Розповідь у книзі Етера про трагічне знищення колись великого народу допомагає нам побачити наслідки, які неминуче настають, коли відкидають пророків, і те, до чого призводить нестримна гріховність. На противагу цьому ми також читаємо там деякі важливі настанови стосовно віри в Ісуса Христа. Поєднані вчення пророків Етера і Моронія доводять, що віра веде до покаяння, творить чудеса і перетворює особисту слабкість на силу. На жаль, яредійці відмовилися зважити на вчення Етера і відвернулися від істини, яка могла їх спасти. Коли ви читатимете з 11 по 15 розділи книги Етера, поставте собі запитання: “Які уроки для мене і покоління, до якого я належу, містять ці розділи?”
Так само, як і нефійці, яредійське суспільство неодноразово проходило через цикл процвітання, відступництва, покарання, покаяння, процвітання і так далі. Зрештою, як і у випадку з нефійцями, ступінь відступництва і злочестивості все більше і більше наближався до фатального. (Див. діаграму “Цикл праведності й злочестивості” в додатку, с. 426). В Eтер 11 описані останні стадії яредійського циклу відступництва. Вони відкинули пророків, насміхалися з них і кривдили їх. І хоча цар Шул видав закон, що захищав пророків і карав тих, хто переслідував їх (див. Eтер 7:23–26), один з його наступників зробив так, щоб пророків було віддано на смерть (див. Eтер 11:5). Зрештою злочестивість стала настільки нестримною, що пророки “сумували і залишали людей” (Eтер 11:13). (Див. коментар до Геламан 12:5–6 на с. 278).
Пророк Амос навчав, що одна з ролей пророка полягає в тому, щоб попереджати людей про наближення знищення (див. 2 Нефій 25:9; див. також Єзекіїль 33:7–10). В Eтер 11 чітко показані наслідки ігнорування пророчих застережень. Обміркуйте висловлювання Президента Генрі Б. Айрінга, з Першого Президентства, стосовно ціни, яку ми платимо, коли відкидаємо пророчу пораду, і про безпеку, до якої нас веде дослухання до слів пророків:
“Пошук шляху до безпеки у порадах пророків має сенс лише для людей з сильною вірою. Коли говорить пророк, ті, хто має слабку віру, можуть подумати, що чують лише гарну пораду від мудрої людини. Тоді, якщо порада здається їм зручною і прийнятною та відповідає їхнім планам, вони приймають її. Якщо це не так, вони або вважають її невірною, або, зважаючи на свої обставини, знаходять виправдання, вбачаючи тим самим себе винятком стосовно цієї поради. Ті, хто не має віри, гадають, що чують людей, які лише прагнуть поширити свій вплив з якогось егоїстичного мотиву. …
Я засвоїв, що кожного разу в житті, коли я вирішував відкласти на потім дотримання натхненної поради або вважав себе винятком, я опинявся на небезпечній дорозі. Щоразу, коли я дослухався до поради пророків, відчував завдяки молитві, що вона істинна, а потім жив за нею, то пізнавав, що просувався у напрямі до безпеки” (у Conference Report, Apr. 1997, 32–33; або Ensign, May 1997, 25).
Eтер 11:7–8. Стихійні лиха можуть спонукати до покаяння
Ми читаємо, що внаслідок війн, голоду, пошесті і знищень люди почали каятися у своїх беззаконнях. Президент Джозеф Ф. Сміт (1838–1918) допоміг нам зрозуміти, що інколи Господь використовує стихійні лиха, щоб спонукати Своїх дітей до покаяння:
“Святі останніх днів, незважаючи на те, що самі вони тремтять через власну злочестивість і гріхи, вірять, що жахливі вироки насуваються на світ через беззаконня; вони твердо вірять проголошенням Святих Писань, що лиха зійдуть на народи як ознаки судного пришестя Христа. Вони вірять, що Бог повеліває вогню, землетрусам, цунамі, виверженням вулканів і бурям. Вони визнають Його як Господаря й Правителя природи та її законів і з готовністю визнають Його руку в усьому. Ми віримо, що Його вироки є для того, щоб дати людству відчути Його силу й наміри, щоб люди могли розкаятися у своїх гріхах і підготуватися до Другого пришестя Христа, Який прийде, щоб царювати у праведності на землі. …
Ми віримо, що Господь карає своїх дітей цими суворими стихійними лихами їм на благо, щоб пробудилася їхня відданість ближнім та проявилися кращі риси їхньої душі, щоб вони любили Його й служили Йому” (Gospel Doctrine, 5th ed. [1939], 55; додаткові посилання стосовно використання Господом стихій природи, щоб промовляти до людей, які відмовляються покаятися, див. в Геламан 12:3; УЗ 43:21–25; 88:88–91).
Президент Гордон Б. Хінклі (1910–2008) навчав стосовно потреби зосереджувати наше життя на Ісусі Христі: “Ми живемо у мінливому світі. Для декого настануть великі звершення. Для інших—розчарування. Для декого більше веселощів і радості, хорошого здоров’я і поблажливого життя. Для інших—можливі хвороби і смуток. Ми не знаємо. Але ми напевно знаємо одне. Як Полярна зірка на небосхилі, незалежно від того, що готує майбутнє, Викупитель світу, Син Бога, є міцним і надійним якорем у нашому безсмертному житті. Він є скелею нашого спасіння, нашою силою, нашою втіхою, саме на Ньому зосереджена наша віра” (у Conference Report, Apr. 2002, 107; або Ліягона, трав. 2002, сс. 101–102).
Випробування віри не завжди приходять у формі лиха. Старійшина Річард Г. Скотт, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав, що іноді “випробуван[ня нашої] віри” полягає лише в тому, щоб виявити її: “Ви можете навчитися використовувати віру більш ефективно, застосовуючи принцип, про який навчав Мороній: “Віра є сподіване, але не бачене; ось чому не сперечайтеся через те, що не бачите, бо ви не матимете доказів перед тим, як буде випробувано вашу віру” [Етер 12:6; курсив додано]. Тому кожного разу, коли ви випробовуєте вашу віру, тобто з гідністю дієте відповідно до враження, ви отримаєте підтверджуючий доказ Духа. Ці відчуття зміцнятимуть вашу віру. Якщо ви діятимете у такий спосіб, ваша віра міцнішатиме” (у Conference Report, Apr. 2003, 79; або Ліягона, трав. 2003, с. 76).
Старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, писав про різні ступені нашої віри і передумови для їх виявлення: “Підготовча віра формується з досвіду, набутому у минулому, тобто з того, що є відомим, і цим закладається фундамент для віри. Але часто слід виявляти викупительну віру, спрямовану до майбутніх подій, тобто того, що ще є невідомим, і завдяки цьому відкриваються можливості для здійснення чудес. Надзвичайна віра, віра, яка пересуває гори, віра, подібна до віри брата Яреда, передує чудесам і знанню. Він мав повірити до того, як Бог заговорив з ним. Він мусив діяти до того, як зумів побачити, як завершити справу. Він мусив заздалегідь зобов’язатися виконати роботу. Навіть до початку першої стадії її виконання. Віра означає безумовне—і завчасне—погодження на будь-які умови, які Бог може висунути у близькому й далекому майбутньому” (Christ and the New Covenant [1997], 18–19).
Президент Гордон Б. Хінклі пояснив цей принцип набуття особистого свідчення після того, “як буде випробувано” віру:
“Дозвольте мені навести вам історію про жінку з Сан-Пауло, Бразилія. Під час навчання вона працювала, щоб забезпечувати свою сім’ю. Я скористаюся її власними словами, розповідаючи цю історію. Вона каже:
“В університеті, в якому я навчалася, було правило, яке забороняло студентам, котрі мали фінансову заборгованість, складати тести. З цієї причини, коли я одержувала заробітну платню, то спочатку відкладала гроші для десятини і пожертвувань, а залишок розподіляла між сплатою за навчання та іншими витратами.
Я пам’ятаю час, коли … зіткнулася з серйозними фінансовими труднощами. Це був четвер, коли я одержала заробітню платню. Підрахувавши свій місячний бюджет, я зрозуміла, що у мене не вистачить грошей, щоб сплатити десятину і оплатити навчання. Мені доведеться вибрати щось одне. Тестування, яке відбувається раз на два місяці, починалося наступного тижня, і якщо я пропущу його, то мені не зарахується цілий навчальний рік. В мені йшла страшенна боротьба. … Серце щеміло. Я мала прийняти дуже нелегке рішення і не знала, що робити. Я міркувала про два вибори: сплатити десятину чи оплатити навчання і отримати заліки, необхідні для продовження навчання в університеті.
Це почуття поглинало мою душу і залишалося зі мною аж до суботи. Саме тоді я згадала, що коли христилася, погодилася жити за законом десятини. Я взяла на себе це зобов’язання не перед місіонерами, а перед моїм Небесним Батьком. У цей момент біль почав зникати, поступаючись місцем приємним почуттям рівноваги та рішучості. …
Того вечора, коли я молилася, то попросила Господа пробачити мою нерішучість. У неділю до початку причасних зборів я зустрілася з єпископом і з величезною радістю віддала свою десятину і пожертвування. То був особливий день. Я відчувала щастя і спокій всередині, а також у стосунках з Небесним Батьком.
Наступного дня, сидячи на роботі у своєму офісі, я намагалася знайти шлях для того, щоб оплатити навчання й отримати змогу піти складати тести, які мали починатися в середу. Я думала й думала про це, але жодного рішення не спадало мені на думку. …
Наприкінці робочого дня мій роботодавець підійшов до мене і дав останні розпорядження на цей день. Після цього з портфелем у руці він попрощався. … Раптом зупинився і, подивившись на мене, спитав: “Як твоє навчання?” Це було неочікувано, і я не могла повірити в те, що чула. Єдине, що я могла відповісти тремтячим голосом, було: “Все гаразд”. Він пильно подивився на мене і знову попрощався. …
Раптом до кімнати увійшла секретарка і сказала, що мені дуже пощастило! На моє запитання “чому?” вона просто відповіла: “Роботодавець щойно сказав, що віднині компанія буде повністю сплачувати за твоє навчання в університеті й за підручники. Перш, ніж підеш, зайди до мене й скажи, скільки це коштує, щоб я завтра могла видати тобі чек”.
Коли вона вийшла, я, плачучи і відчуваючи глибоке смирення, стала навколішки прямо там, де була, і подякувала Господу за Його щедрість. Я… сказала Небесному Батьку, що не треба було Йому благословляти мене так рясно. Мені потрібна була лише сума для місячного внеску, а десятина, яку я сплатила в неділю, була дуже малою порівняно з тим, що я одержала! Під час цієї молитви я згадала слова, записані в книзі Малахії: “І тим Мене випробуйте,—промовляє Господь Саваот: чи небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?” (Mалахія 3:10). До того моменту я ніколи не відчувала важливості обіцяння, яке міститься в цьому уривку, а також того, що ця заповідь була справжнім свідченням любові, яку наш Небесний Батько виявляє до своїх дітей тут, на землі” (у Conference Report, Apr. 2002, 85–86; або Ліягона, лип. 2002, сс. 81–82).
В Eтер 12:8–22 міститься багато прикладів “чудес і див, здійснен[их] через віру” (стислий огляд до розділу Eтер 12). У Lectures on Faith (Лекціях про віру) пояснюється, що віра—це принцип сили творити чудеса:
“Віра—це не тільки принцип дії, але й сила в усіх розумних істотах, чи то на небесах, чи на землі. …
…Саме вірою були сформовані світи. Бог сказав, хаос почув і світи впорядкувались вірою, яка перебувала в Ньому. Так само й з людиною; вона промовила з вірою в ім’я Бога, і сонце зупинилось, місяць підкорився, гори зрівнялись, в’язниці зруйнувались, пащі левів позамикалися, серце людське позбавилося ворожості, вогонь втратив свою нищівну силу, армії свою міць, меч свій терор, а смерть свою владу; і все це сталося завдяки вірі, яка перебувала в людині” ([1985], 3, 5).
Слабкість приходить до чоловіків і жінок через Падіння Адама. Фізичне тіло й розум вразливі для хвороб і старіння. Нас атакують спокуси та труднощі. Кожен з нас має особисті слабкості. Однак Господь ясно навчає, що, коли ми приходимо до Нього у покірності і з вірою, Він допоможе нам перетворити слабкості в силу. Його милість є достатньою, щоб здійснити це перетворення, сповнюючи нас силою, що перевищує наші природні здібності. У дуже особистий спосіб ми відчуваємо, як сила Спокути долає наслідки Падіння.
Старійшина Ніл А. Максвелл (1926–2004), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, говорив про те, як Господь може допомогти нам подолати наші слабкості: “Коли в Писаннях ми читаємо про людську “слабкість”, то тут мається на увазі і загальнолюдська, але необхідна слабкість, притаманна звичайному стану людини, який характеризується постійним впливом плоті на дух (див. Eтер 12:28–29). Втім, [загальнолюдська] слабкість охоплює і наші особливі, індивідуальні слабкості, які ми мусимо подолати (див. УЗ 66:3; Кн. Якова 4:7). Життя може виявляти ці слабкості” (Lord, Increase Our Faith [1994], 84).
Крім того, старійшина Максвелл описав, як виявлення наших слабкостей є одним з обраних Господом шляхів поглиблення нашого навчання:
“Насправді, коли ми виявляємо нездорове нетерпіння щодо розкладу всезнаючого Бога, то фактично показуємо, що самі знаємо, як буде найкраще. Чи не дивно це, що ми, хто носить наручні годинники, прагнемо радити Тому, Хто контролює космічні годинники й календарі.
Оскільки Бог хоче, щоб ми повернулися додому, ставши більш схожими на Нього і Його Сина, частково, і з необхідності, цей процес розвитку складається з того, щоб показати нам наші слабкості. Отже, якщо ми маємо абсолютну надію, то будемо покірними, бо з Його допомогою ці слабкості можуть навіть стати силою (див. Eтер 12:27).
Втім, це не легко, коли тобі показують власні слабкості, бо вони регулярно виявляються за різних обставин життя. Однак цей процес є складовою частиною приходження до Христа і є дуже важливою, хоча й болісною, складовою Божого плану щастя” (у Conference Report, Oct. 1998, 79; або Ліягона, січ. 2000, сс. 70–73).
Писання свідчать, що Ісус Христос може спасти нас від наших недоліків і гріхів:
“Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене” (2 Коринтянам 12:9).
“Приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать” (Євреям 4:16).
“Господь Бог показує нам нашу слабкість, щоб ми могли знати, що це Його благодаттю … ми маємо силу звершувати це” (Кн. Якова 4:7).
“Авжеж, я знаю, що я ніщо; щодо моєї сили я слабкий; отже, я не буду вихвалятися собою, але я буду хвалитися моїм Богом, бо в Його силі я можу зробити все” (Aлма 26:12).
“Якщо ви відринете від себе всю безбожність і любитимете Бога з усією вашою могутністю, розумом і силою, тоді Його благодаті буде достатньо вам, щоб через Його благодать ви могли бути досконалими в Христі” (Mороній 10:32).
Мороній навчав, що ми повинні не лише виявляти віру в Господа, але й упокорювати себе.
У книзі Стійкі у вірі пояснюється значення істинної покірності: “Бути смиренним означає вдячно визнавати свою залежність від Господа—розуміти, що ви маєте постійну потребу в Його підтримці. Смирення є визнанням того факту, що ваші таланти і здібності є дарами Бога. Воно не є ознакою слабкості, несміливості чи страху; воно вказує на те, що ви знаєте, де знаходиться ваша справжня сила” (Стійкі у вірі: довідник з євангелії [2004], с. 147).
У Путівнику по Писаннях ми читаємо, що благодать—це “Божа сила, яка дозволяє людям одержувати благословення цього життя і відкриває для них вічне життя та піднесення після того, як вони виявили віру, покаялися і доклали максимально можливих зусиль у дотриманні заповідей. Така божественна допомога або сила дається завдяки Божій милості та любові” (“Благодать”).
Президент Томас С. Монсон промовив наступні слова втіхи: “Якщо є такі, хто відчуває себе надто слабкими, щоб змінити курс свого життя у той чи інший бік, якщо є такі, хто не може сповнитися рішучості та змінити своє життя на краще, відчуваючи найгірший з усіх страхів,—страх невдачі, то їм не знайти більш заспокійливого запевнення, ніж те, що маємо в цих словах Господа: “Достатньо Моєї благодаті,—сказав Він,—для всіх людей, які упокорюються переді Мною; бо якщо вони упокорюються переді Мною і мають віру в Мене, то Я вчиню так, щоб слабке стало сильним для них” (у Conference Report, Apr. 2000, 61–62; або Ліягона, лип. 2000, сс. 58–59).
Спаситель виявив найдосконаліше милосердя або жертовну любов, коли віддав Своє життя і здійснив Спокуту заради кожного з нас. Ми повинні молитися, щоб нас “було сповнено цією любов’ю” аби ми могли успадкувати вічне життя (Mороній 7:48). Старійшина Марвін Дж. Ештон (1915–1994), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив, що означає мати милосердя:
“Слово милосердя у багатьох випадках, можливо, невірно розуміється. Ми часто думаємо, що милосердя полягає в тому, щоб відвідати хворого, принести їжу нужденному або поділитися надлишками з тими, кому менш поталанило. Але насправді, милосердя—це набагато більше.
Справжнє милосердя виявляється не тоді, коли ви щось віддаєте; воно є чимось тим, що ви набуваєте і робите частиною свого єства. І коли чеснота милосердя поселяється у вашому серці, ви вже ніколи не будете такими, як раніше. Вона робить думку про [приниження інших] огидною.
Можливо, найбільше милосердя виявляється тоді, коли ми по-доброму ставимося одне до одного, коли ми не судимо людей і не вішаємо на них ярликів, коли ми просто думаємо добре одне про одного або залишаємося спокійними. Милосердя—це здатність приймати відмінності, слабкості й недоліки інших людей; це терпляче ставлення до тих, хто принизив нас, а також здатність не образитися, коли хтось робить щось не так, як нам би хотілося. Бути милосердним—це відмовитися скористатися чиєюсь слабкістю, і мати бажання пробачити кривдникові. Милосердя—це вбачати найкраще одне в одному” (у Conference Report, Apr. 1992, 24; або Ensign, May 1992, 18–19).
Провівши рік у Чилі, старійшина Джеффрі Р. Холланд поділився наступною думкою стосовно слова жити (або перебувати): “Перебувайте в Мені”—це зрозумілий і прекрасний принцип, елегантно висловлений в Біблії видання короля Джеймса, але слово abide (англ.—жити, перебувати) тепер майже не використовується. Тож я більше оцінив цей заклик Господа, коли мені показали переклад цього уривка іншою мовою. Іспанською ця знайома фраза звучить як permaneced en mi. Як і англійське дієслово abide, permanecer означає “залишитися, затриматися”, але навіть такі [англомовці], як я, побачать спільний корінь зі словом “permanence” (англ.—незмінність, сталість). Тоді, у цьому сенсі, значення буде “залишайтеся, але залишайтеся назавжди” (у Conference Report, Apr. 2004, 32; або Ліягона, трав. 2004, с. 32).
В Eтер 13:1–12 описано, яким великим провидцем був Етер. Господь показав Етеру багато дивовижних речей, в тому числі і заснування Нового Єрусалима перед Другим пришестям. Зверніть увагу на те, що Етер сказав про Новий Єрусалим:
Його буде побудовано на Американському континенті для залишків сімені Йосипа (див. вірші 4–6).
Він буде святим містом, подібно до Єрусалима, побудованого для Господа (див. вірші 8–9).
Він стоятиме, доки земля не набуде целестіальної слави (див. вірш 8).
Він буде містом для чистих і праведних (див. вірш 10).
Президент Джозеф Філдінг Сміт (1876–1972) написав наступне стосовно Нового Єрусалима:
“У світі поширена думка про те, що цей [Новий Єрусалим]—це місто Єрусалим, стародавнє місто юдеїв, яке буде відновлене у день відродження. Але це не так. У книзі Етера ми читаємо, що Господь відкрив йому багато того, що бачив Іван. Етер, як про це пізніше дізналися члени Церкви, був останнім з пророків серед яредійців і Господь відкрив йому багато чого стосовно історії юдеїв і їхнього міста Єрусалима, яким той буде у дні служіння нашого Спасителя. У своєму видінні, багато в чому схожому на те, яке отримав Іван, Етер бачив старе місто Єрусалим, а також нове місто, яке ще не було побудоване. І, за словами з літопису Моронія, він так написав про них:
У день відродження, коли все стане новим, існуватимуть три великі міста, які будуть святими. Одне з них буде старим Єрусалимом, який буде відбудовано згідно з пророцтвом Єзекіїля. Одне буде Сіоном, або містом Еноха, яке було взято з землі, коли Еноха було перетворено, і яке буде відновлене; і місто Сіон, або Новий Єрусалим, яке буде побудоване сіменем Йосипа на цьому, Американському континенті” (Answers to Gospel Questions, comp. Joseph Fielding Smith Jr., 5 vols. [1957–66], 2:103–4).
Коріантумр присвятив дуже багато часу, навчаючись “усім хитрощам війни і всій підступності світу” (Eтер 13:16), однак він відкинув просте послання Етера, яке принесло б йому мир у такий спосіб, як це не змогли би зробити всі його військові навички.
Коріантумр і Шиз допустили, щоб усіх їхніх послідовників було вбито без розв’язання конфлікту. Ми не можемо повністю осягнути жах останньої битви яредійців, в якій було озброєно і послано воювати навіть жінок і дітей (див. Eтер 15:15). Однак це дозволяє уявити наочну картину того, якими люди стають, коли Дух Господа відходить і більше не бореться з ними (див. вірш 19).
Які ваші слабкості уможливлююча сила Спокути перетворила на силу?
Яке застереження для народів землі нашої доби містить книга Етера?
Гнів і ненависть зіграли вирішальну роль у знищенні яредійців. Як, на ваш погляд, гнів і ненависть впливають на світ сьогодні? Яким чином ви можете боротися з ними у вашій сфері впливу?
Як було випробувано вашу віру або рішучість жити праведно? Як ці випробування вашої віри зміцнили ваше свідчення про Ісуса Христа або розуміння вічних істин?
Запропоновані вправи
Визначте якийсь особистий недолік або ваду, які з’явилися у вас через слабкість, притаманну смертній людині. Ознайомтеся з Eтер 12:27 і складіть план дій, за допомогою якого цей недолік або вада можуть перетворитися на силу.
Обміркуйте звернене до нас прохання Моронія “шукати Цього Христа, про Якого пророки і апостоли писали, щоб благодать Бога Батька, і також Господа Ісуса Христа, і Святого Духа … могла бути і жити в [н]ас завжди” (Eтер 12:41). Напишіть невеликий перелік того, що ви можете робити, щоб “шукати … Христа” і здобути “благодать Бога Батька”.