Розділ 22

Moсія 25–29

Вступ

Багато з “підростаючого покоління” відкинули свідчення своїх батьків і призвели деяких членів Церкви “до вчинення гріхів” (див. Moсія 26:1, 6). Внаслідок цього Алма шукав Господнього проводу стосовно того, як вчинити з членами Церкви, які порушили Божий закон. Він також молився, щоб його власного сина було “приведен[о] до пізнання істини” (див. Moсія 27:14). Відповідь на обидва прохання містить цінне вчення для нас у цей час. Ми навчаємося тому, яким чином провідники священства мають увіщувати людей, які вчиняють тяжкі гріхи, і допомагати їм пройти процес покаяння. Завдяки історії про Алму молодшого і чотирьох синів царя Мосії ми також бачимо, що всім людям необхідно “народитися від Бога”. Під час вивчення, зверніть увагу на те, як прийняття Спокути Ісуса Христа веде до покаяння, повного навернення і бажання трудитися заради спасіння інших.

Коментар

Moсія 25–29. Moсія²

• Книга Мосії часто викликає збентеження, бо в ній є багато сюжетних ліній та історичних ретроспекцій. Зверніться до таблиці “Історичний огляд подій від Омнія до Мосії”, що в додатку (с. 425).

Moсія 25:5–11. Сила священства

• У книзі Мосія 25:5–11, Мосія “наказав”, щоб Писання були прочитані народові. Наступний перелік показує, який вплив Писання справили на народ:

  1. 

     Художник Джеррі Томпсон, © IRI

     Вони були “охоплені здивуванням і подивом” (вірш 7).

  2. Вони “сповнилися надзвичайної радості” (вірш 8).

  3. Вони “сповнилися смутком” через смерть багатьох людей (вірш 9).

  4. Вони визнали “великодушність Бога” (вірш 10).

  5. Вони відчули потребу “скла[сти] дяку Богові” (вірш 10).

  6. Гріхи інших людей “сповнили [їх] болем і мукою” (вірш 11).

Moсія 26:1–4. Підростаюче покоління

• Президент Генрі Б. Айрінг, з Першого Президентства, наголосив на необхідності навчати молодь Церкви вірі в Бога: “Немає в царстві більш відповідального завдання, ніж зміцнювати віру молоді. Кожна дитина в кожному поколінні обирає віру або зневіру. Віра не є спадковою. Це—вибір. Люди, які повірили царю Веніямину, зрозуміли це. Пізніше багато з їхніх дітей зробили вибір не на користь віри. Писання пояснюють нам чому: “Бо вони не хотіли звертатися до Господа Бога їхнього” (Moсія 26:4)” (“Inquire of the Lord” [коментар на вечорі зі страрійшиною Нілом А. Максвелом 2 лют. 2001 р.], с. 1, www.ldsces.org).

• Звертаючись до молоді Церкви, старійшина Джеф–фрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснював, чому старші члени Церкви наставляють молодших: “Так багато того, що ми робимо в цій Церкві, спрямовано на вас, кого в Книзі Мормона називають “підростаючим поколінням” (Moсія 26:1; Aлма 5:49). Ми, хто вже пройшов тією частиною життєвого шляху, на якому зараз перебуваєте ви, лише намагаємося розповісти вам про те, чого ми вже навчилися. Ми заохочуємо вас. Ми намагаємося застерігати про пастки й небезпеки на шляху. Де можливо, ми намагаємося йти з вами і бути поруч” (у Conference Report, Apr. 1995, 52; або Ensign, May 1995, 38).

  Moсія 26:1–6

  Які труднощі мав Алма з підростаючим поколінням?

Moсія 26:8–12. Чому цар Мосія відмовився судити членів Церкви?

• Після того як цар Мосія (будучи царем і пророком) дав Алмі повноваження встановлювати церкви по всій землі, Алма вважав за правильне приводити неслухняних членів Церкви на суд до Мосії. Однак цар, делегувавши повноваження священства Алмі, вказав йому, що він тепер відповідальний за все, що стосується людей, які порушили закони Церкви. Мосія зберігав за собою право судити тих, хто порушував закони землі.

Moсія 26:20. “Ти будеш мати вічне життя”

• Господь заявив, що Алма буде “мати вічне життя” (Moсія 26:20). Пророк Джозеф Сміт (1804–1844) описав процес, внаслідок якого людина отримує таке обіцяння: “Коли людина вже має віру в Христа, покаялася в гріхах, охрищена для відпущення гріхів, і отримує Святого Духа (рукопокладанням), … тоді нехай вона продовжує упокорюватися перед Богом, відчуваючи голод і спрагу за праведністю й живучи кожним словом Бога, і Господь невдовзі скаже цій людині: “Сину, тебе буде піднесено”. Коли Господь ретельно випробує цю людину і побачить, що вона рішуче налаштована служити Йому попри всі небезпеки, тоді така людина безпомилково зрозуміє, що її обрано й покликано. Тоді вона матиме привілей отримати іншого Утішителя, Якого пообіцяв Господь святим, як це описано в Євангелії від святого Івана” (History of the Church, 3:380).

Moсія 26:24–28. Знати Господа

• Старійшина Джозеф Б. Віртлін (1917–2008), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснював, як ми можемо пізнати Господа: “Ми можемо прийняти рішення пізнавати Господа, щодня читаючи Писання, спілкуючись з Ним у щирій молитві принаймні вранці та ввечері, а у часи випробувань кожної години, або й частіше, якщо потрібно, та дотримуючись Його заповідей. Запам’ятайте: “А що ми пізнали Його, пізнаємо це з того, коли заповіді Його додержуємо. Хто говорить: “Пізнав я Його”, але не додержує Його заповідів, той неправдомовець, і немає в нім правди. А хто додержує Його слово, у тому Божа любов справді вдосконалилась. Із того ми пізнаємо, що в Нім пробуваємо” (1 Івана 2:3–5)”. (Finding Peace in Our Lives [1995], 74).

Moсія 26:29–30. Зізнатися в гріхах

• Зізнання в гріхах є необхідною складовою процесу покаяння. Господь проголосив: “По цьому ви можете знати, чи покаялася людина у своїх гріхах—ось, вона зізнається в них і полишить їх” (УЗ 58:43.). У книзі Стійкі у вірі: Довідник з євангелії (2005) ми читаємо таке описання:

  “Визнання. “Хто ховає провини свої, тому не ведеться, а хто признається та кидає їх, той буде помилуваний” (Приповісті 28:13). Суттєвим для прощення є бажання відкрити вашому Небесному Батькові все, що ви скоїли. Станьте перед Ним у смиренній молитві навколішки, визнаючи свої гріхи. Визнайте свій сором і провину, а тоді моліть про допомогу.

  Такі серйозні провини як порушення закону цнотливості, можуть загрожувати вашому членству в Церкві. Тому вам потрібно зізнатися в цих гріхах і Господу, і Його представникам у Церкві. Це робиться під наглядом вашого єпископа чи президента філії і, можливо, вашого президента колу чи місії, які служать у Церкві вартовими і суддями. Хоча тільки Господь може простити гріхи, ці провідники священства відіграють вирішальну роль у процесі покаяння. Вони зберігатимуть конфіденційність вашої сповіді й допомагатимуть вам у процесі покаяння. Будьте з ними абсолютно чесними. Якщо ви зізналися частково, згадавши лише менші помилки, ви будете неспроможні вирішити більш серйозні, невідкриті гріхи. Чим раніше ви розпочнете цей процес, тим раніше ви знайдете спокій і радість, що приходять з чудом прощення” ([2005], сс. 106–107).

  Мосія 26:31

  Яким є наслідок відмови прощати іншим людям, які завинили перед вами?

Moсія 26:32–36. “Їхні імена було викреслено”

• Під “викреслено” в Мосія 26:36 мається на увазі відлучення. Коли член Церкви вчиняє тяжкий гріх, служителі Господа мають виконати певні дії, щоб допомогти грішнику пройти процес покаяння. Іноді це включає формальні чи неформальні церковні дисциплінарні дії. Старійшина Даллін Х. Оукс, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив:

  “Церковне покарання служить для членів Церкви заохоченням до дотримання Божих заповідей. Сама його наявність… наголошує на серйозності й пояснює значення Божих заповідей. Це надзвичайно важливо у вседозволяючому суспільстві. …

  Пастир має відповідальність захищати отару. … Ця відповідальність може вимагати, щоб він позбавив [грішника] товаришування святих або навіть відокремив його від отари. Як навчав Ісус: “Якщо [душа] не покається, її не буде причислено до Мого народу, щоб вона не знищила мій народ, бо Я знаю Своїх овець, і всіх їх перечислено” (3 Нефій 18:31 ; див. також Moсія 26:34–36)” (The Lord’s Way [1991], 216, 227).

• Президент Джеймс Е. Фауст (1920–2007), з Першого Президентства, дав визначення провинам, які заслуговують на церковне покарання:

  “Церковне покарання поширюється не лише на тих, хто вчинив статевий гріх, але і на інші вчинки, такі як вбивство, аборти, крадіжка, пограбування, шахраювання та інші види нечесності, навмисне порушення правил та інструкцій Церкви, підтримка чи застосування полігамії, відступництво чи іншого виду нехристиянська поведінка, у тому числі відкрита непокора Господнім помазаникам чи глузування над ними, що суперечить закону Господа й порядку в Церкві. …

  До вчинків, які вважаються відступництвом від Церкви, відносять такі, коли члени Церкви “(1) неодноразо показують своїми діями свою цілковиту, відкриту усвідомлену публічну протидію Церкві чи її провідникам; (2) постійно навчають під виглядом церковної доктрини тому, що не є церковною доктриною, після того, як їх неодноразово виправляли їхні єпископи чи вищі чини, або (3) продовжують жити за вченнями відступницьких віросповідань (наприклад, ті, хто виступають за множинний шлюб) після того, як їм вказували на помилку їхні єпископи чи вищі чини” (General Handbook of Instructions [1989], p. 10-3)” (у Conference Report, Oct. 1993, 52–53; або Ensign, Nov. 1993, 37–38).

• У 1985 році Перше Президентство звернулося із запрошенням до кожного повернутися [до Церкви], що нагадує нам про наш обов’язок стосовно тих, чиї імена “було викреслено”:

  “Ми знаємо, що серед неактивних, є такі, які вдалися до критики і схильні шукати недоліки, а також ті, кого було позбавлено товаришування чи відлучено за серйозні провини.

  До всіх таких людей ми звертаємося з любов’ю. Ми готові прощати в дусі Того, Хто сказав: “Я, Господь, прощатиму тому, кому прощатиму, але від вас вимагається прощати всіх людей” (УЗ 64:10).

  Ми закликаємо членів Церкви прощати тих, хто, можливо, скривдив їх. Тим, хто перестав бути активними, і тим, хто вдався до критикування, ми кажемо: “Повертайтеся. Повертайтеся і бенкетуйте за Господнім столом, і скуштуйте знову від солодких і приємних плодів товариства святих”.

  Ми впевнені, що багато з вас прагнуть повернутися, але не наважуються зробити це. Ми запевняємо, що вас зустрінуть відкриті обійми і руки, готові надавати допомогу” (Ezra Taft Benson, Gordon B. Hinckley, and Thomas S. Monson, “An Invitation to Come Back,” Church News, Dec. 22, 1985, 3).

Moсія 27:14. Ангел, посланий від Бога

• Одна з ролей, які виконує ангел, полягає в тому, щоб закликати злочестивих до покаяння (див. Moроній 7:29, 31). Зверніть увагу, що ангел не прийшов до Алми й чотирьох синів Мосії через їхню праведність, але через те, “щоб на молитви Його слуг відповідалося за їхньою вірою” (Moсія 27:14).

• Служіння ангелів повинно відповідати волі Бога і не завжди відбувається в той час, коли цього хоче прохач. Кажучи про чоловіка, який молився про те, щоб його відвідав ангел, Президент Уілфорд Вудрафф (1807–1898) сказав:

  “Я сказав йому, що якби він і тисячу років молився Богу Ізраїля про цей дар, то і тоді б не отримав його, якщо тільки Господь не мав би причини послати йому ангела. Я сказав йому, що Господь ніколи не посилав і ніколи не пошле ангела до жодної людини просто тому, що тій хочеться втішити власне бажання побачити ангела. Якщо Господь посилає до когось ангела, то робить це для виконання роботи, яка не може бути виконана інакше, а тільки через служіння ангела. Я сказав йому, що такою є моя точка зору. Господь посилав ангелів людям від заснування світу в різні часи, але завжди з посланням або з метою виконання завдання, яке іншим чином неможливо виконати. Я розповів йому про кілька випадків, коли ангели являлися людям. Звичайно ж, я розповів про те, як ангел явився Джозефу Сміту. Іван Богослов сказав, що в останні дні ангел летітиме посеред неба, звіщаючи вічну євангелію тим, хто живе на землі. Причина, з якої цю роботу виконував ангел полягала в тому, що на землі не було євангелії. Євангелія і священство були забрані від людей. Тому Богові потрібно було знову відновити їх.

  Я завжди це казав і хочу сказати вам, що Святий Дух—ось, що потрібно кожному святому Бога. Набагато важливіше, щоб людина мала цей дар, а не служіння ангелів, якщо тільки не виникне необхідність, аби ангел навчав людину тому, чого її не було навчено” (“The Administration of Angels,” in Brian H. Stuy, comp. Collected Discourses, 5 vols. [1987–92], 5:233).

  Мосія 27:14

  Як праведні батьки можуть впливати на бунтівних дітей?

Moсія 27:22–23. Служіння тим, хто збився з пуття

• Один з головних обов’язків, покладених Богом на людей, яких Він покликає служити—це допомагати тим, хто збився з пуття, повернутися назад до кошари. Під час свого служіння сімдесятником старійшина Теодор М. Бертон (1907–1989) розповів про свої почуття стосовно цієї священної роботи: “Мені ставлять запитання: “Хіба не пригнічує вас те, що ви розглядаєте гріхи й провини людей, які потрапили в такі скрутні обставини?” Це було б так, якби я мав справу з гріхами й провинами. Але я маю справу з людьми, які каються. Вони є Божими синами і дочками, які припустилися помилок, іноді дуже серйозних. Але вони не грішники. Вони були грішниками в минулому, однак завдяки гіркому досвіду зрозуміли, до яких сумних наслідків призводить порушення Божих законів. Тепер вони вже не грішники. Вони Божі діти, які, покаявшись, хочуть до Нього повернутися і намагаються це робити. Вони помилилися і заплатили за свої помилки. Зараз вони прагнуть, щоб їх розуміли, любили і сприймали ” (у Conference Report, Oct. 1985, 80–81; або Ensign, Nov. 1985, 64).

Moсія 27:25. Народитися знову

• Президент Езра Тефт Бенсон (1899–1994) нагадав нам про щось дуже важливе, якщо ми прагнемо народитися знову і стати, як наш спаситель Ісус Христос:

  “Ми повинні бути обережними у своїх намаганнях все більше і більше уподібнюватися до Бога, щоб не занепасти духом і не втратити надії. Ставати такими, як Христос,—це справа всього життя, і дуже часто зростання і зміни відбуваються повільно, майже невідчутно. У Писаннях містяться надзвичайні історії про чоловіків, життя яких змінилося вражаюче, миттєво, як, наприклад: у Алми молодшого, Павла по дорозі до Дамаска, Еноша, який молився довго аж до ночі, царя Ламонія. Такі надзвичайні приклади сильних змін, що відбувалися навіть у тих людей, які піддалися гріху, дають впевненість у тому, що Спокута поширюється і на тих, хто перебуває у найглибшому відчаї.

  Однак ми повинні бути обережними, коли обговорюємо ці надзвичайні приклади. Хоча вони реальні й вражаючі, однак це швидше винятки, ніж правила. На кожного Павла, кожного Еноша і кожного царя Ламонія приходяться сотні й тисячі людей, які бачать, що процес покаяння дуже непомітний, майже невидимий. День за днем вони наближаються до Господа, ледве усвідомлюючи, що розбудовують богоподібне життя. Вони живуть спокійно, виявляють добро, служать, виконують обов’язки. Вони подібні до ламанійців, яких, за словами Господа, “було хрищено вогнем і Святим Духом, і вони не знали цього” (3 Нефій 9:20; курсив додано)”. (“A Mighty Change of Heart,” Ensign, Oct. 1989, 5).

• Додаткову інформацію, що стосується теми “народитися знову і відчути сильну зміну в серці”, читайте у коментарі до Мосії 5:2 (див. с. 145), Aлма 5:12–14 (див. с. 180) і Aлма 36:17–21 (див. с. 237).

• Старійшина Даллін Х. Оукс обговорював значення вислову “народитися знову”:

  “Питання про те, чи є спасенною певна людина, часто виражається такими словами: чи ця людина “народилася знову”. Фраза “народитися знову” знайома нам завдяки Біблії та Книзі Мормона. Як уже зазначалося, Ісус навчав, що коли хто не “народиться згори” (Іван 3:3) з води і Духа, той не зможе увійти в царство Боже (див. Іван 3:5). Книга Мормона містить багато вчень про необхідність того, чому слід “народитися згори” чи “народитися від Бога” (Moсія 27:25; див. вірші 24–26; Aлма 36:24, 26; Moйсей 6:59). Коли ми розуміємо ці вірші, наша відповідь на питання про те, чи народилися ми згори, є чітким “так”. Ми народилися знову, коли увійшли в завітні стосунки з нашим Спасителем, народившись з води і Духа і взявши на себе ім’я Ісуса Христа. Ми можемо поновлювати це повторне народження, приймаючи причастя кожного Суботнього дня.

  Святі останніх днів стверджують, що ті, хто народився знову, у такий спосіб стають духовно народженими синами і дочками Ісуса Христа (див. Moсія 5:7; 15:9–13; 27:25). Однак для того, щоб усвідомити, які благословення чекають на тих, хто має статус народжених згори, ми повинні, як і раніше, дотримуватися своїх завітів і витерпіти до кінця. Таким чином, благодаттю Бога ми були народжені знову як нові створіння з новим духовним родоводом і перспективою отримання славетного спадку” (у Conference Report, Apr. 1998, 77; або Ensign, May 1998, 56).

Moсія 27:28. Після багатьох бід приходить благословення

• Хоча Алма молодший мав подолати багато лиха, кінцевим результатом його покаяння стала надзвичайна, неймовірна радість (див. Aлма 36:21). Наступна таблиця допомагає проілюструвати, якими були наслідки покаяння Алми:

  До	Після
  “Тілесний і занепалий”, щоб бути “знехтуван[им]” (Moсія 27:25–27; Aлма 36:11)	Викуплений Богом, “народився від Духа” (Moсія 27:24–25; Aлма 36:23)
  “Подолавши багато лиха” (Moсія 27:28)	Вихоплений “з віковічного горіння” (Moсія 27:28)
  У “гіркот[і] жовчі і пут[ах] беззаконня” (Moсія 27:29)	“Викуплено від гіркоти жовчі і пут беззаконня” (Moсія 27:29)
  “У найтемнішій безодні” (Moсія 27:29)	Побачив “чудове світло Бога” (Moсія 27:29)
  “Виснажено від вічної муки” (Moсія 27:29)	Душа “не болить більше” (Moсія 27:29)
  “Змучений згадками” про багато своїх гріхів (Aлма 36:17)	Його більше “не мучила згадка” про свої гріхи (Aлма 36:19)
  Відчував надзвичайно гострий і гіркий біль (Aлма 36:20–21)	Відчув надзвичайно гостру і солодку радість (Aлма 36:20–21)
  Думка про те, що йому доведеться прийти до присутності Бога виснажувала його душу (Aлма 36:14–15)	Душа палко бажала бути в присутності Бога (Aлма 36:22)

  Взято з Book of Mormon Gospel Doctrine Teacher’s Manual (1999), 92.

• Старійшина Джеффрі Р. Холланд пряснював, що ми повинні усвідомлювати, якою високою буде ціна за гріх. І хоча покаяння може бути важким, кінцевий результат завжди перевищує сплачену ціну:

  “Ми дізнаємося, що покаяння є дуже болісним процесом. Згідно зі словами Алми, він, “подолавши багато лиха, покаявся майже перед смертю”. Його було поглинуто “віковічн[им] горінн[ям]. …Я перебував у найтемнішій безодні,—казав він.— мою душу було виснажено від вічної муки” (Moсія 27:28–29). …

  Упродовж трьох, як здавалося, безкінечних днів, його розривали “мук[и] проклятої душі” (Aлма 36:16). Біль був таким сильним, що виснажив його фізично, а духовно він потерпав від страху перед тим, що, як здавалося, буде його остаточною долею. Ніхто не повинен думати, що дар прощення можна повністю усвідомити, не доклавши до цього значних зусиль зі сторони людини, яка потребує прощення. Ніхто не повинен бути настільки нерозумним, щоб свідомо або навмисно грішити, думаючи, що прощення заслужити легко.

  Покаяння нерозривно пов’язане зі стражданням і смутком. Той, хто думає інакше, не читав про життя Алми молодшого, не намагався сам покаятися. У процесі покаяння нам надається можливість лише трохи відчути на собі страждання, від яких ми потерпали б, якби не відвернулися від зла. Той біль, хоча і скороминущий для людини, яка кається, є найгіркішою чашею. Жоден чоловік або жінка не повинні легковажно вважати, що можна відпити з неї хоча б трохи, і не мати наслідків. …

  Ми дізнаємося, що коли процес покаяння завершено, то ми народжуємося знову, залишаючи позаду наше колишнє єство. На мою думку, найбільш неправильним підходом у вченні про покаяння є сповнена найкращих намірів думка про те, що “хоча цвях можна вийняти з дерев’яного стовпа, на ньому назавжди залишиться слід”. Ми знаємо, що покаяння (тобто видалення цвяха, якщо можна так сказати) може бути дуже довгим, важким і болісним завданням. На жаль, деякі люди ніколи не наважаться його здійснити. Ми навіть знаємо, що є зовсім небагато гріхів, на які не поширюється покаяння. Але там, де покаяння можливе і його вимоги з точністю виконано і здійснено, то “на стовпі не залишається сліду” з тієї простої причини, що стовп уже не той, що був раніше. Це новий стовп. Ми можемо почати знову, абсолютно чисті, з новим ентузіазмом і новим стилем життя” (However Long and Hard the Road [1985], 83–84).

  Moсія 28:3–4

  Як навернення синів Мосії вплинуло на їхнє бажання стати місіонерами?

Moсія 28:3. “Аби спасіння могло бути проголошено кожній живій істоті”

• Президент Говард В. Хантер (1907–1995) описав, як бажання ділитися євангелією стає природним наслідком особистого навернення:

  “Є приклад чотирьох синів Мосії—Аммона, Аарона, Омнера і Гімнія,—які отримали прощення гріхів завдяки Спокуті, потім упродовж років трудилися серед ламанійців, щоб привести їх до Христа. У літописі сказано, що вони не могли знести думки, щоб яка-небудь душа загинула (див. Moсія 28:3). …

  Великою ознакою особистого навернення людини є її бажання ділитися євангелією з іншими. З цієї причини Господь зобов’язує кожного члена Церкви бути місіонером (The Teachings of Howard W. Hunter, ed. Clyde J. Williams [1997], 249).

• Старійшина Рассел М. Баллард, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, запропонував один ефективний спосіб того, як члени Церкви можуть ділитися євангелією в наш час: “Ключ до успішної місіонерської роботи членів Церкви—це виявлення віри. Один зі способів виявити віру в Господа і Його обіцяння—з молитвою визначити дату, щоб знайти людину, готову до зустрічі з місіонерами. Я отримав сотні листів від членів Церкви, які виявляли свою віру в такий простий спосіб. Навіть якщо сім’ї не мали нікого на прикметі, щоб поділитися євангелією, вони встановлювали дату, молилися, а потім розмовляли з багатьма людьми. Господь—Добрий Пастир, і Він знає своїх овець, які вже готові почути Його голос. Він вестиме нас, якщо ми прагнемо Його божественної допомоги у справі проповідування євангелії” (у Conference Report, Apr. 2006, 89; або Ліягона, травень 2006, с. 86).

  

Moсія 28:11–20. Яредійський літопис і камені провидця

• Президент Джозеф Філдінг Сміт (1876–1972) обговорював те, як Мосія використовував тлумачі для перекладу яредійського літопису:

  “Народ Лімгія приніс до Мосії літопис, “вигравіюваний на пластинах з металу” [Moсія 21:27] , який було перекладено Мосією за допомогою “двох каменів, що було вставлено в дві оправи на дузі”. …

  Джозеф Сміт отримав з “нагрудником” і пластинами Книги Мормона Урім і Туммім, які було заховано Моронієм, щоб з’явитися в останні дні й бути засобом, за допомогою якого можна було перекласти стародавній літопис. Це ті самі Урім і Туммім, які було дано братові Яреда [див. УЗ 17:1]” (Answers to Gospel Questions, comp. Joseph Fielding Smith Jr., 5 vols. [1957–66], 1:161–62).

Moсія 29:26–27. У чому полягає небезпека, коли більшість обирає те, “що не є правильним”

• Старійшина Ніл А. Максвелл (1926–2004), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, застерігав, що ми не повинні бути байдужими до злочестя в суспільстві, тому що на ті народи, які обирають злочестя, очікує знищення:

  “З точки зору людської поведінки, коли погляди меншості стають переважаючими, тоді суд Бога і наслідки безглуздого егоїзму не затримаються (див. Moсія 29:26–27).

  Падіння культури прискорюється, коли представники деяких груп суспільства перестають звертати увагу на ті цінності, які раніше були поширеними. Прискоренню падіння сприяють байдужість чи розбещеність людей, коли суспільство неухильно сповзає до пекла (див. 2 Нефій 28:21). Дехто може і не сприяє цьому сповзанню, однак стоїть осторонь, хоча раніше і намагався зупинити його, виконуючи свій обов’язок. …

  Ми дійсно відповідальні за те, щоб помічати справжні ознаки занепаду суспільства. …

  І лідери і ті, хто за ними йде, одинаково відповідальні за занепад культури. Історично так склалося, що легко критикувати поганих керівників, але ми не повинні забувати про їхніх послідовників. Інакше, обґрунтовуючи свій занепад, вони можуть сказати, що всього лише виконували накази, у той час як лідер просто віддавав накази підлеглим! Але набагато більше очікується від людей у демократичному суспільстві, де особистий характер має велике значення як для керівників, так і для підлеглих” (у Conference Report, Apr. 1999, 28–30; або Ліягона, липень 1999, сс. 26–27).

• Президент Бойд К. Пекер також говорив про останні тенденції спотвореної толерантності:

  “Таку чесноту як толерантність було спотворено і піднято на таку висоту, що її почали вважати рівною, а може й більш важливою за значенням, ніж моральність. Одна справа бути толерантним, навіть прощаючи комусь його поведінку. Але зовсім інша справа, коли суспільство видає і затверджує закон, щоб захистити аморальну поведінку, яка може послабити й навіть зруйнувати сім’ю.

  Можна потрапити в небезпечну пастку, коли толерантністю зловживають заради захисту прав тих, чия поведінка ставить під загрозу сім’ю і порушує права більшості людей. Ми небезпечно близько підійшли до того стану, який описано пророком Мосією [в Moсія 29:26–27]” (“Children of God,” BYU Women’s Conference, May 5, 2006, 6).

Moсія 29:41–44. Правління суддів

• Зміна в уряді, яку запровадив цар Мосія, була такою значущою, що з того часу й до народження Христа (див. 3 Нефій 2:8) нефійці в своїх літописах користувалися літочисленням, яке починалося з правління суддів. До того нефійці відраховували свій час з року, коли Легій залишив Єрусалим.

Обдумайте

• Що, на вашу думку, служило мотивом для тих, хто був повністю наверненим, аби ділитися євангелією з іншими?

• Чому, на вашу думку, важливо вести літописи у наших сім’ях і в Церкві?

Запропоновані завдання

• Проведіть урок на домашньому сімейному вечорі про навернення Алми молодшого і синів Мосії в Мосія 27–28. Закликайте тих, кого навчаєте, застосовувати принципи, які можна спостерігати в житті Алми і синів Мосії в Moсія 27:32–36; 28:3.

• Зробіть особливий запис у своєму щоденнику, де ви опишете “зміну в серці”, яку ви відчули в процесі розвитку вашого свідчення.