Інститут
Розділ 34: Алма 52–63

Розділ 34

Алма 52–63

Вступ

Президент Езра Тефт Бенсон (1899–1994) зауважив: “З Книги Мормона ми дізнаємося, як послідовники Христа жили в часи війни” (у Conference Report, Oct. 1986, 5; абоEnsign, Nov. 1986, 7). З цією метою Мормон вмістив у Книгу Мормона кілька розповідей про війну. Ці розповіді навчають про необхідність зберегти свободу, щоб підтримувати релігійні права; про небезпеку, що йде з боку зрадників; про цінність навіть невеликої кількості праведної молоді; про моральне виправдання війни та про стратегії, як боротися зі злом, і в той же час покладатися на Божу допомогу, яка прийде.

Коментар

Алма 52–53. Війна і кровопролиття

  • Розділи Алма 52–53—це підтвердження слів Спасителя про те, що “всі, хто візьме меча,—від меча і загинуть” (Матвій 26:52). Керовані злочестивими нефійцями-відступниками (Аммороном та іншими), ламанійці прагнули із жорстокістю захопити й утримати за собою нефійські міста. Однак захоплення кожного міста давалося великою ціною, бо: “Вони не захоплювали жодного міста без того, щоб не втратити багато крові” (Алма 52:4). Полководець Мороній завжди неохоче брався за меч і з набагато більшим бажанням ховав його заради миру (див. Алма 52:37). Він знав: навіть коли нефійці були переможцями, обом сторонам це коштувало тисяч життів.

    Війни ніколи б не розпочинались, якби всі люди жили за євангелією Ісуса Христа. Він—Князь миру, і ті, хто йдуть за Ним,—емісари миру.

Алма 53:9. Беззаконня—справжня причина конфлікту

  • Один дослідник пояснив, як зовнішні випробування, подібні до тих, яких зазнавали нефійці, іноді можуть вказувати на внутрішні проблеми: “То ж після всього для нефійців було благословенням, що ламанійці наблизилися до їхнього порога, аби нагадати їм—“Блаженна людина, яку Бог картає” (Йов 5:17). Немає значення, якими злочестивими, і жорстокими, і розбещеними могли бути ламанійці (а вони й були такими!), немає значення, наскільки вони кількісно переважали нефійців, темною хмарою обступаючи їх з усіх боків, немає значення, наскільки підступно вони шпигували, інтригували і просочувалися та затівали свої диявольські змови і видихали свої кровожерливі погрози та вели свої грізні підготування до тотальної війни, не вони були проблемою нефійців. Їх тримали там тільки для того, щоб нагадувати нефійцям про їхню справжню проблему, а проблема ця полягала в тому, що вони не ходили чесно перед Господом” (Hugh Nibley, Since Cumorah, 2nd ed. [1988], 339–40).

Aлма 53:10–18. Важливість завітів

  • Старійшина М. Рассел Баллард, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, розповів, як ми набуваємо сили через дотримання своїх завітів: “Іноді у нас виникає спокуса жити так, як нам зручніше, а не так, як того вимагає наш завіт. Жити за нормами євангелії, захищати істину і свідчити про Відновлення—це не завжди зручно. Але у зручному житті немає духовної сили. Сила приходить, коли ми дотримуємось наших завітів” (у Conference Report, Apr. 1999, 113; або Ліягона, лип. 1999, с. 102).

  • Президент Бойд К. Пекер, президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив, що вірність завітам дає нам безпеку:

    “Дотримуйтеся своїх завітів—і ви будете в безпеці. Поруште їх—і ви будете беззахисні.

    …Ми не можемо порушувати свої завіти й уникнути наслідків цього порушення” (у Conference Report, жовт. 1990, сс. 107–108; або Ensign, Nov. 1990, 84).

Aлма 53:16–21. Приклад юних воїнів

  • Юні воїни, які пішли на битву замість своїх батьків, були молодими чоловіками праведності. Вони зобов’язалися захищати свою країну (див. Алма 56:5). Вони були безстрашними перед лицем смерті й хоробрими у битві (див. Алма 56:45–49, 56). Бог винагородив їхню віру дивовижною силою й вражаючим захистом. Ніхто з них не загинув у битві (див. Алма 57:25–26). Не завжди так стається з праведними молодими чоловіками на військовій службі. Трапляється, що й праведні “помирають в Господові” (УЗ 63:49). Але у випадку з цими молодими чоловіками такий божественний захист був даний для того, щоб зберегти у битві їхнє смертне життя. Вони були зразком чоловіків, який мали б наслідувати всі сини Бога, і були для нефійського народу свідками того, що Бог визволить їх за умови їхньої вірності.

    Зображення
    Геламан і юні воїни

    © художник Кларк Келлі Прайс

Aлма 53:20–21. Бути гарним прикладом в армії

  • У наші дні Перше Президентство дало членам Церкви таку пораду стосовно служби в армії: “Нашим молодим чоловікам, які йдуть в армію, незалежно від того, кому чи де вони служать, ми кажемо: живіть в доброчесності, дотримуйтеся заповідей Господніх, моліться Йому постійно, щоб вам залишатися в істині й праведності, живіть так, як молитеся, і тоді, що б з вами не сталося, Господь буде з вами і нічого не станеться з вами того, що буде не на честь і славу Бога та ваше спасіння та піднесення. Завдяки чистому життю, про яке ви молитеся, до вашого серця прийде радість, яку неможливо висловити і яка перевищує розуміння. Господь завжди буде поруч з вами; Він заспокоїть вас; ви відчуєте Його присутність у годину найтяжчого випробування, Він охоронятиме і захищатиме вас настільки, наскільки це потрібно за Його всемудрою ціллю. А потім, коли війна закінчується і ви повертаєтеся додому, живучи до цього праведним життям, то яким же великим буде ваше щастя—незалежно від того, переможець ви чи переможений,—бо ви жили так, як заповів Господь. Ви повернетеся настільки натренованими у праведності, що не будете попадатися на обмани й хитрощі Сатани. Ваша віра і свідчення міцнітимуть і ставатимуть незламними. На вас будуть дивитися і вас будуть шанувати, як тих, хто пройшов через вогняні печі випробувань та спокус, і вийшов з них неушкодженим. Ваші брати будуть шукати у вас поради, підтримки й проводу. Ви станете якорями, до яких молодь Сіону буде згодом кріпитися своєю вірою в людину” (Heber J. Grant, J. Reuben Clark Jr., and David O. McKay, у Conference Report, Apr. 1942, 96).

Aлма 53:20–21. “Вірні завжди”

  • Старійшина Даллін Х. Оукс, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, так пояснював, що означає бути вірними в усі часи:

    “Слово вірний означає відданість, чистоту, довготерпіння й хоробрість. Воно нагадує нам описання 2000 юних воїнів у Книзі Мормона:

    “[Aлма 53:20–21].

    У дусі того описання я звертаюся до наших місіонерів, що повернулися після служіння—чоловіків і жінок, які вступили в завіт служити Господу й служили Йому у великій роботі проголошення євангелії і вдосконалення святих—ви віддані вірі? Чи ви маєте віру й постійне зобов’язання застосовувати принципи євангелії у своєму власному житті, щоб бути послідовними? Ви добре служили, але чи маєте ви, як піонери, сміливість і послідовність, щоб бути відданими вірі й витерпіти до кінця?” (у Conference Report, Oct. 1997, 101–2; або Ліягона, січ. 1998, с. 76; курсив додано).

Aлма 56:45–48. “Ми не сумніваємося, що наші матері знали це”

  • Старійшина Ніл А. Максвелл (1926–2004), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснював, що батьки можуть дати лише те, що вони вже самі мають:

    “Якщо батьківський труд навчання й допомоги вдало завершено і якщо діти сприйнятливі до отримання послання, тоді ми й маємо такі дивовижні ситуації, як та, що в ній опинилися молоді чоловіки з Книги Мормона, які були так добре навчені їхніми матерями [Алма 56:47–48]. …

    Звичайно ж, довіра, яку мали ці молоді чоловіки до своїх матерів, є зворушливою й глибокою, але матері спершу повинні були самі знати “це” настільки, щоб молоді чоловіки, близько спостерігаючи за ними і слухаючи їх (як завжди це буває з дітьми, які спостерігають за своїми батьками), “не сумнівалися” в тому, що їхні матері знали, що “це” є істинним” (That My Family Should Partake [1974], 58–59).

  • Говорячи про те, що жінкам потрібно бути більш доблесними, сестра Джулі Б. Бек, генеральний президент Товариства допомоги, так описала жінок завіту, які знають, хто вони є:

    “У Книзі Мормона ми читаємо про 2000 зразкових юнаків—надзвичайно доблесних, хоробрих і сильних. “Так, вони були людьми істини і розсудливості, бо їх було навчено дотримуватися заповідей Бога і ходити чесно перед Ним” (Алма 53:21). Ці віддані юнаки були вдячні своїм матерям. Вони казали: “Наші матері знали це” (Алма 56:48). …

    Обов’язок матерів вимагає сьогодні найвищої доблесті. Більше, ніж у будь-який час в історії світу, нам потрібні матері, які знають. … Коли матері знають, ким вони є і ким є Бог, і уклали завіти з Ним, вони матимуть більшу силу і більш хороший вплив на своїх дітей” (у Conference Report, Oct. 2007, 80; або Ліягона, лист. 2007, с. 76).

Aлма 57:19–21. “Стійкі і безстрашні”

  • Президент Гордон Б. Хінклі (1910–2008) так говорив про важливість залишатися стійкими і безстрашними:

    “Ви відображаєте цю Церкву в усьому, що ви думаєте, в усьому, що ви кажете, і в усьому, що ви робите,—сказав Президент Хінклі молоді.— Будьте вірними Церкві й Божому царству”. …

    Президент Хінклі сказав молоді, що вони, “як ті сини Геламана у світі, повному згубних впливів. … Але якщо ви покладаєте свою довіру на Всемогутнього і дотримуєтеся вчень цієї Церкви та горнетеся до неї незважаючи на свої образи, ви будете збережені і благословенні, і звеличені, і щасливі”.

    Говорячи про світ, в якому вони живуть, Президент Хінклі сказав молоді: “Ви просто в центрі Вавилону. Супротивник ходить з великою руйнівною силою. Ви, благородні первороджені, стійте над ним. Стійте над ним” (“Prophet Grateful for Gospel, Testimony,” Church News, Sept. 21, 1996, 4).

Алма 58. Право боротися за свободу

  • Пояснення стосовно боротьби за свободу аж до кровопролиття див. в коментарі до Алма 43:45–47 на сторінці 253.

Aлма 58:10–11. Господь промовляв “мир нашим душам”

  • Служачи сімдесятником, старійшина Денніс Е. Сіммонс пояснював, що Божий мир не залежить від зовнішніх обставин:

    “Якщо навколо нас розвалюється увесь світ, обіцяний Утішитель пошле Свій мир як нагороду за справжнє учнівство. … Ми можемо мати Його мир з нами незалежно від того, що відбувається у світі. Його мир—це той мир, той спокій, та втіха, які промовляються нашому серцю й розуму Утішителем, Святим Духом, коли ми стараємося йти за Ним і виконувати Його заповіді. …

    Як Геламан у розпалі бою відчув, що “Він промовляв мир нашим душам” (Алма 58:11) … , так і всі, хто щиро прагне цього, також можуть мати той самий мир, що промовлятиметься їм. Цей мир приходить від запевнення, що промовляється тихим, лагідним голосом” (у Conference Report, Apr. 1997, 41–42; або Ensign, May 1997, 31).

Aлма 58:34–37. “Ми не хочемо ремствувати”

  • Старійшина Ніл А. Максвелл допоміг нам краще зрозуміти причину ремствування: “У щасливий день, що прийде, ті, “хто ремствують, пізнають вчення” (див. Ісая 29:24; 2 Нефій 27:35). Це говорить про те, що доктринальна безграмотність і викликає ремствування серед членів Церкви” (“A Choice Seer,” in Brigham Young University 1985–86 Devotional and Fireside Speeches [1986], 115).

Алма 59:9. Легше утримувати місто, ніж його знову завойовувати

  • Мормон пише, що набагато легше утримувати місто від захвату ворогом, ніж його відвойовувати (Алма 59:9). Так з містами, так і з людьми. Набагато важче й ризикованіше перевиховувати того, хто духовно впав, ніж утримувати його від цього падіння. Як сказав Президент Езра Тефт Бенсон (1899–1994): “Краще підготувати й запобігти, ніж лагодити й каятися” (The Teachings of Ezra Taft Benson [1988], 285).

    Зображення
    Захист нефійського міста

    Мінерва К. Тішерт, люб’язно надано Музеєм образотворчого мистецтва УБЯ

Aлма 59:11–12. Міста, втрачені через злочестивість

  • Втрата міста Нефійги ілюструє сильний взаємозв’язок між злочестям нефійців і їхньою нездатністю завдати поразки своїм ворогам “силою Господа” (див. Мосія 9:16;10:10–11; Алма 60:16). Керували нефійськими військами часто чоловіки, які мали “дух одкровення і також пророцтва” (3 Нефій 3:19). Ці праведні військові керівники допомагали нефійцям подолати не лише ламанійців, але й злочестя нефійців. І в той же час праведні нефійці, як правило, були здатні захистити себе і відвоювати втрачені міста, і часто це вдавалося ціною порівняно малих людських втрат (див. Алма 52:19; 56:53–56; 57:7–12; 58:25–28; 62:22–26). Господь неодноразово навчав: у нас можуть виникати труднощі і серйозні проблеми, але якщо ми праведні і покладаємося на Нього, то завжди можемо мати впевненість у тому, що Він буде з нами і Його робота врешті-решт досягне своєї мети (див. УЗ 6:34; 10:69; 33:13).

Aлма 60:10–14. “Праведних було вбито”

  • Мороній написав, що Господь допускає, щоб праведних було вбито, аби “Його правосуддя і вироки зійшли на злочестивих; отже, вам не треба гадати, що праведних загублено через те, що їх убито; але знайте, вони входять до покою Господа Бога свого” (Aлма 60:13).

    Невдовзі після початку Другої світової війни Перше Президентство Церкви заявило: “У цю жахливу війну, що тепер розгортається, тисячі наших праведних чоловіків в усіх куточках світу і в багатьох країнах призиваються в армію своїх країн. Дехто з тих, кого призвали в армію, вже покликані назад, у свій небесний дім; інші, безперечно, будуть також покликані піти за ними. Але, як сказав Мороній, ті праведні, кого вбито під час служіння в армії, “входять до покою Господа Бога свого” [Алма 60:13] і це про них Господь сказав: “Ті, хто вмирають у Мені, не відчують смаку смерті, бо вона буде солодкою для них” (УЗ 42:46). Спасіння і піднесення у світі прийдешньому їм гарантовані. Те, що вони у цій роботі знищення будуть воювати зі своїми братами, не буде ставитися їм за провину. Той гріх, як сказав Мороній у давнину, є осудом на тих, хто “сид[ить] собі на своїх тронах у стані бездумного отупіння”, на тих правителів у світі, хто у шаленстві ненависті і у прагненні неправедної влади і владарювання над людьми, пустили в хід незмінні сили, які вони не розуміють і не можуть контролювати. У Свій час Бог винесе на них Свої вироки” (Heber J. Grant, J. Reuben Clark Jr., and David O. McKay, у Conference Report, Apr. 1942, 95–96).

Aлма 60:19–36. Лист Моронія до Пагорана

  • Пагоран міг би образитися на листи, надіслані йому Моронієм, та він не зробив цього. Старійшина Девід А. Беднар, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, стверджує, що ми, як і Пагоран, можемо вибрати для себе не ображатися:

    “Коли ми вважаємо себе ображеними або кажемо про це, то зазвичай маємо на увазі, що ми відчуваємо образу в собі, що з нами повелися неправильно, зневажливо або нечемно. І, безумовно, в наших стосунках з іншими людьми справді трапляється щось нетактовне, бентежливе, безпринципне, навіяне недобрим духом, що спонукає нас відчувати образу. Однак це абсолютно неможливо, щоб інша людина образила вас або образила мене. Справді, вважати, що інша людина образила вас—це абсолютно хибна думка. Бути ображеним—це вибір, який ми робимо; це не стан, в який нас хтось або щось вводить, або який нам нав’язують. …

    Через зміцнюючу силу Спокути Ісуса Христа ми з вами можемо мати благословення—уникати образ і перемагати їх. “Мир великий для тих, хто кохає Закона Твого,— і не мають вони спотикання” (Псалом 119:165). …

    …Як написав старійшина Ніл А. Максвелл, Церква—це не “добре забезпечений санаторій для тих, хто вже є досконалим” (у Conference Report, Apr. 1982, 57; або Ensign, May 1982, 38). Натомість, Церква є дослідною лабораторією і майстернею, де ми набуваємо досвіду, практикуючись одне на одному у безперервному процесі “вдосконалення святих”.

    Старійшина Максвелл також дав одне глибоке пояснення, сказавши, що в цій дослідній лабораторії останніх днів, відомій як відновлена Церква, члени Церкви є “клінічним матеріалом” (див. ‘Jesus, the Perfect Mentor,’ Ensign, Feb. 2001, 13), який є незамінним для зростання й розвитку. …

    Ми з вами не можемо контролювати наміри або поведінку інших людей. Однак саме ми визначаємо, як ми будемо діяти. Будь ласка, пам’ятайте, що ми з вами є вільними діячами, обдарованими моральною свободою волі, і ми можемо прийняти рішення не бути ображеними” (у Conference Report, Oct. 2006, 95–97; або Ліягона, лист. 2006, сс. 90–91).

Алма 60:23. Очистити спочатку посудину зсередини

  • Президент Езра Тефт Бенсон навряд чи залишив нам місце для сумнівів стосовно того, що ці попередження стосуються і нас. Він проголошував: “Не все гаразд в Сіоні. Як говорив Мороній, нам слід очистити посудину всередині (див. Алма 60:23), починаючи перш за все із себе, потім—з наших сімей, а тоді вже—з Церкви” (у Conference Report, Apr. 1986, 3, або Ensign, May 1986, 4).

Алма 61. Відповідь на несправедливе звинувачення

  • Старійшина Ніл А. Максвелл пояснив, як можуть виникати конфлікти навіть між вірними членами Церкви: “У досконалій церкві, наповненій недосконалими людьми, через якесь непорозуміння часом виникає розмежування. Вартий уваги приклад цього стався серед синів Ізраїля у давній Америці. Мороній двічі писав Пагорану, висловлюючи своє невдоволення зневагою уряду, через яку не прибуло таке потрібне підкріплення. Мороній вжив суворі слова, звинувачуючи правителя землі, Пагорана, в тому, що він сидить на своєму троні у стані “бездумного отупіння”. (Алма 60:7). Пагоран швидко прислав на це дуже патріотичну відповідь, пояснюючи, чому він не зміг зробити те, чого хотів Мороній. Пагоран, хоч і відчув осуд, усе ж не розгнівався; він навіть подякував Моронію за “велич [й]ого серця”. (Алма 61:9). Якщо кожний виявляє палку відданість послідовника [Христа], то обговорення, як найкращим способом рухати Господню роботу вперед, сприятиме тому, щоб розбіжності в тактиці виникали якомога рідше. Як і в цьому випадку, іноді виникає сварка, а вона, як пізніше виявляється, була безпідставною” (All These Things Shall Give Thee Experience [1979], 119).

Алма 62:41. Як на людях позначається лихо

  • Старійшина Даллін Х. Оукс пояснював, що ми самі вибираємо, як на нас позначатиметься лихо:

    “Дійсно, такі великі нещастя не відбуваються без якоїсь вічної цілі чи якогось вічного наслідку. Вони можуть повернути наше серце до Бога. … Навіть коли нещастя призводять до тяжких випробувань у земному житті, вони також можуть бути й шляхом, щоб привести чоловіків і жінок до вічних благословень.

    Такі великомасштабні нещастя, як природні катаклізми та війни, здається, є невід’ємними в досвіді земного існування. Повністю ми відвернути їх не можемо, але ми можемо для себе визначити, як будемо на них реагувати. Наприклад, нещастя, які несуть війна та служіння у війську, одних духовно знищують, а інших духовно пробуджують. Цей контраст описано у Книзі Мормона:

    “Але ось, через надзвичайно довгу тривалість війни між Нефійцями і Ламанійцями, багато хто став закам’янілим, через надзвичайно довгу тривалість війни; і багато хто став м’якшим через свої скорботи, так що вони упокорилися перед Богом, до самих глибин покірності” (Алма 62:41).

    Я прочитав про подібний контраст, що відчувався після руйнівного урагану, який кілька років тому знищив тисячі домів у Флориді. У новинах повідомлялося про двох різних чоловіків, які пережили однакову трагедію і отримали однакове благословення: дім кожного був цілком зруйнований, однак ніхто з членів їхніх сімей не зазнав смерті чи поранень. Один сказав, що ця трагедія вбила його віру; як, запитував він, міг Бог таке допустити? Інший сказав, що пережите зміцнило його віру. За його словами, Бог був добрим до нього. І хоч їхній дім та майно були втрачені, та все ж їм було збережено життя і вони могли відбудувати свій дім. Для одного, склянка була наполовину порожня. Для іншого, склянка була наполовину повна. Дар моральної свободи вибору дає кожному з нас силу вибирати, як ми будемо діяти, переживаючи біду” (“Adversity,” Ensign, July 1998, 7–8).

Aлма 63:4–10. Подорож у землю на півночі

  • “Звертаючись до групи святих на Тихоокеанських островах, Президент [Спенсер В.] Кімбол зазначив: “Президент Джозеф Ф. Сміт, Президент Церкви, повідомив: “Брати і сестри з Нової Зеландії, я хочу, щоб ви знали: ви—з народу Гаґота”. Для новозеландських святих це так і є. Пророк Господа [це] сказав. … Можна дійти висновку, що нащадки Гаґота і тих, хто був з ним, упродовж дев’ятнадцяти століть жили на цих островах, починаючи з 55 р. до Р.Х. і по 1854 р., коли євангелія почала проповідуватися серед них. У них не було можливості отримати все те просте й безцінне, що Спаситель приніс на землю, бо вони, вірогідно, знаходилися на островах, коли Христос народився в Єрусалимі”. (Temple View Area Conference Report, February 1976, p. 3.)” (Joseph Fielding McConkie and Robert L. Millet, Doctrinal Commentary on the Book of Mormon, 4 vols. [1987–91] 3:329).

    Зображення
    Корабель Гаґота

    Мінерва К. Тішерт, люб’язно надано Музеєм образотворчого мистецтва УБЯ

    Президент Девід О. Мак-Кей (1873–1970) підтвердив те, що сталося з людьми з народу Гаґота, заявивши у молитві освячення Новозеландського храму: “Ми висловлюємо вдячність за те, що Ти направив на ці родючі острови потомків батька Легія і дав їм можливість процвітати” (“Dedicatory Prayer Delivered by Pres. David O. McKay at New Zealand Temple,” Church News, May 10, 1958, 2).

Обдумайте

  • Що ви можете робити, щоб шанувати, підтримувати і захищати свою країну?

  • Чого ми можемо навчитися з листів Моронія і Пагорана, що допомогло б нам у житті? (Див. Алма 60–61).

  • Який є взаємозв’язок між праведністю і свободою?

  • Прочитавши Алма 52–63, знайдіть найважливіші принципи стосовно війни, яких ви можете навчати іншу людину?

Запропоновані завдання

  • Запишіть у щоденник, як ви можете застосовувати захисну тактику Моронія у своїх битвах за праведність.

  • Ви можете записати думки стосовно того, як захиститись від ворогів вашої релігії.

  • Складіть і напишіть план уроку для домашнього сімейного вечора, використавши одну чи більше з наведених далі тем:

    1. Застосування засобів, якими забезпечив Господь (див. Алма 60:21)

    2. Необхідність очистити посудину всередині (див. Алма 60:23)

    3. Прагнути Божої слави більше, ніж шани світу (див. Алма 60:36)

    4. Не ображатися (див. Алма 61:9)

Роздрукувати