Основні вчення

На основні вчення слід звертати увагу як на заняттях семінарії, так і інституту. Вчителі повинні допомагати студентам визначати, розуміти, пояснювати і застосовувати ці вчення євангелії та вірити в них. Таким чином ми допоможемо студентам зміцнювати їхні свідчення і поглиблювати їхню вдячність за відновлену євангелію Ісуса Христа. Набуття знань про ці вчення також допоможе студентам бути краще підготовленими навчати цих важливих істин інших людей.

100 уривків для опанування були вибрані Відділом семінарій та інститутів релігії, щоб покращити розуміння студентами основних учень. Більшість посилань на Писання, які подані нижче, пов’язані з уривками для опанування. Вони були наведені, щоб показати, як вони стосуються основних учень.

1. Божество

Божество складається з трьох окремих осіб: Бога, Вічного Батька; Його Сина, Ісуса Христа; і Святого Духа (див. Джозеф Сміт—Історія 1:15–20). Батько і Син мають тіло з плоті й кісток, відчутне на дотик, а Святий Дух є особою з Духа (див. УЗ 130:22–23). Вони—єдині в меті і вченні. Вони досконало поєднані в тому, щоб здійснювати божественний план спасіння Небесного Батька.

Бог Батько

Бог Батько є Верховним Правителем всесвіту. Він є Батьком наших духів (див. Євреям 12:9). Він є досконалим, має всю силу і знання усього. Він також є Богом досконалої милості, доброти і милосердя.

Ісус Христос

Ісус Христос є Першонародженим від Батька як дух і Єдинонародженим від Батька у плоті. Він—Єгова Старого Завіту і Месія Нового Завіту.

Ісус Христос прожив безгрішне життя і здійснив досконалу Спокуту за гріхи всього людства (див. Алма 7:11–13). Його життя є досконалим прикладом того, як повинно жити все людство (див. Іван 14:6; 3 Нефій 12:48). Він був першою особою на цій землі, яка воскресла (див. 1 Коринтянам 15:20–22). Він прийде знову в силі і славі і буде царювати на землі під час Тисячоліття.

Усі молитви, благословення і обряди священства повинні виконуватися в ім’я Ісуса Христа (див. 3 Нефій 18:15, 20–21).

Додаткові посилання: Геламан 5:12; УЗ 19:23; УЗ 76:22–24

Святий Дух

Святий Дух є третім членом Божества. Він є духовною особою, яка не має тіла з плоті й кісток. Про Нього часто говорять як про Духа, Святого Духа, Духа Бога, Духа Господа і Утішителя.

Святий Дух свідчить про Батька і про Сина, відкриває істину про все і освячує тих, хто кається і христиться (див. Мороній 10:4–5).

Додаткові посилання: Галатам 5:22–23; УЗ 8:2–3

2. План спасіння

У доземному існуванні Небесний Батько представив план спасіння, що мав дозволити нам стати схожими на Нього і отримати безсмертя і вічне життя (див. Мойсей 1:39). У Писаннях говориться про цей план як про план спасіння, великий план щастя, план викуплення і план милості.

План спасіння містить у собі Сотворіння, Падіння, Спокуту Ісуса Христа і всі закони, обряди і вчення євангелії. Моральна свобода волі—здатність вибирати і діяти самостійно–також є суттєвою складовою плану Небесного Батька (див. 2 Нефій 2:27). Завдяки цьому плану, ми можемо стати досконалими через Спокуту, отримати повноту радості і вічно жити в присутності Бога (див. 3 Нефій 12:48). Наші сімейні стосунки можуть тривати вічно.

Додаткові посилання: Іван 17:3; УЗ 58:27

Доземне життя

Перед тим, як народитися на землі, ми жили в присутності нашого Небесного Батька як Його духовні діти (див. Авраам 3:22–23). У цьому доземному існуванні ми взяли участь у нараді разом з іншими духовними дітьми Небесного Батька. На цій нараді Небесний Батько представив Свій план і доземний Ісус Христос зобов’язався бути Спасителем.

Скориставшись нашою свободою волі, ми прийняли план Небесного Батька. Ми підготувалися прийти на землю, де могли продовжувати вдосконалюватися.

Тим, хто пішов за Небесним Батьком та Ісусом Христом, було дозволено прийти на землю, набути досвіду земного життя і, вдосконалюючись, прямувати до вічного життя. Люцифер, ще один духовний син Бога, повстав проти цього плану. Він став Сатаною, і його разом з послідовниками було скинуто з небес та позбавлено привілею отримати фізичне тіло й земний досвід.

Додаткові посилання: Єремія 1:4–5

Сотворіння

Під керівництвом Батька Ісус Христос створив небеса і землю. Земля не була створена “з нічого”; вона була організована з існуючої матерії. Ісус Христос створив світи без числа (див. УЗ 76:22–24).

Сотворіння землі було необхідним у плані Бога. Завдяки цьому нам було дано місце, де ми могли отримати фізичне тіло, бути випробуваними і перевіреними, а також розвинути божественні якості.

Ми повинні користуватися земними ресурсами з мудрістю, розсудливістю і вдячністю (див. УЗ 78:19).

Адам був першою людиною, створеною на землі. Бог створив Адама і Єву на Свій власний образ. Усі людські істоти—чоловіки і жінки—були створені за образом Божим (див. Буття 1:26–27).

Падіння

В Еденському саду Бог заповів Адаму і Єві не куштувати плоду з дерева пізнання добра і зла. Наслідком цього мала бути духовна й фізична смерть. Духовна смерть—це відокремлення від Бога. Фізична смерть є відділенням духу від смертного тіла. Оскільки Адам і Єва порушили наказ Бога, вони були вигнані з Його присутності і стали смертними. Провина Адама і Єви та зміни, які стали її наслідком,—серед них духовна і фізична смерть—називаються Падінням.

Завдяки Падінню Адам, Єва та їхні нащадки могли відчувати радість і смуток, відрізняти добро від зла і мати дітей (див. 2 Нефій 2:25). Як нащадки Адама і Єви, ми успадкували на час смертного життя занепалий стан. Ми відділені від присутності Господа і підвладні фізичній смерті. Ми також перевіряємося труднощами життя і спокусами супротивника. (Див. Moсія 3:19).

Падіння—це складова частина плану спасіння Небесного Батька. Воно має два напрямки—вниз, але і вперед. Крім спричинення фізичної і духовної смерті, воно дало нам можливість народитися на землі, навчатися та розвиватися.

Земне життя

Земне життя—це час навчання, коли ми можемо підготуватися до вічного життя і довести, що будемо використовувати нашу свободу волі, аби робити все, що Господь заповідав. Протягом цього земного життя ми повинні любити інших і служити їм (див. Мосія 2:17; Мороній 7:45, 47–48).

Під час земного життя наші духи поєднані з нашими фізичними тілами, що дає нам можливість зростати і розвиватися у спосіб, який не був доступним у доземному житті. Наші тіла є важливою частиною плану спасіння і повинні шануватися як дар від нашого Небесного Батька (див. 1 Коринтянам 6:19–20).

Додаткові посилання: Ісус Навин 24:15; Матвій 22:36–39; 2 Нефій 28:7–9; Алма 41:10; УЗ 58:27

Життя після смерті

Коли ми помираємо, наші духи входять у духовний світ і чекають Воскресіння. Духи праведних приймаються до стану щастя, який також називається раєм. Багато вірних людей будуть проповідувати євангелію тим, хто в духовній в’язниці.

Духовна в’язниця є тимчасовим місцем у післяземному світі для тих, хто помер без знання істини, а також тих, які виявляють непослух у земному житті. Там духи навчаються євангелії і мають змогу покаятися й прийняти обряди спасіння, які виконані для них у храмах (див. 1 Петра 4:6). Ті, хто приймають євангелію, житимуть в раю до Воскресіння.

Воскресіння—це возз’єднання наших духовних тіл з нашими досконалими фізичними тілами з плоті і кісток (див. Лука 24:36–39). Після воскресіння дух і тіло ніколи більше не роз’єднаються і ми станемо безсмертними. Кожна людина, народжена на землі, воскресне завдяки тому, що Ісус Христос здолав смерть (див. 1 Коринтянам 15:20–22). Праведні воскреснуть до того, як воскреснуть злочестиві, і встануть у Першому Воскресінні.

Останній суд відбудеться після Воскресіння. Ісус Христос судитиме кожну людину, щоб визначити вічну славу, яку він чи вона отримає. Цей суд буде відбуватися на основі того, наскільки кожна людина слухалася Божих заповідей (див. Об’явлення 20:12; Мосія 4:30).

Існує три царства слави (див. 1 Коринтянам 15:40–42). Найвищим із них є целестіальне царство. Ті, хто доблесні у свідченні про Ісуса і слухняні принципам євангелії, житимуть у целестіальному царстві в присутності Бога Батька і Його Сина, Ісуса Христа (див. УЗ 131:1–4).

Другим із трьох царств слави є террестріальне царство. Ті, хто житиме в цьому царстві, будуть шанованими чоловіками і жінками землі, які не були доблесними у свідченні про Ісуса.

Телестіальне царство є найнижчим із трьох царств слави. Люди, які успадкують це царство, є тими, хто вибрав злочестивість замість праведності під час смертного життя. Ці особи отримають свою славу після викуплення з духовної в’язниці.

Додаткові посилання: Іван 17:3

3. Спокута Ісуса Христа

Спокутувати означає проходити покарання за гріх, таким чином усуваючи наслідки гріха від грішника, який кається, і дозволяючи йому або їй примиритися з Богом. Ісус Христос був єдиною особою, здатною здійснити досконалу спокуту заради всього людства. Складовими Його Спокути були Його страждання за гріхи людства у Гефсиманському саду, пролиття Його крові, Його страждання і смерть на хресті і Його Воскресіння з могили (див. Лука 24:36–39; УЗ 19:16–19). Спаситель був здатним здійснити Спокуту завдяки тому, що утримувався від гріха і мав владу над смертю. Від Своєї смертної матері Він успадкував здатність померти. Від Свого безсмертного Батька Він успадкував силу повернути Собі життя.

Через милість, яка стала можливою завдяки спокутній жертві Спасителя, всі люди воскреснуть і отримають безсмертя. Спокута Ісуса Христа також уможливлює для нас отримання вічного життя (див. Мороній 7:41). Для того, щоб отримати цей дар, ми повинні жити за євангелією Ісуса Христа, яка передбачає потребу мати віру в Нього, каятися в наших гріхах, христитися, отримати дар Святого Духа і витерпіти з вірністю до кінця (див. Іван 3:5).

Складовою Спокути Ісуса Христа було не лише страждання за наші гріхи, а й те, що Він узяв на Себе болі, хвороби і недуги всіх людей (див. Алма 7:11–13). Він розуміє наші страждання завдяки тому, що Він пройшов їх. Його милість, або всемогутня сила, зміцнюють нашу здатність нести тягарі і виконувати завдання, чого б ми не могли зробити самотужки (див. Матвій 11:28–30; Филип’янам 4:13; Етер 12:27).

Додаткові посилання: Іван 3:5; Дії 3:19–21

Віра в Ісуса Христа

Віра є “сподіва[нням] на те, чого не видно, але що є істинним” (Алма 32:21; див. також Етер 12:6). Це дар від Бога.

Щоб вести людину до спасіння, віра має бути зосереджена на Ісусі Христі. Мати віру в Ісуса Христа означає повністю на Нього покладатися і довіряти Його безмежній Спокуті, владі і любові. Це включає віру в Його вчення, а також віру в те, що хоча ми всього не розуміємо, Він розуміє все (див. Приповісті 3:5–6; УЗ 6:36).

Віра—це більше за пасивне вірування, вона проявляється у нашому способі життя (див. Якова 2:17–18). Віра може зростати, коли ми молимося, вивчаємо Писання і дотримуємося Божих заповідей.

Святі останніх днів також мають віру в Бога Батька, Святого Духа і силу священства поряд з іншими важливими аспектами відновленої євангелії. Віра допомагає отримати духовне і фізичне зцілення, а також силу просуватися вперед, долати труднощі і протистояти спокусам (див. 2 Нефій 31:19–20). Господь робитиме великі дива в нашому житті згідно з нашою вірою.

Через віру в Ісуса Христа людина може отримати прощення гріхів і зрештою зможе жити в присутності Бога.

Додаткові посилання: Матвій 11:28–30

Покаяння

Покаяння—це зміна розуму і серця, яка дає нам нове уявлення про Бога, про нас самих і про світ. Воно означає звільнення від гріха і звернення до Бога за прощенням. Воно спонукається любов’ю до Бога і щирим бажанням виконувати Його заповіді.

Наші гріхи роблять нас нечистими—негідними повернутися в присутність нашого Небесного Батька і жити з Ним. Завдяки Спокуті Ісуса Христа наш Батько на Небесах підготував єдиний шлях для того, аби наші гріхи були прощені (див. Ісая 1:18).

Покаяння—це також почуття смутку за вчинення гріха; зізнання перед Небесним Батьком та, якщо є потреба, перед іншими; відмову від гріха; прагнення відновити настільки, наскільки це можливо, все, що було пошкоджено внаслідок гріха, і подальше життя в дотриманні заповідей Божих (див. УЗ 58:42–43).

Додаткові посилання: Ісая 53:3–5; Іван 14:6; 2 Нефій 25:23, 26; УЗ 18:10–11; УЗ 19:23; УЗ 76:40–41

4. Розподіл часів, відступництво та відновлення

Розподіл часів

Розподіл часів—це період часу, коли Господь відкриває Свої вчення, обряди і священство. Це період, коли Господь має принаймні одного вповноваженого служителя на землі, який має святе священство і божественний обов’язок розповсюджувати євангелію і виконувати її обряди. Сьогодні ми живемо в останній розподіл часів—розподіл повноти часів, який розпочався з одкровення про євангелію, даного Джозефу Сміту.

Попередні розподіли часів були пов’язані з Адамом, Енохом, Ноєм, Авраамом, Мойсеєм та Ісусом Христом. Крім того, були інші розподіли, включаючи розподіли серед нефійців і яредійців.Під час кожного розподілу відкривалися знання про план спасіння і євангелію Ісуса Христа.

Відступництво

Коли люди відвертаються від принципів євангелії і не мають ключів священства, вони знаходяться у стані відступництва.

Періоди загального відступництва відбувалися упродовж історії світу. Одним з прикладів є Велике відступництво, що відбулося після заснування Спасителем Своєї Церкви (див. 2 Солунянам 2:1–3). Після смерті апостолів Спасителя принципи євангелії були перекручені і недозволені зміни були внесені в організацію Церкви і обряди священства. Через цю широко розповсюджену злочестивість Господь забрав з землі владу і ключі священства.

Під час Великого відступництва люди були позбавлені божественного провідництва живих пророків. Було засновано багато церков, але вони не мали повноваження надавати дар Святого Духа чи здійснювати інші обряди священства. Частини Священних Писань були перекручені або втрачені, і люди більше не мали правильного розуміння Бога.

Це відступництво тривало доти, доки Небесний Батько і Його Улюблений Син не явилися Джозефу Сміту і не розпочали Відновлення повноти євангелії.

Відновлення

Відновлення—це процес поновлення Богом істин і обрядів Його євангелії серед Його дітей на землі (див. Дії 3:19–21).

Протягом періоду, який був названий Реформацією, Господь поставив благородних людей для підготовки до Відновлення. Вони намагалися повернути релігійну доктрину, обряди та організацію такими, якими вони були встановлені Спасителем. Однак вони не мали священства або повноти євангелії.

Відновлення почалося в 1820 р., коли Бог Батько і Його Син Ісус Христос явилися Джозефу Сміту у відповідь на його молитву (див. Джозеф Сміт—Історія 1:15–20). Серед вирішальних подій Відновлення були: переклад Книги Мормона, відновлення Ааронового і Мелхиседекового священства та організація Церкви 6 квітня 1830 року.

Ааронове священство було відновлено Джозефу Сміту та Оліверу Каудері Іваном Христителем 15 травня 1829 року. Мелхиседекове священство і ключі царства також були відновлені в 1829 році, коли апостоли Петро, Яків та Іван передали його Джозефу Сміту та Оліверу Каудері.

Повноту євангелії було відновлено, і Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів є “єдин[ою] істинн[ою] й жив[ою] Церкв[ою] на лиці всієї землі” (УЗ 1:30). Церква згодом заповнить усю землю і стоятиме вічно.

Додаткові посилання: Ісая 29:13–14; Єзекіїль 37:15–17; Ефесянам 4:11–14; Якова 1:5–6

5. Пророки і одкровення

Пророк—це людина, яку Бог покликав промовляти від Його імені (див. Aмос 3:7). Пророки свідчать про Ісуса Христа і навчають Його євангелії. Вони проголошують волю Бога і розповідають про Його істинну природу. Вони засуджують гріх і попереджають про його наслідки. Іноді вони пророкують про майбутні події (див. УЗ 1:37–38). Багато вчень пророків знаходяться в Писаннях. Коли ми вивчаємо слова пророків, то можемо пізнати істину і отримати скерування (див. 2 Нефій 32:3).

Ми підтримуємо Президента Церкви як пророка, провидця і одкровителя та як єдину людину на землі, яка отримує одкровення для всієї Церкви. Ми також підтримуємо радників у Першому Президентстві і членів Кворуму Дванадцятьох Апостолів як пророків, провидців і одкровителів.

Одкровення—це передача інформації від Бога до Його дітей. Коли Господь виявляє Свою волю Церкві, Він говорить через Свого пророка. Писання—Біблія, Книга Мормона, Учення і Завіти та Дорогоцінна Перлина—містять одкровення, дані через давніх і сучасних пророків. Президент Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів є сьогодні пророком Бога на землі.

Люди особисто можуть отримувати одкровення, і це може допомогти їм у їхніх особистих потребах, у виконанні обов’язків і вирішенні питань та у зміцненні свого свідчення. Більшість одкровень провідникам і членам Церкви приходять через враження і думки від Святого Духа. Святий Дух промовляє до нашого розуму і серця тихим лагідним голосом (див. УЗ 8:2–3). Одкровення також може прийти через видіння, сни і відвідування ангелами.

Додаткові посилання: Псалми 119:105; Ефесянам 4:11–14; 2 Тимофію 3:15–17; Якова 1:5–6; Мороній 10:4–5

6. Священство і ключі священства

Священство є вічною силою і владою Бога. Силою священства Бог створив небеса і землю і керує ними. Цією силою Він викупляє і підносить Своїх дітей, здійснюючи “безсмертя і вічне життя людини” (Мойсей 1:39).

Бог надає повноваження священства гідним членам Церкви чоловічої статі, щоб вони могли діяти в Його ім’я для спасіння Його дітей. Ключі священства є правами президентства або владою, даною людині Богом, щоб управляти царством Бога на землі і скеровувати його (див. Матвій 16:15–19). Завдяки цим ключам носії священства можуть отримувати повноваження проповідувати євангелію і здійснювати обряди спасіння. Усі, хто служать у Церкві, покликані під керівництвом того, хто має ключі священства. Таким чином вони отримують право на владу, необхідну для служіння і виконання обов’язків їхнього покликання.

Додаткові посилання: УЗ 121:36, 41–42

Ааронове священство

Ааронове священство часто називають підготовчим священством. Чинами Ааронового священства є диякон, учитель, священик і єпископ. Сьогодні в Церкві гідні особи чоловічої статі можуть отримати Ааронове священство, починаючи з 12 років.

Ааронове священство “володіє ключами священнослужіння ангелів, і євангелії покаяння, і хрищення” (УЗ 13:1).

Мелхиседекове священство

Мелхиседекове священство є вищим, або більшим, священством і потрібне для служіння в тому, що є духовним (див. УЗ 107:8). Це більше священство було дано Адаму і знаходилося на землі завжди, коли Господь відкривав Свою євангелію.

Спочатку воно називалося “Святим священством за чином Сина Божого” (УЗ 107:3). Пізніше воно стало відомим як Мелхиседекове священство, назване так на честь великого первосвященика, який жив за часів пророка Авраама.

Мелхиседекове священство має такі чини: старійшина, первосвященик, патріарх, сімдесятник і апостол. Президентом Мелхиседекового священства є Президент Церкви.

Додаткові посилання: Ефесянам 4:11–14

7. Обряди і завіти

Обряди

У Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів обряд є священним, офіційним актом, який має духовне значення. Кожен обряд був призначений Богом, щоб навчати духовних істин. Обряди спасіння виконуються повноваженням священства і під керівництвом тих, хто тримає ключі священства. Деякі обряди є необхідними для піднесення і називаються спасительними обрядами.

Першим спасительним обрядом євангелії є хрищення зануренням у воду тим, хто має повноваження. Хрищення є необхідним для людини, щоб стати членом Церкви і ввійти в целестіальне царство (див. Іван 3:5).

Слово хрищення походить від грецького слова, яке означає заглиблювати або занурювати. Занурення є символом смерті грішного життя людини і її нове народження до духовного життя, присвяченого служінню Богові і Його дітям. Це також є символом смерті і воскресіння.

Після хрищення людини один або більше носіїв Мелхиседекового священства кладуть їй на голову руки і конфірмують у члени Церкви. Під час цього обряду, який називається конфірмацією, людина отримує дар Святого Духа.

Дар Святого Духа відрізняється від впливу Святого Духа. Перед хрищенням людина може відчувати вплив Святого Духа час від часу і завдяки цьому впливу може отримати свідчення про істину (див. Мороній 10:4–5). Після отримання дару Святого Духа людина має право на Його постійний супровід, якщо вона дотримується заповідей.

Інші спасительні обряди включають висвячення у Мелхиседекове священство (для чоловіків), храмовий ендаумент і запечатування шлюбу (див. УЗ 131:1–4). Усі спасительні обряди священства супроводжуються завітами. У храмі ці спасительні обряди також можуть виконуватися за померлих. Обряди за померлих набувають чинності тільки тоді, коли померлі особи приймають їх у духовному світі і шанують відповідні завіти.

Інші обряди, такі як благословення хворих, наречення імені і благословення дітей, також є важливими для нашого духовного розвитку.

Додаткові посилання: Дії 2:36–38

Завіти

Завіт—це священна угода між Богом і людиною. Бог ставить умови завіту, а ми погоджуємося робити те, що Він просить нас. Після цього Бог обіцяє нам певні благословення за послух (див. УЗ 82:10).

Усі спасительні обряди священства супроводжуються завітами. Ми укладаємо завіти з Господом під час хрищення і поновлюємо ці завіти, приймаючи причастя. Брати, які отримують Мелхиседекове священство, укладають клятву і завіт священства. Подальші завіти ми укладаємо у храмі.

Додаткові посилання: Вихід 19:5–6; Псалми 24:3–4; 2 Нефій 31:19–20; УЗ 25:13

8. Шлюб і сім’я

Шлюб між чоловіком і жінкою встановлено Богом, і сім’я є центральною частиною Його плану спасіння і щастя. Щастя в сімейному житті найпевніше досягають, коли воно засновано на вченнях Господа Ісуса Христа.

Священна сила породження має застосовуватися тільки чоловіком і жінкою, законно одруженими як чоловік і дружина. Батьки повинні народжувати дітей і наповнювати землю, виховувати своїх дітей у любові й праведності, забезпечувати їхні фізичні і духовні потреби.

Чоловік і дружина мають урочисту відповідальність любити одне одного і піклуватися одне про одного. Батько має головувати над своєю сім’єю в любові й праведності і забезпечувати всім необхідним для життя. Мати в першу чергу відповідальна за виховання їхніх дітей. Як рівноправні партнери, матері й батьки зобов’язані допомагати одне одному у виконанні цих священних обов’язків.

Божественний план щастя надає можливість продовження сімейних стосунків після смерті. Земля була створена і євангелія була відкрита, щоб сім’ї могли бути створені, запечатані і піднесені (Адаптовано з “Сім’я: Проголошення світові”, Ліягона, лист. 2010, с. 129).

Додаткові посилання: Буття 2:24; Псалми 127:3; Малахія 4:5–6; УЗ 131:1–4

9. Заповіді

Заповіді—це закони і вимоги, які Бог дає людству. Ми виявляємо нашу любов до Нього через дотримання Його заповідей (див. Іван 14:15). Дотримання заповідей принесе благословення від Господа (див. УЗ 82:10).

Дві найголовніші заповіді такі: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. … Люби свого ближнього, як самого себе” (Матвій 22:36–39).

Десять заповідей є важливою частиною євангелії і вічними принципами, які необхідні для нашого піднесення (див. Вихід 20:3–17). Господь відкрив їх Мойсею в давні часи, і Він повторив їх в одкровенні останніх днів.

Іншими заповідями є: щоденно молитися (див. 2 Нефій 32:8–9), навчати євангелії інших (див. Матвій 28:19–20), дотримуватися закону цнотливості (див. УЗ 46:33), сплачувати повну десятину (див. Малахія 3:8–10), поститися (див. Ісая 58:6–7), пробачати інших (див. УЗ 64:9–11), мати дух вдячності (див. УЗ 78:19) та дотримуватися Слова мудрості (див. УЗ 89:18–21).

Додаткові посилання: Буття 39:9; Ісая 58:13–14; 1 Нефій 3:7; Мосія 4:30; Алма 37:35; Алма 39:9; УЗ 18:15–16; УЗ 88:124

Для отримання більш детальної інформації стосовно цих тем відвідайте сайт LDS.org; або див. Стійкі у вірі: Довідник з євангелії (2005).