В цьому розділі ми читаємо могутню проповідь Мормона, записану його сином Моронієм. До Mороній 7, робота над Писаннями, яку виконував Мормон, складалася, головним чином, зі скорочення літописів інших пророків. Тут ми читаємо могутню проповідь Мормона, яку він виголосив перед праведною групою членів Церкви (див. Mороній 7:2–3). Moрмон навчав святих, які жили у суспільстві, що духовно вироджувалося, як більше наблизитися до Бога. В цій промові наголошується на необхідності мати належну мотивацію або мету наших вчинків, на тому, як розпізнавати між добром і злом, і на важливому зв’язку між вірою, надією і милосердям.
В писаннях часто говориться про “покій Господа”. Процитувавши слова з Moроній 7:3, Президент Джозеф Ф. Сміт (1838–1918) писав:
“Це дуже важливий уривок. Покій, про який тут говориться—це не фізичний покій, бо в Церкві Ісуса Христа не існує такої речі, як фізичний покій. Тут говориться про духовний спокій і мир, які народжуються в розумі людей завдяки твердій переконаності в істині. Таким чином ми і сьогодні можемо входити в покій Господа, осягаючи істини євангелії. … Не всім треба шукати цей покій, бо є багато тих, хто вже набув його, чий розум задовільнено, і хто присвятив себе служінню у своїх високих покликаннях, маючи непохитну рішучість у своїх серцях бути твердими в істині, та хто у покорі й праведності йде дорогою, призначеною святим, які є щасливими послідовниками Ісуса Христа. …
Я вдячний нашому Батькові за те, що пізнав цю істину, за те, що я знаю, що Ісус є Христос, і лише Він Один є джерелом покою й спасіння. Як Бог живий, ті, хто наслідує людей і їхню філософію—обманюються; але щасливими є ті, хто входить у покій миролюбних послідовників Христа, отримуючи достатню надію з цих пір і навіки, доки вони не спочиватимуть з Ним на небесах” (Gospel Doctrine, 5th ed. [1939], 126, 128).
Старійшина Даллін Х. Оукс, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав, що кожний має численні можливості ділитися даром служіння зі своїми ближніми і що у служінні надзвичайно важливими є їхні мотиви:
“У багатьох уривках з Писань нас навчають, що наш Небесний Батько знає наші думки й наміри нашого серця. (Див. УЗ 6:16; Mосія 24:12; Aлма 18:32). Пророк [Moрмон] навчав, що, якщо ми хочемо, щоб наші діла зараховувалися як добрі, вони повинні виконуватися з правильних мотивів. …
…В Писаннях ясно говориться, що для того, щоб наше служіння в Церкві і нашим ближнім було щирим, необхідно думати не тільки про те як ми служимо, але також і чому ми служимо.
Люди служать одне одному з різних причин і деякі мотиви кращі за інші. … Всі ми повинні намагатися знаходити найблагородніші й найкращі мотиви в нашому служінні.
…Щоб проілюструвати це, я назву шість причин, не намагаючись назвати всі існуючі. Я називатиму причини, з яких люди служать, у порядку збільшення їх правильності, від меншої до більшої.
[1] Дехто може служити, сподіваючись отримати земну винагороду. …
[2] Інший мотив для служіння— … побути в хорошій компанії. …
[3] Дехто може служити через страх бути покараним. …
[4] Є люди, які можуть служити через почуття обов’язку або через вірність друзям, сім’ї чи традиціям. …
[5] Одним з благородних мотивів служіння є надія на вічну винагороду. …
[6]… Найблагороднішим мотивом є … милосердя …
…Але недостатньо служити Богові всією могуттю й силою. Той, хто дивиться в наші серця і знає наші думки, вимагає більшого. Щоб стояти невинними перед Богом в останній день, ми повинні також служити Йому всім серцем і розумом.
Служіння всім серцем і розумом є найвідповідальнішим завданням для кожного з нас. Таке служіння має бути позбавленим егоїстичних амбіцій. Воно має бути вмотивованим тільки чистою любов’ю Христа” (у Conference Report, Oct. 1984, 13–16; або Ensign, Nov. 1984, 12–15).
Президент Меріон Дж. Ромні (1897–1988), з Першого Президентства, поділився наступним особистим досвідом стосовно важливості мати щирі мотиви для виконання праведних справ:
“Майже чверть століття тому ми з сестрою Ромні переїхали до приходу, для якого тільки починали будувати дім зборів. Сума внеску, яку, як вважав єпископ, мені слід було сплатити, до деякої міри вразила мене. Я подумав, що це було вдвічі більше від того, що він мав попросити. Однак мене нещодавно було покликано на достатньо високу посаду в Церкві, тож мені було важко [сказати “ні”]. Тому я сказав: “Добре, я заплачу, єпископе, але поступово, тому що у мене немає грошей”. І я почав платити. Я платив і платив, поки не лишилося заплатити ще разів зо три, і тоді, за звичкою читаючи Книгу Мормона, я дійшов до вірша, в якому говорилося:
“…Якщо чоловік … дає дарунок … неохоче; отже, це зараховується йому так, наче він утримав цей дарунок; отже, його зараховано до злих перед Богом” (Мороній 7:8).
Це вразило мене, тому що я вже виплатив тисячу доларів. Тоді я пішов і заплатив решту того, що обіцяв заплатити, і потім я зробив ще кілька внесків, щоб запевнити Господа, що зробив це з правильним ставленням” (“Обов’язки і благословення священства, частина Б”, 1996, с. 259).
Президент Генрі Б. Айрінг, з Першого Президентства, навчав, що щира молитва включає в себе готовність підкоритися будь-яким настановам, що йдуть від Господа: “Юний Джозеф Сміт показав нам, що означає так молитися. Він вірив в обіцяння, що знайшов у посланні Якова. Він пішов до гаю з вірою, що на його молитву прийде відповідь. Він хотів знати, до якої церкви приєднатися. Він був достатньо покірний, щоб робити те, що йому скажуть робити. Тож він молився і вже тоді був готовий послухатися—так повинні робити і ми” (у Conference Report, Oct. 2003, 95; або Ліягона, лист. 2003, с. 90).
У Bible Dictionary (Біблійному словнику) надається наступне пояснення:
“Значення фрази “Світло Христа” передається в її словах і означає просвітлення, знання, а також вплив, що підносить, облагороджує і оберігає, сходячи на людство завдяки Ісусу Христу. Наприклад, Христос—це “істинне світло, яке засвічує кожну людину, яка приходить у світ” (УЗ 93:2; Іван 1:9). Світло Христа заповнює “неосяжність простору” і є засобом, за допомогою якого, Христос спроможний бути “в усьому, і серед усього, і навколо всього”. Воно “дає життя всьому” і “є законом, яким усе управляється”. Воно також є “світлом, яке оживлює” розуміння людини (див. УЗ 88:6–13, 41). Одним з виявів Світла Христа є совість, яка допомагає особі вибирати між правильним і неправильним (див. Moрон. 7:12–19).
Світло Христа не слід плутати зі Святим Духом. Світло Христа не є особою. Його вплив передує отриманню Святого Духа й готує людину до цього. Світло Христа вестиме чесну душу, яка “прислухається до голосу”, до знаходження істинної євангелії та істинної Церкви і, таким чином, до отримання Святого Духа (див. УЗ 84:46–48)” (“Світло Христа”, 725; див. також Путівник по Писаннях, “Світло, Світло Христа”; Стійкі у вірі: довідник з євангелії [2004], с. 122).
“Сумління є проявом Світла Христа, що дозволяє нам відрізняти добро від зла” (Стійкі у вірі, с. 122). “Дух Христа” (Moроній 7:16) і “Світло Христа” (вірші 18–19)—це фрази з Писань, які часто використовуються як синоніми.
Президент Бойд К. Пекер, президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, свідчив, що це світло є даром, який допоможе нам відрізняти добро від зла:
“Незалежно від того, як називають це внутрішнє світло, це знання про вірне й невірне—Світлом Христа, вмінням давати правильну моральну оцінку або совістю,—воно може допомагати нам бути стриманими у своїй поведінці, якщо, звичайно, ми не придушуємо або не заглушаємо його. …
Кожен чоловік, жінка і дитина будь-якої національності, віросповідання чи кольору шкіри—кожен, незалежно від місця проживання, віри чи роду діяльності—має в собі вічне Світло Христа” (“Світло Христа” Ліягона, квіт. 2005, сс. 9, 10).
Президент Джозеф Філдінг Сміт (1876–1972) назвав деякі відмінності між Святим Духом і Світлом Христа:
“Не треба плутати Святий Дух з Духом, який заповнює неосяжність простору і присутній повсюдно. Цей, інший Дух, не є особою і не має розміру або виміру; він походить з присутності Батька і Сина і присутній в усьому. Про Святого Духа ми повинні говорити, як про особу, а цей, інший Дух, не є особою.
Святий Дух, як нас навчають в наших сучасних одкровеннях, є третім членом Божества і є особою з Духа. Ці терміни, всі з яких стосуються Святого Духа, вживаються синонімічно: Дух Бога, Дух Господа, Дух істини, Святий Дух, Утішитель. Ці самі терміни, здебільшого, використовуються стосовно Духа Ісуса Христа, Який також називають Світлом істини, Світлом Христа, Духом Бога і Духом Господа; але це окремі й відмінні поняття. Ми стикаємося зі значною плутаниною, оскільки не прояснили цього для себе” (Doctrines of Salvation, comp. Bruce R. McConkie, 3 vols. [1954–56], 1:49–50).
Боже натхнення через Світло Христа не обмежується лише членами цієї Церкви. Світло Христа впливало на багатьох провідників світу.
“Перше Президентство проголосило:
“Великі релігійні провідники світу, такі як: Магомет, Конфуцій та реформатори, а також філософи, зокрема, Сократ, Платон та інші, отримали частинку Божого світла. Істини моралі були дані їм Богом, щоб просвітити цілі народи і явити людям вищий рівень розуміння.
Ми віримо, що Бог давав і буде давати всім людям достатньо знань, щоб допомогти їм на їхньому шляху до вічного спасіння” (Заява Першого Президентства стосовно Божої любові до всього людства, від 15 лют. 1978 р.)” (James E. Faust, у Conference Report, Apr. 1980, 15; або Ensign, May 1980, 12).
Старійшина Роберт Д. Хейлз, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив зв’язок між Світлом Христа і даром Святого Духа:
“Кожен із нас приносить світло на землю—Світло Христа. …
Використовуючи Світло Христа для того, щоб відрізняти і вибирати те, що правильно, ми можемо бути скеровані до навіть більшого світла: дару Святого Духа” (у Conference Report, Apr. 2002, 80; або Ліягона, лип. 2002, с. 77).
Сатана спроможний давати фальшиві одкровення тим, хто намагається отримати їх силоміць або примусово. Послання Сатани завжди уводитимуть нас від Христа. Президент Бойд К. Пекер дав нам пораду стосовно цих фальшивих духовних послань:
“Завжди пильнуйте, щоб не бути обманутими “натхненням” з недостойного джерела. Вам можуть підкинути фальшиві духовні послання. Так само, як існують лжеангели, існують і лжедухи. (Див. Moрон. 7:17). Стережіться, щоб вас не обманули, бо диявол може явитися в образі ангела світла.
Наші духовна та емоційна складові так тісно пов’язані, що емоційний імпульс можна прийняти за духовне спонукання. Час від часу можна побачити людей, які отримують те, що їм здається духовними спонуканнями від Бога, тоді як, насправді, ці спонукання є або проявами емоцій, або ідуть від супротивника” (“The Candle of the Lord,” Ensign, Jan. 1983, 55–56).
Mормон навчав, що віра є ключем до того, щоб сприймати все добре (див. Mороній 7:25). Пояснюючи, як “сприйняти все добре” вірою, у посланні візитного вчителювання Товариства допомоги стверджується:
“Побудова особистого свідчення—це справа бажання і вибору, які зміцнюють нашу віру й надію. Коли ми прагнемо “сприйма[ти] все добре”, то обов’язково обираємо дії, які зміцнюють нашу віру:
Ми приділяємо достатньо часу для молитви.
Ми пам’ятаємо і регулярно поновлюємо наші завіти причащаючись і відвідуючи храм.
Ми користуємося Писаннями, як особистою дорожньою картою, яка скеровуватиме нас у наших вчинках.
Ми розвиваємо дружні стосунки з людьми, які допомагають нам зміцнювати наші свідчення.
Ми робимо служіння складовою нашого щоденного життя”
(“Lay Hold upon Every Good Thing,” Ensign, Mar. 1991, 70).
Служачи у генеральному президентстві Початкового товариства, сестра Мішелін П. Гресслі сказала, що, чинячи добро, ми чинимо волю Бога: “Ми можемо тренувати свої духовні почуття у такий спосіб, щоб змогти зрозуміти волю нашого Небесного Батька щодо нас. Ми тренуємо свої духовні почуття чинячи добро. Нас навчають “шука[ти] старанно у світлі Христа, щоб відрізнити добро від зла; і якщо ви сприймете все добре і не засуджуватимете його, ви справді будете дитям Христа” (Moрон. 7:19.)” (“Follow Him,” Ensign, Nov. 1989, 93).
Старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив, що Книга Мормона наголошує на реальності ангелів:
“Я переконаний, що однією з дуже важливих тем у Книзі Мормона є роль ангелів в історії євангелії, значущість і поширеність їхнього служіння. …
Однією з речей, яка з плином років набуватиме більшої важливості в нашому житті, є реальність ангелів, їхньої роботи і служіння. Звісно, я кажу зараз не тільки про ангела Моронія, але й про тих, більш особистих ангелів-служителів, які поруч із нами і навколо нас, уповноважені допомагати нам і які дійсно допомагають (див. 3 Неф. 7:18; Moрон. 7:29 –32, 37; УЗ 107:20). …
Я вірю, що нам потрібно розповідати про ангелів, вірити в них і свідчити про їхнє служіння частіше, ніж ми іноді робимо. Завдяки їхньому служінню у Бога є один з чудових способів свідчити через завісу і в жодній книзі в усьому світі не говориться про цей принцип настільки ясно й переконливо, як у Книзі Мормона” (“For a Wise Purpose,” Ensign, Jan. 1996, 16–17).
Старійшина Брюс С. Хафен, сімдесятник, навчав про те, що ангели й зараз продовжують служити дітям людським:
“Служіння цих невидимих ангелів—це одна з найвеличніших форм взаємодії між небесами й землею, яка переконливо свідчить про Божу турботу про нас і сповнює реальною упевненістю й надає духовну підтримку тим, хто перебуває у великій нужді. …
Коли приходять ангели? Якщо ми намагаємося жити гідно, вони знаходяться поруч із нами, коли ми найбільше потребуємо їхньої допомоги” (“When Do the Angels Come?” Ensign, Apr. 1992, 12, 16).
Старійшина Річард Г. Скотт, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, розповів нам, що означає мати віру в Ісуса Христа:
“Здобути непохитну віру в Ісуса Христа означає наповнити своє життя яскравим світлом. Вам більше не потрібно один на один боротися з викликами, з якими, як ви знаєте, ви не можете впоратися самотужки, або не можете взяти їх під свій контроль, бо Він сказав: “Якщо ви матимете віру в Мене, то матимете силу робити все, що Я вважаю за доцільне” (Moроній 7:33; курсив додано).
Якщо ви занепали духом, страждаєте через провину, є хворими, самотніми або відчайдушно потребуєте втіхи й підтримки, я урочисто свідчу, що Господь допоможе вам, якщо ви старанно будете дотримуватися духовного закону, яким обумовлена ця допомога. Він—ваш Батько. Ви—Його дитя. Він любить вас. Він ніколи не підведе вас. Я знаю, що Він благословить вас” (у Conference Report, Oct. 1991, 118; або Ensign, Nov. 1991, 86).
Moрмон говорив про надію, яка походить або народжується від віри в Христа (див. Moроній 7:40, 42). Надія, зосереджена на житті та місії Господа Ісуса Христа, має силу піднімати нас над будь-яким лихом, що може постати перед нами. Президент Джеймс Е. Фауст (1920–2007), з Першого Президентства, навчав, що надія приносить мир у неспокійне життя:
“Існують величні джерела надії, більшої за наші власні можливості, знання, силу і спроможність. Одне з них—дар Святого Духа. Завдяки чудовому благословенню цього члена Божества ми можемо “пізнати правду про все” [Moроній 10:5].
Надія—це якір для наших душ. Я не знаю жодного, молодого чи старого, сильного чи слабкого, багатого чи бідного,—хто не потребував би надії. У Книзі Мормона ми читаємо: “Ось чому той, хто вірить в Бога, може з впевненістю надіятися на кращий світ, так, саме на місце праворуч Бога, така надія приходить через віру, стає якорем для душ людей, який зробить їх впевненими і непохитними, завжди багатими на добрі діяння, і веденими до уславлення Бога”. [Eтер 12:4; курсив додано]. …
У цьому житті кожний стикається з викликами долі й труднощами. Вони є складовою нашого земного випробування. Чому ці випробування приходять до нас, нелегко зрозуміти, якщо не мати віри й надії, бо часто в цьому є більша мета, яку ми не завжди розуміємо. Спокій приходить через надію” (у Conference Report, Oct. 1999, 73; або Ensign, Nov. 1999, 59).
Старійшина Джозеф Б. Віртлін (1917–2008), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав, що ми можемо мати надію, бо завжди маємо доступ до божественної допомоги: “Навіть коли дують вітри випробувань, наш Батько зміцнює нас, даючи нам якір надії. Господь пообіцяв: “Я не кину вас сиротами” [Іван 14:18], і Він “освятить [наші] скорботи на [нашу] користь” [2 Нефій 2:2]. І навіть тоді, коли наші випробування здаються нездоланними, ми можемо черпати силу та надію з твердої обіцянки Господа: “Не бійтеся та не жахайтеся … бо не ваша ця війна, але Божа!” [2 Хроніки 20:15]” (у Conference Report, Oct. 1998, 33; або Ліягона, січ. 1999, сс. 28–31).
Єпископ Х. Девід Бертон, з Верховного єпископату, говорив про чесноти і процес набуття покірності: “Покірність необхідна, щоб стати більш схожими на Христа саме тому, що без неї не можна розвинути інші важливі риси. Moрмон зазначив: “Ніхто не приймається до Бога, крім лагідних і невибагливих серцем” (Moроній 7:44). Набуття покірності—це процес. Нас просять нести “щоденно свого хреста” (Лука 9:23). Піднімання хреста не повинно бути разовою вправою. Надлишок покірності не переходить у слабкість, а є “перебуванням людини в стані доброти і ніжності. Це віддзеркалює її впевненість, силу, душевний спокій, здорову самоповагу і дисципліну” (Neal A. Maxwell, “Meekly Drenched in Destiny,” in Brigham Young University 1982–83 Fireside and Devotional Speeches [1983], 2). Більша покірність дозволить нам навчатися від Духа” (у Conference Report Oct. 2004, 104–5; або Ліягона, лист. 2004, с. 99).
Старійшина М. Рассел Баллард, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив зв’язок між важливими істинами—вірою, надією і милосердям:
“Апостол Павло навчав, що фундамент, на якому ми можемо будувати своє життя, складається з трьох божественних принципів. Це віра, надія і милосердя. (Див. 1 Коринтянам 13:13). Подібно до ніжок триногого стільця, які забезпечують його стабільність, вони разом є для нас надійною основою. Кожен принцип є важливим сам по собі, але крім того, кожен з них має важливу роль—підтримувати інші принципи. Кожен з них є неповним без інших. Надія допомагає вірі розвиватися. Але й справжня віра породжує надію. Коли ми починаємо втрачати надію, то й наша віра починає хитатися. Принципи віри й надії працюють разом, і вони повинні супроводжуватися милосердям, яке є величнішим над усе. За словами Мормона: “Милосердя є чиста любов Христа, і воно існує вічно” (Moроній 7:47). Воно є досконалим проявом нашої віри й надії.
Працюючи разом, ці три вічні принципи допоможуть нам отримати широке бачення вічності, якого ми потребуємо, щоб справлятися з найважчими викликами життя, серед яких будуть тяжкі випробування, які за пророцтвами стануться в останні дні. Справжня віра дає надію на майбутнє; вона дозволяє бачити більше, а не лише самих себе і свої теперішні турботи. Зміцнені надією, ми відчуваємо бажання виявляти чисту любов Христа своєю щоденною слухняністю і християнським служінням” (у Conference Report, Oct. 1992, 44; або Ensign, Nov. 1992, 33).
Старійшина Ніл А. Максвелл (1926–2004), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив, у який спосіб такі якості, як віра, надія і милосердя, нерозривно пов’язані з Ісусом Христом:
“Не дивно, що ці три якості—віра, надія та милосердя, які приводять нас до Христа, дуже міцно пов’язані між собою і зосереджені на Ньому: віра є вірою в Господа Ісуса Христа, надія—це надія на Його спокуту, а милосердя—це “чиста любов Христа” (див. Eтер 12:28; Moроній 7:47). Кожна з цих якостей робить нас гідними целестіального царства (див. Moроній 10:20–21; Eтер 12:34). Кожна з них, перш за все, вимагає від нас бути лагідними і невибагливими (див. Moроній 7:39, 43).
Віра й надія постійно взаємодіють і їх не завжди можна чітко відрізнити між собою або побачити, що за чим йде. І хоча жодна з них не є досконалим знанням, натхнені Духом очікування надії є “впевнен[о]” істинними (Eтер 12:4; див. також Римлянам 8:24; Євреям 11:1; Aлма 32:21). В геометрії відновленої теології євангелії, надія має ширше коло, ніж віра. Якщо віра збільшується, відповідно збільшується і периметр кола надії” (у Conference Report, Oct. 1994, 45; або Ensign, Nov. 1994, 35).
Дехто вважає, що милосердя ми можемо здобути самотужки завдяки продуманим зусиллям і конкретним діям. Однак, щоб набути любов Христа, потрібні допомога і благословення нашого Небесного Батька. Пророк Мормон закликав нас шукати милосердя і “мол[ити]ся Батькові з усією енергією [нашого] серця”; і тоді ця любов даруватиметься “усім, хто є істинними послідовниками Його Сина, Ісуса Христа” (Moроній 7:48).
Старійшина Роберт Д. Уеттен, сімдесятник, пояснював: “Як і віра, любов, подібна до Христової, є даром Духа, що дається за принципами особистої праведності та відповідно до того, наскільки ми виконуємо закони, на яких це благословення грунтується. Як і віру, любов необхідно виявляти, щоб вона зростала” (у Conference Report, Apr. 1999, 37; або Ліягона, лип. 1999, сс. 34–37).
Старійшина Даллін Х. Оукс описав милосердя і те, що людина мусить робити, щоб набути його: “Милосердя—“чиста любов Христа” (Mороній 7:47), це не дія, а стан існування. Милосердя досягається через низку справ, які приводять до навернення. Милосердя—це те, що людина набуває. Як проголосив Мороній: “Якщо люди не матимуть милосердя, вони не зможуть успадкувати” місце, приготовлене для них в оселях Батька (Eтер 12:34; курсив додано)” (у Conference Report, Oct. 2000, 43; або Ліягона, січ. 2000, сс. 40–42).
Старійшина Джеффрі Р. Холланд навчав, чому милосердя є великим благословенням у нашому житті:
“Однак величнішим визначенням “чистої любові Христа” є не те, що ми, як християни, намагаємося виявляти до інших, хоча здебільшого нам це не вдається, а та любов, яку Христос абсолютно досконало виявляв до нас. Істинне милосердя мало місце лише один раз. Воно виявляється в досконалому і чистому виді у незмінній, досконалій, спокутній любові Христа до нас. Саме Христова любов до нас “довго терпить, і є добр[ою], і не заздрить”. Саме Його любов до нас “не чваниться, … легко не дратується, не думає злого”. Саме Христова любов до нас “зносить усе, вірить усьому, надіється на все, витерпить все”. Своїм життям Христос доводить, що “милосердя ніколи не минає”. Це те милосердя—Його чиста любов до нас—, без якого ми були б ніщо, не мали б надії і були б найнещасніші від усіх чоловіків і жінок. Воістину, з тими, кого в останній день буде визнано такими, що мають благословення Його любові—Спокуту, воскресіння, вічне життя, вічне обіцяння—неодмінно все буде гаразд.
Це ні в якому разі не применшує важливості заповіді, що нам слід намагатися набувати подібну любов одне до одного. … Ми мусимо намагатися бути більш стійкими й надійними, більш довготерпеливими і добрими, менше заздрити і гордовито підноситися у своїх стосунках з іншими людьми. Ми повинні жити так, як жив Христос, і любити так, як Він любив. А “чиста любов Христа”, про яку говорив Мормон, якраз і є тією любов’ю Христа. Маючи цей божественний, викупительний дар, ми маємо все; без нього у нас немає нічого і зрештою ми самі в кінці стаємо нічим, як тільки “дияволами [і] ангелами дияволові” [2 Нефій 9:9].
Життя повне страхів і невдач. Інколи справи йдуть шкереберть. Іноді люди підводять нас, або стан економіки, бізнесу чи становище у державі перетворюються на несприятливі для нас. Але одна річ в часі чи вічності не підведе нас—це чиста любов Христа. …
Тож, чудо Христового милосердя спасає і змінює нас. Його спокутна любов рятує нас від смерті й пекла, а також від тілесної, хтивої і диявольської поведінки. Ця викупительна любов також змінює душу, піднімаючи її вище норм занепалого світу до чогось набагато благороднішого й святішого. Отже, ми повинні залишатися “вірними милосердю”—чистій любові Христа до нас та нашій рішучості набути чисту любов до Нього та всіх інших—, бо без нього ми ніщо і наш план вічного щастя нічого не вартий. Без викупительної любові Христа у нашому житті, всі інші якості—навіть доброчесні якості та гідні наслідування добрі вчинки—не принесуть нам спасіння й радості” (Christ and the New Covenant [1997], 336–37).
У Mороній 7:48 нас навчають, що милосердя набуде та людина, яка постійно молиться “з усією енергією … серця”, тобто прагне його більше за будь-що. Така палкість молитви приноситиме результати, коли людина молитиметься й про інші речі. Президент Спенсер В. Кімбол (1895–1985) навчав, що палкість наших молитов впливатиме на наші сім’ї: “У сімейному колі діти на прикладі батьків навчаться розмовляти зі своїм Небесним Батьком. Вони невдовзі побачать, наскільки щирі і чесні наші молитви. Якщо ми молимося поспішно, роблячи їх схожими на бездумний ритуал, вони і це побачать. Нам краще робити і в колі сім’ї, і на самоті так, як закликав Мормон: “Отже, мої улюблені браття, моліться Батькові з усією енергією вашого серця” (Moрон. 7:48.)” (“Pray Always,” Ensign, Oct. 1981, 4).
Зображення
Сім’я молиться навколішках
Обдумайте
Які критерії, зазначені в Mороній 7, допомагають нам визначити, що є добрим, а що поганим?
Чому милосердя є найвеличнішим з усіх дарів? (Мороній 7:46).
Чому ваші ставлення й наміри під час служіння іншим є важливими?
Запропоновані завдання
Основуючись на якостях, перелічених в Mороній 7:45 і заклику Мормона в Mороній 7:48, напишіть кількома рядками про те, що ви можете зробити, аби розвинути у своєму житті милосердя.