Інститут
Розділ 28: Алма 23–29

Розділ 28

Aлма 23–29

Вступ

Анті-Нефій-Легії чітко продемонстрували могутню зміну, яка приходить до тих, хто приймає євангелію і вступає в завіти йти за Ісусом Христом. Вони подали приклад глибокого, цілковитого навернення, яке є результатом щирих зусиль наслідувати Спасителя в усіх аспектах життя. Разом з наверненими ламанійцями сини Мосії та Алми також виявили духовну силу, яка є результатом постійного бажання каятися, дотримуватися заповідей та служити Господу, виконуючи місіонерську роботу й ведучи праведне життя. Вивчаючи Алма 23–29, шукайте приклади конкретних вчинків і життєвих позицій, які можуть допомогти вам укорінити ваше особисте навернення. Шукайте також численні описання радості та щастя, які приходять завдяки проповідуванню євангелії іншим.

Коментар

Aлма 23:1–5. “Слово Бога не буде мати ніяких перешкод”

  • Цар Ламанійців зняв обмеження на проповідування євангелії серед його народу, і місіонери пішли, проповідуючи по всій землі. Президент Томас С. Монсон розповів про схожу подію, описуючи обставини, які супроводжували рішення уряду Німецької Демократичної Республіки дозволити місіонерам проповідувати на цій землі після багатьох років обмежень діяльності Церкви:

    “Нашою кінцевою метою було отримати дозвіл, аби відчинити двері для місіонерської роботи. Старійшина Рассел М. Нельсон, старійшина Ганс Б. Рінггер і я разом з нашими місцевими провідниками Церкви у Німецькій Демократичній Республіці на чолі з президентом Генрі Буркгардтом, президентом Франком Апелєм і президентом Манфредом Шутце спочатку зустрілися з державним секретарем у справах релігії Куртом Льоффлером. Це відбувалося за прекрасним офіційним обідом, який він влаштував на нашу честь. Він звернувся до нашої групи з такими словами: “Ми готові вам допомогти. Ми спостерігали за вами і вашими людьми протягом двадцяти років. Ми знаємо, що ви є тими, за кого себе видаєте: чесні чоловіки й жінки”.

    Керівники уряду та їхні дружини відвідали освячення центру колу в Дрездені та каплиці у Цвікау. Коли святі співали “У розлуці хай веде Господь”—“Ауфвідерзеен, ауфвідерзеен”—ми згадували Його, Князя миру, Який помер на хресті Голгофи. Я роздумував над тим, як наш Господь і Спаситель пройшов стезею болю, тропою сліз, а насправді—дорогою праведності. Згадалися Його проникливі слова: “Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається” (Іван 14:27).

    Потім ми повернулися в Берлін для вирішальної зустрічі з главою нації, Еріхом Хонекером.

    … Нас привезли до будівлі Кабінету міністрів.

    Біля парадного входу будівлі нас привітав сам голова Хонекер. Ми подарували йому статуетку Перший крок, яка зображує матір, що допомагає своїй дитині зробити перший крок назустріч батькові. Йому дуже сподобався подарунок. Тоді він провів нас до своєї особистої нарадчої кімнати. Там нас посадили за великим круглим столом. Серед присутніх за цим столом були голова Хонекер та представники його уряду.

    Голова Хонекер розпочав такими словами: “Ми знаємо, що члени вашої Церкви вірять у важливість праці—ви довели це. Ми знаємо, що ви вірите у важливість сім’ї—ви продемонстрували це. Ми знаємо, що ви—гідні громадяни будь-якої країни, яку вважаєте своїм домом; ми це бачили. Ми готові вас вислухати. Чого ви бажаєте?”

    Зображення
    Черга до Фрайберзького храму, Німеччина

    Я розпочав: “Голова Хонекер, під час освячення та днів відкритих дверей храму у Фрайберзі 89 890 ваших співгромадян стояли в черзі іноді і до чотирьох годин, часто під дощем, аби вони могли побачити дім Бога. У місті Лейпциг 12 000 людей відвідали дні відкритих дверей з нагоди освячення центру колу. У місті Дрездені було 29 000 відвідувачів; у місті Цвікау—5 300. І щотижня протягом року від 1500 до 1800 людей відвідують храмову ділянку у місті Фрайберг. Вони бажають дізнатися, у що ми віримо. Ми б хотіли розповісти їм, що віримо у повагу до закону країни. Ми підтримуємо і виконуємо його. Ми б хотіли пояснити наше прагнення мати міцні сімейні осередки. Це лише дві складові наших вірувань. Ми не в змозі відповісти на запитання і ми не можемо передати наші почуття, тому що тут у нас немає наших представників-місіонерів, як в інших країнах. Молоді чоловіки й жінки, яких ми б хотіли послати до вашої країни як місіонерів любили б вашу країну і ваш народ. Зокрема, вони б справляли облагороджуючий вплив на ваш народ. А потім ми б бажали бачити молодих чоловіків і жінок з вашої країни, які є членами нашої Церкви, щоб вони служили місіонерами в багатьох країнах, таких як: Америка, Канада та безліч інших. Вони повернуться на вашу землю краще підготовленими, аби прийняти на себе відповідальні посади”.

    Потім протягом приблизно 30 хвилин говорив голова Хонекер. Він описував свої цілі та погляди, а також детально розповідав про прогрес, досягнутий його народом. Зрештою він посміхнувся і звернувся до мене та нашої групи з такими словами: “Ми знаємо вас. Ми довіряємо вам. Ми бачили ваші справи. Ваш місіонерський запит задоволено”.

    Мій дух буквально вилетів з кімнати. Збори були закінчені. Коли ми залишали прекрасні приміщення Кабінету міністрів, старійшина Рассел Нельсон обернувся до мене і сказав: “Подивіться, як сонячне світло заповнило цей коридор. Це ніби наш Небесний Батько каже: “Я задоволений”.

    Чорна темрява ночі закінчилася. Настало яскраве денне світло. Тепер євангелія Ісуса Христа прийде до мільйонів людей у цій країні. На їхні запитання стосовно Церкви будуть дані відповіді й царство Бога буде поширюватися.

    Коли я розмірковую над цими подіями, мої думки звертаються до слів Учителя: “І нічим людина не ображає Бога, або ні на кого Його гнів не запалено, крім тих, хто не визнає Його руку в усьому” (УЗ 59:21). Я визнаю руку Бога в цих дивовижних подіях стосовно встановлення Церкви в Німецькій Демократичній Республіці” (у Conference Report, Apr. 1989, 68–69; або Ensign, May 1989, 52–53).

Алма 23:6. Ті, які були навернені до Господа, ніколи не відпали

  • Дивовижно те, що ніхто з Анті-Нефій-Легіїв ніколи не залишив Церкву і не став менш активним (див. Алма 27:27). Президент Гордон Б. Хінклі (1910–2008) неодноразово наголошував на важливості утримання новонавернених. Він сказав, що немає ніякого сенсу проводити місіонерську роботу, якщо ці навернені не залишаються активними:

    Зображення
    Анті-Нефій-Легії ховають мечі

    Художник Дел Парсон, © 1982 IRI

    “З розширенням місіонерської роботи по всьому світу, необхідно більше докладати зусиль для того, щоб кожна навернена людина почувала себе в своєму приході або своїй філії як удома. Цього року до Церкви прийде людей достатньо, щоб створити понад 100 нових середньостатистичних колів. На жаль, незважаючи на таке прискорення в наверненні, ми не турбуємося про декого з цих нових членів Церкви. Я сповнений надії, що великі зусилля буде докладено у всій Церкві, по всьому світу, щоб підтримати кожного наверненого, який приходить у Церкву.

    Це серйозна справа. Немає сенсу проводити місіонерську роботу, якщо ми не зберігаємо плоди її зусиль. Це повинно бути дуже тісно пов’язано між собою” (у Conference Report, Oct. 1997, 69–70; або Ліягона, січ. 1998 р., с. 55).

Алма 23:17. Що означає назва Анті-Нефій-Легії?

  • Назва Анті-Нефій-Легії може означати поєднання нащадків Нефія і тих, хто пішов за ним, з іншими нащадками Легія: “Слово “Анті” у “Анті-Нефій-Легії” може бути відображенням єгипетського nty “він з; той, що з”. Отже, точніше, воно несе не протиставлення, а означає “той, що з Нефіїв і Легіїв” (Stephen D. Ricks, “Anti-Nephi-Lehi,” in Dennis L. Largey, ed., Book of Mormon Reference Companion [2003], 67).

Алма 24:10. Зняття провини через Спокуту

  • Президент Бойд К. Пекер, президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, свідчив, що ми можемо змити нашу провину, якщо застосуємо [силу] Спокути Ісуса Христа:

    “Ми чомусь вважаємо, що Спокута Христа вступає в дію лише наприкінці земного життя, щоб викупити від Падіння, від духовної смерті. Насправді вона набагато ширша. Це постійна сила, яку слід прикликати у щоденному житті. Коли нас катує чи мучить або виснажує відчуття провини, чи ж обтяжують страждання, Він може зцілити нас. Хоч ми повністю і не розуміємо того, як було здійснено Спокуту Христа, але ми можемо відчувати “мир Божий, що вищий від усякого розуму” [Филип’янам 4:7]…

    Усі ми помиляємося. Іноді ми шкодимо собі та завдаємо сильного болю іншим таким чином, що потім не можемо виправити це самотужки. Ми розбиваємо те, що самостійно не можемо полагодити. Саме тоді, відповідно до своєї природи, ми відчуваємо провину, приниження і страждання, які самі не можемо залагодити. Саме тоді нам на допомогу приходить зцілююча сила Спокути.

    Господь сказав: “Бо знай, Я, Бог, вистраждав це за всіх, щоб їм не страждати, якщо покаються” [УЗ 19:16]…

    Спокута має практичну, особисту буденну цінність; застосовуйте її в своєму житті. Її можна привести в дію просто помолившись. Після цього ви не звільнитеся від проблем і помилок, але зможете змити провину покаянням і відчувати мир” (Ліягона, лип. 2001, сс. 26–27).

Алма 24:11. “Все, що ми могли зробити” для покаяння

  • Анті-Нефій-Легії зробили “все, що [вони] могли зробити, щоб… покаятися” (Алма 24:11). У 2 Нефій 25:23 Нефій пояснив: “Це благодаттю ми спасенні після всього, що ми можемо зробити”. Від царя Анті-Нефій-Легіїв ми дізнаємося, що частина того всього, що ми можемо зробити—це “покаятися в усіх наших гріхах”.

Алма 24:17–19. Глибоко заховати нашу зброю

  • Ховаючи глибоко в землю свою зброю, Анті-Нефій-Легії пообіцяли Господу, що вони ніколи не скористаються нею знову. У Писаннях сказано: “Вони були стійкими, навіть краще прийняли б смерть, ніж учинили гріх” (Алма 24:19). Їхні вчинки показують повну відмову від гріха, що є наслідком щирого покаяння.

    Президент Спенсер В. Кімбол (1895–1985) навчав, що відмова від гріхів часто вимагає від нас змінити стиль свого життя: “Полишаючи гріх, людина не може лише бажати кращого стану. Вона має створити його. Їй, можливо, доведеться навчитися ненавидіти заплямований одяг і відчувати відразу до гріха. Вона має бути переконаною не тільки в тому, що залишає гріх, але і в тому, що вона змінила обставини, що супроводжували гріх. Вона повинна уникати тих місць, умов і обставин, де стався гріх, бо вони можуть швидко знову відродити той гріх. Вона має залишити тих людей, з якими було скоєно гріх. Їй необов’язково ненавидіти осіб, що мають причетність до цього, але вона повинна уникати їх і все, що пов’язано з гріхом. … Вона повинна усунути все, що викликає старі спогади” (The Miracle of Forgiveness [1969], 171–72).

Алма 24:22–27. Приклади праведних сприяли наверненню багатьох людей

  • Старійшина Л. Том Перрі, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, зазначив, що наше рішення дотримуватися завітів може привести до навернення інших:

    “Цар Анті-Нефій-Легіїв наказав своєму народові заховати їхню зброю глибоко в землю, щоб у них не було спокуси скористатися нею, коли їхні брати ламанійці виступлять проти них битися. Люди послухалися наказу свого царя, сприймаючи свій вчинок як “свідчення перед Богом, а також перед людьми, що вони ніколи не використають зброю знову для пролиття людської крові” (Алма 24:18). Коли напали ламанійці, Анті-Нефій-Легії “вийшли назустріч їм, і припали до землі” перед своїми нападниками (Алма 24:21). Ламанійці вбили тисячу і п’ять Анті-Нефій-Легіїв до того, як закінчилося кровопролиття. Чому кровопролиття зупинилося і якими були його наслідки? З розповіді у книзі Алми ми дізнаємося відповіді на ці запитання:

    “Тоді, коли ламанійці побачили це, вони припинили вбивати їх; і було багато таких, чиї серця були сповнені почуттів,.. бо вони покаялися в тому, що вони вчинили…

    … До людей Бога приєдналося того дня більше, ніж та кількість людей, яких було вбито; а ті, кого було вбито, були праведними людьми, тому ми не маємо причини сумніватися, що вони були спасенні” (Алма 24:24–26)…

    Хоча послання цієї історії не для наполягання на глобальному пацифізмі, ми все ж дізнаємося, що не відповідаючи на агресію з боку інших людей, ми можемо справити на них великий вплив. У буквальному розумінні ми можемо змінити їхні серця, якщо наслідуємо приклад Спасителя і підставляємо іншу щоку. Наш приклад мирних послідовників Христа надихає інших наслідувати Його” (Living with Enthusiasm [1996], 127–128).

Алма 24:30. Залишити нейтральну територію

  • Стан людини, яка відпадає від Церкви після того, як вона була її членом, “гірш[ий], ніж коли б во[на] ніколи не зна[ла] цього” (Алма 24:30). Пророк Джозеф Сміт пояснив цю ситуацію в розмові з іншим членом Церкви. Одного разу брат Айзек Бехунін сказав пророку Джозефу Сміту: “Якби я залишив цю Церкву, я б не робив того, що зробили ці люди. Я б відправився у якесь віддалене місце, де про мормонізм ніколи не чули, оселився там, і ніхто б ніколи не дізнався, що я знаю щось про це”.

    Великий провидець одразу відповів: “Брате Бехунін, ти не знаєш, що б ти робив. Безсумнівно, ці люди колись думали так, як ти думаєш зараз. До того, як ти приєднався до цієї Церкви, ти стояв на нейтральній території. Коли тобі проповідували євангелію, перед тобою виклали добро і зло. Ти міг вибирати або те, або те. Було два протилежні господарі, кожний з яких запрошував тебе служити йому. Коли ти приєднався до цієї Церкви, ти став на службу Божу. Зробивши це, ти залишив нейтральну територію і на неї вже ніколи не повернешся. Якщо ти залишиш Господа, на службу до Якого ти пішов, це буде через підбурювання Злого, і ти будеш слідувати його керівництву і будеш його слугою” (Учення Президентів Церкви: Джозеф Сміт [2007], с. 326).

Aлма 25:1–12. Виповнення пророцтва

  • У Алма 25:1–12 подається запис про виповнення пророцтва Авінадія стосовно злочестивих священиків царя Ноя (див. Мосія 17:15–20). Зверніть увагу на те, як Мормон документально підтвердив читачеві виповнення пророцтв Авінадія. Поміркуйте над долею тих, хто відкидає таких пророків, як Авінадей, і заявляє, що пророк згрішив. Сучасне одкровення також містить застереження для тих, хто “підніме п’яту на Моїх помазаників” (див. УЗ 121:16–22).

Алма 25:17. Господь “виконав Своє слово для них у всіх подробицях”

  • Один з найголовніших уроків, які випливають з цього розділу книги Алми, є тим, що Бог завжди виконує Свої обіцяння. Господь сказав царю Мосії, що багато хто повірить ученням його синів і що Він визволить їх “з рук Ламанійців” (Мосія 28:7). Виповнення цих обіцянь дивіться в Алма 17:4, 35–39; 19:22–23; 26:1–4. Це лише один з численних прикладів у Писаннях, який підкріплює доктринальну істину того, що Бог зв’язаний обіцянням, коли ми робимо те, що Він каже (див. УЗ 82:10 ).

Aлма 26:5–7. Що таке снопи?

  • Слово снопи означає велику кількість зв’язаних колосків зі стеблами. Згадування Аммоном снопів у Алма 26:5 відноситься до навернених, які прийшли до Церкви завдяки відданим місіонерам, що встромили серпа.

Aлма 26:15–16. “Хто може занадто багато пишатися Господом?”

  • Так само, як Аммону, нам належить відчувати бажання славити Господа й співати Йому хвалу. Сестра Шері Л. Дью, служачи радником у генеральному президентстві Товариства допомоги, навчала нас стосовно тієї ролі, яку відіграє Ісус Христос у нашому щоденному житті:

    “Чи можливо бути щасливим, коли життя важке? Чи можливо відчувати мир в оточенні невпевненості і надію—в оточенні цинізму? Чи можливо “струсити з себе” старі звички та оновитися? Чи можливо жити цілісно й чисто у світі, де більше не цінуються чесноти, притаманні послідовникам Христа?

    Так. Відповідь звучить: “Так!”—завдяки Ісусу Христу, чия Спокута гарантує, що нам не доведеться самостійно нести тягар смертного життя…

    У плині років я, як і ви, зазнавала тиск і розчарування, які зламали б мене, якби я не мала нагоди звертатися до джерела мудрості і сили, більших за мої власні. Він ніколи не забував і не залишав мене, і я дійшла до особистого пізнання того, що Ісус є Христос і що це Його Церква. Я приєднуюсь до Аммона в його вислові: “[Бо]хто може занадто багато пишатися Господом? Так, хто може сказати надто багато про Його велику силу, і про Його милість?.. Слухайте, я кажу вам, я не можу висловити й найменшої частки того, що я відчуваю” (Алма 26:16). Я свідчу, що в цих вечірніх сутінках розподілу повноти часів, коли Люцифер працює понадурочно, щоб наразити на небезпеку нашу подорож додому і відокремити нас від Спасителевої спокутної сили, єдина відповідь для кожного з нас—Ісус Христос” (Ліягона, лип. 1999, с. 78–79).

Алма 26:27. Наполегливість веде до успіху

  • Успіх, якого сини Мосії досягли серед ламанійців, перевершив їхні очікування (див. Алма 26:30–31). На початку їхньої місії Господь пообіцяв: “Я зроблю вас знаряддям в Моїх руках до спасіння багатьох душ” (Алма 17:11). Завдяки цьому обіцянню вони “набралися мужності, щоб піти до Ламанійців проголошувати їм слово Бога” (Алма 17:12). Успіх у їхніх справах не прийшов автоматично, хоча Господь і пообіцяв його. Протягом їхньої 14-річної місії вони зазнали “всіляк[их] скорб[от]” (Алма 26:30). Далі в Писаннях сказано, що їхні серця стали “пригнічені, і [вони] вже збиралися повернути назад” (Алма 26:27). Однак з довірою до обіцянь Господа вони продовжували свої зусилля. Тоді, як Він завжди робить, Господь виконав Свої обіцяння й винагородив їхню наполегливість.

    Зображення
    Аарон навчає людей

    Художник Джеррі Томпсон, © IRI

Aлма 26:27–30. Реалії місіонерського служіння

  • Старійшина Ф. Бертон Говард, сімдесятник, поділився тим, як він молодим місіонером читав Алма 26 і як це вплинуло на його свідчення про істинність Книги Мормона:

    “Я знову перечитував двадцять шостий розділ Алми та історію про місію Аммона. Я читав вголос, іноді я так роблю, намагаючись поставити себе на місце персонажів книги, уявляючи себе тим, хто говорить або хто чує слова, ніби я був там. Я ще раз прочитав розповідь, і Дух говорив до моєї душі з ясністю, яку неможливо описати і яку буде важко зрозуміти тому, хто ніколи цього не відчував: Ти помітив? Усе, що сталося з Аммоном, сталося і з тобою.

    Це була зовсім неочікувана думка. Вона була приголомшлива за своїм масштабом; це була думка, яка ще ніколи не виникала в мене раніше. Я швидко перечитав історію. Так, були часи, коли моє серце було в депресії і я думав про те, щоб поїхати додому. Я також поїхав до чужої країни навчати євангелії ламанійців. Я пішов серед них, витерпів страждання, спав на підлозі, переніс голод і холод. Я також ходив від дому до дому, стукаючи у двері і місяцями не отримуючи запрошення увійти, сподіваючись на милості Бога.

    Були й часи, коли ми заходили в будинки й розмовляли з людьми. Ми навчали їх на їхніх вулицях і пагорбах. Ми навіть проповідували у інших церквах. Я пам’ятав, коли на мене плювали. Я пам’ятав той час, коли я, молодий провідник [місіонерського] округу був призначений президентом місії відкрити нове місто. Разом з трьома іншими старійшинами я увійшов на головну площу міста, на якій ще ніколи не бували місіонери. Ми пішли в парк, заспівали гімн, і [навколо нас] зібрався натовп.

    Тоді жереб проповідувати впав на мене як на провідника округу. Я стояв на кам’яній лавці й говорив до людей. Я розповів про історію відновлення євангелії, про хлопчика Джозефа, який пішов до гаю і те, як йому явилися Батько і Син. Я добре пам’ятаю групу хлопців-підлітків, які в сутінках кидали в нас камінням. Я пам’ятаю, як хвилювався, щоб мене не вдарили або не поранили ті, хто не бажав слухати [наше] послання.

    Я пам’ятав, як був у в’язниці, коли поліцейські чини ставили під сумнів моє законне право бути місіонером у певній країні. Я не так довго був у в’язниці, аби порівнювати себе з Аммоном, але я досі пам’ятаю відчуття, коли зачинилися двері і я був далеко від дому, один, сподіваючись лише на милості Господа у своєму звільненні. Я пам’ятав, як зносив це з надією, що ми, можливо, зможемо “бути засобом спасіння якоїсь душі” (Алма 26:30).

    І тоді того дня, коли я це читав, Дух свідчив мені знову, і ці слова досі зі мною: Ніхто, крім місіонера не міг написати цю історію. Джозеф Сміт ніколи не міг знати, як це бути місіонером серед ламанійців, бо жоден із тих, кого він знав, не робив цього раніше” (“Ammon: Reflections on Faith and Testimony,” in Heroes from the Book of Mormon [1995], 124–125).

Aлма 27:21–24. Прощати наших ворогів

  • Алма ще раніше закликав жителів Зарагемлі змінити свої серця (див. Алма 5:6, 12–14, 26). Він також проголосив, що Господь “посилає запрошення всім людям” (Алма 5:33). Воно схоже на подібне запрошення, дане Господом через Нефія, що Бог “ні від кого не відмовиться, хто прийде до Нього, від чорного і білого, зв’язаного і вільного, чоловічої статі і жіночої;.. всі є однаковими для Бога” (2 Нефій 26:33). Жителі Зарагемлі сприйняли послання Алми і, коли виникла потреба пробачити їхніх ворогів, вони вділили землі і стали на захист народу Аммона.

    Президент Говард В. Хантер (1907–1995) закликав кожного з нас подібним чином пробачати наших ворогів:

    “Зверніть увагу, наприклад, на ці настанови Христа своїм учням. Він сказав: “Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує” (Матвій 5:44).

    Тільки уявіть, що вдіяв би цей єдиний заклик у наших з вами районах, у громадах, де живете ви і ваші діти, серед народів, які утворюють нашу величну світову родину. Я розумію, що це вчення передбачає значні випробування, але, звичайно, вони є більш прийнятними, ніж жахливі випробування, що їх пропонує нам війна, бідність та біль, яких продовжує зазнавати світ…

    У всіх нас є істотна можливість практикувати християнство, і ми повинні намагатися робити це за кожної нагоди. Зокрема, ми всі можемо трохи більше прощати” (у Conference Report, Oct. 1992, 22–23; або Ensign, Nov. 1992, 18).

Aлма 28:1–12. Надія супроводжує смерть праведних

  • Старійшина Роберт Д. Хейлз, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, поділився своїм досвідом, коли він був свідком, як від смертельної хвороби помирав праведний провідник священства:

    “Коли мій друг зіткнувся з власними гіркими випробуваннями і лихом, він прийняв фразу: “Твоя нехай станеться воля”. Як вірного члена Церкви зараз його непокоїли деякі серйозні питання. Особливо зворушливими були його запитання: “Чи зробив я все належне, аби віддано витерпіти до кінця?” “Якою буде смерть?” “Чи буде моя сім’я готова встояти у вірі й бути самодостатньою, коли мене вже не буде?”

    У нас була нагода обговорити всі три питання. На них є чіткі відповіді в ученнях, даних нашим Спасителем. Ми обговорили те, як він провів своє життя, намагаючись бути вірним, виконувати те, що Бог просив від нього; бути чесним у справах зі своїми ближніми та всіма іншими, піклуватися і любити свою сім’ю. Чи не це мається на увазі під “витерпіти до кінця”? Ми говорили про те, що відбувається одразу після смерті, про те, чого Бог навчав нас стосовно світу духів. Це місце раю і щастя для тих, хто праведно провів життя. Цього не треба боятися.

    Після нашої розмови він покликав свою дружину і решту сім’ї—дітей та онуків—аби знову викласти їм учення Спокути про те, що всі воскреснуть. Кожному стало зрозуміло, що хоча тимчасову розлуку супроводжуватиме скорбота, все ж Господь сказав, що немає смутку для тих, хто помирає в Господі (див. Об’явлення 14:13; УЗ 42:46). У благословенні йому було обіцяно втіху і запевнення, що все буде добре, що він не матиме болю, що він матиме додатковий час, аби підготувати сім’ю до свого відходу, і навіть те, що він знатиме час свого відходу. Його родина розповіла мені, що ввечері перед своєю смертю він сказав, що завтра його не стане. Він тихо помер наступного дня, вся його сім’я була біля нього. Це саме ті втіха і спокій, які приходять до нас, коли ми розуміємо план євангелії і знаємо, що сім’ї є вічними.

    Порівняйте ці події з випадком, який стався зі мною в молодості, коли мені було ледь за двадцять. Коли я служив у Військово-Повітряних силах, один з пілотів моєї ескадрильї розбився насмерть під час тренувального завдання. Мене було призначено супроводжувати мого загиблого товариша в його останній дорозі додому, щоб бути похованим у Брукліні. Я мав честь стояти поруч з його сім’єю під час служб прощання та поховання й від імені уряду передати біля могили наш прапор його вбитій горем вдові. Поховальна служба була похмурою та пригніченою. Нічого не було сказано про його добропорядність або досягнення. Його ім’я жодного разу не було згадано. Наприкінці служби його вдова обернулася до мене і запитала: “Бобе, що насправді має статися з Доном?”

    Тоді я мав змогу подати їй утішливе вчення про Воскресіння й реальність того, що якщо вони будуть охрищені й запечатані в храмі на час і на всю вічність, вони зможуть бути разом вічно. Священик, який стояв поруч з нею, сказав: “Це найпрекрасніше вчення, яке я коли-небудь чув” (у Conference Report, Oct. 1996, 88–89; або Ensign, Nov. 1996, 66).

Aлма 29:4–5. Бог дарує людям згідно з їхніми бажаннями

  • Старійшина Ніл А. Максвелл (1926–2004), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав, що наші бажання впливають на наш особистий розвиток і зрештою визначають наші вічні благословення:

    “Бажання… стають визначальними факторами, навіть коли ми із жалісною наївністю насправді не бажаємо наслідків наших бажань…

    Те, чого ми наполегливо прагнемо—це те, ким з часом станемо ми самі і що ми отримаємо у вічності…

    Отже, праведні бажання повинні бути безперервними, бо, як сказав Президент Бригам Янг, “чоловіки і жінки, які бажають здобути місця в целестіальному царстві, побачать, що повинні вести битву кожен день” (у Journal of Discourses, 11:14). Отже, істинні християнські воїни—це щось більше за бійців вихідного дня…

    “…Пам’ятайте, брати і сестри, саме наші власні бажання визначають розмір і рівень привабливості різних спокус. Ми програмуємо наші термостати відповідно до спокус.

    Таким чином, для вдосконалення й шліфування наших бажань потрібне чітке розуміння істин євангелії, однак це ще не все. Президент Бригам Янг підтвердив: “Це очевидно, що багато тих, хто розуміє істину, не керуються нею; тому, немає значення, наскільки правдивою і прекрасною є ця істина, потрібно взяти людські пристрасті й переформувати їх у відповідності до закону Бога” (у Journal of Discourses, 7:55)…

    …Отже, як проголосив Президент Джозеф Ф. Сміт, “вдосконалення наших бажань—це один з важливих і далекосяжних факторів нашого щастя в житті” (Gospel Doctrine, 5th ed. [1939], 297). Таке вдосконалення може вести до освячення, доки, як сказав Президент Бригам Янг, “святі бажання не породять відповідні видимі прояви” (in Journal of Discourses, 6:170). Лише якщо ми будемо вдосконалювати й шліфувати наші бажання, вони зможуть стати нашими союзниками, а не ворогами!” (у Conference Report, Oct. 1996, 26–28; or Ensign, Nov. 1996, 21–22).

Обдумайте

  • Як приклад Анті-Нефій-Легіїв може допомогти вам поглибити силу вашого власного навернення?

  • Анті-Нефій-Легії заховали в землю свою зброю на знак завіту з Богом (див. Алма 24:17–18). Що схожого робите ви в щоденному житті, аби показати Господу, що також є цілковито наверненими?

  • Яким чином місіонерські зусилля Алми серед нефійців (див. Алма 4–15) могли підготувати його до прийняття навернених ламанійців, яких було навчено синами Мосії?

Запропоновані завдання

  • Так само, як ламанійці закопали свою зброю війни, аби ніколи її не використовувати знову, нам слід позбавитися гріхів або слабкостей, які заважають нам прийти до Бога. Визначте у вашому житті гріх або слабкість, якого(ої) вам хотілося б позбавитися. Складіть план, який допоможе вам це подолати, і приведіть його в дію.

  • Прочитайте Алма 26 і 28, звертаючи увагу на дані Аммоном і Алмою причини для їхньої радості. Запишіть ці причини й виберіть одну чи кілька з них, аби зробити їх невід’ємною складовою вашого життя.

Роздрукувати