Алма 43–51

Вступ

Суперечки, розбрат та війна поставили під загрозу саме виживання нефійського народу. Але джерелом конфлікту були не лише ламанійці. Нефійці-розкольники, жадібні до влади, стали причиною багатьох тяжких проблем. Нефійці долали своїх ворогів, виявляючи віру в Ісуса Христа і йдучи за Його пророками та іншими праведними військовими командувачами.

Порівняйте мотиви і прагнення полководця Моронія з мотивами і прагненнями Амалікії. Пророк Мормон так написав про полководця Моронія: “Якби всі люди були, і є, і будуть колись такими, як Мороній, знайте, навіть самі сили пекла було б зруйновано назавжди; так, диявол ніколи вже не мав би сили над серцями дітей людських” (Алма 48:17). Як і Мороній, ви також можете, навіть у важких умовах і у випробуваннях, залишатися “твердим[и] у вірі в Христа” (Алма 48:13).

Коментар

Aлма 43:2–3. “Війни між Нефійцями і Ламанійцями”

У цьому місці Книги Мормона, розділи 43–62, Мормон попереджає читача, що він “повертається до розповіді про війни” (Алма 43:3). Дехто дивується, чому в Книзі Мормона так багато говориться про війну. Президент Езра Тефт Бенсон (1899–1994) стверджував, що “з Книги Мормона ми дізнаємося, як послідовники Христа жили в часи війни” (у Conference Report, Oct. 1986, 5; або Ensign, Nov. 1986, 7).

Оскільки Мормон бачив наші дні і знав, що ми житимемо в час, коли “буде чутно про війни і чутки про війни” (УЗ 45:26; див. також Об’явлення 9), він вмістив у ці розділи розповідь про те, як жити праведно в такі часи. Багато святих останніх днів були і будуть втягнені у військові конфлікти. Знайдіть євангельські принципи, які Мормон ввів у ці розділи про війну. Мормон показує, якими величезними є страждання, викликані конфліктом, а також пояснює, чому війна може бути необхідною для захисту життя й свободи. І Мормон, і сучасні пророки описали обставини, за яких війна є виправданою, (див. коментар до Алма 43:45–47 на сторінці 253 і для Алма 51:13 на сторінці 258).

Президент Гордон Б. Хінклі (1910–2008) розповів, як сумують на небесах, коли відбуваються такі події, навіть якщо війни є виправданими: “Я думаю, наш Батько Небесний, мабуть, плаче, коли дивиться на Своїх дітей, котрі впродовж віків марнують божественне право первородства у безжалісному знищенні одне одного” (у Conference Report, Apr. 2003, 82; або Ліягона, трав. 2003, с. 79). Нефійці і полководець Мороній виявили належне ставлення до війни і пролиття крові (див. коментар до Алма 43:54; 44:1–2; 48:11, 22–23 на с. 254).
Під час Другої світової війни Перше Президентство випустило наведену далі заяву, пояснюючи позицію Церкви стосовно війни:

“Члени Церкви повинні бути вірними своїм правителям і йти віддано служити, коли їх до цього закликають. [У тому числі й іти служити до армії.] Але сама Церква як така не несе відповідальності за цю політику, і стосовно неї Церква не має засобів робити щось більше, ніж спонукати своїх членів повною мірою виявляти вірність своїй країні та інституціям свободи, до виявлення якої закликає високе почуття патріотизму.

…Є обов’язок, виконання якого вимагається від кожного громадянина чи підданого держави. Цей обов’язок сформульовано в тому уложенні віри, де проголошено наступне:

“Ми віримо в підлеглість монархам, президентам, правителям і урядовцям, дотримуючись закону, шануючи і підтримуючи його” …

Послушні цим принципам, члени Церкви завжди відчували обов’язок ставати на захист своєї країни, коли чули заклик взятися за зброю. …

Таким чином Церква є і повинна бути проти війни. … Вона не може вважати війну праведним засобом врегулювання міжнародних суперечок; вони повинні і можуть врегульовуватися—щоб примирити народи—шляхом мирних переговорів і поступок.

Але члени Церкви є громадянами чи підданими правителів, над якими Церква не владна. …

…Отже, коли закон, що відповідає конституційним нормам і цим принципам, призиває чоловіків Церкви в будь-якій країні, громадянами якої вони є, на військову службу, прийняти цей призов—їхній найвищий громадянський обов’язок. Якщо, відповівши на призов і виконуючи накази тих, хто поставлений ними командувати, вони відбиратимуть життя людей, які воюють проти них, це не буде робити з них убивць” (Heber J. Grant, J. Reuben Clark Jr., and David O. McKay, in Conference Report, Apr. 1942, 92–94; також процитовано в Boyd K. Packer, Conference Report, Apr. 1968, 34–35).

Aлма 43:4–8. Нефійські розкольники призначені головними полководцями над військами ламанійців.

Колись зорамійці належали до нефійського народу. Однак через гордість “Зорамійці стали Ламанійцями” (Алма 43:4). Ще до їхнього відступництва нефійські провідники виправдано боялися, що зорамійці можуть увійти в союз із ламанійцями, тим самим наражаючи нефійський народ на небезпеку (див. Алма 31:4). Щоб запобігти цьому масовому відступництву, Алма відправився на місію, щоб виправити зорамійців, багато з яких вже відвернулися від істинної віри. І хоч декого із зорамійців було повернуто до віри, більшість з них обурились і вони “почали об’єднуватися з Ламанійцями і підбурювати їх також проти них” у підготовці до війни (Алма 35:10–11). Ламанійські військові начальники призначили кровожерливіших зорамійців і амалекійців головними полководцями, щоб здобути перевагу над нефійцями.

“Зорамійці … запропонували ордам ламанійців увійти в їхню країну і зайняти її, і це був перший великій виступ проти нефійців (Алма 43:5). На чолі їх прийшов ламанійський вождь, амалікієць Зарагемна. Амалекійці були нефійськими розкольниками ще з ранніх часів, і, як більшість розкольників, вони лютіше ставилися до нефійців і були “злочестивішої і кровожерливішої вдачі, ніж самі по собі були Ламанійці” (Алма 43:6). Зарагемна прослідкував, щоб на всі ключові командні пости були призначені такі, як він, амалекійці або такі ж жорстокі зорамійці (Алма 43:6)” (Hugh Nibley, Since Cumorah, 2nd ed. [1988], 296).

Aлма 43:13–14. Змушені були чинити опір ворогу, який переважав їх кількісно

Кількість нефійських розкольників, які стали ламанійцями, була майже такою, як і кількість нефійців, які залишилися вірними (див. Алма 43:14). Ця велика кількість, до якої приєднались ламанійські війська, кількісно поставила нефійців у дуже невигідну ситуацію (див. Алма 43:51; див. також Мосія 25:3; Алма 2:27, 35). Однак, покладаючись на свою віру, нефійці сподівалися, що Бог зміцнить їх у цих битвах проти набагато переважаючих сил, так само, як Він вчинив для війська Гедеона (див. Судді 7–9), Єлисея (див. 2 Царів 6:15–23), царя Веніямина (див. Слова Мормона 1:14) і Алми (див. Алма 2:27–35).

Aлма 43:15–54. Полководець Мороній за допомогою віри і стратегії захищає нефійців

Під час свого служіння головним полководцем Мороній, щоб захищати нефійців, покладався на власні сили і Господню могутність. Написане в розділі Алма 43 є прикладом того, як полководець Мороній поєднував свою чудову розсудливість з послухом до Божої поради. Він підготував кожного воїна, оснастивши його удосконаленим воєнним спорядженням (див. вірші 19–21), і, перш ніж виходити на битву, він шукав пророчої поради (див. вірші 23–24).

“Ламанійським військом командували амалекійські і зорамійські командири; їм були відомі військові секрети нефійців та їхні методи ведення бою, і це давало б їм величезну перевагу над будь-яким полководцем, але тільки не над Моронієм. Саме завдяки його передбаченню їм не вдалося досягти своєї першої й логічної мети—ввійти в землю Єршон (Алма 43:22). Саме там він і зайняв свою основну позицію захисту; однак, завдяки пораді пророка, яку йому передали посланці, він дізнався, що ламанійці планують несподіванку—спрямувати свій удар на більш недоступну, проте слабшу землю Мантія, де на них не очікували (Алма 43:24). Негайно Мороній повів своє основне військо в Мантій і організував там людей, щоб вони підготувалися до нападу ворога (Aлма 43:25–26).

Мороній, якому його розвідники і спостерігачі сповіщали про кожний рух ламанійців, зміг створити пастку для ворога, напавши на них зненацька, коли вони переправлялися через ріку Сидон (Алма 43:28–35)” (Hugh Nibley, Since Cumorah, 297–298).

Полководець Мороній чекав на Господні благословення, тому що він зробив усе, що тільки міг. Він був, можливо, найсвітлішим військовим умом свого часу, і все ж він виявив смирення, прислухавшись до поради пророка. Це зробило полководця Моронія могутнім знаряддям в руці Бога.

Алма 43:18–22, 37–38. Яке захисне спорядження ми маємо сьогодні?

Полководець Мороній оснастив своє військо захисним спорядженням, і це значною мірою визначало їхню перемогу у битвах з ворогом (див. Алма 43:37–38). Президент Гарольд Б. Лі (1899–1973) розповів про один із способів, як ми можемо застосовувати ці вірші сьогодні у своєму житті:

“У нас є чотири частини тіла, які, за словами, або баченням, апостола Павла, є найбільш уразливими для сил темряви. Це стегна, вони символізують цнотливість, невинність. Це серце, воно уособлює нашу поведінку. Це наші ноги, вони символізують наші цілі чи мету в житті, і, нарешті, наша голова, тобто наші думки.

…Ми повинні підперезати свої стегна істиною. Що є істина? Істина, як сказав Господь,—“це знання про все суще як воно є, і як воно було, і як воно буде” [УЗ 93:24]. … “Підпереж[іть] стегна свої правдою”,—сказав пророк.

А серце, яка броня стане захистом для нашої поведінки в житті? Ми повинні захистити наші серця бронею праведності. Так, знаючи істину, ми тим самим отримуємо мірило, завдяки якому можемо відрізняти правильне від хибного, і тоді наша поведінка завжди буде вимірюватися тим, що, як ми знаємо, є істинним. Захисною бронею для нашої поведінки буде броня праведності.

Чим ми будемо захищати свої ноги, тобто чим ми будемо визначати наші цілі або нашу мету в житті? … Наші ноги повинні бути взуті “в готовність Євангелії миру” (Ефесянам 6:15). …

І нарешті—шолом спасіння. …Що є спасіння? Спасіння означає бути спасенним. Спасенним від чого? Спасенним від смерті і спасенним від гріха. …

І ось тепер апостол Павло … каже про озброєну людину, що тримає в одній своїй руці щит, а в іншій меч, які були зброєю в ті часи. Той щит—це щит віри, а меч—це меч духа, тобто Слово Боже. Я не можу собі уявити зброю, могутнішу за віру і знання Писань, які містять Слово Боже. Той, хто так споряджений, і той, хто так підготовлений, маючи таку зброю, готовий виступити проти ворога” (Feet Shod with the Preparation of the Gospel of Peace, Brigham Young University Speeches of the Year [Nov. 9, 1954], 2–3, 6–7; див. також Ефесянам 6:13–17; УЗ 27:15–18).

Aлма 43:23–25. Послух пророку приносить благословення

Бажання полководця Моронія дізнатися пораду від пророка і потім дотримуватися її привело до багатьох перемог. І сьогодні у битвах життя можна перемогти, якщо йти за пророком.

Президент Спенсер В. Кімбол (1895–1985) наголосив, чому саме нам потрібно йти за пророком: “Прислухаймося до тих, кого ми підтримуємо як пророків і провидців, а також до інших братів так, наче від цього залежить наше вічне життя, бо так воно і є!” (у Conference Report, Apr. 1978, 117; або Ensign, May 1978, 77).

Aлма 43:45–47. “Аж до кровопролиття”

Людське життя—священне. Відібрати життя невинного—“це мерзота в очах Господа” (Алма 39:5). Однак позбавлення когось життя може бути виправданим, якщо людина захищає себе, сім’ю, свободу, релігію або країну. Президент Гордон Б. Хінклі допоміг пояснити загальне уявлення про війну і кровопролиття:

“Коли між нефійцями і ламанійцями точилася війна, як каже літопис, “Нефійців надихала краща мета, бо вони не боролися … за владу, але вони боролися за свої оселі і свої свободи, своїх жінок і своїх дітей, і все своє, так, за обряди поклоніння і свою церкву.

І вони робили те, що відчували своїм обов’язком, яким вони завдячували Богові Своєму” (Алма 43:45–46).

Господь порадив їм “захищати свої сім’ї аж до кровопролиття” (Алма 43:47). …

З цих та інших літописів стає зрозумілим, що бувають часи і умови, коли боротьба народів виправдана, і навіть є їхнім обов’язком—боротьба проти тиранії, загрози й пригноблення, за сім’ю і волю. …

…Ми волелюбний народ, готовий захищати свободу будь-де, якщо їй загрожує небезпека. Я вважаю, що Бог не покладатиме на чоловіків і жінок в уніформі, як на підлеглих їхніх урядів, відповідальність за те, що за законом було їхнім обов’язком. Може навіть так статися, що Він спитає з нас, якщо спробуємо перешкоджати або заважати тим, хто веде боротьбу із силами зла й пригноблення” (у Conference Report, Apr. 2003, 83–84; або Ліягона, трав. 2003, с. 80).

Зображення
Битва на мечах між нефійцями і ламанійцями

Художник Джеррі Томпсон, © IRI

Алма 43:54; 44:1–2; 48:11, 22–23. Мороній “не насолоджувався кровопролиттям”

Полководець Мороній “не насолоджувався кровопролиттям” (Алма 48:11), хоч для нього було й виправданим позбавляти життя інших людей, захищаючи свою країну. Він упродовж багатьох років неохоче воював з ламанійцями (див. Алма 48:22). У бою він дотримувався милості до всіх, у тому числі й до воюючих проти нього. У літописі сказано, що полководець Мороній неодноразово припиняв битви, щоб зберегти якомога більше життів (див. Алма 43:54–44:1–2; 55:19). Життя людей забиралися без бажання убивати їх і з жалем через те, що їхні брати відсилалися “з цього світу … непідготовленими до зустрічі з їхнім Богом” (Алма 48:23). Полководець Мороній твердо вірив: тих, хто дотримується своїх завітів з Богом і зазнає смерті, буде “викуплено Господом Ісусом Христом” і вони залишать цей світ, “радіючи” (Алма 46:39).

Когось із читачів може дивувати, як людина, що так турбувалася про дотримання завітів з Господом, могла бути настільки залученою у воєнні справи. Можливо, саме тому Мормон написав, що Мороній “не насолоджувався кровопролиттям” і був навчений “ніколи не підіймати меча, лише проти ворога, лише якщо це буде для збереження їхнього життя” (Алма 48:11, 14).

Алма 45 Вставка. “Розповідь про народ Нефія”

Вставка курсивом перед коротким викладом розділу Алма 45 є частиною оригінального літопису (детальніше пояснення див. у коментарі до “Перша книга Нефія: його царювання і священнослужіння” на сторінці 11). Фраза “Вміщено в розділах з 45 до 62 включно” була додана, коли у 1879 році Книга Мормона була видана у форматі з поділом на розділи.

Aлма 45:17–19. Алма пішов і “ніколи більше вже про нього не чули”

Старійшина Брюс Р. Мак-Конкі (1915–1985), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснював, що фраза “було його забрано Духом, або поховано рукою Господа” (Алма 45:19) вказує на те, що Алма був перетворений: “Мойсей, Ілля і Алма молодший були перетворені. Розповідь зі Старого Завіту про те, що Мойсей помер і був похований рукою Господа в невідомій могилі, є неправильною. (Повторення Закону 34:5 –7). Правильним є те, що його могло бути “поховано рукою Господа”, якщо цей образний вислів передає значення, що його було перетворено. Але в розповіді з Книги Мормона, де написано, що “було його забрано Духом”, сказано: “Писання каже, що Господь взяв Мойсея до Себе; і ми припускаємо, що Він також прийняв Алму в духові до Себе” (Алма 45:18–19). Необхідно пам’ятати, що нефійці мали пластини з латуні і це були “писання”, в яких подавалася розповідь про те, що Мойсея було забрано шляхом перетворення. Стосовно Іллі, то розповідь про те, що його було забрано у “вогняному возі… у вихрі на небо”, велично описана у Старому Завіті. (2 Царів 2)”. (Mormon Doctrine, 2nd ed. [1966], 805).

Алма 46–50. Контраст між злочестивим і праведним провідництвом

Мормон чітко показав разючу відмінність між Амалікією і полководцем Моронієм (див. Алма 48:7; 49:25–28). Амалікія хотів “знищити основу волі, яку Бог дарував” нефійцям, а полководець Мороній хотів зберегти її (Алма 46:10).

Злочестиві люди, подібні до Амалікії, які покладаються на власну силу, можуть, за мирськими нормами, певний час процвітати, але вони врешті-решт принесуть знищення і самим собі, і своїм послідовникам. На противагу їм, провідники, схожі на полководця Моронія, надихають людей на благородні бажання, які зрештою подолають лихі задуми. Вміщена далі таблиця показує різницю між Моронієм та Амалікією.

Полководець Мороній	Амалікія
Був призначений “голосом народу” і суддями бути головним полководцем війська (Алма 46:34; див. також 43:16).	Отримав владу обманом і хитрощами (див. Алма 47:1–35; 48:7).
Вів народ до праведності і навчав їх бути вірними Богу та своїм завітам (див. Алма 46:12–21; 48:7).	Підбурював народ до ненависті і вів пропаганду (див. Алма 48:1–3).
Радів свободі й волі своєї країни і свого народу (див. Алма 48:11).	Прагнув знищити свободу народу (див. Алма 46:10).
Любив своїх братів і працював “надзвичайно заради благополуччя і безпеки свого народу” (Алма 48:12).	“Не шкодував крові своїх людей” і все робив лише заради самого себе (Алма 49:10).
Людина, яка керувалася праведними принципами, яка навчала нефійців ніколи не піднімати меч, окрім як для захисту своєї сім’ї, свого життя чи своєї свободи (див. Алма 48:10, 14).	Людина, поведінка якої визначалася пристрастями, яка навчала народ бути агресивними завойовниками і давати клятву знищувати ворога (див. Алма 49:13, 26–27).
Смиренно шукав Божої допомоги у збереженні життя (див. Алма 48:16).	Прокляв Бога і клявся, що буде чинити вбивства (див. Алма 49:27).
Працював над тим, щоб покласти край суперечкам і розколу (див. Алма 51:16).	Працював над тим, щоб викликати суперечки і розкол (див. Алма 46:6, 10).

Aлма 46:12–15, 36 Гасло волі

Зображення
Командувач Мороній і гасло волі

© Художник Кларк Келлі Прайс

Щоб вести інших до праведної мети, потрібна сміливість. Президент Езра Тефт Бенсон часто навчав про важливість дій полководця Моронія, що стосувалися підняття гасла волі. Він часто наголошував на потребі бути активним громадянином і сприяти встановленню свободи й волі: “Покращуйте свою громаду активною участю в її житті та служінням. Виконуючи свій громадянський обов’язок, пам’ятайте: “єдине, що необхідно для тріумфу зла,—це бездіяльність хороших людей” (Едмунд Бурке). … Робіть щось для захисту даних вам Богом свободи й волі” (у Conference Report, Apr. 1988, 58; або Ensign, May 1988, 51).

Далі Президент Бенсон навчав:

“У цій священній книзі Писань, у Книзі Мормона, ми звертаємо увагу на велику й тривалу битву за свободу. Ми також звертаємо увагу на самозадоволення людей та їхню готовність, яка часто виникає, проміняти свою свободу на обіцяння потенційного благодійника. …

…Мороній, як і пророки, чиї слова записані у Книзі Мормона, говорив про Америку як про вибрану землю—землю волі. Він повів на битву людей, які були готові воювати, щоб “захищати свою волю”.

У літописі сказано, що “… він наказав, щоб гасло волі було піднято над кожною баштою, які були по всій землі, … і так Мороній міцно встановив прапор волі серед Нефійців” [Алма 46:36].

Це є нашою потребою сьогодні—встановити прапор волі серед нашого народу по всій Америці.

І хоч це сталося приблизно за сімдесят років до Р.Х., сама битва продовжувалася впродовж тисячі років—періоду, який охоплює літопис цієї священної Книги Мормона. Дійсно, битва за волю є постійною—вона в прямому розумінні відбувається серед нас сьогодні” (у Conference Report, Oct. 1962, 14–15).

Aлма 46:23–27. Пророцтво, пов’язане із символом вбрання Йосипа

Зображення
Ізраїлю повідомляють про смерть Йосипа.

© 1994 художник Роберт Баррет

Розідране вбрання Моронія—гасло волі—було нагадуванням про збережений залишок вбрання Йосипа з Єгипту. Мороній заявив, що нефійці були залишком сімені Йосипа і вони й надалі будуть збереженими доти, доки служитимуть Богу (див. Алма 46:22–24). Президент Джозеф Філдінг Сміт (1876–1972) так сказав про символізм і про здійснюване в наші дні пророцтво стосовно збереженої частини Йосипового вбрання:

“Нам сказано, що в розірванні “квітчастого” вбрання, яке носив Йосип, містилося пророцтво. Частина цього вбрання була збережена, і Яків, перед своєю смертю, пророкував, що так само як був збережений залишок цього вбрання, так повинен бути збережений і залишок Йосипових нащадків [див. Алма 46:24].

Цей залишок, який тепер знаходиться серед ламанійців, врешті-решт долучиться до благословень євангелії. Вони об’єднаються із тим залишком, який збирається з-поміж інших народів, і вони будуть благословенні Господом навіки” (The Way to Perfection [1970], 121).

Алма 47:36. Розкол і суперечки

“Книга Мормона неодноразово попереджає, що ті, хто належить до Церкви і потім “відколюються”, стають закам’янілими серцем і схильні “повністю [забути] Господа Бога їхнього” (Алма 47:36).

Старійшина Ніл А. Максвелл (1926–2004), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, застерігав про існування тих самих проблем і сьогодні, коли розкольники стають критиками Церкви через свою гордість: “Є розкольники, які полишають Церкву, формально чи неформально, але вони не можуть полишити її лише самі. Звичайно, палко жадаючи догодити світу, вони критикують або щонайменше зневажають Братів. Вони не лише прагнуть підтримати ковчег, але й при нагоді сильно пхнути його! Їх навчають тих самих доктрин, що й відданих [членів Церкви], однак часто вони рухаються в бік розколу (див. Алма 47:36). Їхній розум загордився (див. Даниїл 5:20)” (Men and Women of Christ [1991], 4).
Старійшина Рассел М. Нельсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, описав наслідки суперечок і розбрату:

“Той, в кому є дух суперечок, не від Мене, [—сказав Господь]” … (3 Нефій 11:29–30). …

По всьому світу святі Господа … засвоїли, що шлях розколу веде до справжньої небезпеки. Книга Мормона попереджає про це:

“…незабаром після їхнього розколу, вони стали ще більше закам’янілими і не бажаючими каятися, і дикішими, злочестивішими і лютішими … ; піддаючись лінощам і всілякій похітливості; так, повністю забуваючи Господа Бога свого” (Алма 47:36).

Сила розколу викликає дуже великий розбрат! Незначні вчинки можуть призвести до дуже значних наслідків. Незалежно від чину чи ситуації, нікому не вдасться уникнути сплати жахливої ціни за суперечки. …

Суперечки призводять до роз’єднаності” (в Conference Report, Apr. 1989, 86–88; або Ensign, May 1989, 68, 70).

Aлма 48:1–10. Захищати християнські принципи

Іноді справжні послідовники Христа повинні захищати, як це робив народ Моронія, “їхню волю, їхні землі, їхніх жінок, і їхніх дітей, і їхній мир” (Алма 48:10). Мороній був сповнений рішучості допомогти своєму народу “зберігати те, що їхні вороги називали справою Християн” (Алма 48:10).

Президент Гордон Б. Хінклі сказав, що в сучасному світі, який накриває хвиля злочестивості, “бувають обставини, коли ми повинні встати за правду і порядність, за мир і цивілізацію, як Мороній, який об’єднав свій народ за його часів, щоб захищати їхніх дружин, їхніх дітей і справу свободи” (див. Алма 48:10)” (у Conference Report, Oct. 2001, 88; або Ліягона, січ. 2002, с. 84).

Алма 48:19. “Не менш послужливими”

Що означає, що Геламан був “не менш послужливим”? Президент Говард В. Хантер (1907–1995) навчав, що кожне праведне служіння є однаково прийнятним для Бога, хоч і не всі можуть служити у помітних покликаннях:

“Хоч Геламан і не був таким примітним чи видатним, як Мороній, він був таким же послужливим, як і той; це означає, що він був таким же корисним чи готовим допомогти, як і Мороній. …

Ніхто з нас не збирається ставати Моронієм, з дня в день зриваючи гучні оплески своїх колег. Більшість з нас будуть спокійними, порівняно невідомими людьми, які приходять і йдуть та роблять свою роботу без фанфар. Тим з вас, кому, можливо, така робота видається відлюдненою або лякаючою, або просто непримітною, я кажу, що ви “не менш послужливі”, ніж більшість ваших товаришів, які на видноті. Ви також у складі Божої армії.

Подумайте, наприклад, яким важливим є служіння матері чи батька, яке відбувається у повній анонімності в домі гідних святих останніх днів. Подумайте про вчителів “Основ євангелії”, музичних керівників Початкового товариства, провідників скаутів, візитних вчительок Товариства допомоги, які служать і благословляють мільйони, але чиїм іменам ніколи не будуть аплодувати публічно і про кого навряд чи будуть повідомляти у національних ЗМІ.

Десятки тисяч невидимих людей щодня роблять наші можливості реалізованими, а щастя—реальним. Як написано у Писаннях, вони “не менш послужливі”, ніж ті, хто не сходить з перших сторінок газет.

Світло рампи історії і сьогочасна увага дуже часто зосереджуються на одному, а не на багатьох” (“No Less Serviceable,” Ensign, Apr. 1992, 64).

Алма 49–50. Укріплення нефійських міст

Завдяки натхненню й передбаченню Моронія були укріпленні міста, що стало вирішальним у ході війни. Завдяки підготовленості міст до нападу, тисячам нефійців було збережено життя. Ми можемо засвоїти цей урок, зміцнюючи своє життя праведними думками і справами, щоб вистояти проти згубних нападів або “вогненних стріл супротивника” (1 Нефій 15:24; див. також Геламан 5:12.). Господь пообіцяв: якщо ми будемо смиренно шукати Його, Він покаже нам наші слабкості і вчинить так, щоб “слабке стало сильним” (Етер 12: 27). У наведеній далі таблиці дано кілька прикладів того, як способи укріплення нефійців можна застосувати до нас:

Як зміцнювалися нефійці	Як можемо зміцнюватися ми
Слабші укріплення були зміцнені (див. Алма 48:9).	Ми повинні зміцнюватися в тому, що є слабим у нашому житті.
Нефійці підготувалися до нападу ворогів у спосіб, який ніколи не був відомим до цього (див. Алма 49:8).	Ми повинні як ніколи раніше готуватися, щоб вистояти проти хитрощів диявола.
Нефійці зробили свої слабкі міста фортецями (див. Алма 49:14).	Якщо ми йдемо до Христа, Він може вчинити так, щоб слабке стало сильним для нас (див. Етер 12:27).
Нефійцям було дано силу подолати їхніх ворогів (див. Алма 49:23).	Якщо ми вірні і довіряємо Господу, Він дасть нам силу подолати наших ворогів.
Нефійці не припинили свої підготування, хоч і здобули кілька перемог (Алма 50:1).	Якщо нам вдалося не піддатися спокусі чи успішно пройти випробування, ми не повинні на цьому заспокоюватися; нам потрібно продовжувати терпіти до кінця, пильнувати і завжди молитися, щоб не бути подоланими (див. Алма 13:28).
Нефійці звели сторожові башти, щоб бачити ворога ще здаля (див. Алма 50:4).	Якщо ми покладаємося на пророків, які є сучасними вартовими на башті і бачать з неї далеко, ми будемо краще підготовленими до майбутнього.

Алма 51:13. Братися до зброї, щоб захистити свою країну.

Як громадяни, ми повинні дотримуватися законів, які діють у нашій країні. Старійшина Рассел М. Нельсон дав пораду на той випадок, коли необхідно буде виконувати обов’язок—взятися до зброї, щоб захищати свою країну:

“Люди дійсно є братами, адже Бог дійсно є нашим Батьком. Однак Писання переповнені історіями суперечок і воєн. Вони суворо засуджують агресію, але підтримують обов’язок громадян захищати свої сім’ї і свободу [див. Алма 43:45–47; 46:11–12, 19–20; 48:11–16]. … Члени цієї Церкви з різних країн будуть призиватися на військову службу. “Ми віримо, що уряди було запроваджено Богом на благо людини і що Він покладає на людей відповідальність за їхні вчинки по відношенню до них, як у законотворчості, так і у нагляді за виконанням закону, заради блага і безпеки суспільства” [УЗ 134:1].

Під час Другої світової війни, коли члени Церкви були розведені по різні боки барикад, Перше Президентство підтвердило, що “за громадський контроль і порядок у країні, за політичний стан та за прийняття політичних рішень, внутрішніх чи міжнародних, відповідає сама країна. … Але сама по собі Церква не несе відповідальності за такі дії, окрім відповідальності за закликання своїх членів бути абсолютно … відданими країні” [у James R. Clark, comp., Messages of the First Presidency of The Church of Jesus Christ of Latter-day Saints, 6 vols. (1965–75), 6:155–56]” (у Conference Report, Oct. 2002, 42; або Ліягона, лист. 2002, с. 40).

Обдумайте

Що ви додали б до переліка найважливіших духовних укріплень, які вам потрібно зробити, щоб бути збереженими від ворога, який прагне вашого знищення?
Як під час війни солдати-святі останніх днів можуть служити, як полководець Мороній?
Який вплив може мати доблесний керівник на країну, область, громаду або сім’ю?

Запропоновані завдання

Оскільки не всі з нас будуть такими видатними, як Мороній, розкажіть, яке цінне служіння надають матері і батьки. Крім того, розкажіть про важливу роль покликання учителя Недільної школи, диригента хору Початкового товариства, провідника в Товаристві молодих чоловіків, візитної вчительки з Товариства допомоги або будь-якого іншого церковного покликання на ваш вибір.
Напишіть про деякі з ваших слабкостей і ваші плани “зміцнити” їх проти злочестивості.