Що стається з людьми, коли вони помирають? Розділи Алма 40–42 зосереджені на пораді Алми, що її він дав своєму сину Коріантону, який став на хибний шлях і мав подібне запитання. Відповідаючи на це запитання, Алма навчає про духовний світ, суд, Воскресіння, закон відновлення, а також про покарання грішників. Коли Алма закінчив навчати Коріантона, він відповів на запитання про те, яким було б життя без покаяння, гріха, закону і покарання. Відповіді Алми своєму сину також допомагають і нам зрозуміти план спасіння, Божі справедливість та милосердя і як вони впливають на наш вічний прогрес.
Після свідчення Коріантону про реальність Воскресіння, Алма сказав, що час настання воскресіння для людей не є чітко встановленим, оскільки воно стосується всього людства. Та це не мало значення для Алми, бо він сказав, що “весь час є як один день для Бога” (Алма 40:8). Пророку Джозефу Сміту (1805–1844) було відкрито через одкровення, що все “минуле, теперішнє і майбутнє, …постійно знаход[и]ться перед Господом” (УЗ 130:7).
Старійшина Ніл А. Максвелл (1926–2004), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, так пояснив, як все робиться у Божий спосіб:
“Бог працював заради нашого спасіння ще задовго до того, як пішов час на цій землі—і Він буде продовжувати працювати над цим навіть після того, як земного часу вже не буде існувати (див. УЗ 88:110; Алма 40:8). …
На щастя, все тоді буде “робитися у [Божий] власний спосіб”, а не по-нашому (УЗ 104:16). І тоді Божі цілі, Його терпіння, Його сила і Його надзвичайна любов, які були в роботі ще задовго до того, як час пішов, також будуть в роботі навіть після того, як земного часу вже не буде існувати (див. УЗ 84:110; Алма 40:8).
Ці та інші істини знаходяться серед інших, які Павло назвав “Божими глибинами” (1 Коринтянам 2:10)” (A Wonderful Flood of Light [1990], 50, 58–59).
Пророк Джозеф Сміт також сказав, що “Великий Єгова бачив усі пов’язані з землею події, що стосувалися плану спасіння, ще до того, як земля почала існувати, або ще до того, як “ранкові зорі співали разом” від радості”; минуле, теперішнє та майбутнє було і є для Нього одним вічним “зараз” (History of the Church, 4:597).
Алма 40:11. Духи всіх людей “переносяться додому до Того Бога, Який дав їм життя”
Якщо після смерті ми входимо у духовний світ, а не в саму Божу присутність, то як нам слід розуміти ці слова Алми?
Президент Джозеф Філдінг Сміт (1876–1972) пояснив, що Алма не обов’язково мав на увазі, що нас забирають назад у Божу присутність: “Ці слова Алми [40:11], як я їх розумію, не мали передати думку, що всі духи повертаються у присутність Бога для призначення їх у місце спокою або в місце покарання і до того, як вони отримають кожний для себе вирок. “Переносяться додому до Того Бога” [порівняйте з Екклезіяст 12:7] просто означає, що їхнє земне існування закінчилося і що вони повертаються у світ духів, де призначаються до місця, що відповідає їхнім справам, справедливим чи несправедливим, де вони мають чекати воскресіння. “До Бога”—це слова, які можуть стосуватися багатьох інших добре відомих становищ. Наприклад: людина проводить призначений час на місії за кордоном. Коли вона звільняється й повертається у Сполучені Штати, то може сказати: “Як добре повернутися додому”; але ж її домівка може бути десь в Юті чи Айдахо або в іншій частині західних штатів” (Answers to Gospel Questions, comp. Joseph Fielding Smith Jr., 5 vols. [1957–1966], 2:85).
Президент Джордж К. Кеннон (1827–1901), з Першого Президентства, пояснив, що Алма “не мав наміру передати ідею, що вони негайно вводяться в особисту присутність Бога. Очевидно, що він вживає ці слова у вузькому значенні” (Gospel Truth: Discourses and Writings of President George Q. Cannon, sel. Jerreld L. Newquist [1987], 58).
Наведене далі пояснення допоможе вам зрозуміти стан духів людей після смерті і до воскресіння: “Коли фізичне тіло помирає, дух продовжує жити. У духовному світі духів праведних “прийнято до стану щастя, який називається раєм, станом відпочинку, станом спокою, де вони будуть відпочивати від усіх своїх бід і від усіх турбот, і смутку” (Aлма 40:12). Місце, яке називають духовною в’язницею, приготовано для “ти[х], хто помер у своїх гріхах, не пізнавши істину, або у провині, відкинувши пророків” (УЗ 138:32). Духів у в’язниці “навчено вірі в Бога, покаянню від гріха, хрищенню за інших на відпущення гріхів, дару Святого Духа рукопокладанням і всім іншим принципам євангелії, які… необхідно їм знати (УЗ 138:33–34). Якщо вони приймають принципи євангелії, каються у своїх гріхах і приймають обряди, виконані за них, їх щиро приймуть до раю” (Стійкі у вірі: Довідник з євангелії [2005], с. 146).
Зображення
Видіння пророка Джозефа Сміта целестіального царства
Президент Бригам Янг (1801–1877) допоміг нам краще зрозуміти різницю між знаходженням духовного світу і місцезнаходженням Бога: “Коли ви залишаєте цю скинію, то куди ви йдете? У духовний світ. Ви йдете на Авраамове лоно? Ні, навіть і близько не туди; тільки в духовний світ. Де знаходиться духовний світ? Він ось тут. Добрі і злі духи перебувають разом? Так, разом. І ті й ті живуть в одному царстві? Так, в одному. Вони йдуть на сонце? Ні. Вони переходять за межі організованої землі? Ні, не переходять. Вони на цій землі” (Discourses of Brigham Young, sel. John A. Widtsoe [1954], 376).
Алма говорив про перше воскресіння стосовно земного часу. Ісус Христос мав воскреснути першим, невдовзі за Ним—праведні, хто жив на цій землі й помер від початку часів і до воскресіння Христа (див. Алма 40:16, 20; УЗ 133:54–55). Це воскресіння Алма й назвав першим воскресінням.
Президент Джозеф Філдінг Сміт пояснював, що перше воскресіння відбувається в різні періоди часу і включає в себе різні події:
“Хоч взагалі-то воскресіння праведних відбувалося й після того, як Христос встав з мертвих, для нас усе ж звично говорити про воскресіння праведних під час Другого пришестя Христа як про перше воскресіння. Воно є першим для нас, бо ми мало задумувалися над тим, що є минулим, або цікавилися ним. Господь пообіцяв, що під час Його Другого пришестя могили відкриються і праведні воскреснуть, щоб правити з Ним на землі впродовж тисячі років. …
Під час [Другого] пришестя Христа “ті, хто спали у своїх могилах, вийдуть з них, бо їхні могили буде відкрито; і їх також буде піднято, щоб зустріти Його посеред стовпа небес—вони є Христовими, першими плодами—ті, хто зійдуть з Ним першими, і ті, хто на землі і у своїх могилах, кого першими буде піднято, щоб зустріти Його, і все це—голосом звучання сурми ангела Божого” [УЗ 88:97–98]. Це ті праведники, “чиї імена записано на небесах, де Бог і Христос є суддями для всіх. Це ті, хто є праведниками, які стали досконалими через Ісуса, посередника нового завіту, Хто виконав цю досконалу спокуту через пролиття Своєї власної крові” [УЗ 76:68–69].
Після цієї великої події і після того, як Господь і праведні, які будуть підняті, щоб зустріти Його, зійдуть на землю, там буде відбуватися ще одне воскресіння. Його можна розглядати як частину першого, хоч і буде відбуватися пізніше. У цьому воскресінні піднімуться ті, хто відповідає террестріальному порядку, хто не були гідними бути піднятими, щоб зустріти Його, але хто є гідними, щоб піднятися, аби насолоджуватися під час [Його] тисячолітнього царювання” (Doctrines of Salvation, comp. Bruce R. McConkie, 3 vols. [1954–56], 2:295–97).
Старійшина Брюс Р. Мак-Конкі (1915–1985), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, стосовно першого воскресіння, яке також називають воскресінням праведних і воскресінням життя, дав наступне пояснення: “Ті, хто будуть підняті у ранок цього воскресіння, піднімуться у целестіальних тілах і успадкують целестіальну славу; це ті, хто є Христовими первістками. Ті, хто будуть підняті у полудень цього воскресіння, піднімуться у террестріальних тілах і, відповідно, успадкують ту славу; вони, як написано, є Христовими при Його пришесті. Усі, хто були воскрешені до цього, отримали целестіальні тіла; підняття террестріальних істот не розпочнеться доти, поки не настане Друге пришестя” (УЗ 76:50–80; 88:95–99.)” (Doctrinal New Testament Commentary, 3 vols. [1971–73], 1:196).
Алма 40:23. “До свого належного і досконалого стану”
Даллін Х. Оукс, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, так сказав про втішення, яке приходить від знання про те, що вади будуть усунені під час воскресіння:
“Яку втіху приносить знання про те, що всі, хто страждали в житті, маючи вади від народження, каліцтво, хвороби, природню старість, воскреснуть у “належному і досконалому стані”. …
Упевненість у тому, що буде воскресіння, дає нам силу й спрямування, щоб витримати труднощі смертного життя, які випадають на долю кожного з нас і тих, кого ми любимо. Ними можуть бути фізичні, розумові чи емоційні вади, які є уродженими або яких ми набуваємо протягом смертного життя. Завдяки воскресінню, ми знаємо, що ці земні вади є лише тимчасовими!” (у Conference Report, Apr. 2000, 16–17; або Ліягона, лип. 2000, сс. 17–18).
Стосовно того, що станеться з вадами під час воскресіння, Президент Джозеф Ф. Сміт (1838–1918) сказав наступне: “Вади буде усунено; дефектів позбудуться і люди досягнуть досконалості своїх духів—тієї досконалості, досягнення якої Бог планував від початку. Це Його мета—щоб чоловіки й жінки, Його діти, народжені, аби стати спадкоємцями Бога і співспадкоємцями з Ісусом Христом, стали досконалими фізично й духовно через послух законові—законові, який надає божественні засоби вдосконалення всім Його дітям” (Учення Президентів Церкви: Джозеф Ф. Сміт, 1999, сс. 91–92).
Алма 40:26. “Жахлива смерть приходить до злочестивих”
Наведені далі слова допомагають нам зрозуміти, що означає ця “жахлива смерть”: “Писання іноді кажуть про спасіння від другої смерті. Друга смерть є остаточною духовною смертю, станом відсічення від праведності й позбавлення місця у будь-якому з царств слави (див. Алма 12:32; УЗ 88:24). Ця друга смерть не відбудеться до Останнього суду і її зазнає дуже невелика кількість людей (див. УЗ 76:31–37). Майже кожній особі, яка будь-коли жила на землі, гарантовано спасіння від другої смерті (див. УЗ 76:40–45)” (Стійкі у вірі, с. 151).
Коріантон, як і багато хто сьогодні, можливо, роздумував: якщо кожний отримує благословення воскресіння, то чому так важливо жити праведно. В Алма 41 і пояснюється чому.
Для дітей Небесного Батька наслідок закону відновлення визначається їхньою вірністю у виконанні Його заповідей. Таким чином Алма пояснив Коріантону, що нікого не може бути “відновлено від гріха до щастя” (Алма 41:10). Це нагадує закон жнив: що посієш, те й пожнеш (див. Галатам 6:7; УЗ 130:20–21). Алма закликав свого сина “твори[ти] добро постійно”, щоб мати “добро як нагороду для тебе знову. Бо те, що ти відправиш, повернеться до тебе знову, і буде відновлено” (Aлма 41:14–15).
Алма також навчав свого сина, що за законом відновлення під час воскресіння відбудеться досконале відновлення тіла: “Душу буде відновлено для тіла … ; так, навіть волосину з голови не буде загублено” (Алма 40:23). Однак ступінь слави воскрешеного тіла залежить від ступеня вірності кожної людини (див. УЗ 88:28–32).
Наведена далі порада ще раз підтверджує, наскільки важливо шукати щастя, живучи за євангельськими нормами:
“Багато людей намагаються знайти щастя і задоволення в діяльності, що суперечить заповідям Господа. Ігноруючи Божий план для себе, вони відкидають єдине джерело справжнього щастя. Вони поступаються дияволу, який “прагне всіх людей зробити так само нещасними, як сам” (2 Нефій 2:27). Зрештою, вони дізнаються щодо істинності попередження Алми своєму синові Коріантону: “Злочестивість ніколи не була щастям” (Алма 41:10). …
Якщо ви намагаєтесь бути щасливим, запам’ятайте, що єдиний шлях до щастя—жити за євангелією. Ви знайдете спокійне, вічне щастя, коли будете намагатись виконувати заповіді, молитись щодо сили, каятись у своїх гріхах, брати участь у корисній діяльності й виконувати необхідне служіння. Ви навчитеся веселитися в межах, встановлених люблячим Батьком на Небесах” (Стійкі у вірі, 197–198).
Старійшина Л. Том Перрі, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, так пояснив призначення часу випробування, який називається смертним життям: “Основна мета земного життя—зробити можливим, щоб наші духи, які існували ще до того, як світ постав, були з’єднані з нашими тілами на час великих можливостей смертного життя. З’єднання цих двох дало нам привілей зростати, розвиватися і набувати зрілості, що є можливим лише тоді, коли наші дух і тіло з’єднані. У своїх тілах ми проходимо через певну кількість випробувань, і це називається станом випробування нашого існування. Це час навчання і перевірки, щоб самим собі довести, що ми гідні вічних можливостей. Усе це частина божественного плану нашого Батька для Своїх дітей” (в Conference Report, Apr. 1989, 16; або Ensign, May 1989, 13–14).
Служачи сімдесятником, старійшина Рональд Е. Поулмен сказав, що смертне життя—це час, щоб дізнатися про протилежності і навчитися вибирати між ними: “У плані спасіння, який було нам представлено і який ми прийняли у доземному стані, входив випробувальний період на землі, протягом якого ми зазнаємо дії протилежностей, робимо вибір, вчимося на результатах цього вибору і готуємося повернутися у присутність Бога. Нещастя—важлива складова цього процесу. Знаючи це, ми вибрали прийти у земне життя. (Див. 2 Нефій 2:11–16.)” (у Conference Report, Apr. 1989, 29; або Ensign, May 1989, 23).
Старійшина Уільям Р. Бредфорд, сімдесятник, зробив висновок, що мета смертного життя—стати схожими на нашого Батька на Небесах: “Це життя є випробувальним періодом. Це дивовижний дар часу, упродовж якого ми можемо навчитися бути схожими на нашого Небесного Батька, якщо будемо дотримуватися вчень Його Сина, Ісуса Христа. Шлях, яким Він нас веде,—не хаотичний. Він простий і прямий, він освітлений Духом” (у Conference Report, Apr. 1992, 40; або Ensign, May 1992, 29).
Президент Бойд К. Пекер, президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив, що жертва Спасителя дозволяє милості бути поширеною на нас без порушення закону справедливості:
“Кожен із нас живе, так би мовити, за рахунок духовного кредиту. Одного дня рахунок буде закрито і прийде час звіту. Однак з нашим теперішнім недбайливим ставленням до цього, коли прийде день і настане загроза втратити усю заставу, ми будемо безпорадно озиратися навколо в пошуках допомоги від когось, будь-кого.
І, за вічним законом, милосердя може бути виявлено лише тоді, коли є хтось, хто готовий і спроможний узяти на себе наш борг і сплатити ціну й забезпечити умови для нашого викуплення.
Якби не було посередника, якби не було друга, повна міра невблаганної, суворої справедливості повинна була б, так, саме повинна була б вилитися на нашу голову. Повна відплата за кожен гріх, скільки завгодно малий чи великий, була б стягнута з нас до останньої копійки.
Але знайте: істина, велична істина проголошує, що існує Посередник.
Зображення
Чаші терезів справедливості
Справедливість
“Один-бо є Бог, і один Посередник між Богом та людьми,—людина Христос Ісус” (1 Тимофію 2:5).
Завдяки Йому до кожного з нас виявляється милосердя, і при цьому не порушується вічний закон справедливості.
Ця істина є самим коренем християнського вчення. …
Зображення
Чаші терезів справедливості і милості
Справедливість
Милість
Милосердя не виявлятиметься автоматично. Це станеться завдяки завіту з Ним. Все буде за Його умов, щедрих умов, до яких, як абсолютно необхідне, належить хрищення зануренням для відпущення гріхів.
Усе людство може бути захищене законом справедливості, і в той же час на кожного з нас особисто може бути поширене викупляюче і зцілююче благословення милості” (у Conference Report, Apr. 1977, 80; або Ensign, May 1977, 55–56).
Старійшина Ніл А. Максвелл поділився такою думкою: “Правосуддя і милість Божі будуть настільки незаперечно досконалими, що на Останньому суді не буде чутно скарг навіть від тих, хто колись піддавав сумніву справедливість того, що Бог дав їм у смертному житті (див. 2 Нефій 9:14–15; Алма 5:15–19; 12:3–14; 42:23–26, 30)” (у Conference Report, Apr. 2000, 92; або Ліягона, лип. 2000, с. 88).
Президент Бойд К. Пекер пояснив, яку важливість можуть мати докори сумління:
“Моя ціль—полегшити біль страждання від дуже неприємного почуття провини. Я почуваю себе, як лікар, який починає лікування словами: “Потерпіть, може трошки боліти. …”
Кожен з нас колись принаймні “скуштував” докори сумління, що йдуть вслід за помилками.
Іван казав, що “коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди” [1 Іван 1:8]. Потім, ще суворіше, він додав: “А як кажемо, що ми не згрішили, то чинимо з [Господа] неправдомовця, і слова Його нема в нас!” [1 Іван 1:10].
Усі з нас інколи, а дехто й часто, відчувають докори сумління через те, що зробили неправильно або щось не зробили. Це почуття провини для духа є таким самим, як біль для фізичного тіла. …
Усі ми помиляємося. Інколи ми так шкодимо собі та завдаємо такого сильного болю іншим, що не можемо виправити це власними силами. Ми розбиваємо те, що самостійно не можемо полагодити. І тоді виникає природне відчуття провини, приниження і страждання, якого нам не позбутися самотужки. І в той же момент прийде на допомогу зцілююча сила викуплення.
Господь сказав: “Бо знай, Я, Бог, вистраждав це за всіх, щоб їм не страждати, якщо покаються [УЗ 19:16]” (у Conference Report, Apr. 2001, 27–28; або Ліягона, лип. 2001, сс. 25–27).
Президент Спенсер В. Кімбол (1895–1985) так сказав про цінність вразливої совісті: “Як це чудово, що Бог наділив нас вразливим, проте сильним порадником, якого ми називаємо совістю! Хтось дуже точно сказав, що “совість—це небесна іскра, яку Бог вклав у кожну людину для спасіння її душі”. Дійсно, совість—це той інструмент, який пробуджує душу до усвідомлення гріха, спонукає людину зважитися виправити помилку, змусити себе визнати її, при цьому не пом’якшуючи або не применшуючи її, бути готовою дивитися правді в очі, приймати наслідки і необхідне покарання—і поки людина не буде в цьому стані, вона не почне каятися. Відчути сум—це наближення, відмовитися чинити неправильно—це початок, але допоки совість людини не буде достатньо зворушена, щоб змусити її вдатися до певних дій у цій справі, допоки у людини є відмовки й виправдання, їй важко розпочати своє наближення до прощення. Саме це мав на увазі Алма, кажучи своєму сину Коріантону, що “ніхто, окрім тих, хто істинно покаявся, не буде спасенним” (Алма 42:24.)” (The Miracle of Forgiveness [1969], 152).
Президент Гордон Б. Хінклі (1910–2008) приніс таке свідчення про значущість спокутної жертви, яка уможливила воскресіння:
Зображення
Розп’яття Христа
Художник Пауль Густав Доре
“Величним вираженням Його любові була Його смерть, коли Він віддав Своє життя як жертву за всіх людей. Спокута, яку було здійснено через невимовний біль, стала найвеличнішою подією в історії, діянням милості, за яке люди не дали нічого, але яке принесло запевнення в тому, що воскресіння отримають всі, хто ходив або ще ходитиме по землі.
Жодне діяння в усій історії людства не може зрівнятися з нею. Немає жодної події, яка могла б змагатися з нею. Абсолютно безкорислива, сповнена безмежної любові до всього людства, вона стала незрівнянним діянням милості до всього людства.
Потім разом з воскресінням у той перший Великодній ранок прийшло тріумфальне повідомлення про безсмертя. Павло говорив істину, коли сказав: “Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть” (1 Коринтянам 15:22). Христос не тільки забезпечив благословення воскресіння всім, але й відкрив шлях у вічне життя всім, хто дотримується Його вчень і заповідей” (у Conference Report, Oct. 1999, 92; або Ліягона, січ. 2000, с. 87).
Обдумайте
Чому злочестивість ніколи не може привести до щастя? Чому іноді здається, що злочестиві люди є щасливими?
Що ми повинні робити, аби Спокута Спасителя діяла в нашому житті?
Як закон справедливості діє на нашу користь?
Як закон милості діє на нашу користь?
Запропоновані завдання
Підготуйте коротке повідомлення про духовний світ, взявши за основу два чи більше посилань з Алма 40–42, і, якщо можливо, виступіть з ним.
Чого навчав Алма свого сина Коріантона стосовно воскресіння?
Напишіть коротке визначення кожного з наведених далі законів: закону відновлення, закону справедливості, закону милості, або поясніть їх.