Розділ 41
3 Нефій 12–14
Вступ
Під час Свого смертного служіння Ісус виголосив Проповідь на Горі, щоб заохотити Своїх учнів просуватися до досконалості, прагнучи цього всім серцем. Після Свого Воскресіння Ісус явився народам Книги Мормона у Західній півкулі і знову виголосив цю проповідь.
Норми євангелії, що містяться в цій проповіді, були знову підтверджені в наш час через сучасне одкровення. Президент Джеймс Е. Фауст (1920–2007), з Першого Президентства, зазначив: “Величне послання Спасителя в Проповіді на Горі має для всіх нас важливість “палаючого куща”: “Але шукайте перше, як розбудовувати царство Бога і встановлювати Його праведність” [Переклад Джозефа Сміта, Матвій 6:38; див. також Mатвій 6:33]. Це послання має проникнути в наші серця і душі. Приймаючи це послання, ми знаходимо своє місце в цьому житті” (у Conference Report, Apr. 2004, 68; або Ліягона, трав. 2004, с. 67).
Вивчаючи в Книзі Мормона ці священні принципи, ви здобудете розуміння, яке допоможе вам бути вірними і залишатися на шляху до вдосконалення.
Коментар
3 Нефій 12–14. План для нашого життя
-
Проповідь на Горі, як її описано в Біблії та Книзі Мормона, являє собою Господній план удосконалення. Президент Гарольд Б. Лі (1899–1973) висловився стосовно цієї проповіді: “Христос прийшов у світ не тільки для того, щоб здійснити Спокуту за гріхи людства, але й для того, щоб установити для світу стандарт досконалості Божого закону та послушності Батькові. У Своїй Проповіді на Горі Господар дав нам дещо з того, що розкриває Його власний досконалий характер, або те, що можна назвати “автобіографією”, кожний склад якої, Він написав Своїми вчинками, і в цьому Він дав нам план для нашого власного життя” (Учення Президентів Церкви: Гарольд Б. Лі, с. 200).
3 Нефій 12:1–2. Звертайте увагу на слова апостолів
-
Спаситель почав Свою проповідь нефійцям, привернувши увагу до важливості слідувати дванадцятьом нефійським учням, яких Він покликав і наділив владою й повноваженням. У сучасному одкровенні також наголошено на безпеці й благословеннях, які приходять від слідування за обраними слугами Господа (див. УЗ 1:38).; 21:6). Старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив чому сьогодні нам так важливо слідувати за Першим Президентством і Кворумом Дванадцятьох Апостолів:
“Основа Церкви на апостолах і пророках мала бути благословенням у всі часи, а особливо в часи випробування і небезпеки, часи, коли ми можемо почуватися дітьми, розгубленими і заплутаними, можливо, дещо переляканими, в часи, коли оманлива рука людини або підступність диявола спробують вибити нас із колії, обманути або звести на манівці. На такі часи, як сучасність, Перше Президентство і Кворум Дванадцятьох Апостолів були призначені Богом і підтримані вами як “пророки, провидці й одкровителі”. …
…Такий фундамент у Христі був і завжди буде гарантією безпеки. … У такі дні, які є зараз і які завжди будуть, буря життя “не матиме сили над вами… ” [Геламан 5:12]” (у Conference Report, Oct. 2004, 5; або Ліягона, лист. 2004, с. 7).
3 Нефій 12:3–12. Заповіді блаженства
-
Проповідь Спасителя починається з проголошень, які називають Заповідями блаженства. Вони починаються з низки тверджень, в яких сказано “благословенні …” (див. 3 Нефій 12:1–11). Блаженство—це стан “щастя”, “задоволення”, або “благословення” (Матвій 5:3a). Словник Вебстера визначає це слово, як “стан найбільшого щастя” (Merriam-Webster’s Collegiate Dictionary, 11th ed. [2004], 107). Ці слова описують результати застосування святими вчень з цієї проповіді.
У Біблійному словнику СОД англійською мовою пояснено, що Заповіді Блаженства “описують певні риси, набуттям яких характеризується формування удосконаленого і духовного характеру, і кожна з яких буде наявною, коли такий характер досягає своєї досконалості. Заповіді блаженства є не відокремленими твердженнями, а взаємопов’язаними й прогресуючими у своєму впорядкуванні” (“Beatitudes,” 620). У Путівнику по Писаннях додається: “Блаженства розміщено в такому порядку, що кожне наступне твердження ґрунтується на попередньому” (“Блаженства”).
Президент Гарольд Б. Лі навчав, що Заповіді блаженства втілюють у собі “конституцію для досконалого життя”: “Чотири з них мають справу з нами самими”, а інші чотири “стосуються спілкування людини з людиною” (Учення Президентів Церкви: Гарольд Б. Лі, сс. 200, 203). У наступній таблиці проілюстровано цей зв’язок:
З нами самими
З іншими людьми
Благословенні бідні духом.
Благословенні лагідні.
Благословенні всі ті, хто тужить.
Благословенні милостиві.
Благословенні всі ті, хто голодує і спрагне за праведністю.
Благословенні всі миротворці.
Благословенні всі чисті серцем.
Благословенні всі ті, кого переслідують через Моє ім’я.
3 Нефій 12:3. “Благословенні бідні духом, які приходять до Мене”
-
Президент Гарольд Б. Лі пояснив, що означає бути бідним духом:
“Господар сказав: “Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне” (Матвій 5:3). Убогі духом, звичайно, означає тих, хто має духовні потреби, хто відчуває себе настільки духовно збіднілим, що відчайдушно благає допомоги. …
Кожен з нас, якщо ми бажаємо досягти досконалості, повинен одного дня запитати себе: “Чого ще мені бракує?”, якщо бажаємо розпочати наше сходження на гору досконалості” (Учення Президентів Церкви: Гарольд Б. Лі, с. 197).
-
Фрази “які приходять до Мене” (3 Нефій 12:3) немає у новозавітньому тексті Проповіді на Горі, однак вона пояснює вчення Спасителя. Бути бідним духом—це благословення, якщо ми приходимо до Христа. У 3 Нефій 12:2 Спаситель описав як ми починаємо приходити до Нього. Слова “які приходять до Мене”, в принципі, також можуть стосуватися й інших Заповідей блаженства. Щоб втішитися (вірш 4), успадкувати землю (вірш 5), бути сповненими Святого Духа (вірш 6), отримати милість (вірш 7), або побачити Бога (вірш 8), ми повинні прийти до Христа.
Перш, ніж виголосити Свою проповідь про те, як приходити до Нього, Він, починаючи з 3 Нефія 11:21 й до 12:2, 19 разів згадав про хрищення. Остаточний “приход до Христа” включає в себе прийняття обрядів спасіння.
Президент Езра Тефт Бенсон (1899–1994) описав, як ще ми можемо приходити до Христа: “Приходьмо до Христа проголошуючи євангелію, вдосконалюючи своє особисте життя і викупляючи наших померлих. Коли ми приходимо до Христа, то благословляємо своє життя, життя членів наших сімей і дітей нашого Небесного Батька—і живих, і померлих” (у Conference Report, Apr. 1988, 98; or Ensign, May 1988, 85).
3 Нефій 12:4. “Благословенні всі ті, хто тужить”
-
Старійшина Спенсер Дж. Конді, сімдесятник, пояснив як можна побачити прогресуюче упорядкування Заповідей блаженства: “Заповіді блаженства можна розглядати як рецепт праведності, що складається з поступово прогресуючих кроків і починається з “бідн[их] духом, які приходять до [Христа]” (3 Нефій 12:3). Наступний крок у напрямку целестіального царства—тужити, особливо через наші гріхи, бо “смуток для Бога чинить каяття на спасіння” (2 Коринтянам 7:10)” (Your Agency, Handle with Care [1996], 8).
3 Нефій 12:5. “Благословенні лагідні”
-
Президент Спенсер В. Кімбол (1895–1985) пояснив, що лагідність—це не слабкість:
“Якщо Господь був лагідним, скромним і смиренним, тоді, щоб стати смиренною, людина повинна зробити те, що зробив Він: сміливо засуджувати зло, безстрашно просувати праведні справи, мужньо зустрічати кожну проблему, стати господарем самого себе і ситуацій навколо себе та майже не перейматися питаннями особистої шани.
Покірність не повинна бути показною, зухвалою, чи гордовитою. Вона не слабка, не хитка й не раболіпна. …
У правильному розумінні, слова смиренний і лагідний означають чесноти, а не слабкість. Вони означають незмінну м’якість характеру і відсутність гніву й пристрасті. … Це не раболіпна покірність. Вона не є результатом залякування або страху. …
Як людина може стати смиренною? Як на мене, ця людина повинна постійно пам’ятати про свою залежність. Від кого? Від Господа. Як пам’ятати? Через щиру, постійну, шанобливу і сповнену вдячності молитву” (The Teachings of Spencer W. Kimball, ed. Edward L. Kimball [1982], 232–33).
3 Нефій 12:6. “Голодує і спрагне за праведністю”
-
Служачи у генеральному президентстві Товариства допомоги, сестра Шері Л. Дью пояснила зв’язок між бажанням (голодом і спрагою) і дією, або здатністю працювати заради досягнення бажаних результатів: “Наша спроможність духовно чути пов’язана з бажанням працювати над цим. Президент Хінклі часто казав, що єдиний шлях, про який він знає, щоб досягнути чогось—це стати на коліна і благати про допомогу, а потім звестися на ноги та йти працювати. Це поєднання віри й наполегливої праці є досконалою програмою для навчання мові Духа. Спаситель вчив: “Благословенні всі ті, хто голодує і спрагне за праведністю, бо будуть вони сповнені Святим Духом” (3 Нефій 12:6; курсив додано). Голод і спрага тлумачаться як справжня духовна робота. Поклоніння у храмі, покаяння, щоб стати якомога чистішими, прощення і пошуки прощення, а також щирий піст і молитва—усе це збільшує нашу спроможність відчувати Духа. Духовна робота працює і є ключем до того, як навчитися чути голос Господа” (“Ми не одинокі” Ліягона, січ. 1999, сс. 112–114).
3 Нефій 12:8. “Чисті серцем”
-
Старійшина Джозеф Б. Віртлін (1917–2008), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив, що означає бути чистим серцем:
“Не мати підступності—означає бути чистим серцем, а це основна чеснота тих, кого буде враховано серед істинних послідовників Христа. …
Не мати підступності означає бути чесним, правдивим і праведним. Усе це божественні якості і їх набуття вимагається від святих. Чесні люди говорять щиро й правдиво, вони чесні у своїх справах, не обманюють, не крадуть, не спотворюють фактів і не чинять будь-яких інших безчесних дій. Чесність—від Бога; обман—від диявола, який був брехуном від початку. Жити праведно означає жити таким життям, яке буде знаходитися в гармонії з законами, принципами й обрядами євангелії” (Finding Peace in Our Lives [1995], 181–82).
3 Нефій 12:9. Миротворці
-
Старійшина Рассел М. Нельсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, свідчив, що саме є першоджерелом, завдяки якому людина може стати миротворцем: “Прихід до Ісуса Христа, “Князя Миру” [Ісая 9:6] є дорогою до миру на землі й доброї волі у людях [див. Лука 2:14]” (у Conference Report, Oct. 2002, 41; або Ліягона, лист. 2002, с. 39).
-
Старійшина Брюс Р. Мак-Конкі (1915–1985), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, описав, як стати миротворцем: “Миротворці: У точному розумінні і в межах точного значення цієї Заповіді блаженства, миротворці—це лише ті люди, які вірять у повноту євангелії і проголошують її. Євангелія—це послання миру всьому людству. Діти Бога: Ті, кого було прийнято в сім’ю Бога завдяки їхній відданості істині. Саме так вони стають спадкоємцями Бога і співспадкоємцями Христа. (Римлянам 8:14–18; Галатам 3:26–29; 4:1–7.)” (Doctrinal New Testament Commentary, 3 vols. [1971–73], 1:216).
3 Нефій 12:13. “Сіль землі”
-
У Книзі Мормона зазначається, що “бути сіллю землі”—це мета, якої мають прагнути члени Церкви (3 Нефій 12:13). В обряді жертвоприношення за законом Мойсея, сіль була нагадуванням про те, що ми повинні пам’ятати й зберігати наші завіти з Богом (див. Числа 18:19; 2 Кн. Хронік 13:5). Святі повинні допомагати відновлювати й зберігати завіти в ці останні дні у подібному ж сенсі. В Ученні і Завітах 101:39–40 зазначено, що саме людина мусить робити, щоб вважатися “сіллю землі”.
Епітет “сіль землі” має важливе значення. Служачи в якості члена президентства сімдсятників, старійшина Карлос Е. Есей (1926–1999) пояснив носіям священства:
“Коли людей покликано до Моєї вічної євангелії і зв’язано вічним завітом, вони вважаються сіллю землі і цвітом людства;
Їх покликано бути цвітом людства” (УЗ 101:39–40; курсив додано).
Слово цвіт (ц-в-і-т) вказує на смак, приємний аромат, привабливу якість і високу репутацію. …
Один учений-хімік зі світовим ім’ям казав мені, що сіль не втрачає свою солоність із плином часу. Солоність втрачається через змішування та забруднення. Так само сила священства не зникає з віком; вона також втрачається через змішування та забруднення.
Аромат і висока якість полишають людину, коли вона забруднює свій розум нечистими думками, оскверняє свої вуста, говорячи щось менше, ніж істину, і зловживає своєю силою, скоюючи злі вчинки. …
Я б хотів запропонувати, і особливо молодим чоловікам, ці прості настанови, як засоби збереження їх цвіту: Якщо думка не чиста, відкиньте її; якщо це не правда, не говоріть цього; якщо це не добре, не робіть цього (див. Marcus Aurelius, ‘The Meditations of Marcus Aurelius,’ in The Harvard Classics, Charles W. Eliot, ed., New York: P. F. Collier and Son, 1909, p. 211)” (у Conference Report, Apr. 1980, 60–61; або Ensign, May 1980, 42–43).
3 Нефій 12:14–16. “Нехай ваше світло сяє”
-
Старійшина Роберт Д. Хейлз, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, посилаючись на особистий досвід, наголосив на важливості бути світлом для інших:
“Зростаючи на острові Лонг-Айленд у штаті Нью-Йорк, я зрозумів, наскільки життєво важливим було світло для тих, хто мандрував у темряві відкритого моря. Яким небезпечним є маяк, який впав! Яким нищівним стає маяк, який не дає світла!
Ми, хто має дар Святого Духа, повинні бути вірними його підказкам, щоб могли бути світлом для інших.
“Отак ваше світло нехай світить перед людьми,—каже Господь,—щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі” [Матвій 5:15–16].
Ми ніколи не знаємо, хто може на нас покладатися. І, як сказав Спаситель, ми “не знає[мо], може вони повернуться, і покаються, і прийдуть до Мене з щирими намірами в серці, і Я зцілю їх; а ви будете знаряддям принесення їм спасіння” [3 Нефій 18:32]” (у Conference Report, Apr. 2002, 82; або Ліягона, лип. 2002, с. 79).
3 Нефій 12:17–20, 46–47. Закон Мойсея був виповнений Ісусом Христом
-
До часу земного служіння Спасителя, закон Мойсея понад тисячу років був основою релігійного і суспільного життя ізраїльтян. Нефійці володіли записами цього закону на пластинах з латуні, а нефійські пророки навчали закону і дотримувалися його. Коли Спаситель відвідав нефійців, Він навчив їх, що закон Мойсея був повністю виконаний в Ньому. Однак вони не повинні були думати, що закон Мойсея “знище[но]” або що він “зник” (3 Нефій 12:17–18). Як може бути так, що Спаситель “виповнив”, але не “знищив” закон Мойсея? Закон Мойсея мав як моральні, так і обрядові аспекти.
Моральні аспекти включали в себе такі заповіді, як “не вбивай” і “не чини перелюбу”. Ісус Христос навчав нефійців, що вони мають уникати не лише вбивства та перелюбу, але й гніву та хтивості—станів серця, які ведуть до вбивства та перелюбу (див. 3 Нефій 12:21–30). Таким чином євангелія Ісуса Христа виповнила закон Мойсея у тому сенсі, що будучи вищим законом, розширила його моральні аспекти; вона охопила моральні заповіді закону Мойсея і розмістила їх в контексті ширших принципів євангелії, які вимагають зміни серця.
Обрядові аспекти закону Мойсея включали в себе заповіді щодо принесення в жертву тварин і всеспалення, які Авінадій називав “обряд[ами]” і “таїнств[ами]” (Mосія 13:30). Нефійські пророки розуміли, що ці частини закону Мойсея мали допомагати людям чекати на спокутну жертву Ісуса Христа (див. 2 Нефій 25:24; Кн. Якова 4:5; Mосія 16:14–15). Тому, коли земна місія Спасителя завершилась, ці обряди, що допомагали чекати, більше не могли допомагати вдивлятися в майбутню подію, бо вона вже сталася, і у цьому сенсі нею завершилося виконання цих обрядів. Отже Спаситель учив нефійців, що з принесенням в жертву тварин і всеспаленням має бути “покінчено” і що, замість цього, Його послідовники мали приносити в “жертву … скрушене серце і упокорений дух” (3 Нефій 9:19–20). Замість обрядів, які допомагали чекати на Спокуту, Спаситель встановив причастя, тобто обряд згадування, щоб згадувати про спокутну жертву Спасителя (див. 3 Нефій 18:1–11).
-
Старійшина Брюс Р. Мак-Конкі стверджував: “Ісус прийшов відновити повноту євангелії, якою люди насолоджувались до днів Мойсея, до часу меншого порядку. Очевидно, що Він прийшов не для того, щоб знищити те, що Сам і відкрив Мойсею. Точно так, як професор коледжу не знищує арифметику, відкриваючи своїм учням принципи інтегрального обчислення. Ісус прийшов, щоб будувати на фундаменті, який заклав Мойсей. Відновивши повноту євангелії, Він поклав кінець потребі у суворому дотриманні термінів і умов підготовчої євангелії. Жодній людині тепер не було потрібно ходити у світлі місяця, бо в усій своїй величі зійшло сонце” (Doctrinal New Testament Commentary, 1:219–20; див. також Stephen E. Robinson, “The Law after Christ,” Ensign, Sept. 1983, 68–73).
3 Нефій 12:19. “Скрушене серце і упокорений дух”
-
Старійшина Річард Г. Скотт, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, свідчив про те, наскільки цінним є мати скрушене серце і упокорений дух: “Я свідчу, що “викуплення приходить у Святому Месії і через Нього; … для всіх тих, хто має скрушене серце і упокорений дух; і більше ні для кого не можна буде задовольнити закон повною мірою” [2 Нефій 2:6–7; курсив додано]. Цей необхідний елемент—“скрушене серце і упокорений дух”—встановлює необхідність бути покірним, поступливим, смиренним (тобто, бажаючим навчатися) і готовим слухатися” (у Conference Report, Apr. 1997, 77; або Ensign, May 1997, 53).
3 Нефій 12:22. “Хто сердиться на брата свого”
-
У Новому Завіті англійською мовою учення Спасителя записані такими словами: “Кожен, хто гнівається на брата свого [без причини], підпадає вже судові” (Матвій 5:22). У Книзі Мормона учення Спасителя з цього приводу є подібним, за винятком фрази “без причини”, яка тут відсутня. Це означає, що краще за все взагалі уникати гніву. Слід зауважити, що у найдавнішому рукопису, що містить Матвій 5:22, фраза “без причини” відсутня” (див. Daniel K. Judd and Allen W. Stoddard, “Adding and Taking Away ‘Without a Cause’ in Matthew 5:22,” у How the New Testament Came to Be, ed. Kent P. Jackson and Frank F. Judd Jr. [Sidney B. Sperry symposium, 2006], 161).
3 Нефій 12:27–29. Уникайте хтивості
-
Старійшина Річард Г. Скотт протиставив наслідки й мотивацію, які приносить любов, наслідкам і мотивації, які несе хтивість: “Любов, як її визначив Господь, підносить, захищає, поважає й збагачує іншу людину. Вона мотивує жертвувати заради іншої людини. Сатана ж пропонує фальшиву любов, якою є хтивість. Хтивість керується прагненням потурати особистим бажанням. Людина, яка вдається до цього обману, не дуже переймається болем і нищенням, які вона завдає іншим. Хоча вона часто й приховується за улесливими словами, її мотивація—це самозадоволення” (у Conference Report, Apr. 1991, 43–44; або Ensign, May 1991, 35).
3 Нефій 12:30. “Взявши на себе хреста свого”
-
Старійшина Ніл А. Максвелл (1926–2004), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив фразу “взяти на себе хреста свого”:
“Щоденне взяття хреста, означає щоденне зречення від плотських бажань.
Наслідуючи Господаря, Який терпів спокуси, але не піддався їм, ми також можемо жити у світі, сповненому “тільки людських” спокус (1 Коринтянам 10:13). Звичайно, Ісус звертав увагу на приголомшливі спокуси, які поставали перед Ним, але Він не повертався до них подумки знов і знову. Натомість Він одразу ж відкидав їх. Якщо ми подумки будемо зосереджуватися на спокусах, невдовзі вони опиняться в центрі нашої уваги! Відвернути цих небажаних гостей ще на порозі розуму—це один зі способів не піддаватися їм. До того ж, ці удавані гості, в дійсності є варварами, яких, якщо їх допущено, можливо видворити лише зазнавши значних страждань” (у Conference Report, Apr. 1987, 88; або Ensign, May 1987, 71).
3 Нефій 12:31–32. “Той, хто одружиться з тією, яка розлучена, чинить перелюб”
-
Старійшина Брюс Р. Мак-Конкі дав пояснення щодо того, до кого говорив тут Спаситель, і як це стосується нас сьогодні:
“Цей суворий закон, що регулює розлучення, був даний не фарисеям і не світу взагалі, а лише учням, трохи пізніше “вдома”, як пояснює Марк. Далі Ісус чітко визначив межі його застосування. Не всі чоловіки могли жити за такою високою нормою; цей закон стосувався тільки тих, “хто його отримав”.
…Він міг діяти у різні часи і серед різних народів, але сьогодні Церква не зобов’язана виконувати цей закон. У наш час розлучення в Церкві дозволяються через ряд причин, а не тільки через статеву аморальність, і розлученим особам дозволяється знов укладати шлюб і насолоджуватися всіма благословеннями євангелії” (Doctrinal New Testament Commentary, 1:548–49).
-
Здається, що говорячи ці слова, Спаситель мав на меті не засудити тих, хто укладає шлюб з розлученими людьми, а навчити людей не вдаватися до розлучення, як до способу вирішення всіх незначних негараздів, які виникають у шлюбі. Говорячи про розлучення, Президент Гордон Б. Хінклі (1910–2008) навчав:
“Звичайно шлюб не є суцільним щастям. Кілька років тому я вирізав зі шпальти газети ці слова, написані Дженкінсом Ллойдом Джоунсом:
“Здається, у багатьох тисяч наших молодих людей, які тримаються за руки і цілуються в літніх кінотеатрах під відкритим небом, існує ілюзія, що шлюб—це будиночок, оточений вічно квітучими мальвами, в який до вічно молодої й чарівної дружини повертається додому вічно молодий і вродливий чоловік. Однак, коли мальви в’януть і з’являються нудьга й рахунки, суди, що займаються справами з розлучень, заповнюються вщерть. …
Кожен, хто гадає, що суцільне щастя є нормою, даремно витратить безліч часу, бігаючи навколо й вигукуючи, що його ошукали” (“Big Rock Candy Mountains,” Deseret News, 12 June 1973, p. A4). …
…Серед найбільших трагедій, на мій погляд, найпоширенішою є розлучення. Воно стало великим лихом. В останньому випуску World Almanac (Всесвітнього альманаха) говориться, що у Сполучених Штатах протягом 12 місяців, станом на березень 1990 року, шлюб уклало близько 2423000 пар. За цей самий період приблизно 1177000 подружніх пар розлучилися. (Див. The World Almanac and Book of Facts 1991 [New York: World Almanac, 1990], p. 834).
Це означає, що у Сполучених Штатах на кожні два укладені шлюби сталося одне розлучення. …
Причина … проблем дуже часто криється в егоїзмі. …
Надто багатьох людей, які укладають шлюб, було розніжено, розбалувано і якимось чином приведено до думки, що завжди все має бути гаразд, що життя—це безперервний цикл розваг і що бажання мають бути задоволені без огляду на принципи. Якими трагічними є наслідки такого несерйозного й нерозумного мислення! …
…Рятівним засобом від більшості проблем у шлюбі є не розлучення, а покаяння. Проблеми не виліковуються роздільним життям. Вони виліковуються простою цілісністю, яка спонукає людину взяти на себе відповідальність і виконувати свої обов’язки. Рецепт зцілення можна знайти у Золотому правилі. …
Потрібна готовність не помічати невеликі помилки, прощати і потім забувати.
Потрібно стримувати свій язик. Дратівливість—це порочна та роз’їдаюча річ, яка знищує прихильність і виганяє любов.
Потрібна самодисципліна, яка стримує від завдання образ. …
Час від часу може зустрічатися справедлива причина для розлучення. Я не той, хто каже, що розлучення ніколи не може бути виправданим. Але я кажу без вагань, що це лихо серед нас, яке, здається, повсюдно зростає,—не від Бога, але є роботою супротивника праведності, миру й істини” (у Conference Report, Apr. 1991, 94–98; або Ensign, May 1991, 72–74).
3 Нефій 12:48. “Я б хотів, щоб ви були досконалими”
-
У цьому житті неможливо бути досконалими. Однак президент Джеймс Е. Фауст пояснив, що ми повинні прагнути досконалості зараз, щоб бути спроможними досягти її у житті прийдешньому: “Досконалість—це вічна мета. Хоча ми і не можемо досягти досконалості у смертному житті, прагнення до неї є заповіддю, яку ми зрештою, завдяки Спокуті, можемо виконати” (у Conference Report, Apr. 1999, 22; або Ліягона, лип. 1999, с. 19).
-
Президент Спенсер В. Кімбол також пояснив необхідність прагнути досконалості: “Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!” (Матвій 5:48). Отже, це досяжна мета. Нас не буде піднесено і ми не дістанемося свого місця призначення, поки не станемо досконалими. А зараз найкращий час, щоб почати ставати досконалими. Мені не вистачає терпіння, коли люди кажуть: “Ах, ніхто не досконалий”, маючи на увазі: “Так навіщо ж старатися?”. Звичайно, немає жодної цілковито досконалої людини, але є ті, хто вже високо піднявся сходами досконалості” (Teachings of Spencer W. Kimball, 165).
3 Нефій 13:1–8, 16–18. Не чиніть показної праведності
-
У цих віршах з 3 Нефія нас навчають, що слід уникати показного надання грошей бідним або прилюдної молитви й посту для того, щоб нас бачили інші. Господь заохочує нас чинити праведність в тайні. Президент Томас С. Монсон пояснив важливість анонімного служіння:
“Я зайшов до приймальні великої лікарні, щоб дізнатися номер палати пацієнта, якого прийшов відвідати. Ця лікарня, подібно до майже кожної в цій місцевості, перебувала у стані значної розбудови. За столом секретарки приймальні висіла розкішна дошка зі словами подяки дарувальникам, які уможливили цю розбудову. Ім’я кожного дарувальника, який вніс 100000 доларів США, написане каліграфічним рукописним шрифтом, було вигравіюване на індивідуальних табличках з латуні, підвішених до головної дошки виблискуючим ланцюжком.
Імена добродійників були добре відомими. Там були всі—видатні комерсанти, індустріальні магнати, професори. Я відчував вдячність за їхню доброчинну благодійність. І тоді мої очі зупинилися на особливій табличці з латуні—на ній не було імені. На ній було написане одне слово, лише одне: “Анонім”. Я усміхнувся і мені стало цікаво, хто міг бути цей анонімний пожертвувач. Безсумнівно він або вона відчували спокійну радість, невідому усім іншим. …
Один рік тому, взимку [1981 року], великий сучасний реактивний літак, злітаючи, захитався і впав у крижану воду річки Потомак. В той день можна було побачити сміливі вчинки й героїчні дії, найбільш хвилюючою з яких була та, яку спостерігав пілот рятувального гелікоптера. До вцілілого пасажира, який намагався триматися на воді, було спущено рятувальний трос. Однак, замість того, щоб схопитися за нього і опинитися у безпеці, той чоловік закріпив трос до іншої людини, яку було піднято у безпечне місце. Трос знову було спущено, і знову він врятував іншого. П’ятеро були врятовані з крижаної води. Але серед них не було невідомого героя. Невідомим він полишив це життя з честю (Stephen Spender, ‘I think continually of those—’ in Masterpieces of Religious Verse, ed. James Dalton Morrison [New York: Harper and Brothers Publishers], p. 291.) …
Нехай же це істинне [служіння] скеровує наше життя. Давайте дивитися вгору, просуваючись вперед у служінні нашому Богові і нашим ближнім. Давайте звернемо погляд до Галілеї, щоб ми, можливо, могли почути луну вчень Спасителя: “Стережіться виставляти свою милостиню перед людьми, щоб бачили вас” (Матвій 6:1). “Хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя” (Матвій 6:3). І про наші добрі вчинки: “Гляди,—не розповідай нікому” (Матвій 8:4). Тоді на серці нам буде легше, наше життя буде яскравішим, а наші душі багатшими.
Анонімне служіння, яке надається з любов’ю, може бути невідомим людині, але дар і дарувальник відомі Богові” (у Conference Report, Apr. 1983, 73–74, 76; або Ensign, May 1983, 55–57).
3 Нефій 13:7. “Не вживай марних повторень”
-
Марні означає “пусті; нічого не варті; беззмістовні, непотрібні і нічого не значущі” (Noah Webster’s First Edition of an American Dictionary of the English Language, 1828 [1967]). Наші молитви марні, якщо ми промовляємо їх через звичку, не особливо замислюючись і без почуттів.
“Пророк Мормон застерігав, якщо чоловік “молитиметься, але не з щирим наміром у серці … це не піде йому на користь, бо Бог не приймає нікого з таких” (Мороній 7:9). Щоб зробити свою молитву змістовною, ви повинні молитися зі щирістю і “з усією енергією вашого серця” (Мороній 7:48). … Серйозно замисліться над своїм ставленням до молитви і словами, які ви використовуєте, промовляючи її” (Стійкі у вірі: Довідник з євангелії [2004], с. 65).
-
Старійшина Джозеф Б. Віртлін застерігав від повторень у молитві: “Наші молитви стають порожніми, коли ми знову і знову повторюємо однакові слова в однаковому порядку так часто, що вони більше нагадують декламацію, а не спілкування. Саме про це Спаситель казав: “Не проказуйте зайвого” (див. Матв. 6:7)” (“Як покращити наші молитви”, Ліягона, серп. 2004, с. 16; див. також Алма 34:27–28).
3 Нефій 13:9–13. Молитва Господа
-
Ми можемо використовувати принципи з молитви Господа, як зразок для нашого служіння в царстві. Президент Генрі Б. Айрінг, з Першого Президентства, навчав:
“Молитва починається з благоговіння перед нашим Небесним Батьком. Потім Господь говорить про царство та його наближення. Слуга, який має свідчення про те, що ця Церква є справжньою Церквою Ісуса Христа, відчуває радість за її поширення і бажання повністю присвятити себе її розбудові.
Сам Спаситель був взірцем дотримання норми, яку Він проголосив у цих словах молитви: “Нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі” (Лука 11:2). Про це Він молився, коли в невимовних стражданнях здійснював Спокуту за все людство і за весь світ (див. Матвій 26:42). Відданий слуга молиться, щоб навіть звичайне невелике завдання було виконано за волею Бога. Саме цим і відрізняється робота та молитва заради Його, а не особистого, успіху.
Крім того, Спаситель дав нам цю норму особистої чистоти: “І прости нам наші гріхи, бо й самі ми прощаємо кожному боржникові нашому. І не дай нам увійти у спокусу, але визволи нас від лукавого” (Лука 11:4). Зміцнення, яке ми маємо надавати тим, про кого піклуємося, походить від Спасителя. І ми, і вони повинні пробачати, щоб отримати прощення від Нього (див. Матвій 6:14). І ми, і вони можемо сподіватися на те, що залишимося чистими, лише завдяки Його захисту та зміні в наших серцях, яку уможливлює Його Спокута. Така зміна необхідна нам для того, щоб мати постійний супровід Святого Духа. …
Ви можете бути впевненими в Господньому служінні. Спаситель допоможе вам виконати те, на що вас покликав, чи то буде тимчасове покликання в Церкві, чи вічне—бітьківство. Ви можете молитися про допомогу, достатню для виконання роботи, і бути впевненими, що вона надійде” (у Conference Report, Apr. 2000, 83; або Ліягона, лип. 2000, с. 81).
3 Нефій 13:19–24. “Не накопичуй для себе скарбів на землі”
-
Президент Езра Тефт Бенсон висловився стосовно минущої природи земних скарбів:
“Наші вподобання часто дуже сильно прив’язуються до мізерних, тлінних речей. Матеріальні скарби землі існують лише для того, щоб забезпечити нас житлом та їжею, поки ми тут—ніби у школі. Ми маємо використовувати золото, срібло, будинки, речі, землі, худобу та інше земне майно за їхнім належним призначенням.
Так, це місце, яке існує лише тимчасово. Ми тут задля того, щоб засвоїти перший урок на шляху до піднесення—навчитися послушності євангельському плану Господа” (у Conference Report, Apr. 1971, 17; або Ensign, June 1971, 33).
-
Старійшина Даллін Х. Оукс, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, поділився своїм розумінням щодо скарбів, які ми можемо складати для себе: “Спаситель навчав, що ми не повинні складати собі скарби на землі, а маємо складати скарби на небі (див. Матвій 6:19–21). Пам’ятаючи найголовнішу мету великого плану щастя, я вірю, що найдорожчими скарбами, як на землі, так і на небі, є наші діти і наші нащадки” (у Conference Report, Oct. 1993, 100; або Ensign, Nov. 1993, 75).
3 Нефій 13:34. “Не турбуйтеся про завтрашній день”
-
У Книзі Мормона пояснено значення віршів з Матвій 6:25–32, оскільки, промовляючи цю частину проповіді, Ісус звертався саме до дванадцятьох нефійських учнів (див. 3 Нефій 13:25–34). Після того, як Ісус дав їм це доручення, Він повернувся і знов почав говорити до натовпу (див. 3 Нефій 14:1). Корисно буде зазначити, що під час Своєї проповіді Ісус неодноразово звертався то до однієї аудиторії, то до другої.
3 Нефій 14:1–2. Судження
-
Старійшина Даллін Х. Оукс роз’яснив значення 1 і 2 віршів у 3 Нефії 14, пояснюючи різницю між праведним і неправедним судженням. Далі він описав ці праведні принципи:
“Я був збентежений тим, що деякі уривки з Писань наказують нам не судити, проте інші вчать нас, що ми повинні судити, і навіть говорять як це робити. Втім, досліджуючи ці уривки, я переконався, що ці, на вигляд, суперечні настанови, є несуперечливими, якщо ми дивимося на них з огляду вічності. Головне зрозуміти, що існує два види суджень: остаточні судження, які нам забороняється робити, і попередні судження, які ми повинні робити, але спираючись на праведні принципи. …
Перший принцип—праведне судження, за визначенням, повинне бути попереднім. …
Другий принцип—праведне судження скеровується Духом Господа, а не гнівом, помстою, заздрістю, чи егоїзмом. …
Третій принцип—щоб бути праведним, попереднє судження має виноситися у сфері наших повноважень. …
Четвертий принцип—ми, якщо можливо, повинні утримуватися від судження, доки не матимемо достатньо фактів” (“‘Judge Not’ and Judging,” Ensign, Aug. 1999, 7, 9–10).
3 Нефій 14:7–8. Просити в молитві
-
Президент Джеймс Е. Фауст свідчив, що кожен з нас має дар і привілей доступу до нашого Небесного Батька через молитву: “Доступ до нашого Творця через нашого Спасителя є, безсумнівно, одним із великих привілеїв і благословень у нашому житті. … Ніякі земні органи влади не в змозі від’єднати нас від безпосереднього доступу до нашого Творця. Під час нашої молитви ніколи не може статися поламки механічних чи електронних засобів зв’язку. Немає обмежень щодо кількості молитов або їхньої тривалості протягом кожного дня. Не існує обмежень щодо потреб, з якими ми звертаємося в кожній молитві. Нам не потрібно запитувати дозволу в секретарів або призначати зустріч, щоб досягнути трону благодаті. Він досяжний у будь-який час і в будь-якому місці” (у Conference Report, Apr. 2002, 67; або Ліягона, лип. 2002, с. 62).
3 Нефій 14:12. Золоте правило
-
Старійшина Рассел М. Нельсон процитував золоте правило і зробив наступні коментарі:
“[Ісус] дав нам “Золоте правило”, кажучи: “Усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви” [Матвій 7:12]. Цей принцип є доктриною майже всіх релігій. Його також проголошували інші, такі, як Конфуцій і Аристотель. Взагалі-то євангелія не почалася з немовляти у Віфлеємі! Вона вічна! Із самого початку її було проголошено Адаму і Єві. Частини євангелії збереглися в багатьох культурах. Навіть язичницька міфологія була збагачена уривками істини, що збереглися з попередніх розподілів.
Де б не з’являлося і як би не формулювалося “золоте правило”, воно містить в собі моральні норми Божого царства. Воно забороняє одній людині втручатися в права іншої. Воно однаково зобов’язує народи, спільноти і окремих людей. Воно замінює співчуттям і терпінням ту реакцію у відповідь, що характеризується правилом “око за око і зуб за зуб” [Матвій 5:38]. Якщо б нам треба було залишитися на цьому старому й непродуктивному шляху, то ми були б сліпими й беззубими” (у Conference Report, Oct. 2002, 41–42; або Ліягона, лист. 2002, с. 39).
3 Нефій 14:15. “Остерігайтеся лжепророків”
-
Старійшина Рассел Баллард, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, застерігав проти тих, хто навчає лжевченням або видає їх: “Отже, остерігаймося лжепророків і лжевчителів, чи то чоловіків, чи жінок, які самі проголосили себе проповідниками вчень Церкви і які прагнуть розповсюджувати свою хибну євангелію та приваблювати до себе послідовників через спонсорування симпозиумів, книг та журналів, зміст яких суперечить фундаментальним вченням Церкви. Остерігайтеся тих, хто говорить та видає матеріали всупереч істинним пророкам Божим і хто активно проповідують іншим з нерозсудливою байдужістю щодо вічного благополуччя тих, кого вони зваблюють. … Вони “ставлять себе за світло для світу, щоб вони могли мати користь і хвалу від світу; але вони не прагнуть до благополуччя Сіону” (2 Нефій 26:29)” (у Conference Report, Oct. 1999, 78; або Ensign, Nov. 1999, 63).
Обдумайте
-
Яка різниця між тим, коли людина робить хороший вчинок з готовністю і коли вона робить його неохоче?
-
Проаналізуйте свої мотиви, щоб зрозуміти, чи шукаєте ви “найперше всього царства Бога” (3 Нефій 13:33).
Запропоновані завдання
-
Назвіть стільки Заповідей блаженства, скільки зможете пригадати. Після цього зверніться до 3 Нефія 12:3–12, щоб подивитися як ви справилися.
-
Що вам необхідно зробити, аби більш повно зректися неправедних думок і бажань? Напишіть план як досягти цього.