Алма і його брати проповідували слово Бога зорамійцям, які були в стані відступництва. Внаслідок їхніх випробувань група зорамійців була підготовлена отримати Слово. Учення Алми і Амулека стосовно особистого і церковного поклоніння торкаються деяких найважливіших аспектів євангелії Ісуса Христа: сили Спокути, покаяння, віри, Слова Бога й важливості молитви. Окрім наведення власних свідчень, Алма й Амулек зверталися до свідчень і послань трьох давніх пророків. Подані вчення і принципи є могутнім свідченням про Ісуса Христа.
Головна думка 32-го розділу книги Алми—мати віру у Слово Бога. Алма побачив, що коли Слово Бога сіється у родючий ґрунт серця, воно починає розбухати й рости. Коли людина робить дослід над Словом або підживлює його слухняністю, Слово Бога принесе плід, який є солодшим над усе солодке, білішим над усе біле та чистішим над усе чисте. Нехтування Словом Бога не дасть такого плоду.
Як ми підживлюємо нашу віру у Слово, аби ми могли бенкетувати цим плодом? Президент Джозеф Філдінг Сміт (1876–1972) навчав: “Якщо ми бажаємо мати живу, міцну віру, то повинні бути активними виконавцями кожного обов’язку як члени цієї Церкви” (Doctrines of Salvation, comp. Bruce R. McConkie, 3 vols. [1954–56], 2:311).
Старійшина Джозеф Б. Віртлін (1917–2008), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав подібним чином: “Віра існує тоді, коли абсолютна впевненість в тому, чого ми не бачимо, поєднується з діями, цілковито узгодженими з волею нашого Небесного Батька. Без всіх трьох складових: по-перше, абсолютної впевненості; по-друге, дій; по-третє, цілковитого узгодження—ми маємо підробку—слабку й розмиту віру” (Ліягона, лист. 2002, с. 83).
Старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, наголосив на важливості вивчення Алма 32–34 як одного цілого:
“У блискучій промові [в Алма 32] Алма проводить читача від загальної розповіді про віру, як про Слово Бога у вигляді насіння, до конкретної промови про віру в Христа, як Слово Бога, яке виросло на плодовому дереві, дереві, плід якого є саме таким, як його раніше описував Легій—любов’ю Христа. …Христос є хлібом життя, живою водою, правдивою Виноградиною. Христос є насінням, деревом і плодом вічного життя.
Але головна і глибока образність дерева життя у цій промові втрачається або принаймні значно применшується, якщо читач не просувається далі ще на два розділи Книги Мормона” (Christ and the New Covenant [1997], 169).
Aлма 32:8–16. “Благословенні ті, які упокорюються самі”
Алма побачив готовність бідних зорамійців навчатися євангелії. Те, що вони були зневажені заможними зорамійцями сприяло їхньому стану покірливості.
Єпископ Річард С. Еджлі, з Верховного єпископату, навчав про те, що смирення і упокореність є цінностями, які відкривають людині доступ до благословень євангелії: “Багато з нас живуть або працюють в умовах, де смирення не сприймається або вважається слабкістю. Небагато компаній чи організацій вважають смирення цінною якістю їх працівника або менеджера. І все ж, коли ми думаємо про роботу Бога, сила смиренного й покірного духа стає очевидною. У царстві Бога велич починається зі смирення й покори. Ці доповнюючі одна одну чесноти—перші необхідні кроки для відкриття скарбниць Божих благословень та сили священства. Не має значення, хто ми чи наскільки освічені. Смирення і покора Господу вкупі з вдячним серцем—ось наша сила і наша надія” (Ліягона, лист. 2003, с. 97).
Смирення настільки важливе в очах Господа, що Він іноді допомагає нам бути смиренними. У віршах Алма 32:8–16 говориться про два способи стати смиренними. Вірш 13 описує тих, хто “змушені бути покірливими”; у віршах 14 і 16 говориться про інших, які упокорюються самі “через Слово”.
Старійшина Карлос Е. Есей (1926–1999), сімдесятник, також описав ці дві групи [людей]: “Частині характеру більшості з нас, здається, притаманний “нефійський цикл”. У певний період ми здатні навчатися; наше смирення дозволяє нам зростати й “гойдатися на гребні” духовності. Є й інші часи, коли ми починаємо відчувати себе самодостатніми й роздуватися від гордовитості. … Наскільки краще було б, аби ми завжди пам’ятали про нашого Бога і нашу релігію, й розірвали цей цикл постійним поклонінням і праведним життям. Наскільки краще було б, якби ми упокорилися через Слово Господа й були достатньо сильними духом, аби пам’ятати нашого Бога в яких би обставинах ми не опинилися” (Family Pecan Trees: Planting a Legacy of Faith at Home [1992], 193–94). Більше інформації та діаграму “Цикл праведності й злочестивості”, де зображено цикл гордовитості, дивіться у додатку (с. 426).
Президент Езра Тефт Бенсон (1899–1994) описав шляхи того, як ми можемо упокорити себе й уникнути випробувань, які іноді супроводжують примусове упокорення:
“Ми можемо смирятися за своїм вибором, долаючи ворожнечу по відношенню до наших братів і сестер, цінуючи їх як самих себе і піднімаючи їх на свій рівень, або вище (див. УЗ 38:24; 81:5; 84:106).
Ми можемо упокорюватися за своїм вибором, прощаючи тих, хто скривдив нас (див. 3 Нефій 13:11, 14; УЗ 64:10).
Ми можемо упокорюватися за своїм вибором, виконуючи безкорисливе служіння (див. Мосія 2:16–17).
Ми можемо упокорюватися за своїм вибором, служачи на місії і проповідуючи слово, що може привести до упокорення інших (див. Алма 4:19; 31:5; 48:20).
Ми можемо упокорюватися за своїм вибором, частіше відвідуючи храм.
Ми можемо упокорюватися за своїм вибором, коли сповідуємо і залишаємо свої гріхи і народжуємося від Бога (див. УЗ 58:43; Мосія 27:25–26; Алма 5:7–14, 49).
Ми можемо упокорюватися за своїм вибором, люблячи Бога, підкоряючи Йому свою волю й ставлячи Його на перше місце в нашому житті (див. 3 Нефій 11:11; 13:33; Мороній 10:32)” (у Conference Report, Apr. 1989, 6; або Ensign, May 1989, 6–7).
Старійшина Даллін Х. Оукс, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, говорив про небезпеки, які несе в собі прагнення ознак для здобуття віри:
“Прояв ознаки може спрацювати на засудження тих, кого таким способом приведено до знання. Вони втрачають можливість розвинути віру і піддають себе сильнішому покаранню, коли оступаються, ніж ті, чий духовний розвиток іде звичайним шляхом розвитку віри.
Є й інші “засудження” для тих, хто прагне ознак, не розвинувши спочатку віру, яку Бог вимагає як передумову.
Одне із засуджень—бути введеним в оману. Бог застерігав давній Ізраїль від слідування пророкам, які показують ознаки й чудеса, а потім прагнуть відвести їх на шлях поклоніння дивним богам. (Повторення закону 13:1–3). Спаситель навчав своїх апостолів, що в останні дні “також постануть христи неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда, що звели б, коли б можна, і вибраних, тих, що є вибраними за завітом” (ПДС Матв. 24:23 ; див. також Матв. 24:24 ; Марк 13:22)…
…У наші дні Бог не використовує дива або ознаки задля навчання або переконання невіруючого. Отже ми не повинні просити ознак з цією метою і повинні з глибокою підозрою ставитися до так званих духовних доказів тих, хто їх прагне” (The Lord’s Way [1991], 85–86).
Президент Бойд К. Пекер, президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, допомагає нам краще зрозуміти значення віри:
“Віра, аби бути вірою, повинна зосереджуватися навколо того, що є невідомим. Віра, аби бути вірою, повинна сягати далі того, до чого є підтверджувальний доказ. Віра, аби бути вірою, повинна сягати у невідоме. Віра, аби бути вірою, повинна йти до краю світла, а тоді—кілька кроків у темряву. Якщо все має бути відомо, якщо все має бути пояснено, якщо все має бути перевірено, тоді віра не потрібна. Дійсно, їй місця немає…
Існує два види віри. Один із них має звичайний прояв у житті кожної душі. Це такий вид віри, який народжується досвідом; який дає нам упевненість, що настане новий день, що прийде весна, що [все] буде рости. Це такий вид віри, який дає нам упевненість, що заплановане станеться…
Є й інший вид віри, дійсно винятковий. Це такий вид віри, який приводить до здійснення чогось. Це такий вид віри, який є гідним, неспонтанним і непохитним, і він зумовлює події, які по-іншому не сталися б. Це такий вид віри, який “рухає” людей. Це такий вид віри, який іноді рухає матерію. … Він приходить завдяки поступовому зростанню. Це дивовижна, навіть неосяжна сила, сила така ж реальна і невидима, як електрика. Спрямована в певне русло, вона має величезну силу…
У світі, сповненому скептицизму і сумнівів, вислів “бачити значить вірити” спонукає до ставлення: “Покажи мені, і я повірю”. Ми хочемо на початку мати всі докази і підтвердження. Сприймати щось на віру здається важким.
Коли ми пізнаємо, що стосовно духовного все навпаки—що вірити означає бачити? Духовна віра передує духовному знанню. Коли ми віримо в небачене, але все ж таки істинне, тоді ми маємо віру” (“What Is Faith?” in Faith [1983], 42–43).
Старійшина Ніл А. Максвелл (1926–2004), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, описав зв’язок між надією, вірою та знанням, а також пояснив, як вони існують у всебічній і активній взаємозалежності: “Віра і надія постійно взаємодіють, і не завжди легко їх можна розрізнити чи поставити їх відносно одна одної в певному порядку. Хоча жодна з них не є досконалим знанням, підбадьорюючі очікування надії є “без сумніву вірними” (Етер 12:4; див. також Римлянам 8:24; Євреям 11:1; Алма 32:21)” (у Conference Report, Oct. 1994, 45; або Ensign, Nov. 1994, 35).
Віра малих дітей часто веде до божественної проникливості. Старійшина Ніл А. Максвелл описав, як їхній приклад може навчати тих, хто старше:
“Думки і наміри дитячих сердець часто зосереджені на Господарі. Ці діти ще маленькі, але вони сповнені віри! Хоча їм ще зарано мати формальні церковні покликання, вони були “покликані служити” як приклад, виконуючи це особливо добре, коли благословенні “порядними батьками” (1 Нефій 1:1).
Як запевняють нас Писання, “малі діти мають слова, дані їм багато разів” (Алма 32:23). Наприклад, воскреслий Ісус навчав нефійських дітей, які потім навчали дорослих і своїх батьків “реч[ам], навіть величніш[им]”, ніж учив Ісус (3 Нефій 26:14).
Для мене було привілеєм запечатати кілька всиновлених дітей до Нени і Дена Баркерів, які тепер живуть в Аризоні. Кілька років тому Нейт, якому тоді було трохи більше трьох, сказав: “Мамо, ще одна маленька дівчинка повинна прийти в нашу сім’ю. Вона має темне волосся і темні очі і живе далеко звідси”.
Мудра матір запитала: “Звідки ти це знаєш?”
“Ісус сказав мені, на другому поверсі”.
Матір зауважила: “У нас немає другого поверху”, але швидко усвідомила важливість того, що було сказано. Після надзвичайних зусиль і багатьох молитов восени 1995 року сім’я Баркерів була в целестіальній кімнаті Солт-Лейкського храму, де маленька дівчинка з темним волоссям і темними очами з Казахстану була запечатана до них на час і на вічність. Натхненні діти досі говорять батькам “великі й дивовижні речі” (3 Нефій 26:14)” (у Conference Report, Apr. 1996, 95–96; або Ensign, May 1996, 69–70).
Aлма 32:27–37. Дослід над Словом Бога приводить до навернення
Старійшина М. Рассел Баллард, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав про те, що готовність зробити дослід над словами Алми, приводить до навернення:
“Ми знаємо, що і члени Церкви, і не члени Церкви більш імовірно стають повністю наверненими до євангелії Ісуса Христа, коли мають бажання “робити дослід над словами” (Алма 32:27). Це позиція як розуму, так і серця, вона включає бажання знати істину і готовність діяти згідно з цим бажанням. Для тих, хто цікавиться Церквою, дослід може бути так само простим, як і згода читати Книгу Мормона, молитися про неї та щиро прагнути дізнатися, чи був Джозеф Сміт пророком Господа.
Істинне навернення приходить через силу Духа. Коли Дух торкається серця, то воно змінюється. Коли люди, члени Церкви і зацікавлені, відчувають, що Дух працює з ними, або коли вони бачать докази любові і милості Господа у своєму житті, вони наставляються і зміцнюються духовно і їхня віра в Нього зростає. Ці переживання, пов’язані з Духом, відбуваються природно, якщо особа готова робити дослід над словом. Це—як ми можемо відчути, що євангелія істинна” (у Conference Report, Oct. 2000, 97; або Ліягона, січ. 2001, с. 89).
Часом важко пояснити словами ці рухи розбухання, збільшення душі, освітлення розуміння та перші чарівні відчуття Духа, про які говориться в Алма 32:28. Однак важкість висловлювання не применшує істинність відчуття.
Президент Бойд К. Пекер, президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, поділився розповіддю, яка ілюструє важкість висловлювання [почуттів]. Він поділився своїм свідченням з атеїстом про те, що Бог є. Чоловік сказав, що [апостол] не може про це знати. Президент Пекер порівняв своє свідчення і знання зі знанням того, якою на смак є сіль (див. коментар до Алма 30:15–16 на с. 217; див. також “The Candle of the Lord,” Ensign, Jan. 1983, 51–52).
Aлма 32:28–30. “Знайд[іть] місце, щоб насіння могло бути посіяне” і почало рости
Зростаюча віра у Божі слова є одним із плодів насіння віри, посадженого у родючий ґрунт лагідного серця. Президент Джеймс Е. Фауст (1920–2007), з Першого Президентства, описав необхідні передумови для зростання і вдосконалення віри і знання: “Нам … слід також підготувати власні грядки нашої віри. Для цього необхідно орати нашу землю щоденним смиренним молінням, просячи сили й прощення. Ми повинні боронувати землю, долаючи власні гордощі. Підготовка грядки—це докладання всіх можливих зусиль у дотриманні заповідей. Слід бути чесними перед Господом у сплаті десятини й інших пожертвувань. Слід бути гідними і мати змогу прикликати великі сили священства, аби благословляти себе, свою сім’ю та інших, за кого ми несемо відповідальність. Для підживлення духовних зерен нашої віри не знайти кращого місця, ніж святі прихистки наших храмів і наших домівок ” (у Conference Report, Oct. 1999, 61; або Ліягона, січ. 2000, с. 57).
Зображення
Ілюстрація того, як насіння стає деревом
Посаджене насіння віри не зростає раптово. Президент Бойд К. Пекер пояснив важливість терпіння, поки ми очікуємо проростання насіння:
“Мій досвід доводить, що свідчення не виникає раптово в одну мить. Натомість воно зростає, як казав Алма, з насіння віри…
Не впадайте у відчай, якщо ви прочитали і знову прочитали, але досі не отримали міцного свідчення. Можливо, ви дещо схожі на учнів, про яких говорить Книга Мормона і які були сповнені силою Божою у великій славі “і вони не знали цього” (3 Нефій 9:20).
Робіть все, що можете. Подумайте над цим віршем: “Стежте за тим, щоб усе це робилося з мудрістю і за порядком; бо не обов’язково, щоб людина бігла швидше, ніж їй під силу. Але ще, необхідно, щоб вона була старанною, щоб таким чином вона могла здобути винагороду; отже, все повинно робитися за порядком” (Мосія 4:27)” (Ліягона, трав. 2005, с. 8).
Алма використав поняття смаку, щоб описати зростання свідчення. Пророк Джозеф Сміт (1805–1844) також використав [поняття] смаку, навчаючи, як розпізнати істинне вчення: “Це добре вчення. Воно приємне на смак. Я можу скуштувати принципи вічного життя, і ви також. …Я знаю, що коли кажу вам ці слова вічного життя, як вони дані мені, ви куштуєте їх, і я знаю, що ви вірите в них. Ви кажете, що мед солодкий, і я так кажу. Я також можу скуштувати дух вічного життя. Я знаю, що він хороший, і коли я кажу вам про те, що було мені дано через натхнення Святого Духа, ви маєте прийняти це як солодке і все більше і більше радіти” (History of the Church, 6:312; курсив додано).
Сестра Джанетт Хейлз Бекхем, колишній генеральний президент Товариства молодих жінок, говорила про почуття, що супроводжують нас під час читання Писань: “Навчитися розпізнавати вчення Духа—важлива складова того, як ми допомагаємо вірі стати реальністю. Моя дочка Карен поділилася власним досвідом. Вона сказала: “Я вперше почала читати Книгу Мормона, коли була маленькою дівчинкою. Після багатьох днів читання якось увечері я дійшла до 1 Нефія 3:7. …Я не знала, що це був відомий вірш, і коли я читала його, то була сильно вражена. Я була вражена тим, що Небесний Батько допоможе нам дотримуватися Його заповідей, але насправді це глибоке враження було скоріше відчуттям. Я бачила, як мої батьки відмічали вірші в Писаннях червоними олівцями. Отже я піднялась та пішла шукати по всьому дому, доки не знайшла червоний олівець, і з глибоким почуттям важливості і серйозності я відмітила цей вірш у власній Книзі Мормона”. Карен продовжила: “Коли протягом років я читала Писання, цей досвід повторювався знову і знову: я прочитувала [певний] вірш і була глибоко вражена. З часом я усвідомила, що це відчуття Святого Духа” (у Conference Report, Oct. 1997, 104; або Ensign, Nov. 1997, 75).
Коли Алма звертався до бідних зорамійців, він попросив їх особисто дізнатися про істинність його послання. Одна людина не може за іншу пізнати євангельський принцип. Старійшина Ніл А. Максвелл пояснив, що кожен із нас може пізнати достовірність божественних істин:
“Алма описує зростання віри і те, як віра може дійсно стати знанням, супроводжуючи віруючого інтелектуальними та емоційними почуттями. Після того, як розуміння віруючого було збільшено, і його розум було розширено, Алма запитує: “О, тоді хіба це не є істинним?” Це істинно,—каже він,—тому що його “помітно, отже, ви повинні знати, що воно є добрим” (Алма 32:35).
В дійсності істина кожного божественного вчення розрізняється нами в процесі розпізнання та підтвердження, що виправдовує нашу заяву: “Я знаю!” (Things As They Really Are [1978], 10).
Старійшина Брюс С. Хейфен, сімдесятник, використовуючи метафору Алми про культивування рослин, визначив два види підживлення, які приносять благословення євангелії в наше життя: “Наше зростання проходить у двох напрямках: ми видаляємо негатив (бур’ян) і вирощуємо позитив (квіти). Благодать Спасителя благословляє обидві частини [процесу], якщо ми робимо все зі свого боку. І на початку, і надалі ми повинні виривати бур’ян гріха й поганих рішень. Мало лише скосити бур’ян. Видирайте його з корінням, повністю каючись, щоб задовольнити умови милості. Але прощення—це тільки частина зростання. Ми не просто сплачуємо борг. Наша мета—стати целестіальними істотами. Тож одного разу очистивши ґрунт свого серця, ми повинні постійно насаджувати, полоти і живити насіння божественних якостей. Потім, коли через піт і дисципліну ми будемо готові прийняти Його дари, надія і смирення розквітнуть у душі [див. “Світло істини чудове,” Гімни,№ 134]. І саме дерево життя може пустити коріння в саду нашого серця, приносячи такий солодкий плід, що він полегшує всі наші тягарі “через радість в Його Синові” [Алма 33:23]. І коли там розпуститься квітка милосердя, ми будемо любити інших із силою любові самого Христа [див. Мороній 7:48]” (Ліягона, трав. 2004, с. 97).
Президент Дітер Ф. Ухтдорф, з Першого Президентства, навчав членів Церкви того, як стати учнями Христа:
“Це шлях миролюбного учня Ісуса Христа.
Однак це не швидке досягнення успіху або виліковування за одну ніч.
Недавно один мій друг написав мені і признався, що зараз йому важко зберігати сильним і живим своє свідчення. Він попросив дати йому пораду.
Я відписав йому і з любов’ю запропонував кілька конкретних речей, які б він міг зробити, щоб вирівняти своє життя і наблизити його до вчень відновленої євангелії. На моє здивування, уже через тиждень я отримав від нього відповідь. Суть його листа була така: “Я спробував робити те, що ви порадили. Не допомогло. Що ще ви можете запропонувати?”
Брати і сестри, ми повинні бути терпеливими. Досягнути вічного життя у спринтерському забігу не вдасться—це забіг на дистанцію терпіння. Ми маємо застосовувати ці принципи знову й знову. Нам треба над ними працювати день у день, щоб зробити їх частиною свого звичайного життя.
Надто часто ми ставимося до євангелії, як той фермер, що посіяв уранці, а після полудня вже хоче збирати врожай. Алма, порівнюючи слово Бога з насінням, пояснював, що з цього насіння поступово виросте дерево, що приносить плоди, і станеться це завдяки нашій “вірі, і [нашій] старанн[ості], і терпін[ню], і довготерпін[ню]” [Алма 32:43]. Дійсно, деякі благословення приходять відразу—невдовзі по тому, як ми посадили це насіння у своєму серці; це насіння починає розбухати, проростати й рости, і завдяки цьому ми знаємо, що це насіння хороше. З того самого моменту, коли ми ступаємо на шлях учнівства, видимі й невидимі благословення від Бога починають приходити до нас.
Однак ми не можемо отримати повноту благословень, якщо не буде[мо] піклуватися про дерево, і не буде[мо] думати про його підживлення” [в. 38].
Просто знати, що насіння хороше, недостатньо. Ми повинні “підживлювати його з великим піклуванням, щоб воно могло пустити коріння” [в. 37]. Тільки тоді ми зможемо скуштувати плід, який “є солодшим над усе солодке, і… білішим над усе біле” та “бенкетувати цим плодом, аж поки [ми] не насити[мося], щоб [нам] не бути голодним[и], і не бути спраглим[и]” [в. 42].
Учнівство—це подорож. Нам потрібно засвоювати уроки цієї подорожі, щоб зміцнювати свій характер і очищувати своє серце. Терпеливо крокуючи дорогою учнівства, ми показуємо собі міру нашої віри і готовності приймати Божу волю, а не свою.
Недостатньо просто говорити про Ісуса Христа чи проголошувати себе Його учнями. Недостатньо оточити себе символами нашої релігії. Учнівство—це не глядацький спорт. Нам нічого сподіватися на благословення від віри, залишаючись неактивними на узбіччі, так само, як нам і не доводиться сподіватися, що ми станемо здоровішими, якщо сидимо на дивані й дивимося спортивні змагання по телевізору та даємо поради спортсменам. І все ж дехто віддає перевагу саме “глядацькому учнівству”, а то й робить з нього навіть основний спосіб поклоніння.
Наша релігія—не “секонд-хендна”. Ми не можемо отримувати благословення євангелії, просто спостерігаючи за добрими справами інших людей. Нам треба зійти з узбіччя і застосовувати те, що ми проповідуємо. … Зараз—час прийняти євангелію Ісуса Христа, стати Його учнями і йти Його шляхом” (“Шлях учня”, Ліягона, трав. 2009, с. 76–77).
Алма постійно використовував Писання, виступаючи проти хибних учень, впроваджених зорамійцями. По-перше, він узявся за розгляд хибної ідеї, що молитися можна тільки на Рамеумптомі. За допомогою Писань він пояснив, що вони можуть молитися й поклонятися Богу будь-де; в їхній “пустині”, на їхньому “полі”, в їхній домівці і навіть у їхній “комірчині” (див. Алма 33:2–11). Тоді Алма звернувся до того факту, що всі пророки свідчили про пришестя Христа (див. Алма 33:14–22; див. також Кн. Якова 7:11).
Президент Генрі Б. Айрінг, з Першого Президентства, пояснив, що це означає постійно бути у стані молитви:
“Коли Бог заповідав нам молитися, то вживав такі фрази, як: “моліться невпинно”, “моліться завжди”, “могутня молитва”.
Для виконання цієї заповіді красномовності не треба. Насправді-то, Спаситель просив нас не бути багатослівними, коли молимося. Старанність в молитві, прийнятна Богу, не проявляється у красномовності чи годинах усамітнення…
Наше серце може тягнутися до Бога тільки тоді, коли воно сповнене любові до Нього й довіри до його милості” (Ліягона, січ. 2002, с. 17).
Aлма 33:19–23. Прообраз Христа був зведений у пустині
Через нарікання давніх ізраїльтян у пустині Господь послав отруйних змій, аби упокорити духовно отруєних. Багато людей померли, а ті, що покаялися, звернулися до свого пророка й благали його просити Господа забрати змій. Бог сказав Мойсеєві зробити мідяного змія й виставити його на жердині. Господь пообіцяв, що кожного, хто подивиться на піднятого змія, буде зцілено (див. Числа 21:4–9).
Мідяний змій був прообразом. Старійшина Даллін Х. Оукс пояснив, що прообраз є “подобою або нагадуванням чогось іншого” (у Conference Report, Oct. 1992, 51; або Ensign, Nov. 1992, 37).
Ісус Христос навчав, що прообраз, піднятий у пустині, свідчив про Нього: “І, як Мойсей підніс змія в пустині, так мусить піднесений бути й Син Людський, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя” (Іван 3:14–15). Через жорстокість їхніх сердець і невір’я багато ізраїльтян відмовилися скористатися нагодою такого простого способу зцілення (див. 1 Нефій 17:41). Алма запросив кожного “поч[ати] вірити в Сина Божого, що Він прийде викупити Свій народ…” і спокутувати їхні гріхи (Алма 33:22; див. також Геламан 8:14–15). Алма пообіцяв, що плекання цього свідчення полегшить людські тягарі й приведе до вічного життя (див. Алма 33:23).
Aлма 34:9–12. Спокута Ісуса Христа є нескінченною і вічною
Старійшина Брюс Р. Мак-Конкі (1915–1985), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, визначив межі нескінченної і вічної жертви Господа: “Коли пророки говорять про нескінченну Спокуту, вони говорять у прямому сенсі. Її наслідки стосуються всіх людей, самої землі й усіх форм її життя, а також сягають нескінченних просторів вічності” (Mormon Doctrine, 2nd ed. [1966], 64; див. також Мойсей 7:30).
Старійшина Рассел М. Нельсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, перелічив кілька причин того, чому Спокута Ісуса Христа є нескінченною:
“Його Спокута є нескінченною—без кінця [див. 2 Нефій 9:7; 25:16; Алма 34:10, 12, 14]. Вона також була нескінченною в тому, що все людство буде спасенним від смерті, в якої немає кінця. Вона була нескінченною, виходячи з Його неосяжних страждань. Вона була нескінченною в часі, поклавши кінець попередньому прообразу жертвоприношення тварин. Вона була нескінченною за своїм масштабом—одноразова дія за всіх [див. Євреям 10:10]. І милість Спокути поширюється не лише на нескінченну кількість людей, а і на нескінченну кількість створених Ним світів [див. УЗ 76:24; Мойсей 1:33]. Вона була нескінченною, перевищуючи будь-яке людське сприйняття виміру або смертне розуміння.
Ісус був єдиним, хто міг здійснити таку нескінченну Спокуту, оскільки Він був народжений від смертної матері та безсмертного Батька. Завдяки такому унікальному походженню, Ісус був нескінченною Істотою” (у Conference Report, Oct. 1996, 46; або Ensign, Nov. 1996, 35).
Алма 34:14. “Кожна крихта вказує на ту велику й останню жертву”
Амулек проголосив, що головним у законі Мойсея було вказати людям на остаточну “велику й останню жертву” Ісуса Христа в Гефсиманії та на Голгофі. Жертвоприношення тварин, різні свята, а також інші щоденні ритуали були сповнені численних прообразів і символів, спрямовуючи дітей Ізраїля до Христа. Сьогодні причастя подібним чином нагадує нам про спокутну місію Ісуса Христа. Також давня Пасха була щорічним нагадуванням, що Господь вивів Ізраїль з фізичного полону в Єгипті. Сьогодні Пасха є щорічним нагадуванням про те, що завдяки Спокуті і Воскресінню Господа ми можемо бути викуплені від духовного полону.
Служачи сімдесятником, старійшина Роберт Е. Уеллс говорив про віру, необхідну для проведення в нашому житті змін достатніх, аби стати учасниками Спокути Ісуса Христа:
“Скільки ж віри мені потрібно для того, аби Спокута Христа спрацювала для мене?” Іншими словами, скільки віри мені потрібно для того, аби отримати спасіння? Ми знаходимо відповідь… у книзі Алми. Пророк Амулек навчав цього простого, але величного принципу: “Син Божий … прин[осить] засоби людям, щоб вони могли мати віру в покаяння” (Алма 34:14–15; курсив додано).
Будь ласка, зверніть увагу на ці три слова: віру в покаяння. Це і є ключ. Чотири рази у трьох віршах він використовує цей вираз [див. Алма 34:15–17]. …
Тож життєво необхідним є поєднання віри в Христа з вірою в покаяння. Даний принцип—один з найголовніших для усвідомлення важливості простої зрозумілої віри—віри, необхідної для покаяння. Очевидно, що для цього не вимагається такої великої віри, аби пересувати гори; не потрібно такої віри, щоб говорити на язиках або зцілювати хворих; усе, що нам потрібно—це достатньо віри, аби усвідомити, що ми згрішили, й покаятися в наших гріхах, відчувати жаль через них і бажати більше не грішити, а задовольняти Христа Господа. Тоді найбільше з усіх чудес—Спокута—коли Христос рятує нас від заслуженого покарання, стає дієвою для нас” (“The Liahona Triad,” in Bruce A. Van Orden and Brent L. Top, eds., Doctrines of the Book of Mormon: The 1991 Sperry Symposium [1992], 6–7).
Aлма 34:15–16. “Милість може задовольнити вимоги справедливості”
Існує дві сторони справедливості:
Слухняність закону має як наслідок благословення, які приносять радість (див. УЗ 130:20–21).
Неслухняність закону призводить до покарань, які приносять смуток (див. Алма 42:22).
Існує два способи задовольнити справедливість:
Ніколи не порушувати закон.
Якщо ви порушуєте закон, то маєте нести покарання.
Проблема: За законом жодна плоть не може бути виправдана (див. 2 Нефій 2:5); всі згрішили (див. Римлянам 3:23). Отже, потрібно нести покарання.
Існує два наслідки гріха:
За мирським законом нас відсічено—справедливість порушено (див. Алма 42:14).
За духовним законом ми помираємо—“ніщо нечисте не може увійти в царство Боже” (1 Нефій 15:34).
Ісус “віддає Себе в жертву за гріх, щоб задовольнити закон повною мірою” (2 Нефій 2:7).
Христос запровадив закон милості, але як?
Він досконало дотримувався закону і був безгрішним. За законом Він був виправданим.
У Гефсиманському саду й на хресті Він витерпів муки і сплатив ціну за покарання, наче Він був винний у кожному коли-небудь скоєному гріху.
Відкладання й вагання може звести нанівець наші зусилля повернутися до Небесного Батька. Президент Джозеф Філдінг Сміт навчав: “Відкладання справ з дня на день, якщо воно стосується євангельських принципів,—є просто крадієм вічного життя, життя у присутності Батька й Сина” (The Way to Perfection [1970], 202).
Амулек дав чітко зрозуміти, що наш щоденний вибір зрештою визначає, під чий контроль або вплив ми віддаємо себе: чи то Духа Господа, чи духа диявола. Президент Гарольд Б. Лі (1899–1973) дав таке пояснення до Алма 34:35: “Тим, хто помирає у своєму злочестивому стані, не покаявшись, Писання говорять, що диявол запечатує їх як своїх підвладних (див. Алма 34:35). Це означає, що доки вони не сплатять усе до останнього гроша за скоєні ними вчинки, вони не будуть викуплені з його пащі. Коли вони зазнають достатньо ударів від Сатани, аби задовольнити справедливість, тоді їх буде забрано з пащі Сатани й призначено до того місця у целестіальному, террестріальному або телестіальному світі нашого Батька, яке вони заслужили своїм життям тут, на цій землі” (The Teachings of Harold B. Lee, ed. Clyde J. Williams [1996], 59).
Старійшина Мелвін Дж. Баллард (1873–1939), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, наголошував на важливості покаяння під час земного життя:
“Це життя для людей є часом покаяння. Нехай ніхто з нас не припускає, що ми можемо, не здолавши розбещеність плоті, зійти в могилу, і залишити в цій могилі всі свої гріхи та злі схильності. Вони залишаться з нами. Вони залишаться з духом, коли той буде відділений від тіла.
…[Земне життя]—це час, коли люди є більш податливими і сприйнятливими” (The Three Degrees of Glory: A Discourse [Sept. 22, 1922], 11–12).
За хронологічним порядком Алма, розділ 43, йде за Алма, розділ 35. “Алма, засмучений беззаконням свого народу, саме через війни, і кровопролиття”, зібрав своїх синів і кожному “окремо” дав доручення “стосовно того, що є праведним” (Алма 35:15–16). Мормон конкретно зазначив, що наводить слова Алми його синам Геламану, Шиблону та Коріантону перед тим, як повернутися до “розповіді про війни між нефійцями і ламанійцями” (Алма 43:3; порівняйте дати, зазначені на початку розділів: Алма 35 та Алма 43).
У розділі Алма 35 пояснюються передумови, які призвели до ламанійсько-нефійської війни, опис якої вміщено у розділах 43–62. На основі Алма, розділ 35, можна підсумувати причини конфлікту і, зрештою, війни:
“Знатна частина зорамійців… розгнівалася через Слово, бо воно руйнувало їхнє ремесло [священиків]” (вірш 3).
Навернені зорамійці, яких “було вигнано з цієї землі; і таких було багато” (вірш 6), пішли жити серед народу Єршона (людей Аммона). Тут про них подбали, одягли, дали землі для їхнього успадкування й задовольнили усі їхні потреби (див. вірш 9). На їхній попередній землі вони сприймалися за бідноту, брудноту та жужіль (див. Алма 32:2–3).
Доброта народу Єршона, яка проявилася в тому, що вони прийняли новонавернених, розлютила зорамійців (див. Алма 35:8). Головний правитель зорамійців “виголосив багато погроз проти них” (вірш 9). “Люди Аммона не боялися” (вірш 9), все більше гніваючи зорамійців і їхнього правителя.
Ненавернені зорамійці “почали об’єднуватися з ламанійцями і підбурювати їх також проти” людей Аммона, які були ламанійськими наверненими (вірш 10; див. також Алма 43:6–7).
Події, записані в Алма 35, розкривають початок тривалих нефійсько-ламанійських воєн, описаних в Алма 43–62. Сатана підбурив серця зорамійців до злоби (див. 2 Нефій 28:20). Вони, в свою чергу, спонукали ламанійців та інших нефійських розкольників до злоби й підняття зброї війни проти добрих людей.
Обдумайте
Яким чином серце людини може бути “сповненим, спрямованим в молитві” до Господа постійно? (Див. Алма 34:27).
Чому Ісус Христос був єдиним, Хто міг здійснити нескінченну Спокуту?
Чому люди іноді відкладають покаяння? Яка небезпека криється в цьому зволіканні?
Запропоновані завдання
Складіть детальний конспект учень Алми про розвиток віри з Алма 32. Зазначте, як віра плекається з надії до досконалого знання, і яку роль у цьому процесі відіграє Слово Бога.
За допомогою вказівок стосовно молитви в розділах Алма 33–34 визначте, як конкретно ваші молитви можуть стати більш плідними.