Розділ 47

4 Нефій

Вступ

Книга 4 Нефій охоплює події майже 200-річного періоду єдності й гармонії після відвідування Ісусом Христом Америки. Всіх людей “було навернено до Господа” (4 Нефій 1:2), завдяки чому створилося суспільство, про яке мріяли люди в усі віки. Старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, зазначив, що після приходу Христа: “Його величні вчення і облагороджуючий дух привели до найщасливіших часів—доби, коли “не було суперечок і сперечань серед них, і всі люди справедливо вели справи один з одним. І в них усе було спільним між собою; отже, не було багатих і бідних, залежних і свободних, але всі вони були свободними і причасниками небесного дару” [4 Нефій 1:2–3]. Я припускаю, що подібних благословенних умов було досягнуто лише тільки в одному іншому місці, про яке ми знаємо,—місті Еноха, де “вони були одного серця і одного розуму, і перебували в праведності; і не було бідних серед них” [Мойсей 7:18]” (у Conference Report, Apr. 1996, 40; або Ensign, May 1996, 30).

На превеликий жаль, у другій половині 4 Нефія описано, як праведний і щасливий народ, дозволив гордості й відступництву увійти в їхнє життя, призвівши до остаточного знищення їхнього суспільства. Вивчаючи цю книгу Писань, прагніть зрозуміти, що привело до щастя нефійського суспільства, а що стало причиною його нещастя й знищення.

Коментар

4 Нефій 1:2. “Всіх людей було навернено до Господа”

• Президент Меріон Дж. Ромні (1897–1988), з Першого Президентства, розповів про значення істинного навернення:

  “У Вебстерському словнику сказано, що дієслово “навертати” означає “повертатися від одного вірування або курсу до іншого”. Таке “навернення”—це духовна й моральна зміна. … Слово “навернений”, як воно використовується в Писаннях, зазвичай означає людину, яка не просто прийняла Ісуса та Його вчення розумом, але й має віру в Нього і Його євангелію, які сповнюють її наснагою. Завдяки цій вірі відбувається трансформація [свідомості]—справжня зміна в розумінні людиною значення життя та набуття вірності Богові у прагненнях, думках та поведінці. …

  В людині, яка по-справжньому навернена, бажання того, що суперечить євангелії Ісуса Христа, вже дійсно померло. А на його місце прийшла Божа любов з твердою та непохитною рішучістю дотримуватися Його заповідей. …

  …Отже, членство в Церкві і навернення не обов’язково означають одне і те саме. Бути наверненим … і мати свідчення—також не обов’язково означають одне й те саме. Свідчення набувається тоді, коли Святий Дух засвідчує істину щирому шукачеві. Міцне свідчення живить віру, а отже, спонукає до покаяння і слухняності заповідям. Навернення ж, з іншого боку, є результатом покаяння і слухняності або нагородою за них” (у Conference Report, Oct. 1963, 23–24).

4 Нефій 1:2. “Не було суперечок і сперечань серед них”

• Стосовно того, як члени Церкви повинні ставитися одне до одного, Господь сказав: “Щоб кожний опікувався благополуччям свого ближнього і робив усе з оком єдиноспрямованим до слави Бога” (УЗ 82:19).

• Що потрібно зробити, щоб побудувати в сучасному світі суспільство, яке не матиме будь-яких суперечок чи сперечань? Президент Спенсер В. Кімбол (1895–1985) навчав, як можна досягти цієї мети:

  “По-перше, ми маємо усунути одноосібницьку схильність до егоїзму, який є тенетами для душі, сковує серце і затьмарює розум. …

  По-друге, ми повинні цілковито об’єднатися й гармонійно співпрацювати одне з одним. …

  По-третє, ми повинні покласти на олтар все, чого б не вимагав Господь, і пожертвувати цим. Ми починаємо з приношення “скрушен[ого] серц[я] і упокорен[ого] дух[а]” [3 Нефій 9:20]” (у Conference Report, Apr. 1978, 123; або Ensign, May 1978, 81).

  4 Нефій 1:1–4, 16–17

  Складіть список рис, притаманних наверненому народу.

4 Нефій 1:2. “Всі люди справедливо вели справи”

• Говорячи про чесність і цілісність, старійшина Шелдон Ф. Чайлд, сімдесятник, пояснив значення фрази “справедливо ве[ст]и справи” одне з одним:

  “Коли ми говоримо, що зробимо щось, то робимо це.

  Коли ми зобов’язуємося, то шануємо це зобов’язання.

  Коли ми отримуємо покликання, то виконуємо його.

  Коли ми щось позичаємо, то повертаємо це.

  Коли ми маємо фінансове зобов’язання, то сплачуємо за ним.

  “Коли ми укладаємо угоду, то дотримуємося її” (у Conference Report, Apr. 1997, 39; або Ensign, May 1997, 29).

• Президент Н. Елдон Теннер (1898–1982), з Першого Президентства, навів приклад того, як важливо справедливо вести справи з іншими:

  “До мене не так давно прийшов один молодий чоловік і сказав: “Я уклав угоду з однією людиною і мушу щороку робити певні виплати. Я в боргах і не можу робити ці виплати, бо якщо так, то втрачу свій будинок. Що мені робити?

  “Я подивився на нього і сказав: “Дотриматися угоди”.

  “Навіть якщо це коштуватиме мені дому?”

  Я відповів: “Я не кажу про ваш дім. Я кажу про угоду. І я гадаю, що ваша дружина радше матиме чоловіка, який тримає слово, виконує зобов’язання … і мусить наймати помешкання, ніж чоловіка з будинком, який не дотримується своїх завітів і домовленостей” (у Conference Report, Oct. 1966, 99).

4 Нефій 1:3. “Усе було спільним між собою”

• Однією з ознак, за якою нефійський народ відрізнявся від інших, було те, що “в них усе було спільним” (4 Нефій 1:3). Президент Меріон Дж. Ромні пояснив, що означає ця фраза і як це працювало:

  “Цей спосіб життя [об’єднане товариство] зберігав за кожною людиною право на приватну власність і управління своєю власністю. … Кожна людина мала свою долю, яку, за власним вибором, вона могла відчужити, утримувати, користуватися нею або якимось іншим чином ставитися, як до своєї власної. …

  …Церкві вона посвячувала надлишки, які виготовляла понад потреби й нужди власної сім’ї. Цей надлишок передавався в комору, з якої його передавали в управління іншим людям і з якої задовольнялися потреби бідних” (у Conference Report, Apr. 1977, 119; або Ensign, May 1977, 93).

  Президент Ромні також пояснив, що спонукає народ жити у такий спосіб: “Коли ми досягаємо такого стану, що набуваємо “чист[ої] любов[і] Христа”, наше бажання служити одне одному зросте настільки, що ми повною мірою житимемо за законом посвячення. Життя за законом посвячення підносить бідного і упокорює багатого. І в цьому обоє освячуються. Бідні, звільнившись від кайданів та принизливих обмежень бідності, стають спроможними, як вільні люди, повністю розкрити свій потенціал у мирській і духовній сферах життя. Багаті, посвячуючи і віддаючи свої надлишки на користь бідних, не з примусу, а охоче, як акт доброї волі, проявляють до своїх ближніх те милосердя, яке Мормон назвав “чист[ою] любов[’ю] Христа” (Мороній 7:47). Завдяки цьому задовольняться прагнення і подавця, і отримувача, і Божий Дух може сповнити їхні серця” (у Conference Report, Oct. 1981, 132–33; або Ensign, Nov. 1981, 93).

• Старійшина Роберт Д. Хейлз, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив, яким чином ми готуємося жити за законом посвячення: “Закон десятини готує нас до життя за вищим законом посвячення—присвячувати й віддавати весь наш час, таланти й ресурси Господній роботі. До того дня, коли від нас буде вимагатися жити за цим вищим законом, нам сказано жити за законом десятини, тобто вільно віддавати одну десяту річного прибутку” (у Conference Report, Oct. 2002, 28; або Ліягона, лист. 2002, с. 27).

4 Нефій 1:5. Чудеса “в ім’я Ісуса”

• Президент Спенсер В. Кімбол пояснив, що чудеса такою ж мірою присутні в Церкві сьогодні, як і в минулому:

  “Сьогодні у нас дійсно відбуваються чудеса, які важко навіть уявити! Якби всі чудеса, що відбувалися протягом нашого життя записувалися, книги з цими записами зайняли б багато бібліотечних полиць.

  Які ж чудеса відбуваються з нами? Усіх різновидів—одкровення, видіння, дар мов, зцілення, особливий провід і скерування, вигнання злих духів. Де про них записано? У записах Церкви, у щоденниках, у новинах і журнальних статтях та в розумі й памяті багатьох людей” (The Teachings of Spencer W. Kimball, ed. Edward L. Kimball [1982], 499).

4 Нефій 1:13, 15–16. “Не було суперечок серед усього народу”

• Старійшина Рассел М. Нельсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, розповів про джерело великого миру, описаного в 4 Нефії:

  “Особистий мир здобувається, коли людина зі смиренною покірливостю насправді любить Бога. Зверніть увагу на цей уривок з Писань:

  “Не було суперечок на цій землі через любов Бога, яка жила в серцях людей” (4 Нефій 1:15; курсив додано; див. також 1:2).

  Отже, нашою метою має бути любов до Бога. Це перша заповідь—фундамент віри. Якщо ми розвиватимемо любов до Бога й Христа, тоді, завдяки їй, з’явиться любов до сім’ї та ближніх. І тоді ми завзято наслідуватимемо Ісуса. Він зціляв. Він утішав. Він навчав: “Блаженні миротворці: бо вони синами Божими стануть (Матвій 5:9; див. також 3 Нефій 12:9).

  Завдяки любові Бога, душа позбудеться болю, заподіяного пекучою виразкою суперечки. Це зцілення починається з особистої обітниці: “Нехай буде мир на землі, і нехай він почнеться з мене” (Sy Miller and Jill Jackson, ‘Let There Be Peace on Earth’ [Beverly Hills, Calif.: Jan-Lee Music, 1972]). Це зобов’язання згодом пошириться на сім’ю й друзів та принесе мир людям, які оточують нас, і народам.

  Уникайте суперечок. Прагніть благочестя. Хай вічна істина сповнює вас світлом. Будьте однодумцями з Господом в любові і об’єднаними з Ним у вірі. Тоді ви матимете “мир Божий, що вищий від усякого розуму” (Филип’янам 4:7), який благословлятиме вас і ваших нащадків у прийдешніх поколіннях” (у Conference Report, Apr. 1989, 88; або Ensign, May 1989, 71).

4 Нефій 1:15–17. Суспільство Сіону

• Старійшина Даллін Х. Оукс, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, назвав спосіб життя людей, описаний в 4 Нефії 1:15–17, суспільством Сіону. Саме таким суспільством ми прагнемо стати сьогодні: “За часів життя тих чудових поколінь, які жили після явлення воскреслого Христа у Новий Світ, “не було суперечок і сперечань серед [народу], і всі люди справедливо вели справи один з одним” (4 Нефій 1:2). У 4-му Нефії записано: “І певно не могло бути щасливішого народу серед усіх людей, яких було створено рукою Бога” (1:16). Ми маємо намагатися відновити такі умови. Як проголошує сучасне одкровення: “Сіон має зростати в красі і святості” (УЗ 82:14)” (у Conference Report, Oct. 1986, 28; або Ensign, Nov. 1986, 23). (Додаткову інформацію про Сіон останніх днів див. у коментарі до 3 Нефія 20:21–22; 21:23–29 на с. 332).

  

  Суспільства трьох Сіонів

  1 Допотопний Сіон
  (місто Еноха)
  Мойсей 7:16–19

  Адам

  (Допотопна ера) служіння Еноха

  Ной

  Авраам

  Мойсей

  Дванадцять Апостолів

  (Середина часів) особисте служіння Ісуса Христа юдеям

  2 Нефійський Сіон
  (золота ера нефійців)
  4 Нефій 1:1–3

  Легій

  Дванадцять нефійських учнів

  Мороній

  Особисте служіння Ісуса Христа нефійцям

  Нефійсько-ламанійська історія

  Джозеф Сміт

  (ера Відновлення) підготовка до Другого пришестя Христа

  3 Сіон останніх днів
  (Новий Єрусалим)
  Moйсей 7:60–65

  Тисячоліття

  Тисячолітнє славетне правління Спасителя

4 Нефій 1:16–17. Не було ніяких “інших -ійців”

• Завдяки єдності й миру на землі, всі групи людей у Книзі Мормона, які до цього були окремими, такі як ламанійці та нефійці, залишили свої мирські традиції і обрали своїм найвищим пріоритетом вчення бути “як один, дітьми Христа і спадкоємцями царства Бога” (4 Нефій 1:17). З поширенням євангелії до “кожн[ого] народ[у], колін[а], язик[а] і всіх люд[ей]” (Мосія 16:1), одне з випробувань, з яким ми стикаємося як Церква,—це бути “як один”, або мати єдність серед наших членів Церкви. Коли разом зібрані люди, що походять з дуже багатьох народів, культур і традицій, це може бути нелегкою справою.

• Президент Джеймс E. Фауст (1920–2007), з Першого Президентства, навчав, що незважаючи на різноманітність культур, народів або традицій, можна досягти єдності:

  “Я навчився захоплюватися, поважати і любити хороших людей з усіх народів, культур і країн. Я знаю з власного досвіду, що жодна раса або клас не перевершують інші в духовності й відданості. Люди, які, здається, менш піклуються про духовне,—це ті—незважаючи на расу, культуру або національність—про кого Спаситель у притчі про сіяча сказав, що вони “придушені клопотами, та багатством, та життьовими розкошами,—і плоду вони не дають” [Лука 8:14]. …

  З поширенням Церкви до все більшої й більшої кількості країн у світі, ми бачимо, що у Церкві представлені дуже багато різних культур. І все ж повсюдно може бути “з’єднання віри” [Ефесянам 4:13]. Кожна група приносить на стіл Господа особливі дари й таланти. Усі ми можемо переймати багато цінного одне від одного. Однак кожен з нас також повинен за власним бажанням прагнути насолоджуватися усіма завітами, обрядами і вченнями євангелії Господа Ісуса Христа, які об’єднують і спасають.

  І хоча є велика різноманітність народів, культур і обставин, ми пам’ятаємо, що всі рівні перед Господом” (у Conference Report, Apr. 1995, 81–82; або Ensign, May 1995, 61–62).

• Крім того, старійшина Річард Г. Скотт, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, радив членам Церкви залишити будь-які культурні, расові або іншого роду традиції, що конфліктують з вченнями Ісуса Христа, оскільки ці традиції протидіють великому плану щастя:

  “Ваш Небесний Батько призначив вам конкретний родовід, через який ви отримали у спадок расу, культуру і традиції. Цей родовід може бути цінним спадком і великою причиною для радості. І все ж ви маєте відповідальність визначити, чи є щось у цій спадщині таке, від чого необхідно відмовитися, оскільки це протидіє Господньому плану щастя. …

  Я свідчу, що ви усунете перешкоди до щастя і знайдете більший мир, коли насамперед будете вірними своєму членству в Церкві Ісуса Христа, а Його вчення будуть основою вашого життя. Там, де сімейні або національні традиції чи звичаї вступають у конфлікт з ученнями Бога, відмовтеся від них. Там, де традиції і звичаї перебувають у гармонії з Його вченнями, їх потрібно плекати й слідувати їм, щоб зберегти вашу культуру й спадок. Є одна спадщина, яку вам ніколи немає потреби змінювати. Цією спадщиною є те, що ви є дочкою або сином Небесного Батька. Щоб бути щасливими, керуйтеся у своєму житті цим спадком” (у Conference Report, Apr. 1998, 112, 114; або Ensign, May 1998, 86–87).

4 Нефій 1:20. “Знову почали існувати Ламанійці”

• Розділення є результатом неправедності. У наступному коментарі зазначено, що саме через гордість починаються всі подібні відокремлення і вона є причиною того, що дехто “відпа[ли] від церкви” і взяли на себе ім’я ламанійців (4 Нефій 1:20). “Чому для народа має значення, як його називають? Чому для них так важливо називатися ламанійцями? Чому певна група вирішує відмовитися від чудових привілеїв єдності заради того, щоб визначатися тією чи іншою назвою? Відповідь проста: через гордість. Бажання бути відмінними від інших. Жадання бути визнаними. Страх, що їх не помітять. Прагнення привернути увагу суспільства. Праведним не потрібна увага, їм не потрібна похвала, вони не схильні вимагати визнання. Горді вимагають своїх прав, навіть коли помиляються. Гордовиті наполягають на тому, що повинні йти власним шляхом, навіть коли дорога, якою вони йдуть, є широкою і веде до знищення” (Joseph Fielding McConkie, Robert L. Millet, and Brent L. Top, Doctrinal Commentary on the Book of Mormon, 4 vols. [1987–92], 4:204–5).

  

  Художник Джеррі Томпсон, © IRI

4 Нефій 1:24. “Піднесені у своїй гордовитості”

• Кілька разів в історії Книги Мормона люди проходили через цикл праведності, процвітання, володіння багатствами, гордості, злочестивості, знищення, покірності та знову праведності. Докладнішу інформацію і діаграму “Цикл праведності й злочестивості”, на якій зображено цикл гордості, див. у додатку (с. 426).

  Звертайтеся до коментаря до Геламан 3:33–34, 36; 4:12 (с. 269) та коментаря до Геламан 12:5–6 (с. 283).

  4 Нефій 1:24–30

  Вивчаючи ці вірші, визначте, який процес зрештою призвів народ до зречення Христа.

4 Нефій 1:36. “Істинно віруюч[і] в Христа”

• Старійшина Ніл A. Максвелл (1926–2004), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, говорив про риси, які визначають тих, хто істинно вірять в Спасителя:

  “Істинно віруючі є зрілими у своєму ставленні до Христа. Незважаючи на їхні слабкості, їхня духовність зосереджена на Спасителі, отже вони ставляться до всього іншого, виходячи з цієї дорогоцінної перспективи.

  Істинно віруючі охоче виконують свої обов’язки в царстві. Зазвичай ці обов’язки є помірними й зрозумілими. Серед них: гідно причащатися, здійснювати християнське служіння, вивчати Писання, молитися, поститися, отримувати обряди, виконувати сімейні обов’язки і сплачувати десятину й пожертвування. …

  Істинно віруючі смиренні. Вони “лагідн[і] і невибаглив[і] серцем” [Мороній 7:43]. … Вони не схильні ображатися. Вони не відхиляють пораду. …

  Істинно віруючі прагнуть чинити те, чого хоче Христос. … Чи бажаємо ми дозволити Господу вести нас вперед, поглиблюючи наш досвід? Чи, може, ми відступаємо назад? Кроки, завдяки яким душа звеличується, обов’язково потребують зусиль.

  Істинно віруючі знають міру задоволенням. Вони зберігають баланс між надмірним задоволенням і бажанням виконувати більш важливу роль. …

  Молитви істинно віруючих—це справжні молитви. Їхні молитви щирі. … Молитви істинно віруючих, принаймні іноді, є натхненними.

  Істинно віруючі поводяться правильно і мають правильні причини для такої поведінки. Їхні стосунки з Господом настільки міцні, що вони залишатимуться доброчесними навіть тоді, коли ніхто їх не бачитиме. …

  Істинно віруючі радіють успіху інших. … Вони не ставляться до колег, як до конкурентів.

  Істинно віруючі пам’ятають, що забути—це одна із складових прощення. Вони наслідують приклад Господа: “Я не пам’ята[тиму] їх[ні гріхи] більше” (УЗ 58:42). …

  Істинно віруючі є невинними щодо гріха, але вони не наївні. Вони добрі, але відверті. Вони люблять своїх ближніх. …

  Істинно віруючі щасливі. Замість “суму на обличчі”, істинно віруючі в Христа з ентузіазмом дисципліновано прагнуть чинити праведність. Вони серйозні у ставленні до свого способу життя, але також і сповнені радості” (“True Believers,” New Era, Apr., 1994, 20–24).

4 Нефій 1:38–39. “Вони навчали своїх дітей, щоб вони не вірили”

• Старійшина Расселл М. Нельсон радив батькам уникати використання ярликів, які прищеплюють розділення на протилежні табори або сіють упередження у дитячих серцях:

  “Коли нефійці були дійсно праведними, їхні попередні стереотипи із розділення на протилежні табори зникали. “Не було суперечок на цій землі через любов Бога, яка жила в серцях людей”. …

  На жаль, продовження тієї історії не є щасливим. Ці чудові умови існували, доки “невелика група людей … [не] відпала … і [не] взяла на себе ім’я Ламанійців” [4 Нефій 1:20], повертаючи до життя старі упередження і знову навчаючи своїх дітей ненависті “так само, як Ламанійців було навчено ненавидіти дітей Нефія від початку” [4 Нефій 1:39]. Отже процес розділення на протилежні табори почався знову.

  Я сподіваюсь, що ми можемо засвоїти цей важливий урок і викреслити ярлики, що розділяють людей, зі свого лексикону. Апостол Павло навчав, що “нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої,— бо всі ви один у Христі Ісусі!” [Галатам 3:28; див. також Колосянам 3:11].

  Наш Спаситель запрошує нас “прийти до Нього і скуштувати від Його доброти; і Він ні від кого не відмовиться, хто прийде до Нього, від чорного і білого, зв’язаного і вільного, чоловічої статі і жіночої; … всі є однаковими для Бога” [2 Нефій 26:33]” (“A More Excellent Hope,” Ensign, Feb. 1997, 63).

4 Нефій 1:42–46. Таємні клятви і змови

• Додаткову інформацію стосовно суперечок і таємних справ див. у коментарі до Геламан 1:1–21 (с. 266) і до Геламан 1–2 (с. 267).

4 Нефій 1:46. Не було жодного, хто був би праведним, окрім учнів Ісуса

• Після читання 4 Нефій 1:46 може скластися враження, що 12 учнів Ісуса і три нефійця залишилися єдиними праведними людьми серед нефійців. Однак Мормон залишив важливе пояснення щодо цього питання в Алма 45:13–14. Згідно з цими словами, наприкінці Книги Мормона згадуються “миролюбн[і] послідовник[и] Христа” (Мороній 7:3), яких також називали учнями Ісуса.

Обдумайте

• Яким було б ваше життя, якби ви жили у суспільстві, подібнім до описаного в першій половині 4 Нефія? Як ви можете допомогти створити таку саму гармонію й мир у своїй сім’ї і вдома?

• У другій половині 4 Нефія описано, як народ поступово—у два етапи—поринув у занепад, який призвів до знищення. Перший етап—гордість (4 Нефій 1:24–43; див. також 3 Нефій 6:28–29), а другий—таємні змови (4 Нефій 1:42–46; див. також 3 Нефій 6:28–29). Ця схема розгортання подій знову зустрічається у книзі Етера (гордість в Етер 11:12–14; і таємні змови в Eтер 13:15). Як ви можете уникнути тих самих помилок, яких припустилися нефійці наприкінці 200-річного періоду миру й процвітання?

Запропоновані завдання

• У 4-му Нефії звертається увага на суперечки і наголошується на важливості їх усунення. Визначивши джерела суперечок, які трапляються у вашому житті, розробіть стратегію того, як зробити своє життя таким, щоб в ньому зовсім або майже не було суперечок.