробив Мормон.

  Омній 1:26

  Що Амалекій радив нам робити, аби бути спасенними?

Oмній 1:26. “Віддайте всю вашу душу, як жертвоприношення Йому”

• Старійшина Ніл А. Максвелл навчав про те, що означає принести себе жертвоприношенням Господу: “Справжня особиста жертва ніколи не означала принесення на олтар тварини. Натомість, це бажання покласти на жертовник нашу тваринну природу, аби її було спалено!” (у Conference Report, Apr. 1995, 91; або Ensign, May 1995, 68).

  Пізніше старійшина Максвелл навчав з цього приводу: “Підкоряючи свої бажання Богові, ви віддаєте Йому те єдине, що ви насправді можете дати Йому, єдине, що є вашим, щоб його давати” (у Conference Report, Apr. 2004, 48; або Ліягона, трав. 2004, с. 46).

Слова Мормона. Поєднання малих і великих пластин Нефія

• Серед літописів, які вели нефійці, були малі й великі пластини Нефія (див. 1 Нефій 9:2). Великі пластини спочатку містили світську історію народу, в той час як малі пластини вміщували священну історію (див. 1 Нефій 9:2–4). Книги з 1 Нефія до Омнія були записані на малих пластинах Нефія. Книги з Мосії до 4 Нефія є скороченням великих пластин, яке зробив Мормон. (див. коментар до 1 Нефія 9:1–5 на с. 23).

Слова Мормона 1:7. “Господь знає все, що має статися”

• Нефій не виготовляв малі пластини доти, доки не минуло 30 років з того часу, як сім’я Легія залишила Єрусалим (див. 2 Нефій 5:28–31). Він не розумів, чому йому наказано вести ще один літопис, але мав віру, що це було “для мудрої мети” Господа (1 Нефій 9:5). Приблизно через 1000 років пророк Мормон повторив подібні слова, сказані Нефієм, коли свідчив, що крім скороченого варіанту великих пластин він додає малі пластини Нефія “для мудрої цілі” (Слова Мормона 1:7).

  Джозеф Сміт почав переклад Книги Мормона зі скорочених Мормоном великих пластин Нефія. Він завершив 116 сторінок рукопису, коли Мартін Гарріс ублагав Джозефа дати йому рукопис, щоб показати сім’ї. Джозеф запитував Бога тричі в різний час, чи може Мартін взяти рукопис, і зрештою дозвіл було дано. Рукопис потрапив до рук злочестивих людей (див. УЗ 10:8) і тепер його називають загубленим рукописом або втраченими 116 сторінками.

  Втрата рукопису чітко пояснює, чому Господь наказав Нефію писати малі пластини і чому Мормон відчув натхнення включити і їх. Джозефу Сміту було наказано не перекладати заново ту частину, яку він уже завершив, але замінити її перекладом малих пластин Нефія (див. УЗ 10:30, 38–45). Переклад 116 сторінок охоплював період від 600 до 130 рр. до Р.Х., з часів Легія до часів царя Веніямина. Малі пластини також описують період від 600 до 130 рр. до Р.Х.—від часів Легія до часів царя Веніямина. Господь у Своєму всезнанні мав другий літопис, малі пластини, які розповідали про той самий період часу, що і викрадені 116 сторінок. Це також дозволяло Господу дотриматися Свого завіту з Еношем, що “Він збер[еже] літописи” (Енош 1:16).

• Старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, підтвердив, що та частина Книги Мормона, яка перекладена з малих пластин, містить більше інформації, ніж втрачені 116 сторінок:

  “Принаймні шість разів у Книзі Мормона зустрічається фраза “для мудрої мети”, коли йдеться про виготовлення, написання і збереження малих пластин Нефія (див. 1 Нефій 9:5; Слова Мормона 1:7; Алма 37:2, 12, 14, 18). Ми з вами знаємо, в чому саме полягала мудра мета—найочевидніша з усіх—це компенсувати втрату раніше згаданих 116 сторінок рукопису.

  Але мені спало на думку, що є ще мудріша мета ніж ця. …Ключ до такого припущення наявності мудрішої мети знаходиться у книзі Учення і Завіти, розділ 10 вірш 45. Коли Господь наставляє Джозефа, …Він каже: “Ось, на пластинах Нефія вигравіювано багато того, що дійсно дає глибше поглянути на Мою євангелію” (курсив додано).

  Звичайно ж, то не був простий обмін—одне замість другого—ви даєте мені 116 сторінок рукопису, а я даю вам 142 сторінки друкованого тексту. Зовсім ні. Ми отримали більше, ніж втратили. З самого початку було відомо, що так станеться. Це було для більш мудрої мети. Ми зараз не знаємо, що саме втратили зі 116 сторінками, але ми точно знаємо: те, що ми отримали на малих пластинах є особистим проголошенням трьох величних свідків [Нефія, Якова та Ісаї], трьох величних речників вчення, вміщеного у Книзі Мормона, які свідчать, що Ісус є Христос. …

  Насправді, я думаю, що ви можете прийти до висновку, який стає очевидним, що єдина мета малих пластин полягає в тому, щоб надати слово цим трьом свідкам (“A Standard unto My People” [Симпозіум з питань Книги Мормона, проведений Церковною системою освіти, 9 серп. 1994 р.] 9–10; див. LDS.org під заголовками gospel library/additional addresses/CES addresses).

• Старійшина Ніл А. Максвелл свідчив про те, що Бог знає все наперед і як це зміцнює нашу віру в Нього:

  “Небагато вчень, окрім вчень про реальність існування Бога, є більш основоположними, ніж та істина, що Бог є всезнаючим. …

  …Господь володіє досконалими божественними якостями, і однією з них є знання: “ … Без знань про все, Бог не зміг би спасти жодної частини Своїх створінь; бо завдяки знанням, що Він має про все, від початку до кінця, Він спроможний передати це розуміння Своїм створінням, через які вони стають учасниками життя вічного; і якщо б у розумі людей не існувало уявлення про те, що Бог має все знання, вони не могли б виявляти віру в Нього”. (Lecture 4, paragraph 11.) …

  Бог, Який знає і початок, і кінець, знає також, що буде між ними” (All These Things Shall Give Thee Experience [1979], 6–7).

Слова Мормона 1:10–11. Амалекій передає пластини царю Веніямину

• Пластини, які Амалекій передав царю Веніямину,—це малі пластини. До великих пластин постійно додавалися записи, і вони передавалися від одного літописця до іншого аж до 385 року від Р.Х., коли Мормон отримав великі пластини і скоротив їх. Його скорочення було записане на золотих пластинах, або пластинах Мормона.

• Вам буде легше уявити кількість сторінок Книги Мормона, присвячених різним періодам часу, якщо ви звернетеся до таблиці “Хранителі нефійських літописів”, що в додатку (с. 420).

Обдумайте

• Чому вам необхідно молитися, щоб відчувати благословення Спокути?

• Мова народу Зарагемлі стала викривленою, бо вони не мали літописів. Як літописи й мова допомагають нам духовно зростати?

• Які події вашого життя були свідченням того, що Бог знає кінець від початку? (див. коментар до Слів Мормона 1:7 на с. 135).

Запропоновані завдання

• Коротко опишіть деякі випадки того, коли ви мали “боротьбу” перед Богом, що сприяло вашому духовному зростанню (див. коментар до Енош 1:2 на с. 131). Час від часу звертайтеся до запису цих духовних подій, щоб нагадувати собі, як Господь спрямовував вас.

• Вивчіть і обговоріть з кимось із друзів, яку “різку” пораду ви отримали від сучасних пророків, яка застерегла вас від духовної небезпеки (див. коментар до Енош 1:23; Слова Мормона 1:17 на с. 133).

• Скориставшись як прикладом історією про 116 втрачених сторінок, приготуйте короткий урок, який навчає про всезнання Бога і про Його здатність здійснювати Свої цілі.