Moсія 4–8

Вступ

Коли нефійці слухали царя Веніямина, вони усвідомили, що потребують викупительної сили Спокути. Тому вони в молитві просили прощення, отримали спокій у свідомості та взяли на себе ім’я Ісуса Христа. Як і ті нефійці, ми також можемо відчути зміну в серці й жити так, щоб “завжди …втішатися, і сповнюватися любов’ю Бога, і завжди …утримувати прощення [наших] гріхів”. Проповідь царя Веніямина навчає нас, як “рости у пізнанні слави Того, Хто створив [нас]” (Moсія 4:12), застосовуючи віру, покаяння і укладаючи завіти та дотримуючись їх.

Коментар

Moсія 4:1–2, 5, 11. “ Нижч[і] за прах землі”

Народ царя Веніямина вважав себе “нижчими за прах землі”. Цей вислів описує той факт, що навіть прах землі підкоряється наказам Бога (див. Геламан 12:7–8), а вони, як Божі діти, не завжди виконували Його заповіді. Вони зрозуміли, що в усьому залежать від Бога—що люди повинні покладатися на Нього в усьому, бо Він дає життя і дихання, їжу і здатність виробляти її, здоров’я і силу, спасіння і вічне життя. Без Бога і Спокути людина, в повному розумінні слова,—ніщо. Коли ми усвідомлюємо свою залежність від Господа, то відчуваємо смирення. Ключ до нашої величі—це пам’ятати про свою нікчемність якщо ми без Христа і Його Спокути. Як навчав Яків: якби не було Спокути, то ми ніколи не жили б знову і стали б ангелами диявола (див. 2 Нефій 9:7–9).

Moсія 4:2–3. Прикласти “спокутуючу кров Христа”

Народ царя Веніямина усвідомив, щоб потребує сили більшої, ніж вони мають, аби подолати свій грішний стан. Вони молилися, щоб Небесний Батько виявив милість і просили Його “прикла[сти] спокутуючу кров Христа” (Moсія 4:2), аби вони могли отримати прощення своїх гріхів. Президент Бойд К. Пекер, президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав, як Спокута може зцілити нас від наших помилок:

“Усі ми помиляємося. Інколи ми так шкодимо собі та завдаємо такого сильного болю іншим, що не можемо виправити це власними силами. Ми розбиваємо те, що самостійно не можемо полагодити. І тоді виникає природне відчуття провини, приниження і страждання, якого нам не позбутися самотужки. І саме в той момент приходить на допомогу цілительна сила Спокути …

Якби Христос не здійснив Свою Спокуту, то покарання за помилки постійно нагромаджувалися б. Життя було б безнадійним. Однак Він свідомо приніс Себе в жертву, щоб викупити нас. …

Ми можемо навіть “утримувати прощення [наших] гріхів” [Moсія 4:12]. Хрищення зануренням має на меті прощення наших гріхів. Той завіт можна поновлювати, щотижня приймаючи причастя [див. УЗ 27:2].

Спокута має практичну, особисту, щоденну цінність; застосовуйте її у своєму житті. Її можна привести в дію просто помолившись. Це не означає, що після того ви будете вільні від турбот і помилок, однак завдяки покаянню ви зможете звільнитися від відчуття провини й відчувати спокій” (у Conference Report, Apr. 2001, 28–29; або Ліягона, липень 2001, сс. 26–27).

Moсія 4:3. “Спокій у свідомості”

Старійшина Річард Г. Скотт, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, свідчив, що спокій у свідомості є наслідком щирого покаяння і праведного життя:

“Бог бажає, щоб кожна Його дитина мала прекрасні благословення миру сумління [див. Moсія 4:2–3]. Спокійне сумління звільняє нас від розпачу, суму, провини, сорому і самозасудження. Воно створює фундамент для щастя.

…Ви можете знову отримати мир сумління через каяття в особистих провинах, які спричиняють ваш внутрішній неспокій. …

Закон, порушений через гріх або провину, викликає розпач у душі й серці через потривожене сумління. Знаючи, що всі Його духовні діти, крім Його Єдинонародженого, Ісуса Христа, будуть свідомо або несвідомо порушувати Його закони, наш Вічний Батько забезпечив засоби для виправлення наслідків таких вчинків. І коли порушення велике, і коли воно мале, рішення однакове: повне покаяння через віру в Ісуса Христа та Його Спокуту і дотримання Його заповідей” (у Conference Report, Oct. 2004, 14–15; або Ліягона, лист. 2004, 15–16).
Президент Бойд К. Пекер переконував тих, хто шукає миру сумління шляхом покаяння, бути наполегливими, поки вони не отримають прощення:

“Євангелія навчає, що полегшення від мук та провини можна досягнути завдяки покаянню. За винятком тих небагатьох, що прирікають себе на загибель після того, як здобули повноту знання, не існує вчинків, пристрастей, проявів непокори, гріхів, помилок, на які б не поширювалося обіцяння про цілковите прощення. …

Можливо, яскравий ранок прощення не настане враз. Не здавайтеся, якщо з першої спроби не вийде. Часто найважча частина покаяння–це простити собі. Відчай є складовою цього тесту. Не здавайтеся! Той яскравий ранок настане.

Тоді “мир Божий, що вищий від усякого розуму” знову сповнить ваше життя. [Филип’янам 4:7]. Потім ви, як і Він, більше не будете пам’ятати про свої гріхи. Як ви дізнаєтесь? Ви зрозумієте! [див. Moсія 4:1–3]” (у Conference Report, Oct. 1995, 22, 24; або Ensign, Nov. 1995, 19–20).

Moсія 4:4–8. Прийти до пізнання Спокути

Президент Джеймс Е. Фауст (1920–2007), з Першого Президентства, свідчив про те, що кожному святому останніх днів необхідно вивчати Спокуту і прийняти її:

Мої улюблені брати, сестри й друзі! Я в смиренні стою за цією кафедрою цього ранку, тому що я маю бажання поговорити про найвеличнішу в усій історії людства подію. Ця єдина подія–незрівнянна Спокута нашого Господа і Спасителя, Ісуса Христа. Серед усіх будь-коли вчинених діянь вона була найважливішим діянням, але вона є найважчою для розуміння.

Мотиви, які спонукають мене якнайглибше вивчати Спокуту, частково продиктовані турботою про себе: наше спасіння залежить від віри в Спокуту та від її сприйняття [див. Moсія 4:6–7]. Таке сприйняття вимагає постійних намагань повніше зрозуміти Спокуту. Спокута підносить наш земний курс навчання, уможливлюючи для нашої людської природи досягнення досконалості [див. Moроній 10:32]. Усі ми грішимо і маємо каятися, щоб повністю сплатити нашу частину боргу. Коли ми щиро каємося, тоді прекрасна Спасителева Спокута сплачує решту цього боргу [див. 2 Нефій 25:23]” (у Conference Report, Oct. 2001, 19; або Ліягона, січ. 2002, с. 19).

Мосія 4:12. “Утримувати прощення ваших гріхів”

Старійшина Ніл А. Максвелл (1926–2004), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, радив нам часто і регулярно каятися, щоб утримувати прощення гріхів: “Цар Веніямин приділив велику увагу утриманню прощення наших гріхів (див. Moсія 4:26). Ми приділяємо не дуже велику увагу цьому поняттю в Церкві. Нам слід більше розмірковувати над ним. Утримання прямо залежить від того, як часто ми каємося. У Церкві ми переймаємося, як і повинно бути, утриманням нових членів. Однак ще більше ми маємо перейматися утриманням прощення наших гріхів” (“King Benjamin’s Sermon: A Manual for Discipleship,” in John W. Welch and Stephen D. Ricks, eds., King Benjamin’s Speech: “That Ye May Learn Wisdom” [1998], 16).

Moсія 4:14–15. Виховання праведних дітей

Цар Веніямин навчав про важливість сім’ї і необхідність того, щоб батьки були праведними. Сучасні пророки також свідчать, що Господь заповідує Своїм вірним учням виховувати своїх дітей у праведності й навчати їх євангельських принципів: “Батьки мають священний обов’язок виховувати своїх дітей у любові й праведності, забезпечувати їхні фізичні й духовні потреби, вчити їх любити один одного і служити один одному [та] дотримуватися заповідей Божих” (“Cім’я: Проголошення світові”, Ліягона, жовт. 2004, с. 49).
У якості сучасного свідчення стосовно батьківського обов’язку навчати своїх дітей, старійшина Рассел М. Нельсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, наводить кілька уривків з Писань, щоб допомогти батькам зрозуміти свою роль: “Писання дають батькам спрямування, щоб вони навчали вірі в Ісуса Христа, покаянню, хрищенню і дару Святого Духа [див. Moроній 8:10]. Батьки мають навчати плану спасіння [див. Moйсей 6:58–62] і важливості того, чому слід жити в повній відповідності із заповідями Бога [див. Левит 10:11; Повторення Закону 6:7; Moсія 4:14]. У протилежному випадку, їхні діти неодмінно потерпатимуть від незнання про Божий викупительний і визволяючий закон [див. 2 Нефій 2:26]. Батьки мають також навчати прикладом, як посвячувати своє життя, використовуючи свій час, таланти, десятину і майно [див. Moсія 4:21–26; 18:27; Aлма 1:27] для встановлення Церкви та царства Божого на землі [див. ПДС, Maтвій 6:38]. Такий стиль життя в буквальному розумінні благословить їхніх нащадків” (у Conference Report, Oct. 2001, 85; або Ліягона, січ. 2002, с. 82).

Moсія 4:16–25. Вділяти бідним

Цар Веніямин нагадував нам, що всі ми жебраки перед Богом і що нам слід виявляти милість іншим людям, якщо ми хочемо милості до себе. Подібним же чином Президент Гордон Б. Хінклі (1910–2008) радив нам зі співчуттям ставитися до інших:

“Будьмо більш милостивими. Позбавмося пихатості, зарозумілості, самозакоханості. Будьмо більш співчутливими, лагіднішими, поблажливими і терплячими, ставмося одне до одного з більшою повагою. Якщо ми так чинимо, то сам наш приклад змусить інших людей бути більш милостивими, і ми будемо мати більше прав на милість Божу, Який у Своїй любові буде щедрим до нас.

“Бо дивіться, хіба всі ми не є жебраками? …” [Moсія 4:19].

Так казав цар Веніямин. Разом з ним я стверджую, що могуть Господаря є певною, а Його слово—незмінне. Він дотримається Своїх обіцянь щодо співчутливих. “Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть” (Матвій 5:7).

Я впевнений, що прийде час, коли з певної причини—через хворобу чи недугу, бідність чи нещастя, жорстокий тиск з боку людей чи природних стихій—кожен з нас буде сподіватися на милосердя. І якщо в своєму житті ми виявляли милість іншим людям, то й самі її отримаємо” (у Conference Report, Apr. 1990, 89; або Ensign, May 1990, 70).

Мосія 4:27. “Не обов’язково, щоб людина бігла швидше, ніж їй під силу”

Старійшина Ніл А. Максвелл зазначав, що ми маємо обмежений запас часу й енергії, тому повинні зосереджуватися на тому, що є найважливішим:

“Коли ми біжимо швидше, ніж нам під силу, то не лише приносимо мало користі, але і стомлюємося. …

На стіні мого кабінету є чудовий вислів Енн Морроу Ліндберг стосовно однієї з реалій життя. Вона написала: “Упродовж свого життя я не зможу задовольнити потреб усіх людей, до яких моє серце відчуває співчуття”. Це хороша порада всім нам. Вона не заохочує нас нехтувати обов’язками, але мудро вказує на те, що в стосунках слід врівноважувати швидкість і якість” (Deposition of a Disciple [1976], 58).

Мосія 4:30

За чим ми маємо слідкувати і що робити, аби не загинути?

Moсія 5:2. “Сильн[а] змін[а] в нас”

Старійшина Роберт Д. Хейлз, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, пояснив процес, який спричиняє зміну в серці: “Як тільки ми отримуємо підтвердження Духа, наше свідчення зміцнюється завдяки вивченню, молитвам та життю за євангелією. Наше свідчення, зростаючи, зміцнює нашу віру в Ісуса Христа та Його план щастя. Ми відчуваємо спонукання каятися і виконувати заповіді, що у поєднанні з могутньою зміною в серці веде до нашого навернення. А наше навернення приносить божественне прощення, зцілення, радість і бажання свідчити людям” (у Conference Report, Oct. 2003, 31–32; або Ліягона, лист. 2003, с. 30).

Moсія 5:7–8. Ставати дітьми Христа

Президент Джозеф Філдінг Сміт (1876–1972) пояснював, яким чином ми можемо розглядати Ісуса Христа як свого Батька:

“Коли ми говоримо про Ісуса Христа як нашого Батька, то не припускаємося жодної помилки, бо Він нас народив духовно. Тут не може бути жодних сумнівів—він поєднав тіло й дух, даючи можливість кожній живій істоті воскреснути. Ми не припускаємося жодної помилки, коли говоримо, що Спаситель наш Бог, наш Батько і також Син Божий, тому що Він отримав усю владу. Ісус проголосив, що Батько надав Йому всі повноваження, тож Він для нас стає Батьком. Більше того, Він народив нас духовно під час Воскресіння. …

…Ми Його сини і дочки. Він—наш Батько, бо Він народив нас і спас від смерті, поєднавши дух і тіло. Хіба не є батьком той, хто дає життя” (“The Fatherhood of Christ” [необпублікований виступ для викладачів семінарії та інституту релігії, Brigham Young University, July 17, 1962], 5–6).

Див. коментар до Мосії 15:1–7 (с. 154).

Moсія 5:8–10. Взяти на себе Його ім’я

Старійшина Даллін Х. Оукс, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, поглибив наше розуміння того, що означає взяти на себе ім’я Ісуса Христа:

“Ми розуміємо, що беремо на себе ім’я Христа, коли христимося в Його ім’я, коли належимо до Його Церкви і відкрито визнаємо, що віримо в Нього, та коли виконуємо роботу в Його царстві.

Є також інші значення, глибші, які слід розуміти зрілим членам Церкви та розмірковувати над ними під час приймання причастя.

Важливо, що коли ми приймаємо причастя, ми не свідчимо, що беремо на себе ім’я Ісуса Христа. Ми свідчимо, що хочемо зробити це. (Див. УЗ 20:77). Той факт, що ми лише засвідчуємо свою готовність, має на увазі, що має відбутися ще щось, перш ніж ми дійсно візьмемо на себе те святе ім’я в найважливішому розумінні цього слова. …

Таким чином, бажання взяти на себе ім’я Ісуса Христа можна зрозуміти, як готовність взяти на себе повноваження Ісуса Христа. Відповідно до цього значення, приймаючи причастя, ми засвідчуємо свою готовність брати участь у священних обрядах храму й отримати найвищі благословення, доступні завдяки імені й повноваженням Спасителя, коли Він вирішує передати їх нам.

…Наша готовність взяти на себе ім’я Ісуса Христа підтверджує наше зобов’язання робити все можливе, щоб нас було зараховано до тих, кого Він обере стояти праворуч і називатися Його іменем в останній день. У цьому священному розумінні наше свідчення про бажання взяти на себе ім’я Ісуса Христа означає, що ми проголошуємо себе кандидатами на піднесення в целестіальному царстві. Піднесення—це вічне життя, “найвеличніший з усіх дарів Бога” (УЗ 14:7)” (у Conference Report, Apr. 1985, 102–3, 105; або Ensign, May 1985, 80–81, 83).

Мосія 5:12. “Знали голос”

Для нашого духовного розвитку дуже важливо, щоб ми навчилися розпізнавати голос Господа і йти за ним. Як навчав старійшина М. Рассел Баллард, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, Бог сподівається, що ми чуємо і знаємо Його голос у своєму житті: “Коли моє служіння закінчиться, то не мої промови будуть мати значення в очах Господа. Що дійсно буде важливим для Нього, так це моя здатність чути Його голос і реагувати на Його спонукання” (“Respond to the Prompting of the Spirit” [вечір зі старійшиною М. Расселом Баллардом, 8 січня 1988 р.], 4, www.ldsces.org).

Moсія 5:7–12

Що ми маємо робити, щоб опинитися праворуч Бога?

Moсія 6:4–7. Цар Мосія

Цар Веніямин назвав свого сина на честь свого батька. Отже, ми можемо називати батька царя Веніямина Мосія¹, а сина Царя Веніямина Мосія². Саме Мосія¹ отримав наказ від Господа взяти із собою тих, хто піде за ним, і піти із землі Нефія в пустиню, бо злочестивість нефійців стала великою (див. Омній 1:12). Однак книга Мосії названа на честь Мосії². Саме він вів літописи.

Moсія 7:1–14; 8:7–21. Походи нефійців

Щоб зрозуміти історичну ситуацію, що склалася в Мосія 7–8, вам, можливо, слід проглянути події, описані в Омній 1:27–30 і короткий зміст Мосія 7–8. У тих уривках описуються провідники народу в землі Зарагемля (Moсія¹, Цар Веніямин і Мосія²), а також царі у землі Легія-Нефія (Зениф, Ной і Лімгій). Вони також згадують подорожі різних груп нефійців між містом Зарагемля і колонією Зенифа в землі Легія-Нефія. Щоб краще зрозуміти ці подорожі, вивчіть додану карту.

Мосія 8:13. Тлумачі

Президент Джозеф Філдінг Сміт навів таку історичну інформацію щодо “тлумачів”, які згадуються в Книзі Мормона:

“Цар Мосія володів “…дв[ома] камен[ями], що було вставлено в дві оправи на дузі” [Moсія 28:13], які нефійці називали “тлумачами”, за допомгою яких він переклав літопис яредійців [Moсія 28:11–14], і їх передавали з покоління в покоління з метою тлумачення мов. Як Мосія заволодів цими двома каменями або Урімом і Туммімом, у літописі не вказується. Згадується лише те, що це був “дар від Бога” [Moсія 21:28]. Мосія володів цим “даром”, тобто Урімом і Туммімом, ще до того, як народ Лімгія знайшов літопис Етера. Можливо, вони з’явилися тоді, коли Мосії було принесено “великий камінь” з гравіюваннями, які він переклав “даром і силою Бога” [Oмній 1:20–21]. Можливо, їх було дано Мосії або комусь із пророків до нього, так само, як братові Яреда—від Господа.

Те, що Урім і Туммім, або два камені, які було дано братові Яреда, були тими ж самими, які мав Мосія, стає очевидним з наступного уривка у Книзі Мормона:

Братові Яреда було наказано запечатати все, що він написав про видіння, отримані тоді, коли йому явився Христос, аби його народ не міг цього прочитати. Ці видіння були записані мовою, яка була змішана, тому вони не повинні були з’явитися раніше, ніж Христос воскресне. Урім і Туммім також було запечатано, аби ними не скористалися для тлумачення тих священих записів видіння аж до часу, коли Господь дозволить людині тлумачити їх. Коли літописам настане час з’явитися, їх необхідно перекладати за допомогою тих самих Уріма і Тумміма [Eтер 3:21–28]. …

Разом з нагрудником і пластинами Книги Мормона Джозеф Сміт отримав Урім і Туммім, які було заховано Моронієм, щоб з’явитися в останні дні як засіб для перекладу давніх літописів, саме ці Урім і Туммім було дано братові Яреда [УЗ 17:1]” (Answers to Gospel Questions, comp. Joseph Fielding Smith Jr., 5 vols. [1957–66], 1:160–62).

Мосія 8:15. “Провидець величніший за пророка”

Художник Алвін Гіттінс, © 1959 IRI

Президент Говард В. Хантер (1907–1995) пояснив унікальну роль провидця і те, як бачення провидця відрізняється від бачення інших людей: “Провидець—це той, хто бачить. Це означає, що він бачить не своїми природними очима, а духовними. Дар провидіння—це надприродний дар” (The Teachings of Howard W. Hunter, ed. Clyde J. Williams [1997], 224).
Старійшина Джон А. Уідтсоу (1872–1952), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, далі описує провидця як людину, яка “осягає значення того, що здається незрозумілим для інших. Отже, він тлумачить і роз’яснює вічні істини. Він передбачає майбутнє з минулого та теперішнього часу. Він робить це силою Господа, яка діє безпосередньо через нього, або опосередковано—за допомогою таких божественних засобів, як Урім і Туммім. Одним словом, він той, хто бачить, хто ходить у Господньому світлі з відкритими очима” (Evidences and Reconciliations, arr. G. Homer Durham [1960], 258).

Moсія 8:13–18

Що характеризує провидця?

Обдумайте

Що вам необхідно робити, аби “утримувати прощення ваших гріхів”? (Moсія 4:12; див. також вірші 9–30).
Що ви маєте робити, аби стати сином чи дочкою Ісуса Христа? (Moсія 5:7; див. також Moсія 27:24–27; Eтер 3:14).

Запропоновані завдання

Вивчіть Мосія 4:5–13 і знайдіть, які якості Бога цар Веніямин називає у своїй проповіді.
У Moсія 4:12–16 вказано кілька аспектів життя за євангелією. Виберіть два з них, які є найбільш значущими для вас, і складіть план того, як ви будете застосовувати їх у своєму житті більш повноцінно.

Важливі подорожі нефійців у Книзі Мормона