3 Нефій 27–30

Вступ

Наприкінці свого служіння нефійцям Спаситель пояснив, з чого складається Його євангелія. У цьому блоці Писань у 3 Нефії 27–30 також міститься більше інформації стосовно перетворених істот (трьох нефійських учнів), ніж будь-де ще у Писаннях. Вивчаючи 28 розділ, ви здобудете краще розуміння, чому Господь вирішує перетворити деяких Своїх смертних слуг. Зрештою книга 3 Нефій закінчується тим, що Мормон описує роль Книги Мормона у збиранні Ізраїля в останні дні і наводить Господнє застереження іновірцям в останні дні (через Мормона) покаятися і повернутися до Нього. Це гарна нагода знову взяти на себе зобов’язання використовувати Книгу Мормона як у своєму житті, так і для запрошення інших прийти до Спасителя.

Коментар

3 Нефій 27:3–8. “Ска[жи] нам ім’я, яким ми будемо називати цю церкву”

Коли ми стаємо членами Церкви Ісуса Христа, то беремо на себе Його ім’я, оскільки це Його Церква. Під час свого першого виступу на генеральній конференції в якості Президента Церкви, Президент Гордон Б. Хінклі (1910–2008) говорив про те, Хто, за священним правом, є главою цієї Церкви, про її назву і пов’язані з цим обов’язки:

“Ця церква не належить її Президенту. Її главою є Господь Ісус Христос, чиє ім’я кожен з нас узяв на себе. Ми всі беремо участь у цій величній справі. Ми тут, щоб допомогти нашому Батькові в Його роботі і Його славі—”здійснювати безсмертя і вічне життя людини” (Мойсей 1:39). Ваше зобов’язання є таким же серйозним у вашій сфері обов’язків, як і моє зобов’язання в моїй. У цій Церкві немає покликання, яке було б незначним або неважливим. Усі ми, виконуючи свій обов’язок, торкаємося життя інших. Кожному з нас щодо наших відповідних обов’язків Господь сказав:

“Отже, будь вірним; стій у чині, який Я призначив тобі; допомагай слабким, піднімай руки, що опустилися, і зміцнюй ослаблі коліна” (див. УЗ 81:5).

“І виконуючи це, ти чинитимеш найвище благо своїм ближнім і сприятимеш славі Того, Хто є твоїм Господом” (УЗ 81:4)” (у Conference Report, Apr. 1995, 94; або Ensign, May 1995, 71).
Старійшина Джеймс E. Талмейдж (1862–1933), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив логіку Господа у Його відповіді на запитання, яким іменем потрібно назвати Його Церкву: “Ви пам’ятаєте, що після того, як Христос встановив Свою Церкву серед корінних народів цього [Американського] континенту, явившись їм як воскресла Істота, то після того, як Він вибрав і висвятив дванадцять чоловіків керувати справами Церкви, виник невеликий спір щодо того, яку назву повинна мати Церква. Дванадцять, пам’ятаючи про милостиве обіцяння Господа, що коли вони кликатимуть до Нього, об’єднавшись у серці й в меті, то певно будуть почуті, постилися й молилися і Він знову явився їм на їхній нараді в тілі і запитав їх, чого вони хотіли, аби Він дав їм. Вони сказали: “Господи, ми б хотіли, аби Ти сказав нам ім’я, яким ми будемо називати цю церкву”. Його відповідь, якщо ми можемо перекласти її на сучасний стиль мови, була б такою: Чому має виникати питання в такій простій справі, як ця? Чия це Церква? Чи це церква Мойсея? Якщо так, звичайно ж, назвіть її іменем Мойсея; або, якщо це церква будь-якої іншої людини, тоді назвіть церкву її іменем, але, якщо це Моя Церква, як ви кажете, тоді назвіть її Моїм іменем” (у Conference Report, Apr. 1922, 70).

3 Нефій 27:5–6. “Взяти на себе ім’я Христа”

Старійшина Роберт Д. Хейлз, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив зв’язок між тим, щоб узяти на себе ім’я Христа, законом послушності і отриманням благословення супроводу Святого Духа:

“Під час хрищення ми беремо на себе священне ім’я Ісуса Христа. Взяття на себе Його імені є однією з найважливіших подій, які відбуваються в нашому житті. Все ж іноді ми робимо це, не маючи повного розуміння.

Хто з наших дітей та з нас самих справді розуміє, що коли ми христилися, то взяли на себе не лише ім’я Христа, але й зобов’язалися дотримуватися закону послушності?

Щотижня на причасних зборах, коли ми поновлюємо наш завіт хрищення, ми обіцяємо пам’ятати спокутну жертву нашого Спасителя. Ми обіцяємо робити так, як робив Спаситель—бути слухняними Батькові й завжди дотримуватися Його заповідей. Взамін ми отримуємо благословення—Його Дух може завжди бути з нами” (у Conference Report, Oct. 2000, 6; або Ліягона, січ. 2000, сс. 6–9).

3 Нефій 27:13–22. “І такою є євангелія, яку Я дав вам”

Старійшина Ніл А. Максвелл (1926–2004), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав, що простота євангелії є саме тією причиною, через яку деяким людям важко прийняти її:

“У Книзі Мормона є твердження, в якому Господь каже: “Ось, Я дав вам Свою євангелію”, і далі Він описує Свою євангелію. (Див. 3 Нефій 27:13–18). Це проста історія світу, в який було послано Спасителя, Якого люди можуть прийняти або відкинути, але Який, незважаючи на це, є Месією.

Звичайно ж, саме цю просту історію світ не може прийняти. І вона настільки проста, що іноді дехто може навіть образитися в душі через так звану простоту євангелії. …

…Є люди, які можуть розділяти деякі наші вірування й цінності, але для яких відновлення євангелії є каменем спотикання, через який вони не можуть переступити. Але для більшості людства те, що ми проголошуємо, є “дурницею” (For the Power Is in Them [1970], 47–48).

Спаситель Сам дав визначення Своїй євангелії, що вона—це віра, покаяння, хрищення, Святий Дух (див. 3 Нефій 27:19–20) і терпіння до кінця (див. вірш 16). Він також сказав, що євангелія—це Його прихід у світ, щоб чинити волю Батька і “бу[ти] піднят[им] на хресті” (вірші 13–14).

3 Нефій 27:24–26. Господь судитиме світ за книгами

“За книгами, які було написано і які буде написано, судитимуть цей народ, бо завдяки їм будуть їхні діяння відомі людям.

“І знайте, все записано Батьком” (3 Нефій 27:25–26).

Президент Джозеф Ф. Сміт (1838–1918) визначив роль, яку відіграватимуть записи на Суді:

“Господь також запише і, згідно з записаним, весь світ буде суджено. А вас, чоловіки, які носять святе священство, вас—апостолів, президентів, єпископів і первосвящеників в Сіоні—буде покликано бути суддями народу. Отже очікується, що ви даватимете приклад, який вони мають наслідувати, і стежити, щоб вони жили за духом євангелії, виконували свої обов’язки і дотримувалися заповідей Господа. Ви записуватимете їхні справи. Ви запишите, коли їх охристили, коли їх конфірмували і коли вони отримали Святого Духа через рукопокладання. Ви зареєструєте, коли вони прийдуть до Сіону, їхнє членство в Церкві. Ви запишите, чи виконують вони свої обов’язки як священики, вчителі або диякони, як старійшини, сімдесятники чи первосвященики. Ви писатимете про їхні справи, як про це тут каже Господь. Ви записуватимете їхню десятину … ; але ми судитимемо людей, спершу, вимагаючи від них виконувати їхні обов’язки. Щоб робити це, люди, які стоять на чолі, повинні бути прикладом” (Gospel Doctrine, 5th ed. [1939], 157).

3 Нефій 27:27.
“Якими людьми повинні ви бути?”

Старійшина Джон М. Медсен, сімдесятник, звернув особливу увагу на слово повинні в ученнях Господа про те, що нам слід стати такими, як Він. Старійшина Медсен сказав, що слова Господа—це більше, ніж запрошення, це вимога, що є складовою наших завітів:

“Щоб прийняти Його і знати Його, ми і все людство повинні, як закликав Мороній, “прий[ти] до Христа, і вдосконал[ити]ся в Ньому” (Мороній 10:32; курсив додано). Іншими словами, ми повинні прийти до Христа і намагатися “стати” подібними до Нього (див. Dallin H. Oaks, у Conference Report, Oct. 2000, 40–44; або Ensign, Nov. 2000, 32–34).

Художник Гаррі Андерсон, © IRI

“Воскреслий Господь сказав: “Якими людьми повинні ви бути? Істинно Я кажу вам, такими самими, як Я є” (3 Нефій 27:27). Значення слова повинні, вжитого у Його запитанні “якими людьми повинні ви бути?”, є ключем до розуміння Його відповіді: “Такими самими, як Я є”. Слово повинний означає “той, хто має необхідність”, або “той, чиє перебування на службі чи моральні зобов’язання скріплені присягою чи обіцянням” (Noah Webster’s First Edition of an American Dictionary of the English Language, 7th ed. [1993], ‘ought’; див. також Лука 24:26), тобто—і святі Писання, як давні, так і сучасні, це підтверджують—ми маємо “необхідність” і “зобов’язані”, як за завітом, “стати”, як Він проголосив, “такими самими, як Я є” (3 Нефій 27:27; див. також 3 Нефій 12:48; Матвій 5:48; 1 Івана 3:2; Мороній 7:48)” (у Conference Report, Apr. 2002, 93; або Ліягона, лип. 2002, с. 88).

3 Нефій 28:1–6. Бажання і служіння Івана Улюбленого

Пророк Джозеф Сміт (1805–1844) і Олівер Каудері через Урім і Туммім отримали особливе одкровення стосовно обставин і подальших благословень Івана через його прохання перебувати у плоті. Ця інформація походила з “пергамента”, на якому писав і який заховав сам Іван, але який очевидно було втрачено. У квітні 1829 року у відповідь на певні питання Джозефа та Олівера стосовно цього уривка з Книги Мормона було отримано одкровення, записане у 7-му розділі Учення і Завітів.

3 Нефій 28:9–10, 36–40. Учення про перетворення

Наступні визначення допоможуть прояснити вчення про перетворення, переображення і воскресіння. Зверніть увагу на різницю між перетвореними істотами і більш тимчасовим станом переображення:

Перетворені істоти. “Люди, яких змінено таким чином, що аж до воскресіння в безсмертя вони не знають болю і смерті” (Путівник по Писаннях, “Перетворені істоти”).

“Багато хто думав, що вчення про перетворення—це вчення, згідно з яким перетворені люди негайно потрапляють у присутність Бога і у вічну повноту. Але ця думка помилкова. Місце їхнього перебування—це місце террестріального порядку, і місце підготовлене для таких осіб, яких Він зберігав бути ангелами-служителями на багатьох планетах і які поки що не увійшли в таку велику повноту, як ті, що вже воскресли з мертвих” (Joseph Smith, History of the Church, 4:210).

Переображення. “Стан людей, тимчасово змінених у зовнішньому вигляді та природі—тобто, піднятих на вищий духовний рівень, щоб вони могли витримати присутність і славу небесних істот” (Путівник по Писаннях, “Переображення”).

Воскресіння. “Відбувається після смерті і є возз’єднанням духовного тіла з фізичним тілом з плоті й кісток. Після воскресіння дух і тіло вже ніколи не будуть розділені, і людина стане безсмертною” (Путівник по Писаннях, “Воскресіння”).

3 Нефій 29:1–4. Завіти з дітьми Ізраїля

Старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, написав, яку роль відіграє Книга Мормона у виконанні Божого завіту стосовно Ізраїля:

“Мормон завершив свій опис цієї величної події [відвідування Спасителем нефійців] … свідченням, що коли запис про відвідування [Ісусом Христом] дійде до іновірців (у формі Книги Мормона), тоді всі зможуть пізнати, що завіт і обіцяння Ізраїлю останніх днів “вже починає здійснюватися”. …

Божий завіт буде дотримано з усіма людьми Його завітного народу. Жодна людина не зможе “перетворити праву руку Господа на ліву” в цій справі. І заклик до іновірців, заради якого відвідування Христом нефійців було опубліковане в Книзі Мормона, є найважливішим проголошенням в останні дні. Вони мають заявити своє право на той самий завіт і обіцяння” (Christ and the New Covenant [1997], 308).

3 Нефій 29:4–8. Не відкидайте зі зневагою слова Господа

У 3 Нефії 29 слова відкидати зі зневагою і освистувати використані, щоб застерегти читачів Книги Мормона в останні дні не ставитися легковажно до завітів Господа з Ізраїлем. Відкидати зі зневагою означає “гордовито нехтувати”, а освистувати—це “виражати презирство або осуджувати свистом” (Noah Webster’s First Edition of an American Dictionary of the English Language, 1828 [1967]). Використання таких слів означає те, що у часи появи Книги Мормона переважно пануватиме відсутність розуміння істинності Другого пришестя і роботи Господа зі збирання Ізраїля (особливо коліна Юди), а також віри у ці події та благоговійного ставлення до них.

3 Нефій 30:2. Відверніться від ваших злочестивих діянь

Завершуючи описання відвідування Спасителем нефійців, Мормон повернувся до головної теми настанов Господа народові, що в останні дні іновірці відкинуть вчення Господа і швидко зростатимуть у злочестивості на своє знищення (див. 3 Нефій 16:10; 21:14–21). Писання в 3 Нефії, здається, справили глибоке враження на Мормона. У своєму заключному свідченні Мормон знову навів вчення Спасителя і пророцтва, які засуджують злочестивих і збоченців, та розбещення й лицемірство в останні дні. В останніх віршах 3 Нефія Мормон запропонував єдину протиотруту, здатну протидіяти цьому руйнівному становищу—прийти до Ісуса Христа, мати віру в Нього, покаятися у своїх гріхах, христитися і бути сповненими Святого Духа, “щоб вас було причислено до Мого народу, який з дому Ізраїля” (3 Нефій 30:2).

Обдумайте

Чому важливо, щоб Церква Ісуса Христа називалася іменем Спасителя?
Як ви можете більш повно взяти на себе ім’я Спасителя?
Яка різниця між перетворенням і переображенням? Чим вони схожі? Чим перетворення і переображення відрізняються від воскресіння?
Мормон назвав деякі види злочестивості. Як вони проявляються у сучасному світі?

Запропоновані завдання

Складіть список рис Спасителя, які ви вважаєте найважливішими. Проаналізуйте власне життя і зазначте, чи набули ви цих рис. Складіть план, як краще виконувати Його наказ бути “такими самими, як Я є” (3 Нефій 27:27).
Прочитайте 3 Нефій 27:5 і причасні молитви (Mороній 4:3; 5:2). Назвіть згадані принципи, які допоможуть вам зрозуміти значення фрази—взяти на себе ім’я Христа.